Тут грали "Танго смерті": один із найжорстокіших концтаборів діяв у Львові

Коли розпочалася гірка історія Янівського концтабору?

Під час німецької окупації Львова майже третину населення міста становили євреї – за словами істориків, мовиться про 160 тисяч осіб. Тож, у німецьких нацистів виникла потреба в експлуатації дармової робочої сили.

Вирішують вони створити концентраційний табір на вулиці Янівській – це сучасна вулиця Шевченка. Таке місце вони обрали не випадково. По-перше, ці землі їм виділив староста Львова Юрій Полянський. А по-друге, до цієї території прилягала залізнична станція Клепарів, яка діє досі. Крім того, тут були складські приміщення єврейського промисловця Штайнгауза, розповідає історик Олександр Пагіря.

Наразі немає чітких документальних свідчень про дату заснування. Відомо лише, що у 1941 році на цьому місці нацисти влаштували майстерні для ремонту військової техніки. Там працювало від 300 до 500 робітників, які не були прикріплені до цього місця. Їм навіть видавали продовольчі пайки та платили за роботу. Багато євреїв намагались працевлаштуватись на території цих майстерень і отримати посвідчення.

Однак на початку жовтня того ж 1941 року керівник табору Фріц Гебауер зібрав усіх і сказав, що з цього часу вони залишаються тут. За лічені години охоронці майстерень обнесли територію колючим дротом і спорудили по боках спостережні вежі з прожекторами. І таким чином обірвалися контакти із зовнішнім світом усіх, хто там перебував.

Спочатку не було жодних бараків, в'язні новоствореного табору жили на території майстерень або прямо на вулиці. Не було й елементарних засобів для підтримання гігієни: туалетів і ванних приміщень.

А 1 листопада до його воріт прикріпили вивіску, що це табір примусової праці "Лемберґ", який підпорядковується СС та поліції дистрикту Галичина. У певних працях цю дату вважають датою створення табору.

Такий вигляд мав Янівський концтабір у Львові / Фото взято із сайтів Центру міської історії, музею "Територія терору", музею "Тюрма на Лонського", "Фотографії старого Львова".

Згодом територія табору розширилася та до його складу також увійшла філія Німецької фабрики спорядження. Загалом його площа становила 2 990 квадратних метрів, і це були не лише бараки, а й інші споруди та майстерні.

Тут утримували як військовополонених, так і цивільне населення – чоловіків, жінок, дітей і літніх людей різних національностей. Тож, серед в'язнів можна було побачити євреїв, українців, росіян, поляків, французів, італійців, голландців, чехів, сербів, британців, американців і палестинців. Одночасно у таборі могли перебувати понад 11 тисяч осіб, повідомляє музей "Тюрма на Лонського".

У березні 1943 табір досягнув своїх найбільших розмірів. Тоді у ньому утримувалися 15 тисяч в'язнів. У цей час з'явилося також жіноче відділення на 400 осіб.

Сама територія табору, де перебували в'язні, була розділеною. Там існувала окрема жіноча зона, де були чотири бараки та утримували тільки жінки й окремо чоловіча зона, в якій були також пральня, кухня, лазня,
– зазначає історик Андрій Усач.

Схема Янівського концтабору / Взято із сайту "Збруч"

За його словами, Янівський концтабір ніколи не відчував дефіциту робочої сили, оскільки через Клепарів проходило більшість ешелонів із галицькими євреями, яких везли на вбивство.

Які звірства тут вчиняли?

Янівський концтабір був ключовою частиною механізму терору в окупованому Львові. Він був спрямований на масове знищення людей різними засобами: тут морили голодом, виснажували каторжною працею, розповсюджували інфекційні хвороби.

Нацисти придумували різні садистські методи, як познущатися з ув'язнених. Часто їх били без причини. Зокрема, тут практикувався так званий "прийом вітамінів" – походить від польських назв будматеріалів: вітамін C (cegły – цегли), D (deski – дошки) та B (belki – балки). Тобто виснажених в'язнів змушували бігати туди-сюди із цими вантажами, а наглядачі нерідко їх розстрілювали їх, якщо ті бігли недостатньо швидко чи несли недостатньо будматеріалів. Така практика проіснувала до літа 1943 року.

Тих, хто не міг носити вантажів, витягували з колон по п'ять, і кидали "за дріт", тобто поміж двох рядів закрученого колючого дроту навколо табору, де різні ділянки були різної ширини. Тут жертви проводили цілу ніч. Вранці їх, напівзакляклих, вантажили у кузови та транспортували на страту у Піски. Якось, після таких "вітамінів" які тягнулися із шостої вечора і до опівночі, на смерть вивезли сто тридцять осіб,
– згадував у своїй книзі один із врятованих в'язнів Міхал Борвіч.

Ще одним методом насильства були забіги смерті – приречені в'язні бігли коридором із ССівців, а ті підставляли їм ноги, карабіни, били по головах і стріляли по них. Також у таборі було дві шибениці, одна з них – для тих, хто хотів сам укоротити собі віку.

Дивіться відео про злочини Янівського концтабору

Придумували собі жорстокі "розваги" й керівники табору. Першим комендантом був Фріц Гебауер – він прославився тим, що під час спокійної розмови з в'язнем міг раптово вхопитись за його шию та почати душити. За цю звичку нацист отримав прізвисько "душитель". Також забороняв в'язням митися, але вимагав від них ідеальної чистоти. Про це є спогад із зими 1941 – 1942 років – тоді Гебауер у лютий мороз примусив в'язнів голими митися у бочці з водою, і ті за деякий час померли. Першого коменданта вважають засновником садистського режиму, який панував у Янівському таборі.

Не менш жорстоким був наступник Гебауера – Густава Вільгаус. Він, зокрема, спорудив у таборі віллу, з балкона якої для розваги своєї дружини та 9-річної доньки стріляв у в'язнів. Крім того, за свідченнями радянської сторони на Нюрнберзькому процесі, цей комендант під час дня народження доньки змушував підкидувати двох чотирирічних єврейських дітей і стріляв у них. Це, очевидно, не достовірні джерела, але факти розстрілів з балкона присутні у багатьох спогадах.

Вілла коменданта Густава Вільгауса / Фото взято із сайту музею "Тюрма на Лонського"

Ще однією проблемою у таборі була антисанітарія. Медичного огляду, як такого, тут не було. Водночас дерев'яні та нашвидкуруч зроблені бараки не опалювалися. Відтак, поширювалася страшна завошивленість та розповсюджувались інфекційні хвороби. Доливали олії у вогонь мізерне харчування і тяжка 12-годинна праця 6 днів на тиждень. Як наслідок, узимку 1941 – 1942 років табір пережив першу велику кризу – епідемію тифу, яка забрала життя близько 300 в'язнів.

У 1943 році Янівський табір перетворюється на табір знищення, і тут відбуваються масові розстріли. Відомі два такі місця масових убивств. Передусім це "Піски" – піщаний яр неподалік табору на Кортумовій горі, який в'язні називали "Долиною смерті". Одна з останніх масових акцій тут відбулася 25 травня 1943 року: тоді було ліквідовано близько 6 тисяч табірників. Також розстрілювали людей у Лисинецькому лісі – там в окремі дні гинуло до трьох тисяч осіб. Національність жертв була різна: українці, поляки, росіяни, але здебільшого євреї.

Перед днем розстрілу до Янівського табору звідкись привезли дуже багато в'язнів. Після отримання інструктажу вахманів завели в зону табору та наказали вигнати всіх в'язнів із бараків. Далі німці наказали всім в'язням лягти донизу на землю. Потім німці та вахмани підходили до лежачих в’язнів, брали по 50 – 70 осіб і наказували їм піднятись із землі. Цю групу, серед яких були чоловіки, жінки та діти, шикували в колону. Далі її виводили через прохід у загородженні та конвоювали до місця розстрілу. Під час конвоювання в’язнів на смерть, вони кричали, плакали, падали та не хотіли йти, а деякі намагались тікати. Нам, вахманам, доводилось ударами прикладів гвинтівок підіймати тих, хто падав на землю, штовхати тих, що відставали, та стріляти в тих, які намагались втекти,
– розповідав Володимир Литвиненко, який разом з іншими вахманами брав участь в одній з найбільш масових страт у "Пісках".

За словами Литвиненка, розстріл відбувався конвеєром без перерви. І він бачив, як по дну рову, який виходив до села, текла кров, передає музей "Територія терору".

"Піски", де здійснювали більшість розстрілів і поховань в'язнів Янівського табору / Фото взято із сайту музею "Територія терору"

У середньому життя в'язня Янівського концтаборі тривало лише 2 – 3 місяці, якщо тільки він не належав до табірної адміністрації або не був важливим фахівцем. Загалом за час його існування За час існування тут було знищено понад 200 тисяч осіб різних національностей. Через табір пройшло приблизно 160 тисяч в'язнів.

Ще один смертельний винахід нацистів: що таке "Танго смерті"?

Влітку 1942 року у Янівському таборі за ініціативою заступника коменданта Ріхарда Рокіти було створено оркестр з ув'язнених музикантів і композиторів (за різними даними, до 40 осіб). Очолили його скрипаль Леопольд Штрікс і диригент львівської філармонії й опери Якуб Мунд.

Сам Рокіта до війни був скрипалем джазового оркестру в Катовіце, а музика була його пристрастю. Він прискіпливо прислухався до виконання мелодій і слідкував за кожним звуком. А одного разу, почувши, що один з музикантів сфальшивив, у ту ж мить розстріляв його.

Оркестр був певною візитівкою Янівського концтабору. Щоранку музиканти виконували ритмічні мелодії та марші під час виходу в'язнів на роботу у складі бригад. Це начебто мало б їх "налаштувати". Також нерідко оркестр грав під час традиційного ранкового огляду, який супроводжувався тортурами та вбивством в’язнів за найменшу провину.

Згодом Рокіта наказав написати особливу мелодію знищення, що отримала назву "Танго смерті". Нацисти змушували оркестр виконувати її під час масових страт євреїв у "Пісках" та інших місцях. Для багатьох в’язнів ця мелодія стала останнім звуком, який вони почули перед смертю.

Незадовго до ліквідації таборуу листопаді 1943 року німці вбили й членів оркестру. Під час виконання "Танго смерті" музикантів по одному відводили у бік і на очах в інших під музичний супровід розстрілювали. Таким чином, був знищений весь оркестр Янівського табору. Останнім розстріляли Леопольда Штрікса.

Найстрашнішим був останній день, коли було розстріляно 25 тисяч євреїв. Закінчилася ця акція тим, що останній оркестр прийшов до ями, їх роздягли, вони склали інструменти й останні зайшли в яму, а перед тим ще заграли собі "Танго смерті",
– зазначав у своїх свідченнях український в'язень Янівського табору Богдан Кох.

Ноти "Танго смерті", на жаль, не збереглись. Однак є фотографія, як оркестр виконує якусь мелодію. Сфотографував цей процес працівник технічного бюро табору Штрайсберг. Згодом світлину виявили гестапівці та за це повісили її автора. Але саме фото не знищили. Його зберегла та передала у 1944 році радянській слідчій комісії Анна Пойцер, яка працювала на кухні для табірної охорони. Фотографію "Танго смерті" було згодом представлено на Нюрнберзькому процесі.

"Танго смерті" у Янівському концтаборі / Фото взято із сайту музею "Тюрма на Лонського"

Андрей Шептицький врятував сотні євреїв, але не став "Праведником світу": чому так сталося?

Одним із тих жителів Львова, хто рятував євреїв під час Другої світової, був митрополит Андрей Шептицький. Однак його досі не удостоїли титулу "Праведник світу". Хоча Україна неодноразово зверталася і до керівництва Ізраїлю, і до організації "Яд Вашем", яка надає це звання.

Водночас "Яд Вашем" неодноразово переглядав справу Шептицького, однак, попри свідчення тих, кого врятував глава УГКЦ, звання "Праведника світу" йому не надали. Цікаво, що брат митрополита, Климент Шептицький є "Праведником".

Причиною цього називають вітальні листи Шептицького німецьким військам, колективний лист до німецьких військ і особистий до Адольфа Гітлера з підписом митрополита. Хоча в автентичності більшості листів історики сумніваються.

Більше про те, чому Андрей Шептицький досі не став "Праведником світу", – у матеріалі 24 Каналу.