Від фронту до суду: як Україна масштабує роботу з цифровими доказами воєнних злочинів

Сьогодні наказом Головнокомандувача Збройних сил України Олександра Сирського ухвалено рішення масштабувати напрям роботи зі збереження та обробки інформації щодо можливих серйозних порушень міжнародного гуманітарного права в умовах бойових дій. Координацію цього процесу здійснюватиме Військова служба правопорядку. Йдеться про інтеграцію в бойові системи автоматизованого алгоритму збереження та обробки інформації із зон відповідальності військових. Це рішення є важливим як для ЗСУ, так і для розслідування міжнародних злочинів, скоєних в Україні внаслідок російської агресії.

Наприкінці квітня поблизу населеного пункту Залізничне Пологівського району Запорізької області російські військові, за даними, отриманими повітряною розвідкою, розстріляли двох беззбройних українських військовослужбовців, які здалися в полон. Вже в травні, згідно з даними перехоплення радіоперемовин, російський командир віддав команду обезголовити загиблих українських військових і залишити голови «на видному місці» як елемент залякування. Таких фактів воєнних злочинів уже сотні… Що вирізняє їх з-поміж інших злочинів? Те, що їх скоєно в зонах ведення активних бойових дій, куди правоохоронні органи часто не мають фізичного доступу. А від того, наскільки якісно буде збережено інформацію сьогодні, залежить можливість установлення обставин злочину та притягнення винних до відповідальності в майбутньому.

Іще на початку повномасштабної війни виникла ідея створити механізм, який дав би можливість зберігати інформацію та докази з поля бою, як речові, так і цифрові. Її вдалося реалізувати за підтримки Командування Сил територіальної оборони, де було організовано Робочу групу щодо виконання норм міжнародного гуманітарного права та участі в організації надання правових послуг. Це був логічний початок. Саме на Сили територіальної оборони законом покладено вирішення гуманітарних питань в умовах воєнного стану. Крім того, до лав Сил ТрО долучилося багато людей із цивільним професійним досвідом: прокурорів, адвокатів, юристів, фахівців із прав людини. Їхні знання стали важливими для формування перших підходів до фіксації інформації про порушення міжнародного гуманітарного права. За півтора року ця ініціатива перетворилася на системний процес. Ішлося про навчання військовослужбовців, підготовку методичних матеріалів, участь у питаннях правової допомоги, захист культурної спадщини та створення первинних алгоритмів фіксації фактів порушень і збереження доказів.

Надалі цей напрям отримав розвиток у Силах безпілотних систем ЗСУ. Наказом командувача СБС Роберта Бровді було створено перший спеціалізований підрозділ у структурі ЗСУ, який займався збором та обробкою цифрової інформації про можливі серйозні порушення міжнародного гуманітарного права. Цей етап був принципово важливим, оскільки Сили безпілотних систем стали середовищем, де інновації, швидкість ухвалення рішень і практичний бойовий досвід дали змогу перевірити модель у реальних умовах війни. Йшлося не про теоретичну конструкцію, а про практичний інструмент, який мав працювати в умовах інтенсивних бойових дій.

Розроблені підрозділом стандартизовані алгоритми документування спиралися на можливості бойової системи Delta. Саме Delta як система ситуаційної обізнаності допомагає ЗСУ працювати з великими масивами інформації. У цьому випадку її значення виходить за межі суто військового застосування. Вона створює основу для впорядкованої роботи з даними, які можуть бути важливими для подальшого встановлення обставин подій. Ідеться не лише про окремі фото чи відео. Значення мають цілі інформаційні комплекси військового характеру, які формуються в процесі ISTAR (розвідка, спостереження, таргетування, аналіз результатів ураження). Такі дані можуть допомагати встановити хронологію події, прив’язку до конкретної місцевості, тип застосованого озброєння, переміщення підрозділів, момент захоплення військовополонених, результати дистанційного огляду місця події та інші обставини, без яких ефективне кримінальне провадження часто є неможливим.

Апробація цієї моделі у Силах безпілотних систем засвідчила її практичну ефективність. За кілька місяців роботи підрозділи СБС зафіксували 99 імовірних воєнних злочинів, серед яких вбивства військовополонених, напади на цивільні об’єкти, вбивства цивільних мешканців, застосування заборонених засобів і методів ведення війни, катування. Ці результати показали, що за наявності зрозумілого алгоритму військові підрозділи здатні системно працювати з такою інформацією.

Водночас очевидно, що масштаб війни, кількість потенційних епізодів і обсяг цифрових даних потребують ширшої системної архітектури, що врахує ці особливості. Російсько-українська війна вже показала, наскільки радикально новітні технології змінили характер бойових дій. Безпілотні системи, засоби візуальної розвідки, платформи ситуаційної обізнаності, супутникові сервіси та OSINT зробили поле бою значно прозорішим. Тож зараз відбувається системна трансформація роботи з цифровими даними. Вони мають принципову перевагу в умовах війни. Для роботи з ними не завжди необхідно фізично перебувати на місці події. Дані з безпілотних систем, засобів аеророзвідки, систем ситуаційної обізнаності, супутникових сервісів або інших цифрових платформ можуть бути доступні фактично в режимі 24/7. Це відкриває можливість для постійної двосторонньої взаємодії між військовими підрозділами, органами правопорядку, прокурорами та іншими суб’єктами документування.

Саме тому рішення Головнокомандувача про масштабування є послідовним етапом розвитку. Йдеться про перехід від епізодичної фіксації до стандартизованого операційного процесу збору та обробки інформації безпосередньо в бойовій обстановці. Він включає виявлення події, її первинну фіксацію підрозділом, внесення даних до цифрової системи за уніфікованими параметрами, базову верифікацію, належне збереження та подальшу передачу для використання у правових процедурах.

Важливо, що відповідальність і координаційну функцію в цьому процесі покладено саме на Військову службу правопорядку Збройних сил України. Це правильне рішення і з погляду логіки військової системи, і з погляду міжнародного досвіду. У багатьох державах саме military police відповідає за забезпечення ланцюга збереження інформації, первинну роботу з матеріалами в зоні бойових дій та взаємодію з правоохоронними органами.

Наступним кроком має стати створення повноцінного напряму документування порушень міжнародного гуманітарного права. Це дасть змогу сформувати системний механізм, який забезпечить єдині підходи до збору, обробки та передачі інформації, а також координацію між військовими підрозділами, правоохоронними органами та прокурорами. Фактично йдеться про формування масштабного структурованого архіву злочинів, який акумулюватиме та зберігатиме інформацію про події, докази, причетних осіб і обставини вчинення порушень міжнародного гуманітарного права. У ширшому вимірі така система має комплексне значення. Вона допомагає формувати доказову базу для кримінальних проваджень цілком відповідно до вимог кримінального процесу, доказово спростовувати інформаційні наративи та фейки держави-агресора, використовувати зібрані дані в міжнародній дипломатії та роботі щодо притягнення винних до відповідальності. Крім того, вона може бути корисною для розвідки, аналізу тактики й практик противника, а також для превенції та закріплення стандартів дотримання міжнародного гуманітарного права у збройних силах.

Україна має усвідомлювати унікальність власної ситуації. Жодна держава раніше не вибудовувала систему роботи з цифровими доказами міжнародних злочинів в умовах інтенсивної високотехнологічної війни. Світ іще не стикався з таким масштабом цифрових даних, які формуються безпосередньо в реальному часі під час бойових дій. Тому український шлях у цій сфері є унікальним. Ми не лише використовуємо наявні підходи, а й формуємо нові практики, які в майбутньому можуть стати орієнтиром для інших держав. Важливо, що ці підходи формуються не в теорії, а завдяки практичній роботі військових і фахівців, які безпосередньо працюють із цифровою інформацією в умовах бойових дій. На окрему вдячність у цьому контексті заслуговують Сили безпілотних систем, контррозвідка СБУ та Військова служба правопорядку, які стали одними з ключових середовищ формування та розвитку цих практик.

Водночас розвиток цієї системи має співвідноситися зі світовими тенденціями у сфері цифрових доказів. У цьому контексті важливою є ратифікація Україною Другого додаткового протоколу до Будапештської конвенції про кіберзлочинність. Саме він спрямований на посилення міжнародної співпраці та механізмів доступу до цифрових доказів. Для України це створює додаткові передумови для інтеграції власного досвіду в глобальну систему роботи з цифровими доказами та міжнародного правового співробітництва.

Якщо підсумувати, то нинішнє рішення має значення далеко поза межами внутрішньої організації роботи у Збройних силах України. Воно створює підґрунтя для того, щоб інформація про можливі серйозні порушення міжнародного гуманітарного права не втрачалася у хаосі війни, а зберігалася, структурувалася й могла бути використана в юридичній площині. Війна рано чи пізно завершиться. Але саме інформація, збережена сьогодні, визначатиме, чи зможемо ми завтра довести обставини злочинів і притягнути винних до відповідальності.