Саміт на «трієчку»

Примітка редакції. Женева, Пекін, однаково нежиттєздатна дипломатія. Майбутній тир уже визначено?

На зустрічі з президентом США Дональдом Трампом китайський лідер Сі Цзіньпін попередив про потрапляння до пастки Фукідіда. Це термін, який позначає ситуацію, коли війна стає неминучою.

Звісно, термін винайшов не Сі, а Фукідід, що помітно з назви. Проте слід зазначити, що до широкого вжитку «пастка Фукідіда» не надто поспішала увірватись, хоча причин для цього вистачало вже давно. Бо зараз спроби уникати війни так само неминуче впираються в територіальне питання, як неминучість війни за Фукідідом — у ту версію реальності, яка її запустила.

Публічна риторика навколо відносин між США та Китаєм знову виглядає знайомо для нас. Такий собі рімейк Женевського саміту, де тодішній президент США Джо Байден спробував поговорити з російським візаві про раціональність, економіку та що завгодно, крім війни.

Сценарій той самий. Обидві сторони обговорюють стабільність, партнерство і потенціал для покращення. Насправді одна вже рахує патрони під столом, а інша прикидає приблизні строки, коли ті патрони будуть застосовані вже в бойових умовах.

Тому не дивуйтесь, що одразу після зустрічі Сі та Трампа до Пекіна викликали Путіна. Так, зустріч китайської й російської еліти мала відбутись лише у серпні. Однак сюзерен щось помітив у свого супротивника, і тому вирішив викликати васала суттєво раніше. Йому ж це не так важко зробити, насправді.

Про що китайський сюзерен інформує свою сировинну базу, дізнаємось невдовзі. Принаймні, нам доведеться дізнатися, бо цей ефект завжди більш практичний за ефемерні розрахунки аналітиків.

А поки що знову поговоримо про цей саміт. Він має одну ключову відмінність від свого женевського попередника. На відміну від минулих зустрічей, де питання лідерства старанно маскувалось та більше подавалось як вимушена відповідь на дії противника, цього разу обидві сторони спілкуються так, що за дипломатією вже не сховати головне питання — боротьбу за першість.

Очільники двох найсильніших держав планети з посмішкою розповідають один одному про «вигоду співпраці». Це звучить приблизно так само, як коли двоє чоловіків у ліфті ввічливо обговорюють погоду, стискаючи у кишенях кастети.

Термін «пастка Фукідіда» зазвичай лунає рідко. А коли його і застосовують — найчастіше це суха теорія. Втім, у Пекіні тему великого конфлікту явно вирішили легалізувати. Як мінімум, витягти з-під столу та покласти на видне місце. Мовляв, якщо не домовимось, може трапитись ось що.

Особливо цікаво це звучить від країни, яка паралельно наполягає, що виступає винятково за мир і розвиток. Китай — узагалі майстер створювати образ, у якому він водночас і «за все хороше», і «має право на жорсткі кроки». Це як коли людина каже: «Я мирна, але якщо ти не погодишся, то ти сам винен». Публічно це подається як прагматизм. У реальності більше нагадує вимогу прийняти нову ієрархію. Нав’язану ієрархію.

Не дивно, що під час такого обміну дипломатичними погрозами найбільше конкретики видали не китайці чи американці, а Тайвань. Держава, яка відчуває наближення погрози, і має висловлювати позицію більш конкретно.

У Тайбеї прямо сказали, що головним джерелом нестабільності у Тайванській протоці та в Індо-Тихоокеанському регіоні є саме військова загроза з боку Китаю. Та чи буде хтось слухати слова майбутнього тиру, полігону для порівняння сили двох величезних армій?

Будемо відверті, цей грінлайт — розширена версія іншого нашого тексту. Ось він, нижче. Будемо раді, якщо ви підпишетесь на наш канал у Telegram.

А поки що йдемо далі, бо пора пристрелити цю інтригу найбільш очевидною зброєю.

Озирніться, у світі дедалі більше розуміння реальної ситуації. Ми маємо суто моральне право шкодувати, що це розуміння приходить тільки зараз. Проте було б несправедливо вважати, що у нас 100% громадян це осягнули ще 24 лютого 2022 року. Це ж не так, на жаль. Те, до чого зараз поступово приходять інші держави без війни, велика кількість наших громадян не розуміють навіть на п’ятий рік повномасштабної війни у себе під носом. Так і живуть від однієї обіцянки переговорів до іншої.

Тим часом інші люди готуються до неминучого. Важко сказати, чи вписується це у рамки, задані Фукідідом. Усе-таки у його часи не було глобальних війн.

Українські оператори дронів потроху вивчають країни Балтії та острів Готланд, випадково катаючись туди то для обміну досвідом, то для навчань. Нещодавно вони, граючись, завдали три поразки військам НАТО, де тримали оборону в незрівнянно меншій кількості особового складу. Випадковість, авжеж.

Росіяни так само ненав’язливо підтягують сили до Санкт-Петербурга. Кажуть, це через наші удари по місцевій інфраструктурі. Втім, ви й так знаєте, що причину вони б знайшли і без нас, а якби було ліньки — просто її придумали б.

Усі готуються не до миру. Мабуть, саміт у Пекіні, який мав би всіх заспокоїти, все ж пройшов на «трієчку». Та чи міг він пройти інакше?