Китайський світ. «Єдиний фронт»

Примітка редакції. На жаль, без спротиву авторитарні держави легко беруть плацдарм для майбутнього наступу. І тут ми про найкращих друзів Росії.

Компартія Китаю (КПК) створила глобальну мережу впливу, що діє у межах «єдиного фронту». У чотирьох демократичних державах — США, Канаді, Великій Британії та Німеччині — ця мережа охоплює понад 2 000 організацій.

Вони становлять приховану спроможність, яку політсила може мобілізувати для просування власного порядку денного. Мережа є результатом тривалого накопичення «суспільних» організацій за кордоном і розширення внутрішніх елементів КПК.

Партія десятиліттями ретельно культивувала китайські громади за кордоном, кооперувала місцевих лідерів думок та інституції, щоб вбудувати свої пріоритети в ту чи іншу суспільну модель. Тепер навіть деякі групи, які десятиліттями підтримували Тайвань, уже піднімають прапор Китайської Народної Республіки.

Компартія використовує глобальну мережу для підтримки своєї головної мети — національного відродження. Згідно з партійним визначенням, відродження передбачає об’єднання з Тайванем і перетворення КНР на світового лідера за рівнем національної могутності.

Робота «єдиного фронту» підтримує цю мету. Принаймні, вона сприяє дипломатичному, економічному, науковому і навіть військовому розвитку КНР. Також це впливає на здатність КПК реагувати на кризи, як це було з пандемією COVID–19.

Однак також це завдання включає участь у шкідливій і незаконній діяльності за межами Китаю. За потреби ці закордонні групи прямо підтримують незаконну передачу технологій, шпигунство, рекрутинг активістів і навіть мобілізацію місцевих виборців в інтересах Пекіна.

А ще займаються транснаціональними репресіями. Тобто відстежують, переслідують або залякують китайських дисидентів, етнічні меншини та інших критиків Компартії Китаю.

Якщо йдеться про роботу в демократичних країнах, групи стараються впливати на ухвалення політичних рішень. Наприклад, привчаючи зацікавлені сторони враховувати інтереси й чутливості Пекіна.

Організації «єдиного фронту» відіграли важливу роль у формуванні підходів місцевих урядів і політичних акторів. Особливо успішно це вдавалося там, де нагляд за ними був слабкий. Вони впливали на законодавство й публічні заяви, а також керували офіційними контактами із КНР.

Там, де КПК стикається з опором, «єдиний фронт» функціонує як політична зброя для ізоляції, нейтралізації або протидії критикам Пекіна. Усувати перешкоди на шляху ключових амбіцій КПК можна через вплив, підривну діяльність і навіть примус. Серед цих цілей — формування двох умов: підтримки анексії Тайваню та нейтралізації ймовірного опору їй.

Обмеження здатності КПК втручатися в демократичні системи потребує прозорості. Значна частина «єдиного фронту» КПК хоча б частково помітна у більш відкритих суспільствах. Краща освіта та обмін інформацією могли б допомогти посадовцям і широкій громадськості розпізнавати ризики й уникати втягування.

Групи «єдиного фронту» рідко бувають внесені до наявних систем реєстрації іноземних агентів. Це обмежує здатність урядовців відстежувати їхню діяльність або розслідувати її наслідки.

Сьогодні понад 2 000 груп допомагають Комуністичній партії Китаю досягати поставлених цілей у Штатах, Канаді, Німеччині та Британії. Мережа, за деякими джерелами, може, налічувати десятки тисяч організацій, кожна з яких формує більш сприятливе середовище для інтересів КПК.

Цими зусиллями керує Відділ роботи «єдиного фронту» (中共中央统 战线工作部), функціональний орган при Центральному комітеті партії. Найголовнішою його метою зазначено «велике відродження китайської нації» (中华民族伟大复兴).

Згідно з позицією партії, досягнення національного відродження включає заміну Штатів як домінуючої глобальної сили. Як сказано в редакційній статті «Женьмінь жибао» від 2021 року, «ключ до національного відродження полягає в тому, щоб здобути ініціативу в конкуренції за комплексну національну могутність» (在综合国力的竞争中赢得先机是民族复兴的关键).

Цю думку регулярно повторюють інші діячі в КНР. Національне відродження передбачає забезпечення територіальних претензій КПК через анексію Тайваню.

Колишній генеральний секретар партії Мао Цзедун описував роботу «єдиного фронту» як «об’єднання наших справжніх друзів для атаки на наших справжніх ворогів» (团结我们的真正的朋友，以攻击我们的真正的敌人).

Ден Сяопін пізніше розширив це визначення. Він сформулював роботу «єдиного фронту» як «об’єднання всіх, кого можна об’єднати, нейтралізацію всіх, кого можна нейтралізувати, і розділення всіх ворожих таборів, які можна розділити» (团结 切可能团结的人，中立 切可能中立的人，分化敌人营垒中 切可能分化的人).

У демократичних країнах партія ретельно культивувала мережу організацій, які діють у спосіб, що відповідає фундаментальним принципам роботи «єдиного фронту». Ці організації, переважно китайські громади за кордоном, мають зв’язки із системою «єдиного фронту» та мережею державних органів, відповідальних за вплив на групи поза партією.

Формально вони мають вертикальні зв’язки із «єдиним фронтом». Та насправді вони не завжди мають горизонтальні зв’язки між собою. У важливих аспектах ці групи представляють голос партії.

Типовий процес інтеграції закордонних організацій до системи починається з їхнього виявлення Відділом роботи «єдиного фронту». Коли організацію визначено як ціль, посадовці всередині системи «єдиного фронту» ініціюють контакт, організовують зустрічі й запрошують керівництво організації відвідати КНР.

Упродовж кількох місяців (або років) політсила вибудовує більш міцні зв’язки з організацією і збільшує її підтримку. Поступово партійні наративи починають з’являтися в програмах і матеріалах організації. Навіть якщо її заявлені цілі не сильно відрізняються від початкових.

Згодом партійні куратори починають висувати прохання, які наростають залежно від рівня поступливості організації. Це може включати, наприклад, прохання до членів організації протестувати проти візиту тайванського президента або переслідувати тих, хто виступає проти порушень прав людини з боку КПК.

Зовні ці дії подаються як реалізація місцевою неприбутковою організацією своїх прав на свободу висловлювання. Роль партії приховують.

Мобілізаційні можливості КПК за кордоном стали очевидними в серпні 2023 року. Тоді сотні організацій висловили «рішучу опозицію» під час перельоту тодішнього віце-президента Тайваню Лая Цінде через Штати. Протести, що відбулися, взагалі-то не були спонтанними. Вони стали результатом багаторічного процесу вибудовування зв’язків і впливу.

На той момент партія задіяла чи не всі групи, які могли взяти участь у тій кампанії. Серед них були «старі друзі китайського народу» (中国人民的老朋友), різні еліти і, звісно, китайська громада. Цей інцидент став успішним прикладом поточної закордонної роботи «єдиного фронту» КПК за кордоном. Навіть у США.

Термін «закордонна робота єдиного фронту» вперше з’являється в документі 1985 року під назвою «Погляди Секретаріату ЦК КПК щодо посилення роботи єдиного фронту» (中共中央书记处关于加强统战工作的几点意见). У документі сказано, що партія через роботу «єдиного фронту» має «розширювати горизонти, виходити у світ, заводити більше друзів і плекати дружбу» (开阔眼界、走向世界，广交朋友、联络友谊).

Це, відповідно, має досягатися через «вихід назовні, залучення всіх позитивних елементів, ефективне здійснення роботи єдиного фронту серед десятків мільйонів закордонних китайців» (要走出去、请进来，调动 切可以调动的积极因素，做好几千万海外侨胞的统战工作).

«Положення про роботу єдиного фронту КПК» (中国共产党统一战线工作条例) також розглядає закордонну роботу як метод. Там перелічено п’ять головних завдань:

1. посилення любові людей до батьківщини й партії та розуміння їх;
2. просування китайської культури;
3. заохочення закордонних китайців до участі в розвитку КНР;
4. просування «об’єднання» з Тайванем;
5. виконання ролі мосту у створенні сприятливого міжнародного середовища.

Це положення також повторює знамените маоїстське визначення «єдиного фронту» як «важливої зброї для великого відродження китайської нації» (实现中华民族伟大复兴的重要法宝).

У закордонній роботі цілі «єдиного фронту» змінювалися в міру того, як зміна умов змушувала партію зосереджуватися на різних потребах. Наприклад, у перші десятиліття реформ партія почала працювати із закордонними китайцями, щоб «залучати торгівлю для заманювання капіталу» (招商引资).

Коли Ден Сяопін у 1977 році відновив закордонну роботу «єдиного фронту» після завершення Культурної революції, він стверджував, що «закордонні зв’язки — це добра річ» (海外关系是个好东西), яка може «відкрити ситуацію в різних аспектах» (打开各方面的局面). Він казав, що розвиток таких зв’язків є ключовою відповідальністю партії.

У 1979-му, щойно партія змістила фокус на економічний розвиток, Ден Сяопін скликав Національну конференцію з роботи «єдиного фронту». Він підтвердив, що «верхівка закордонних китайців» (华侨上层) є однією з восьми цільових груп роботи «єдиного фронту», і ця позиція повторювалася на наступних конференціях.

Минуло ще два роки. На XV-му Національному робочому з’їзді «єдиного фронту» виступав генсек Ху Яобан (胡耀邦). Він почав розширювати коло знайомств, запропонувавши «закордонних китайських співвітчизників» (国外侨胞 або 海外侨胞) як одну з десяти цільових груп.

Перша офіційна поява фрази «єдність китайських нащадків удома й за кордоном» (海内外全体中华儿女的团结) відбулася на XVІІІ-му з’їзді, вже у 1993 році. Лі Жуйхуань (李瑞环), голова найвищого органу «єдиного фронту» — Народної політичної консультативної ради Китаю, або НПКРК — використав її, щоб натякнути: будь-які іноземні громадяни китайського походження є цілями роботи «єдиного фронту».

Ця зміна риторики спиралася на попередню оцінку, що всі ці люди можуть мати певну прихильність до партії чи самого Китаю. Отже, їх буде легше переманити на свій бік.

Коли економічні реформи почали давати плоди, фокус роботи «єдиного фронту» змінився. Все звелось до «залучення талантів і знань» (招才引智). Цей зсув був мотивований переконанням, що конкуренція на основі економічної й технологічної сили стала «домінантним аспектом міжнародної боротьби» (国际斗争的主导方面).

Починаючи з 1990-х, партія створила серію із семи національних стратегій розвитку. Багато що з них було зосереджено на розвитку талантів і, зокрема, науково-технічних спроможностей.

У 2000 році генсек Цзян Цземінь (江泽民) додав студентів до уже наявного списку з 12 цільових груп. На той момент кількість громадян КНР, які навчалися за кордоном, зросла з менш ніж тисячі у 1978 році до майже 40 тисяч людей на рік.

2012-й дещо змінив. Сі Цзіньпін (习近平) прийшов до влади і нових цілей до списку не додав, але неодноразово наголошував на «об’єднанні китайських нащадків удома й за кордоном».

Робота «єдиного фронту» виходить за межі використання ресурсів китайської діаспори для підтримки національних цілей розвитку. Вона також прагне просувати інтереси партії, які стають дедалі глобальнішими. Нині КНР є найбільшим торговцем світу. Станом на 2023 рік, вона покривала понад 14% світового експорту.

Зараз Пекін очолює міжнародні інституції та форуми, залучивши на свій бік партнерів по всьому світу. І навіть його військо починає виходити все більш далі назовні, розширюючи свою міжнародну присутність. За словами Сі, «з кожним днем Китай наближається до центру світової сцени» (中国日益走近世界舞台中央).

Така глибока інтеграція з міжнародною системою зробила більш критичним завданням формування міжнародної підтримки. Надто важливо це у той час, коли поведінка Китаю суперечить цінностям, на яких тримаються інституції так званого ліберального міжнародного порядку.

Головна мета партії — «велике відродження китайської нації» — передбачає перевершення Штатів як провідної сили глобальної системи. За часів Сі партія дійшла переконання, що створення інституцій альтернативного міжнародного порядку є найкращим способом досягти цієї мети.

Вона називає це «активною участю в реформуванні й розвитку глобального врядування». Описуючи новий порядок як «спільноту спільної долі людства» (人类命运共同体), Пекін заохочує зовнішніх партнерів приймати його бачення через приєднання до серії глобальних ініціатив.

Вони почалися з ініціативи «Один пояс, один шлях», але останнім часом розширилися до інших ініціатив. Тепер ці ідеї охоплюють безпеку, розвиток і навіть самоврядування.

Амбіції Пекіна з’явилися задовго до приходу Сі до влади. Мао за свого правління багато зробив для експорту революції по всьому світу. Власне, це відбувалось у 1950-х, 1960-х і 1970-х. 1988 року Ден запропонував створити нові міжнародні порядки. На XVI-му з’їзді партії у 2002 році Цзян проголосив, що національне відродження було урочистою місією партії «від дня її заснування». А ще за десять років генсек Ху Цзіньтао все ще визначав відродження як загальне завдання партії.

Тож задачі ніхто не скасовував. І тут партійне керівництво бачить закордонних китайців як ключовий ресурс для своїх зусиль із переформатування міжнародної системи.

У грудні 1989 року КНР зіткнулася з міжнародним осудом через бійню на площі Тяньаньмень. Цзян Цземінь виступив перед представниками закордонних китайців, закликавши їх «відігравати активну роль у тому, щоб допомогти людям світу зрозуміти Китай і сформувати образ соціалістичного Китаю». Вже наступного року Ден заявив, що КНР усе ще має «десятки мільйонів патріотичних співвітчизників за кордоном», яких він вважав унікальним ресурсом для підтримки цього розвитку.

Тож немає нічого дивного у тому, що Сі Цзіньпін висловлювався подібним чином. У 2017 році він сказав, що «тісне об’єднання широких мас закордонних китайців, китайців, які повернулися з-за кордону, та членів їхніх родин, а також використання їхньої активної ролі у великому відродженні китайської нації є важливим завданням партії і держави».

Пропагандистська робота є ключем до вибудовування зв’язків і впливу на ці громади. За словами Цзяна, «пропагандистські зусилля, спрямовані на закордонних китайців, є критично важливою складовою зовнішньої пропагандистської роботи партії і держави.

Це справа посилення розуміння й емоційного зв’язку широких мас діаспори з Китаєм, боротьба за серця та уми. І фундаментальна робота зі значними стратегічними наслідками». Партія вважає, що цей фундамент є для патріотів у еміграції сходинкою до «реалізації китайської мрії».

Саме тому Відділ роботи «єдиного фронту» контролює China News Service — організація, що має десятки бюро за кордоном.

Далі буде.