Візит Трампа до Китаю і переговори з Сі Цзіньпінем: важливо для України, але не відразу

Вкрай важлива зустріч, яка може покласти початок оформленню світу з двома полюсами. Але це не холодна війна тому що:

1. Країни вкрай сильно залежні одна від одної в економіці
2. Держави, які опинилися "посередині", налаштовані співпрацювати як з одними, так і з іншими
3. Можливо, найважливіше. Крім небажання прямої сутички і, тим паче війни, обидві держави до такої банально не готові.

Стартові позиції, або З "якими картами" на руках зустрічаються Трамп і Сі

Перед зустріччю США спробували отримати політичну перевагу. Нижче наведу основні напрямки. Де були як вдалі моменти, так і відверті провали:

1. Активно працювали над отриманням контролю над світовою логістикою (що вкрай чутливо для КНР). Це питання портів у Панамському каналі, активізація роботи з Нікарагуа (після кейса Венесуели), що поставило хрест (поки що) на проєкті "каналу Нікарагуа", загравання з Єгиптом, бажання роздобути Гренландію. Трек Дмитрієва з розмовами про арктику, до речі, теж можна вважати спробою Кремля продати свій функціонал у зоні інтересів США.
2. Змінили підхід до питань доступу до критичних для себе матеріалів. Нова стратегія національної безпеки, переговори з державами, що мають такі поклади, та ж угода про ресурси з Україною. Згаданий трек Дмитрієва (як гра Москви). І навіть переговори з Лукашенком щодо калійних добрив (Китай залежить від них і Білорусь, залежно від року від 20% до 30% китайського імпорту)
3. Спроби тиску на держави "між" США і КНР. Зокрема наполегливі рекомендації державам ЄС вступити у фактично торговельну війну з Китаєм. При тому, що самі США не могли підняти тарифи для КНР (точніше, намагалися, але довелося відкотитися назад).
4. Венесуела. Зміна Мадуро і отримання під контроль нафтового експорту — удар по китайських інтересах. Вашингтон, природно, запропонував Пекіну продовжувати торгувати. Але через США і в режимі "General License" — тимчасових винятків із санкційних режимів. Що не задовольнило Пекін, і в січні почалася заборона для китайських компаній імпортувати сировину з Венесуели. А МЗС КНР прямим текстом заявило, що режим "ліцензій" їх не задовольняє.
5. Війна в Ірані (партнер Індії та Китаю і постачальник нафти в ці країни) — з тієї ж опери. Але тут у Трампа все пішло не за планом. Венесуельського кейса не вийшло, революції теж. А це замислювалося, мабуть, як ключовий кейс демонстрації переваги. Спрацюй там "Венесуельський кейс", Трамп полетів би в Пекін як "переможець". А Тегеран "раптом" відмовився здаватися. Візит до Пекіна перенесли. Переносити ще раз — це було б на кшталт самоприниження і демонстрації слабкості. Тому Трамп полетів до Сі з невирішеним питанням. Як, до речі, і питання "миру між РФ і Україною". Ситуація аналогічна — США намагалися, але самостійно і в своїх інтересах вирішити питання не змогли.

Китай, зі свого боку, так не сидів склавши руки. Теж з історіями успіхів і невдач.

Що можна віднести до удач Китаю

1. Різку активізацію ШОС і формування формату ШОС+. Причому останній — рамки для співпраці в надзвичайно широкому полі. Від безпеки до питань освіти. Те, що ключові регіональні лідери стали його учасниками є явним успіхом Пекіна. Так само як і зближення з Індонезією та Малайзією: плани Трампа впливати на логістику Малаккською протокою буде вкрай складно реалізувати (для справедливості — США спробували "повернути" Індонезію договором про оборонне співробітництво, але поки що без явного результату)...
2. Політика на європейському напрямку. Трамп не на жарт налякав своєю непослідовністю держави Європи. І лише осінь 2025-зима 2026 пройшли під знаком регулярних зустрічей європейських лідерів із СІ. Фактично, всі держави ядра ЄС так чи інакше але провели переговори про розширення співпраці з Китаєм. Тобто, Європа не погодилася на роль "кийка Трампа" і обрала шлях розвитку відносин із Пекіном.
3. Південна Корея — візит керівництва Південної Кореї та початок предметного діалогу в галузі не лише економіки, а й регіональної безпеки можна назвати найбільшим успіхом китайської дипломатії весни 2026 року. І найкращим бонусом для КНР від американо-ізраїльської агресії проти Ірану.
4. Тайвань. Візит на материк лідерки партії Гоміньдан Чжен Лівень, яка запросила Сі відвідати острів, коли вона стане "його господинею", дорогого вартий. Так само як і діалог про відновлення політики "консенсусу 1992 року" (те, що на материку називають "Одна країна-дві системи"). Зрештою, Гоміньдан наглухо заблокував рекордний оборонний бюджет Тайваню, який планувалося витратити на закупівлю американської зброї. Що було легко зробити, враховуючи, що в країні працює "уряд меншості" (ДПП має лише 51 голос у Законодавчому Юані).
5. Провал ідеї Трампа створити "нафтовий зашморг" для КНР, виводячи послідовно з ринку Венесуелу, Іран і, в майбутньому, намагаючись розвинути співпрацю з РФ. Китайці вміють грати в довгу і, починаючи з вересня 2025 року розпочали інтенсивне наповнення стратегічних резервів нафти. У результаті створено "запас" з 1,6...1,8 мільярда барелів. Це, на хвилину, понад 75 днів споживання (або 120-130 днів імпорту) всього Китаю. Саме тому, до речі, Пекін спокійно спостерігав за спробами Трампа домогтися реальної "перемоги" над Іраном.

До невдач можна віднести фактичний "програш" Нікарагуа. А також викликану війною в Ірані паузу в реалізації проєкту "південного сухопутного коридору" Поясу і Шляху.

Важливо Чужа Панама. Чому США та Китай зчепилися за канал мiж двома океанами

І тут варто згадати ще один важливий фактор — Китайсько-американський торговий пакт — перша фаза. Де США зобов'язалися за низкою позицій не збільшувати мита, а Китай брав зобов'язання викупити в 2019-22 американських товарів на 200 млрд. За результатами, Пекін майже виконав свої зобов'язання — навіть з урахуванням 2020 року, за узгодженими товарними групами "вибрав квоти" на 189-195 млрд. А ось США, з урахуванням спроб Трампа "грати в Тарифи", були вкрай близькі до повного розвалу системи домовленостей. Але Трамп, якщо пам'ятаєте, не досяг успіху в шантажі Сі тарифами 100+%. Пікантність ситуації в тому, що торговельну угоду підписав американський президент на ім'я... Дональд Трамп у 2019 році.

Про що говоритимуть Сі та Трамп

Підходимо до ключових тем і можливих результатів зустрічі. Перша з двох (друга буде у Вашингтоні) зустрічей буде в основному присвячена двостороннім відносинам. Від того, з чим поїде Трамп, залежить, чи буде масштабна торгова війна (яка може обрушити економіки "серединних країн")? А також стануть зрозумілими контури підходів сторін щодо узгодження одна з одною зон власного впливу. Повноцінна система відносин на цьому етапі не виникне.

Американсько-китайські відносини

Фаза 2 торговельної угоди так і не була узгоджена у 2022-25 роках. Тому є об'єктивні та суб'єктивні причини. Зараз сторони, ймовірно, вже оцінили ризики повноцінної торговельної війни. А отже, ймовірність активної роботи над другою угодою вкрай велика. Де логіка буде тією самою:

1. "За бортом" залишать кілька сфер, у яких країни непримиренні конкуренти. Ймовірно, йтиметься про системи ШІ, мікроелектроніку. Але ось щодо співпраці в галузі торгівлі чіпами можуть домовитися.
2. Китай знову візьме на себе зобов'язання збільшити закупівлі американської продукції. Цього разу Трамп налягатиме на темі нафти (що важливо для нього з погляду внутрішньої політики) і сільгосппродукції (зменшення китайських квот на купівлю американських сої та кукурудзи боляче б'є по фермерах. Які в масі своїй голосують за Трампа). Вкрай цікавим буде питання співпраці (або конкуренції) в галузі автопрому. З одного боку Трамп намагається повернути виробництво в США. З іншого Китай активно виходить на нові ринки. Не здивуюся, якщо результатом переговорів стане поява в США збірки одного з китайських брендів.
3. США, своєю чергою, черговий раз зобов'язуються зафіксувати тарифи за більшістю товарних позицій (крім п. 1) на прийнятному для Китаю рівні.
4. Відкритим залишається питання освіти та науково-технічного співробітництва. Тут обидві держави ведуть максимально жорстку політику з "перетягування мізків". Тому формально, країни заявлять про важливість сфери, але в реальні масштабні угоди я не вірю. А ось координація космічної сфери, хоча б з погляду контролю запусків апаратів, взаємних гарантій і підтримки ймовірна — США і КНР стали ключовими космічними державами. І настав час їм "розставляти межові стовпчики" в космосі.

Друга група питань — геополітика

Тут важливо розуміти, що США мають намір зменшити свої витрати на виконання ролі "світового поліцейського". Китай не має наміру брати цей тягар на себе. Таким чином, сторони (у разі позитивних результатів по блоку 1) будуть налаштовані на мінімізацію регіональних конфліктів і зон нестабільності. Але без власних капіталовкладень. Виняток — конфлікти, які на цьому етапі вигідні як Вашингтону, так і Пекіну. Тут обидві столиці з цікавістю спостерігатимуть за процесом і "вболіватимуть за обидві сторони".

Перша тема на порядку денному — Тайвань. У США розуміють, що втрачають домінуючий вплив на політичне поле острова. У КНР усвідомлюють, що, незважаючи на позитивну для себе динаміку, до позитивного для себе результату далеко. При цьому зайве педалювання питань майбутнього Тайваню може поставити країни на межу відкритого конфлікту. До якого ні США, ні КНР не готові. Гарне поле для компромісів. Де контурами можуть бути:

• Китай буде досить спокійно спостерігати за політикою США перенесення на свою територію ключових виробництв і не намагатиметься перешкоджати цьому.
• Може бути вироблено компроміс щодо зовнішньополітичного представництва Тайваню. КНР (що вже робить) піде на поступки щодо членства Острова в низці міжнародних організацій (за аналогією з Гонконгом). І зменшить гостроту риторики щодо відкриття і роботи "представництв Тайваню" в третіх країнах. США, своєю чергою, не перешкоджатимуть створенню нових переговорних треків і напрямів співробітництва між материком і островом.
• При цьому сторони знизять інтенсивність розмов про "силове" вирішення проблеми. КНР зменшить частоту навчань. США частково відмовляться від мілітаризації острова. А також рекомендують своїм партнерам бути стриманими.

Додаткова плата Пекіна за такий компроміс — збільшення обсягів закупівель американських товарів (тобто списки гарантованого імпорту з сумами, як це було в першій фазі торговельної угоди).

Іран. Тут можливий компроміс щодо нової ядерної угоди з Тегераном. Китай може виступити якщо не гарантом, то стороною, яка схилить Іран до передачі більшості збагачених ядерних матеріалів. У відповідь на гарантії безперешкодного розвитку мирної ядерної програми (що не виключає обмежених за обсягами експериментів зі збагачення ядерних матеріалів). І Китай, і США підуть на якийсь аналог спільних гарантій безперешкодного проходу торгових суден через Ормузьку протоку. Основне питання — чи буде поставлено питання про стягнення плати за таку. Для Ірану це може стати частиною "картини Перемоги". Для США (якщо вони в частці) — реалізацією улюбленого Трампом підходу заробітку на всьому. Для КНР — прецедент зміни міжнародних норм. Тобто загроза. Але компромісом може стати фіксація (і без того ймовірного) сценарію, за якого саме КНР буде домінуючою силою у відновленні та розвитку іранської економіки. Друга складова компромісу — нафта зі США. Трамп дуже хотів би продавати саме американську нафту в Китай. Для КНР це не проблема (частина з 22%-25% від імпорту (венесуельська та іранська квоти) не є загрозою. Але тут важливо, наскільки Пекін збереже доступ саме до іранських поставок. Буде торг. Тим більше, що рекордні запаси нафти в Піднебесній дають змогу торгуватися довго, собі на втіху.

Важливо Сходження Піднебесної. Що буде, якщо завтра Китай займе місце США

Україна і Росія. Цей саміт стане фіксацією того, що РФ не сприймається Вашингтоном і Пекіном у статусі глобальної супердержави. Але обом столицям бажано існування Росії як досить сильного регіонального гравця. Війна створює проблеми для Китаю в царині транзиту та розвитку відносин із низкою східно-європейських держав. США зацікавлені завершити війну в заданих із Вашингтона рамках. КНР хотів би створити нові, які гарантують їй доступ до регіонального ринку і можливість продовження низки логістичних маршрутів через українську територію (за сприятливих умов). При цьому, враховуючи темпи падіння російської економіки в залежність від китайської, Пекін може чекати. Тож, імовірно швидкого рішення з питання російсько-української війни не буде. Але сторони наголосять на важливості "участі всіх зацікавлених сторін" — тобто, окреслять контури створення нових рамок у майбутньому. Можливо, почнуть працювати непублічні переговорні треки, які й повинні будуть узгодити такі рамки. Для Путіна це означає, що час на "досягнення своїх цілей" обмежений. А також те, що якщо він не вийде з переконливо виграшними позиціями з війни, про статус глобальної супердержави можна забути. Але час до візиту Сі до Вашингтона буде. А це означає, що РФ або спробує максимально використати можливість завершення війни за американським треком (з політичним тиском на Київ у процесі), або (скоріше, "а також") зробить усе можливе заради отримання якихось переконливих результатів на фронті. Йдеться про спроби інтенсифікації бойових дій.

Поки що викладене вище — припущення. Результати буде видно за підписаними документами і спільною пресконференцією. А частина до кінця травня — за динамікою розвитку відносин США і Вашингтона.

Ці результати, до речі, можуть і мають стати точкою активізації української політики на східному напрямку. Адже якщо Китай може стати (і ймовірно стане) одним із посередників, то з ним варто активно попрацювати заздалегідь. Щоб потім не "кусати лікті".

Джерело.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.