"Люцифере, ти не повіриш!": ведуча Софія Трощук відверто про таємниці ефірів та що приховує її кіт

В одній з тисяч київських квартир живе кіт, на ім'я Люцифер. Він не схожий на жодного іншого кота світу, адже має особливість – знає усі таємниці ефірів 24 Каналу та в курсі подій на міжнародній арені.

Ведуча 24 Каналу Софія Трощук повертається з роботи додому та, переступаючи поріг, вигукує: "Люцифере, ти не повіриш!"

Саме Софія була голосом з екрана 24 лютого 2022 року, коли Росія повномасштабно напала на Україну. Тоді усі ми уважно та з хвилюванням стежили за новинами, які так само зі схвилюванням розповідала нам Софія.

У рамках спецпроєкту 24 Каналу "За кадром" Софія Трощук розповіла про свій найбільший біль та те, як змінились ефіри після агресії Росії у 2022 – читайте усе далі у матеріалі.

"День бабака": про ранок Софії та як готується до ефіру

Робочий день в журналістиці Софія жартома називає "днем бабака". Глядачі бачать лише гарну картинку в ефірі та змістовну інформацію, але що відбувалось до цього моменту? Насправді ведучі самостійно ретельно готуються до ефірів, а історії з суфлерами та готовими текстами – застаріла історія.

Новини доводиться читати навіть у вихідний. Шукаєш пояснення тому, що не зрозуміла. Думаєш, хто зі спікерів "пасує" під цю тему. Якісь новини називаєш потішними, якісь – сумними, інші – важкими. Деякі взагалі не називаєш ніяк, бо від них сіпається око – на цьому моменті передаю палкі вітання американському політикуму,
– посміхається Софія.

Після прочитання новин ведуча аналізує, як подати конкретну тему в ефірі. І тут, відверто ділиться Софія, у голові вибухає низка запитань:

• Чи зачепить тема глядача?
• Чи актуальна вона зараз?
• Що я можу розповісти і яким буде висновок?
• Чому я роблю це?
• Що я взагалі роблю?!

Софія Трощук у студії / Фото надала ведуча

"Глядачі хочуть пояснень і крихти скептицизму. Вони прагнуть обʼємної інформації. Дехто хоче подискутувати з тобою, і це абсолютно нормально: я люблю, коли глядачі не погоджуються з твоєю думкою у коментарях. Бо так ми будуємо Україну, яка заснована на багатоголоссі й дискусії. Тоді нам на неї не байдуже", – запевнила Софія Трощук.

Зверніть увагу! Спецпроєкт "За кадром" розповідає про ведучих 24 Каналу – хто вони, якими є у житті та про що найбільше мріють. Вони відверто розкажуть, якою є журналістика у час війни та що ховається за кадром прямого ефіру.

"Відставити смішки, я є серйозна людина!": про ритуал Софії перед ефіром

У Софії Трощук є звички напередодні ефіру, які допомагають зібратися докупи та налаштувати себе на роботу. Банально: попити води та провітрити студію, якщо там спекотно або дуже сухе повітря. Цікаво, що спекотно у студії буває досить часто, адже камери та світло нагрівають приміщення так, що інколи там гарячіше, ніж на пляжі.

Софія Трощук з колегами у студії / Фото надала ведуча

Звісно, попри усі "заводські налаштування ведучих", в ефірі все одно проскакують факапи, з яких згодом сміються у студії разом. Бувало, Софія започаткувала "Сполучені Штати України" або ж називала спікера іншим іменем. А одного разу Софія настільки "розійшлася" в ефірі, що з її вуст вистрибнуло щось на кшталт: "Ой, дуже файно і прикольно".

"Дуже рідко, але все ж буває таке, коли я приходжу втомлена на ефір – наприклад, після нічних обстрілів. Або буваю занадто звеселена, коли колеги розповідали жарт у "підслушку", – розповіла Софія.

Цікаво. "Підслушкою" у студії називають професійний персональний навушник, який ведучі мають на собі протягом ефіру. Через нього випусковий редактор має можливість сказати важливі моменти, не перериваючи ефір.

І саме у такі моменти, коли Софія відчуває, що їй треба зосередитись – виконує особливий ритуал.

Тоді я проводжу нігтем по внутрішній частині великого пальця. Це мій ритуал, який налаштовує мене на роботу. Відставити позіхання! Відставити смішки, я є серйозна людина! Десь так воно працює. Принаймні, в моїй голові,
– запевнила ведуча.

Втомлену після ефірних годин Софію вдома чекає її кіт. Перше, що він чує: "Люцифере, ти не повіриш!" Можливо, він у цей момент теж хотів би провести нігтем по внутрішній частині лапки… Але все, що йому доводиться робити – просто закочувати очі та слухати.

Кіт Люцифер / Фото надала ведуча

"Бути серед подій 24 на 7": про найскладніше у журналістиці

Софія Трощук вважає, що найважливіше у журналістиці – бути завжди в тонусі. Саме це є і найскладнішим у професії. "Випасти" з подій не вдається навіть у відпустці.

"Нещодавно я поїхала у відпустку, і там я прописувала один проєкт, працювала над подкастами 24 Каналу й організовувала зйомки своїй колезі. Як вишенька на торті – я створила матеріал про унікальну операцію від українських військових медиків", – розповіла ведуча.

Я не скаржуся. Це камінь, який несуть журналісти – завжди бути в курсі подій. Навіть якщо в цей момент ти виходиш із басейну. Люди навколо говорять, цікавляться, живуть. А наше завдання – розповідати про всі ці речі,
– пояснила Софія.

Зізнається, іноді це все дається морально важко, адже дуже хочеться хоч трохи не знати, що вчора сказав Трамп і що сьогодні планують вороги.

"Я інколи жартую: "Чи може вигоріти людина, яка вигоріла у 2019 році?". У кожному жарті є частинка правди, чи не так? Але то було не вигорання. Я просто прийняла свою долю: допоки я в журналістиці, я мушу знати. Я мушу вміти й горіти. Навіть якщо полумʼя трошки пригасло – знайди, чим його розпалити", – підсумувала ведуча.

Обіймала мікрофон і думала: "Боже, хочу ще!": про перше включення в ефір

У 2017 році, коли Софії Трощук було 19 років, відбулось її перше включення в прямий ефір.

"Знаєте, як воно виглядає збоку? Є камера, в оператора є спеціальна штука, називається LiveU (назва компанії). Вона дозволяє транслювати картинку в ефір. Над цим працює ціла команда – редактори й продюсери, які перевіряють якість зображення, звук і дивляться, чи ти гарно стоїш у кадрі", – пояснила ведуча.

Одне з перших включень Софії в ефірі / Скриншот з відео

І от вона 19-річна стоїть з мікрофоном, каже: "Раз-раз", перевіряючи звук. Софія стоїть рівно й слухає у навушнику прямий ефір 24 Каналу.

"Тоді чую, як мене представляють і починаю говорити. Перше таке включення викликало в мене благовійний трепет. Я дуже хвилювалася. Здається, кілька разів навіть збилася, всміхалася, як казна-хто і важко дихала в мікрофон", – сміється Софія, пригадуючи.

Але коли камера й світло вимкнулися, я стояла, обіймала мікрофон двома вологими руками й думала: "Боже, хочу ще!",
– сказала вона.

Софія Трощук радить своїм глядачам конкретизувати запити до небес. Адже її Бог таки почув, проте місця, з яких вона включалась в ефіри, були не завжди найприємнішими.

"Після того такими ж вологими руками я обіймала мікрофон на сміттєзвалищі, з тренінгів нардепів, під дверима суду й на площі перед Оперним театром під час відкриття головної ялинки. Там мене, до речі, ледь не розтоптав натовп, який дуже хотів подивитися на запалене різдвяне дерево", – розповіла Трощук.

Попри все, Софія вибиралася з того натовпу – на щастя, живою та цілою. І що б вона не пережила кілька хвилин тому, лише вдихнувши свіжого повітря вона все одно думала: "Як класно працювати, навіть в таких умовах!". Бо вона була в натовпі своїх, теж бачила ці гірлянди й любила своє місто одномоментно з усіма.

А потім почалася велика війна, яка перевернула сприйняття Софії кардинально. Зараз вона б з радістю погодилася піти у натовп, аби її поштовхали, покричали збоку. Лиш би все це було з радісного приводу та у мирному житті.

"Тепер ці включення бувають гіркими. Поблизу будинку, що його розвалила російська ракета. Біля ферми, де загинули від "Шахеда" породисті коні. Тепер після таких включок я прошу в неба: "Боже, нехай у мене більше не буде таких включень і приводів для них. Нехай не буде суму й гіркоти", – сказала Софія.

"Я не вагалась": про перший ефір після повномасштабного вторгнення Росії

Коли почалася повномасштабна війна, Софія Трощук спала таким міцним сном, як ніколи раніше. Та й ніколи "після" вже так не було. Вона припускає, що у ту ніч її організм відчував тривогу, а тому на рівні самозбереження й вирішив виспатися "наостанок". Напередодні було багато хвилювань, адже всі вже тривалий час обговорювали ймовірність повномасштабного наступу Росії.

"Чоловік сказав вранці: "Почалася війна". Він лежав на боку, повернувшись від мене. Я думала, що він спить. Або що це мені сниться. Виявилося, це було навсправжки. У мене є найбільш яскравий спогад про війну: я собі чомусь подумала, що мені обовʼязково треба поснідати, хоч шматок в горло не ліз", – пригадала Софія.

Тоді в холодильнику була лазанья, яку Софія приготувала напередодні. Вона зʼїла кілька шматочків і відсунула від себе тарілку.

Я дивилася на страву, яка буквально була символом словосполучення "до і після". Коли я 23 лютого намагалася зберегти залишки звичного й нормального життя, а 24 лютого мене нудило від того, що напередодні видавалося дуже смачним – таке зі скоринкою, сиром, добре пропеченими макаронними листами,
– пояснила ведуча.

Після цього Софія Трощук поїхала на роботу. Звичного планування, сюжетів і вечірнього випуску на 20 хвилин, звісно ж, не було.

"Коли шеф спитав, хто сяде в ефір, щоб в режимі реального часу моніторити новини – я не вагалася. Ми ефірили цілодобово і я стояла на ногах у студії по 3 – 4 години. Ти не хочеш спати, їсти чи відпочити. Ти хочеш бути тут, серед усіх цих новин, розповідати людям про те, що зараз відбувається. Ти хочеш підтримати їх. Обійняти цілу країну. І найперше – тих, хто першим зустрічав ворога", – розповіла Софія Трощук.

Тих, хто дав йому відсіч голими руками. Хто приймав своїх. І байдуже, звідки ті свої їхали, бо вони тікали від війни. Тих, хто так само цілодобово працював над ефірами. Тих, хто ці ефіри пропустив, як наш Юрко Олійник – оператор 24 каналу – який згодом загине під Попасною,
– додала ведуча.

Під час одного з таких ефірів, десь за кілька днів після 24 лютого, Софія зловила себе на думці: "Я б хотіла, щоб цього всього з нами не сталося. Щоб це були не ми. Щоб ми обіймалися з інших причин".

Після цього, до речі, Софія лише кілька разів готувала лазанью. Здебільшого, уникала її через страх – думала, що повернеться думками в той перший день великої війни.

"Кумедно, але я не відчувала нічого. І лазанья на смак була як вода. Навіть мої смакові рецептори покидали чат. Я змирилася. І після того в мене зʼявилася інша коронна страва", – відверто поділилась Софія.

Софія Трощук та Фарід Шарафмал у перші дні вторгнення / Фото надала ведуча

"Найважче у час війни – втрачати": про загиблих колег та друзів

"У нас є тисячі причин ненавидіти війну і всі вони будуть доречними", – каже ведуча. Для неї найважчою у час війни є втрата близьких людей.

Серед колег з 24 Каналу Софія втратила двох близьких друзів: Юрка Олійника та Василя Довбуша.

Зверніть увагу! Юрій Олійник був оператором 24 Каналу, він загинув 23 березня 2022 року біля Попасної. У рамках проєкту "Життя після втрати" мама Юрія розповіла деталі його загибелі та поділилась, як вона переживає страшну втрату сина. Фільм про Юрія можна переглянути тут.

Софія зізнається – з Юрком вони пройшли "Крим, Рим і мідні труби". Однак усі ці спогади залишились лише у пам’яті, а далі – безсенсові божевільні уривки.

"Ось росіяни вирішили почати велику війну й скинути маски. Ось Юрко вирушає на війну 24 лютого. А я на про всяк випадок пишу йому, що обіймаю, люблю і вболіваю… Ось він опиняється під Попасною. Ось з ним немає звʼязку", – пригадує Софія Трощук.

Софія та Юра на зйомках / Фото надала ведуча

Та все ж Юрко, на щастя, повертається з завдання. Він дзвонить і замість того, щоб розказати про себе, каже: "Ти почекай, не жени коней! Китай вже вступив у війну чи ще ні?!".

І тоді Софія розсміялась вголос та заплакала водночас. Цю ситуація вона називає такою божевільною, що годі й описати. Після цього почали збирати Юркові чергову допомогу: дрон, теплий одяг, генератор і паливо.

"І ось ця допомога не доїжджає до Юрка, бо він загинув. І не встиг отримати пару блоків сигарет, хоч і сварив нас усіх за куріння. Не встиг отримати добру каву, хоч і не те щоб він її дуже любив, але… Ось похорони Юрка і ще двох військових. Я не вірю, що Юра загинув. Я не вірю, що Юрко – Юрко! – людина, яка завжди могла мене струсити за плечі й настановити на путь праведний, зараз лежить десь під землею", – поділилась болем Софія Трощук.

І ось ведуча сідає в ефір. Ось другий, третій раз. І за камерою є всі оператори, крім одного.

Хто скаже мені, що я виглядаю "не ок"? Хто скаже мені, що я збивалася і поглузує з кількох слів? Ніхто. Я чула коментарі й зауваження доволі часто. І в жодному з тих слів не було нашого Юри,
– сказала Софія.

Вона з друзями бачилась на цвинтарі з мамою Юри, яка дякувала колегам сина, а Софія не зовсім розуміла, за що. Вона вважає, що дякувати треба саме мамі Юрка – сотню, тисячу разів. Як і всім мамам, які виховали мужніх синів і дочок, що захищають нас від ворога.

Важливо! Василя Довбуша – відеодизайнера 24 Каналу – колеги та рідні втратили 6 травня 2025 року. Він залишив рідний посмертний лист, у якому заповів, що мають робити рідні у разі його загибелі. Ксеня – сестра Василя – поділилась пережитим з нами у рамках проєкту "Життя після втрати".

Софія пам’ятає, як з друзями відправляли Василька до "Рейнджерів". А згодом він звідти приїхав – і усі разом гуляли центром Львова. А потім він знову поїхав на службу та писав "своїм". Іноді й не писав, бо мав багато роботи.

Софія та Василь / Фото надала ведуча

"І от мені кажуть, що Василько загинув. А я не можу в це повірити. Може, це помилка? Так іноді буває. Не вистачає повітря. От ми прийшли на парастас, а там – "зустріч випускників". Команда 24 Каналу, що вже працює деінде, а також теперішні мої колеги. Всі, хто любив Василька і кому він був дуже близьким другом. Краще б ми побачилися на твоєму весіллі, якого вже ніколи не буде”, – сказала Софія Трощук.

Але буде він – наш друг, колега, наш Василь. Він називав себе "легінем з широкими плечима і блакитними очима". І таким він і є. Щоправда, у наших споминах.

Я мала ефір після його загибелі. А потім ще один. І один. І сотні, напевне. Це обовʼязок – працювати тепер і за Юрка, і за Василька. Робити все, що в наших силах. Любити, працювати, вигризати,
– додала ведуча.

Вона переконана: у кожного з нас є хтось, за кого ми маємо лупати сю скалу надалі. Навіть якщо важко, гірко, сумно, навіть якщо божевільно.

"Лупайте, друзі. Сподіваюся, вони нами пишаються", – підсумувала Софія.

"Я плакала й сміялася": про те, як змінились ефіри українських каналів

Софія Трощук запевнила – з повномасштабним вторгненням Росії "стандарти ВВС канули у вічність". Тепер в українських ефірах немає двох поглядів, немає обʼєктивності в сучасному, жорстокому світі. Є просто ми, українці – і ми можемо плакати, сумувати, лягати на ліжко і ні про що не думати. Але тоді ми маємо встати, зібратися з думками, втамувати тремтіння в руках і далі працювати.

Мільйони українських сімей проживають це щодня. Чим журналісти відрізняються від людей інших професій?

В ефірах я плакала й сміялася, іронізувала й жахалася, як і мільйони з нас. Як можна не горювати через Оленівку? Як спокійно розповісти про удар по Охматдиту? Як не пишатися Силами Оборони? У мене є одна відповідь: сучасна журналістика в Україні – доволі проста. Ти або зі своїм народом, або не з ним,
– сказала ведуча.

Звісно, є ще один варіант – рівнесенько прочитати новини, вийти зі студії й піти жити життя. Однак як можна жити життя, коли під час ефіру лунає сигнал повітряної тривоги й "Шахед" летить на центр Львова, херсонські житлові масиви чи запорізькі цивільні будинки?

"Якщо ти не співпереживаєш цьому, тоді хто ти? Я часто ставлю собі це питання. Особливо, після того, коли ефір вийшов дуже емоційним", – розповіла Софія Трощук.

Зізнається, що вона у житті – дуже флегматична людина. Такою є і в ефірі. Збоку може здатися, що Софія – беземоційна, але саме завдяки своєму характеру їй легше переварювати все всередині. Проте, Софія не соромиться сліз чи сміху в ефірі.

Якщо воно рветься на волю, то чому б і ні? Гадаю, що люди, які бачили мене в різних емоційних станах – моє найближче коло. Якщо вам траплялися такі мої ефіри: дякую, що ви зі мною,
– звернулась до глядачів ведуча.

Поза ефірами Софія читає книги, гуляє, займається спортом та інколи фотографує людей. Також ходить на стрільбу, каже: "які часи, такі й хобі". Софія любить тварин і намагається не втратити хист до іноземних мов. Але найчастіше – саме працює над різними проєктами.

Чого боїться та про що мріє Софія Трощук

Софія боїться втратити нашу країну. Кожного разу, коли говорить в ефірі про успіхи Сил Оборони України – їй хочеться дещо додати.

"Не нівелюйте загроз, що надходять від ворога. Росіяни прагнуть здолати нас не лише конвенційно, а й морально, історично, культурно, інформаційно. Вони все ще мають достатньо спроможностей, щоб підірвати нашу країну зсередини. Вороги наші не вміють робити це якимись іншими способами, окрім терактів, злочинів проти людяності, ненависті до нас і кровожерливості до всього, що ми можемо схарактеризувати прикметником "українське", – запевнила ведуча.

Попри усі складнощі, які постали перед українцями, Софія щиро просить своїх глядачів не впадати у відчай. Бо кожне наше розчарування у державі – це гра на руку ворогу. Кожна наша покинута чи втрачена надія – їхня перемога. Вона просить: "Не дайте ворогу перемогти на будь-якій з арен – це те, чого я дуже сильно боюся".

Усе, про що мріє ведуча – мирне життя. У неї немає жодного плану на "після", але дуже хоче, щоб українці змогли пожити для себе. Мріє про мир і спокій. Потайки сподівається на перемогу нашої країни над злом, хай як би це слово не дратувало на цьому етапі, що ми зараз.

Ведуча завжди завершує свої ефіри традиційними словами: "Бережіть себе, допомагайте українським силам борони й па-па". А сьогодні хоче додати: "У ці важкі часи важливо берегти себе й рідних, підтримувати тих, хто виборює нашу незалежність на полі бою й не втрачати віри в майбутнє нашої прекрасної, такої вільної країни".