Від SARS до Еболи: віруси, які не стали пандемією, і чому ВООЗ готується до Хвороби Х

Після заяви голови World Health Organization Тедроса Адханома Гебреєсуса про необхідність готуватися до нових випадків хантавірусу світ знову заговорив про ризик чергової глобальної епідемії. Хоча у ВООЗ наголошують: наразі не йдеться про загрозу масштабу COVID-19, сама поява новин про новий вірус миттєво запускає знайомий сценарій — паніку в соцмережах, прогнози про "нову пандемію" та страх повторення 2020 року.

Втім, історія останніх десятиліть показує: далеко не кожен смертельно небезпечний вірус здатен перетворитися на глобальну катастрофу. Світ уже неодноразово стикався з хворобами, які лякали людство не менше за COVID, але так і не змогли охопити планету.

Хантавірус: "лайнер смерті", щури й вірус, який давно є в Україні

Нова хвиля уваги до хантавірусу (Hantavirus infection) почалася не зі звітів епідеміологів, а фактично з історії навколо круїзного лайнера MV Hondius. Повідомлення про загибель щурів на судні та можливе зараження пасажирів швидко перетворилися на інформаційну бурю: соцмережі заговорили про "нову пандемію", а окремі медіа почали проводити прямі паралелі з початком COVID-19.

Саме образ "щурів на кораблі" став майже ідеальним тригером для глобальної паніки. Історично гризуни давно асоціюються з великими епідеміями — від чуми у середньовічній Європі до сучасних вірусних інфекцій. У випадку з хантавірусом цей страх лише посилився через інформацію про високу смертність окремих штамів та тривалий інкубаційний період.

На цьому тлі нові заяви голови ВООЗ лише підігріли увагу до теми. Він закликав країни бути готовими до нових випадків хантавірусу, наголосивши, що через довгий прихований період вірусу кількість заражень може зрости вже найближчими тижнями.

І хоча сама хвороба для України не є чимось новим чи екзотичним, після пандемії COVID будь-які новини про маловідомі віруси почали сприйматися зовсім інакше. Різні типи хантавірусів фіксувалися в Україні й раніше, насамперед у вигляді геморагічної гарячки з нирковим синдромом. Основними переносниками залишаються гризуни, а найбільші ризики традиційно пов'язують із лісовими районами, польовими роботами, старими приміщеннями та місцями скупчення мишей і щурів.

Після COVID світ фактично почав жити в режимі постійного очікування нової великої епідемії. І кожен новий вірус тепер автоматично проходить через однаковий сценарій: тривожні заголовки, дискусії про "нову пандемію", пошук винних, теорії змови та спроби зрозуміти, чи не повторюється сценарій 2020 року.

Втім, історія сучасної медицини вже неодноразово показувала: навіть дуже небезпечний і смертельний вірус далеко не завжди здатен перетворитися на глобальну пандемію.

SARS: пандемія, яка могла початися ще у 2003 році

SARS став першим по-справжньому глобальним попередженням для світу ще задовго до COVID-19. Саме після нього міжнародні організації вперше серйозно заговорили про ризик появи нового коронавірусу, здатного паралізувати міжнародне сполучення та економіку.

Вірус уперше виявили у китайській провінції Гуандун наприкінці 2002 року. Спочатку місцева влада намагалася мінімізувати масштаби проблеми, однак уже за кілька місяців хвороба вийшла за межі Китаю та почала поширюватися через міжнародні авіаперельоти. Одним із ключових моментів став випадок у гонконзькому готелі Metropole, де інфікований лікар фактично заразив людей з різних країн, які пізніше розвезли вірус світом. Саме цей епізод багато епідеміологів пізніше називали одним із перших прикладів сучасного "суперпоширення" інфекції.

Тоді світ уперше побачив явища, які через майже двадцять років стануть звичними під час пандемії COVID:

• маски на вулицях азійських мегаполісів;
• температурний контроль в аеропортах;
• карантинні обмеження;
• ізоляцію лікарень і житлових кварталів;
• масове скасування рейсів;
• паніку на фінансових ринках;
• і звинувачення Китаю у приховуванні реальних масштабів спалаху.

Особливо гостро SARS вдарив по Гонконгу, Сінгапуру та Торонто. У Торонто спалах став справжнім шоком для західного світу: сотні людей опинилися на карантині, лікарні працювали в режимі надзвичайної ситуації, а місто фактично стало символом того, наскільки швидко новий вірус здатен перетнути континенти.

За даними CDC та ВООЗ, SARS заразив понад 8 тисяч людей у більш ніж 25 країнах світу, а смертність становила близько 10%. Для початку 2000-х це виглядало як потенційний старт нової глобальної пандемії.

На той момент світова система охорони здоров'я ще не мала досвіду настільки швидкої міжнародної координації. ВООЗ уперше в історії почала регулярно публікувати глобальні попередження щодо поширення хвороби, а уряди — вводити масштабні обмеження на поїздки та контакти.

Втім, SARS мав одну критичну особливість, яка зрештою й врятувала світ від сценарію рівня COVID-19: люди ставали найбільш заразними вже після появи виражених симптомів. Це означало, що хворих можна було швидше виявляти, ізолювати та відстежувати їхні контакти.

Саме завдяки агресивному карантину, контролю переміщень і роботі епідеміологів спалах вдалося локалізувати вже у 2003 році. Вірус фактично "згас", так і не ставши постійною глобальною проблемою.

Пізніше епідеміологи називали SARS "генеральною репетицією" пандемії COVID-19. Світ отримав перший сигнал про небезпеку коронавірусів, побачив слабкі місця глобальної медицини та зрозумів, наскільки швидко локальний спалах у Китаї може перетворитися на міжнародну кризу. Але, як показали події 2020 року, далеко не всі країни тоді зробили необхідні висновки.

MERS: коронавірус, який лякав світ смертністю у 30%

Після історії з SARS світ почав значно уважніше ставитися до нових респіраторних вірусів, особливо якщо вони походили з Азії або Близького Сходу. І вже у 2012 році міжнародна система охорони здоров'я отримала новий тривожний сигнал — MERS.

Вірус уперше виявили у Саудівській Аравії. Пацієнти страждали від важкої пневмонії, гострої дихальної недостатності та ураження нирок, а смертність виявилася шокуюче високою. За даними ВООЗ, приблизно третина підтверджених випадків закінчувалася смертю.

Саме це і зробило MERS одним із найстрашніших вірусів свого часу. У медіа одразу почали з'являтися заголовки про "новий SARS" і можливу майбутню пандемію. Особливу тривогу викликало те, що вірус належав до тієї ж родини коронавірусів, що й SARS, а отже теоретично міг мутувати та навчитися ефективніше передаватися між людьми.

Найбільший страх викликала ситуація навколо мусульманського паломництва хаджу до Мекки. Щороку мільйони людей з десятків країн світу прибувають до Саудівської Аравії, а потім повертаються додому. Епідеміологи всерйоз побоювалися, що саме хадж може перетворити локальний спалах на глобальну кризу.

Окремі випадки MERS швидко почали фіксувати й за межами Близького Сходу. Один із найбільших спалахів стався у Кореї у 2015 році, коли один інфікований мандрівник фактично паралізував частину медичної системи країни. Тоді під карантин потрапили тисячі людей, а лікарні закривали цілі відділення через ризик поширення вірусу.

Саме після цього спалаху світ уперше серйозно заговорив про небезпеку внутрішньолікарняного зараження. Виявилося, що нові віруси здатні особливо швидко поширюватися у переповнених клініках та серед медичного персоналу.

Додаткової тривоги додавало й походження MERS. Основними переносниками виявилися верблюди, що стало ще одним прикладом того, як небезпечні віруси можуть переходити від тварин до людей. Після SARS міжнародні організації дедалі частіше почали говорити про ризики так званих зоонозних інфекцій — хвороб, які передаються від тварин.

Втім, попри високу смертність та гучні прогнози, MERS так і не став глобальною пандемією. Головна причина полягала у відносно слабкій передачі між людьми. Для масового поширення вірусу зазвичай був потрібен дуже тісний контакт, а більшість спалахів вдавалося локалізувати всередині лікарень або окремих регіонів.

Іронічно, але саме це згодом стало одним із головних уроків сучасної епідеміології: найнебезпечнішими для світу часто виявляються не віруси з найвищою смертністю, а ті, які поширюються легко, непомітно та масово.

Ебола: вірус, який світ боявся побачити у своїх містах

Якщо SARS і MERS лякали світ можливістю нової респіраторної пандемії, то Ебола (Ebola virus disease) став символом майже апокаліптичного сценарію.

На відміну від коронавірусів, Ебола викликала страх насамперед через надзвичайно важкий перебіг хвороби та високий рівень смертності. Під час окремих спалахів різних штамів вірусу смертність могла сягати 50–90%. За даними ВООЗ, найбільша епідемія розпочалася у Західній Африці у 2014 році та забрала тисячі життів.

Світ тоді вперше за довгий час побачив кадри, які виглядали як сцени з фільмів-катастроф: лікарі у повних біозахисних костюмах; закриті села та блокпости; масові поховання; переповнені польові шпиталі й цілі райони, фактично відрізані від зовнішнього світу.

Особливо сильне враження справляло те, що спалах відбувався в країнах із дуже слабкою системою охорони здоров'я — Гвінея, Ліберія та Сьєрра-Леоне. У певний момент міжнародні організації прямо попереджали про ризик повного колапсу місцевої медицини.

Додаткову паніку створювали окремі випадки зараження за межами Африки. Коли інфіковані пацієнти з'явилися у США та деяких європейських країнах, у медіа почали активно обговорювати сценарій глобального поширення вірусу. Аеропорти вводили перевірки пасажирів, а новини про будь-який підозрілий симптом миттєво ставали міжнародними заголовками.

Особливий страх викликало й те, що Ебола фактично вбивала навіть медиків. Через нестачу захисного обладнання та перевантаження лікарень серед жертв опинилися сотні лікарів і медсестер. Це створювало відчуття, що вірус виходить з-під контролю навіть у професійного середовища.

Саме тоді світ уперше серйозно зіткнувся з темою "біологічної глобалізації": вірус із віддаленого регіону Африки за лічені години міг потрапити до іншого континенту через міжнародні авіаперельоти.

Втім, попри масштабну паніку, сценарій глобальної пандемії так і не реалізувався. Однією з головних причин стало те, що Ебола не передавалася так легко, як респіраторні віруси. Для зараження зазвичай був потрібен тісний контакт із біологічними рідинами хворого.

Крім того, надзвичайно важкий перебіг хвороби робив вірус "занадто помітним". Інфіковані люди швидко потрапляли до лікарень, а спалахи було простіше локалізувати через жорсткий карантин та ізоляцію контактів.

Парадоксально, але саме це згодом стало одним із ключових висновків епідеміологів: вірус із дуже високою смертністю не завжди є найнебезпечнішим для світу. Набагато більшу загрозу можуть становити інфекції, які поширюються повільно, непомітно та без важких симптомів на ранніх етапах.

Пташиний грип: пандемія, яку світ чекає вже понад двадцять років

Поки Ебола лякала світ високою смертністю, інша загроза роками залишалася майже постійним страхом епідеміологів — Avian influenza, більш відомий як пташиний грип.

На відміну від SARS чи MERS, цей вірус викликав занепокоєння не через окремий масштабний спалах, а через постійний ризик мутації. Саме пташиний грип багато експертів роками називали одним із найімовірніших кандидатів на майбутню глобальну пандемію.

Перші великі побоювання виникли ще наприкінці 1990-х у Гонконгу, коли штам H5N1 почав масово заражати птицю та вперше передався людям. Влада тоді пішла на безпрецедентний крок — мільйони курей та іншої птиці були знищені, щоб не допустити подальшого поширення вірусу.

Саме після цього світові медіа почали активно використовувати словосполучення "майбутня пандемія". Головна причина страху полягала у високій смертності окремих штамів H5N1. За даними ВООЗ, у частини заражених людей летальність перевищувала 50%.

Однак вірус мав критичне обмеження — він дуже погано передавався між людьми. Більшість випадків зараження були пов'язані з прямим контактом із хворою птицею.

Втім, саме можливість мутації роками залишалася головним кошмаром епідеміологів. Ідея про те, що пташиний грип одного дня "навчиться" легко передаватися між людьми, періодично викликала хвилі глобальної тривоги.

Через це багато країн почали створювати запаси вакцин, формувати резерви противірусних препаратів, розробляти плани локдаунів і карантинів та готувати лікарні до можливого різкого напливу пацієнтів.

Фактично ще за багато років до COVID світ уже моделював сценарії майбутньої пандемії саме навколо пташиного грипу.

Особливу тривогу викликали й масові спалахи серед птахів у різних країнах світу. У різні роки вірус фіксували в Азії, Європі, США та навіть серед диких тварин. Через це міжнародні організації дедалі частіше почали говорити про небезпеку вірусів, які циркулюють між людьми та тваринами одночасно.

Після пандемії COVID-19 страх перед пташиним грипом лише посилився. Нові штами, зокрема H5N1 та H5N6, знову почали потрапляти у світові заголовки через випадки зараження ссавців — норок, морських левів та навіть великої рогатої худоби. Для багатьох вірусологів це стало тривожним сигналом: що більше вірус адаптується до різних видів тварин, то вищим стає ризик його еволюції.

Втім, попри десятиліття страхів, сценарій глобальної пандемії пташиного грипу досі так і не реалізувався. Але на відміну від багатьох інших вірусів, він залишається у списку загроз, яких світ продовжує боятися й сьогодні.

"Хвороба Х": чому ВООЗ боїться не відомих вірусів, а невідомого сценарію

Після історій із SARS, MERS, Еболою та пташиним грипом міжнародні організації дійшли висновку: найбільшу загрозу для людства може становити навіть не конкретний відомий вірус, а абсолютно нова інфекція, до якої світ виявиться неготовим.

Саме так у ВООЗ з'явився термін "Хвороба Х" — умовне позначення майбутньої невідомої пандемії, яка потенційно може виявитися небезпечнішою за COVID-19.

Ідея "Хвороби Х" полягає у тому, що нова глобальна епідемія може прийти звідти, звідки її не чекатимуть:

• від мутації вже відомого вірусу;
• через передачу інфекції від тварин до людей;
• унаслідок змін клімату;
• через знищення дикої природи;
• або навіть через віруси, які десятиліттями залишалися ізольованими у віддалених регіонах світу.

Після пандемії COVID ця концепція перестала виглядати теоретичною. Навпаки — багато експертів вважають, що світ увійшов у період, коли ризик нових великих спалахів лише зростатиме.

Однією з головних причин називають глобалізацію. Якщо сто років тому локальний спалах міг залишитися проблемою окремого регіону, то сьогодні інфікована людина здатна за добу опинитися на іншому континенті. Саме авіасполучення стало одним із ключових факторів стрімкого поширення COVID, SARS та інших інфекцій.

Не менш серйозною проблемою вважають і збільшення контактів між людьми та дикою природою. Через вирубку лісів, урбанізацію та зміну клімату люди дедалі частіше стикаються з тваринами, які можуть бути носіями небезпечних вірусів.

Окрему тривогу викликає й танення вічної мерзлоти. Деякі науковці не виключають, що разом із льодовиками можуть "повертатися" старі бактерії та віруси, із якими сучасне людство ніколи не стикалося. Хоча більшість таких сценаріїв поки залишаються радше теоретичними, сама тема вже давно стала частиною глобальних дискусій про біобезпеку.

Паралельно після COVID різко змінилася й інформаційна реальність. Якщо під час попередніх спалахів паніка переважно обмежувалася телебаченням та новинними сайтами, то тепер будь-яка новина про новий вірус миттєво перетворюється на глобальний інформаційний шторм у соцмережах.

Саме це сьогодні й відбувається навколо хантавірусу. Попри те, що більшість експертів наразі не бачать передумов для сценарію нової пандемії, сама реакція суспільства демонструє: світ після 2020 року фактично живе у стані постійного очікування наступної великої епідемії.

І головний страх полягає навіть не у конкретному вірусі. А в тому, що одного дня людство може зіткнутися з інфекцією, яка поєднає: високу заразність, довгий прихований період, здатність швидко мутувати й серйозну смертність.

Саме такий сценарій у ВООЗ і називають "Хворобою Х".

Нагадаємо, речник Центру громадського здоров'я докладно пояснив, чому не варто переживати через хантавірус, через який круїзний лайнер MV Hondius відправили на карантин.

Також Фокус писав, що новини про хантавірус вже викликали паніку у соцмережах та навіть породили кілька теорій змови, адже його появу нібито передбачили у "Сімпсонах".