G2 без ілюзій: що насправді вирішили Трамп і Сі в Пекіні

Довгоочікуваний візит президента США Дональда Трампа до Пекіна нарешті відбувся. Він радикально відрізнявся від попереднього візиту 2017 року, коли США були єдиним і беззаперечним гегемоном, головною проблемою була Сирія, а до відкритої агресії в Європі залишалося пʼять років. Цього разу американський лідер прямував до Пекіна, маючи у багажі фактичний провал посередницьких зусиль Вашингтона в так званих мирних переговорах між Україною й Росією; тотальну невизначеність, якщо не сказати різкіше, яка й досі зберігається навколо війни США та Ізраїлю проти Ірану; рішення Верховного суду, яким було скасовано 10% тарифи «проти всіх і на все», й створення фонду в 150 млрд дол. для повернення стягнених тарифів. Упродовж року Трамп примудрився пересваритися ледь не з усіма стратегічними союзниками (крім, можливо, Ізраїлю та Японії), що проявилося, зокрема, в розбіжностях щодо методів розблокування Ормузької протоки; розпочав виведення частини військ США з Європи, яке свідчить про поглиблення розколу в НАТО; ухвалив рішення про вихід США з 66 міжнародних організацій. Важко було уявити більш несприятливі для Вашингтона обставини для проведення доленосних переговорів із Китаєм, який виявився чи не головним бенефіціаром сучасного геополітичного хаосу і, на словах, послідовним прихильником побудови стабільного миру в інтересах процвітання всього людства.

Упродовж минулого й поточного років Пекін із візитами відвідали глави Австралії, Франції, Нової Зеландії, Грузії, Португалії, Сербії, Словаччини, Іспанії, ЄС, Фінляндії, Ірландії, Південної Кореї, Сполученого Королівства, Уругваю та Німеччини. Порядок денний усіх цих візитів включав питання економічної співпраці, оскільки в умовах хаотичної й нічим не обґрунтованої тарифної політики Трампа навіть найближчі союзники були просто змушені шукати шляхи диверсифікації експорту. Уважний аналіз змісту переговорів, насамперед європейських лідерів із їхніми китайськими партнерами, свідчить про наміри збільшувати експорт до Китаю продукції сільського господарства, тоді як Китай отримував доступ до ринків продукції з високою доданою вартістю. Минулого року позитивний торговельний баланс КНР сягнув 1,2 трлн дол., і водночас зовнішній борг США побив усі рекорди.

Буквально перед візитом Трампа Сі Цзіньпін заборонив китайським компаніям дотримуватися санкцій, запроваджених США проти Ірану, а також запустив систему торговельних розрахунків з Індонезією, яка не використовує долар. Раніше ще низка країн АСЕАН почала використовувати аналогічні системи зі своїм найбільшим торговельним партнером — КНР. Як свідчать інсайдери, коли європейці мали намір порушити гострі питання щодо прав людини чи регіональних зазіхань КНР, Пекін наполягав, аби такі заяви озвучували виключно у вузькому колі, а на пресу виносили тільки позитивні аспекти співпраці. Цілком очевидно, що намагання кожної із зацікавлених країн Заходу вирішити свої торговельні проблеми наодинці з КНР спрацювало на користь Пекіна, який без жодних проблем знаходив чутливі місця в кожному конкретному випадку — чи то шотландське віскі, чи австралійське вино, чи іспанська свинина. Спільної позиції ЄС в умовах дестабілізаційних дій Вашингтона так і не було сформовано.

Напередодні візиту очікувалося, що переговори стосуватимуться постачання американської сої, літаків «Боїнг», фентанілу, можливо, ситуації навколо Тайваню й Ірану, а «перемирʼя» у галузі рідкісноземельних металів буде продовжено. Попри заяви Трампа про «фантастичні» відносини з очільником КНР, ніхто й не очікував, що зустріч двох лідерів, які формують реальність у вигляді G2, призведе до появи обрисів нового світового порядку. Участь великого й дуже великого американського бізнесу у візиті була радше декорацією, парадом трильйонних компаній, аніж намірами сприяти їхнім інвестиціям у КНР.

Китайські очікування від візиту було викладено в редакційній статті у «Глобал Таймс», яка закликала до спільного вирішення глобальних проблем двома провідними економіками. На знак прагнення Пекіна до співпраці до США відправлять двох панд — Пін Піна та Фу Шуан, а щоби було зрозуміло, з ким насправді Пекін вирішуватиме майбутнє людства, до Китаю з візитом вже незабаром прибуде Путін, а перед ним — премʼєр-міністр Пакистану Шахбаз Шариф. За свідченням російських і китайських джерел, із російським лідером Сі Цзіньпін обговорюватиме глобальні питання безпеки й архітектуру побудови нового світового порядку. Звісно, жодної архітектури з Путіним не буде, але треба визнати, що до світового безладу, який панує нині на міжнародній арені, найпідготовленішим виявився Китай. Це відкрито визнають навіть у Москві.

Як і очікувалося, практичні результати переговорів легко вмістити в одному абзаці. Китай начебто погодився придбати 200 літаків «Боїнг» (американці розраховували на 500), розглянути питання про закупівлю американської нафти (як же ж не заробити на іранській війні?), сої та яловичини (інтереси фермерів-виборців — у пріоритеті). Обидві країни заявили про неприпустимість закриття Ормузької протоки (тільки кожна — з власних міркувань) і набуття Іраном ядерної зброї, необхідність забезпечити стабільність у Тайванській протоці. З боку Пекіна прозвучали дуже категоричні месиджі щодо неприпустимості незалежності Тайваню, але вони звучали й раніше. Президент Трамп від публічних коментарів на цю тему утримався.

Обережні оптимісти з-поміж китайських експертів вважають, що цей саміт перевів відносини «тактичної стабільності», яка існувала з жовтня минулого року, в режим «стратегічної стабільності», й навіть почали говорити про «історичний» етап у двосторонніх відносинах. Щонайменше це є перебільшенням. Надії на стратегічний консенсус щодо Тайваню та правил суперництва у галузі технологій (штучного інтелекту) не виправдалися. Також не виправдалися сподівання Токіо, що Трамп перед самітом із Сі відвідає Японію, щоб обговорити регіональні виклики, з якими стикаються союзники США у Східній Азії. Натомість до Токіо приїхав міністр фінансів Скотт Бессент, якого насамперед турбував занадто низький курс єни. Наразі Токіо працює над телефонною розмовою прем’єрки Такаїчі з Трампом, аби по гарячих слідах зрозуміти, чи відбулися сепаратні домовленості, які потрібно враховувати в часи, коли Японія кардинально переглядає свою безпекову політику. Якщо США покинуть Східну Азію наодинці з КНР, це буде гірше, ніж залишити Європу наодинці з Росією. Найменш негативною характеристикою такого розвитку подій серед усіх можливих буде слово «катастрофа».

У Пекіні відбулася зустріч лідерів, які уособлюють не стільки протилежні концепції розвитку — капіталістичну й комуністичну, скільки хаос і порядок, непередбачуваність і систему. Обидва лідери мають майже нічим не обмежені повноваження впливати на світові справи, й ті, хто голосно закликає їх до порозуміння, водночас побоюються здійснення своїх бажань. Насправді ніхто сьогодні не береться передбачити, яким буде новий світ у форматі G2, з огляду на те, що США самі створили собі конкурента й самі себе обмежили в глобальних цілях.

Цей саміт іще раз показав, що за красивою риторикою та взаємними компліментами ховаються цілком практичні меркантильні інтереси, а політика стратегічної невизначеності, яка є основою двосторонніх відносин США та КНР із часів Ніксона й Мао, зберігатиметься недоторканною. Чи не найпромовистішою цитатою з виступу Сі Цзіньпіна під час переговорів, яку наводить агентство Сіньхуа, є згадка про пастку Фукідіда: «Чи можуть США та КНР подолати пастку Фукідіда й створити нову парадигму відносин великих країн? Чи можемо ми разом відповісти на сучасні виклики й принести більшу стабільність у світ? Чи можемо ми побудувати світле майбутнє для наших двосторонніх відносин разом в інтересах процвітання наших народів і майбутнього людства? Ці питання є життєво важливими для історії, світу і людей». У цьому контексті залишається незрозумілим, хто, з погляду Сі, є сучасною Спартою, а хто — Афінами. Так, цілком очевидно, що обидва лідери хочуть увійти в історію. Під час урочистої вечері Сі підняв тост за Трампа, заявивши, що «велике омолодження китайської нації» та рух президента США «Зробимо Америку знову великою» «цілком можуть іти пліч-о-пліч». Питання, які саме шляхи вони для цього оберуть. Наступний раунд відбудеться 24 вересня, коли до США попрямує Сі Цзіньпін.