Візит Трампа до Китаю: Небоженко розповів, чи можлива «велика угода»

Для Китаю та США питання Ірану вже неможливо вирішити окремо від України, Тайваню та загальної архітектури безпеки.

В умовах глибокої кризи міжнародних інститутів доля локальних конфліктів дедалі частіше вирішується за столом переговорів наддержав. Директор соціологічної служби "Український барометр" Віктор Небоженко аналізує, чому візит Дональда Трампа до Пекіна неможливо розглядати відокремлено від ситуації в Україні та на Близькому Сході. Автор аргументує, чому Київ став центральною точкою перетину інтересів США, Китаю та Європи, і оцінює життєздатність сценарію "великої угоди". Розбір ключових викликів та прогноз експерта — у матеріалі автора.

Візит Трампа до Китаю безпосередньо пов'язаний з Україною. Не тому, що все обертається навколо нас, а тому, що сьогодні світ опинився затиснутим у своєрідному чотирикутнику: Сполучені Штати, Китай, агресивна Росія та Європа. Від того, як розвиватиметься ситуація в Україні, Ірані та навколо інших кризових точок, багато в чому залежить, яким буде світовий порядок на найближчі 15–20 років.

Коли Трамп їде до Китаю, мова не може йти лише про двосторонні відносини Вашингтона і Пекіна. Китай підніматиме питання комплексно: щодо Європи, України, Ірану, Росії, Тайваню та інших напрямків. Доля України тепер виявилася тісно пов’язаною з інтересами США, Китаю, Росії, Європи та Ірану.

Важливо вже те, що про Україну говоритимуть китайський лідер і американський президент. Наприклад, вони можуть обговорювати Ормузьку протоку, а Китай у відповідь може поставити питання про Донбас і позицію Путіна. Раніше зазвичай дві країни з’ясовували стосунки щодо третьої. Але зараз дві великі держави можуть одночасно обговорювати долю відразу кількох країн і регіонів — України, Ірану, Ємену, Північної Кореї, Росії. Це незвичайна і дуже складна ситуація.

Фактично зараз працює логіка великої угоди. Трамп мислить саме такими категоріями: він любить домовлятися через обмін поступками. Але коли в одній формулі потрібно враховувати інтереси США, Китаю, Росії, України, Європи, Ірану та ситуацію навколо Ормузької протоки, все стає надзвичайно заплутаним.

У контексті Ірану мова вже не може йти лише про нафту або лише про Ормузьку протоку. Немає окремої проблеми Ірану, окремої проблеми України чи окремої проблеми Тайваню. Для таких гравців, як США і Китай, все це — елементи одного великого пакету.

Великі держави зараз шукають не формулу війни, а формулу миру. Але мова йде не про просту угоду, а про можливу систему домовленостей, де буде прописано, що отримує Україна, що отримує Росія, а що — Іран та інші учасники. Проблема в тому, що скласти такий рамковий документ тільки щодо України неможливо: Україна окремо вже не розглядається.

Є ще інтереси Європи, яка уважно стежить за тим, щоб у неї ніхто не "відібрав" Україну. Сполучені Штати, витративши величезні гроші та політичні ресурси, теж не хочуть відмовлятися від України. Між США та Європою триває серйозна конкуренція за вплив на Україну.

При цьому і Європа, і Сполучені Штати прекрасно розуміють центральне значення України. Якщо говорити про Євразію як про простір від Лісабона до Владивостока, то її епіцентром сьогодні є не Москва і не Варшава, а Київ. Це сталося через війну: вона радикально змінила всю геополітичну конструкцію. Від того, як складеться доля України, залежатиме і майбутнє Європи, і майбутнє Росії.

Тому я не думаю, що в Пекіні вирішиться питання про долю України. Китай не захоче брати на себе відповідальність і відкрито тиснути на Путіна, а у Трампа зараз не так багато можливостей, щоб тиснути на Україну. Вони намагатимуться обговорювати Іран, Ормузьку протоку та інші теми, але й там, найімовірніше, не досягнуть великого рішення. Тому що питання Ірану вже неможливо вирішити окремо від України, Тайваню та загальної архітектури безпеки.

Колись існував міжнародний порядок і системи регулювання, про які дипломати могли розповідати годинами. Зараз цього порядку фактично немає. США і Китаю доводиться одночасно мати справу з кризами навколо Тайваню, України та Ірану. Не можна сказати: "Давайте сьогодні поговоримо тільки про Іран, а Україну залишимо осторонь". Так більше не працює. Тому мій прогноз скоріше негативний: великого рішення не буде.

Що це означає для України? Сполучені Штати будуть змушені більше звертати увагу на нас. Але це не обов’язково означає різке збільшення допомоги. Америка й так допомагає, просто не завжди це публічно видно. Наприклад, українські ракети не можуть вражати цілі на відстані 1500 кілометрів без супутникової логістики та спеціальних систем. Будь-який технічний фахівець розуміє: ракета сама по собі не "бачить", що відбувається за тисячу кілометрів. Отже, певна підтримка є.

Але США допомагають не так, як нам потрібно. Нам потрібно більше. Європа теж допомагає, але повільно і не в тих обсягах, які необхідні. При цьому, якщо в Китаї не вдасться досягти істотного результату щодо України, то, швидше за все, не вдасться досягти його і щодо Ірану.

Якщо говорити про те, як США можуть змінити свою політику, я б сформулював це так: їм потрібно не стільки активніше допомагати Україні, скільки перестати опосередковано допомагати Путіну. Наприклад, коли ціна на нафту зростає з 65-70 доларів за барель до 100 доларів, це допомагає не Україні, а Росії. Тому важливо, щоб Трамп розчарувався в Путіні як у людині, яка здатна виконувати домовленості.

Геополітика — це не швидкі рішення. Це величезні крижини й материки, які рухаються повільно. Сполученим Штатам стратегічно потрібна Україна — незалежно від того, хто перебуває в Білому домі. Без України вони не можуть ефективно впливати ні на Європу, ні на Росію.

Можна запитати: чому ж тоді США не допомагають так, як потрібно? Тому що вони, ймовірно, вважають, що Україна в будь-якому разі залишиться в американській зоні впливу. Ми вже бачили домовленості, пов’язані з українськими корисними копалинами та економічними інтересами США. Формально все залишається за Україною, але це велика економічна історія: її потрібно охороняти, розвивати, у неї потрібно вкладати гроші. Тому Сполучені Штати ще багато років будуть конкурувати з Європою за Україну.

Саме тому я не думаю, що в Пекіні буде ухвалено якесь принципове рішення. Ні Китай, ні США, ні сам Трамп зараз не готові до великих домовленостей. Зовні зустріч може виглядати яскраво: рукостискання, красиві кадри, дипломатичні жести. Але по суті, швидше за все, вона завершиться нічим. І щодо України, і щодо Ірану.

Китаю і Росії зараз вигідно підтримувати Іран — у тому числі матеріально і військово. Якщо в Ірану залишаються відкритими північні маршрути через пострадянський простір і Туркменістан, США не зможуть влаштувати повноцінну блокаду. Це розуміють і в Пекіні, і у Вашингтоні. У Трампа, як він любить говорити, немає сильних "карт".

Так, США можуть завдавати ударів по Ірану, але вони мають справу з глибоко релігійною країною, готовою терпіти величезні втрати. Америка ж не готова довго витримувати наслідки таких конфліктів. Тому Вашингтону доведеться шукати домовленості з самим Іраном. А за Іраном, звичайно, стоятимуть Росія і Китай.

Саме це має підштовхнути Трампа до охолодження відносин із Путіним. З Китаєм сваритися небезпечно — він надто сильний. А ось дистанціюватися від Путіна було б важливо, щоб Росії стало важче продовжувати війну проти України.

При цьому не варто очікувати, що Україні просто дадуть ще більше грошей. Захід уже виділив 90 мільярдів і вимагатиме, щоб Україна продовжувала боротьбу. Якщо Україна перестане воювати, ці зобов’язання можуть бути переглянуті.

Говорити про повноцінне закінчення війни та велику мирну угоду в найближчі роки, на мій погляд, не доводиться. Але перемир’я можливе. Перемир’я та мир — це різні речі. Мир — це велика угода, де все детально прописано. Кемп-Девідські угоди між Палестиною, Ліваном та Ізраїлем діють уже 30 років, а перемир’я — це ситуація, коли сторони фактично кажуть: "Ми втомилися, у нас не виходить, давайте зробимо паузу до наступного конфлікту". Тому про повноцінний мир поки що думати зарано. Але перемир'я можливе — і дай Боже, щоб воно настало якомога раніше, бо щодня гинуть українські солдати й офіцери.

Віктор Небоженко, директор соціологічної служби "Український барометр", спеціально для "Главреду"