"Тіла лежать просто на вулицях": інтерв'ю журналістки про катастрофічну ситуацію на Херсонщині

Американська журналістка Заріна Забріскі вже понад три роки проживає в Херсоні та висвітлює жахи російсько-української війни іноземній аудиторії. Зокрема, вона розповідає іноземцям, як росіяни влаштовують "людське сафарі" в Херсоні, полюючи на цивільних людей дронами. Журналістка, живучи в центрі Херсона, також ставала ціллю окупантів.

В інтерв'ю 24 Каналу Заріна Забріскі розповіла, як херсонці виживають в умовах постійного полювання дронами та які жахи відбуваються на окупованій частині Херсонщини. Деталі – читайте далі у матеріалі.

"На мене полювали": шокуючі деталі "людського сафарі" у Херсоні

Ви – єдина іноземна журналістка, яка постійно мешкає у Херсоні. Чому саме це місто і яка там зараз ситуація?

Хочете щодня читати оперативні та якісні новини Додайте 24 Канал у вибрані в Google Додати

Я єдина, хто проживає у Херсоні. На щастя, до нас приїжджає багато моїх чудових колег, щоб робити репортажі, і я завжди намагаюся допомогти їм. Це нелегка робота. Однак кожне місто в Україні заслуговує і потребує хоча б одного іноземного журналіста, щоб поширювати інформацію в англомовному просторі. І так сталося, що в Херсоні такого не було. І це виявилося правильним місцем для мене.

Потім, проживши там 3 роки, я просто закохалася в це місто. Тепер це частина мене, і, сподіваюся, що я є частиною міста. А оскільки ситуація погіршується, нам потрібно дедалі більше таких репортажів. Тож коли я не подорожую, щоб презентувати фільм, інформацію на міжнародних конференціях чи звернутися до урядів, щоб захистити інтереси, то щодня перебуваю на місцях і повідомляю про погіршення атак.

Це справді чудове місто, в якому, на жаль, росіяни проводять "людські сафарі". Ворожі дрони переслідують авто, тварин і все, що рухається у місті. Якою була ваша реакція, коли ви вперше побачили дрон, який переслідував людину або цивільний автомобіль? Як ця ситуація змінила ваше розуміння щодо жорстокості росіян до цивільного населення?

Це був один із найнезвичайніших випадків у моєму житті. Події розвивалися раптово. Одного місяця нас обстрілювала велика кількість артилерії, керованих авіабомб, мінометів, танків, що накривала кожну вулицю Херсона. Потім ми почали чути інший звук – дуже виразний. Спочатку це було схоже на безліч розлючених ос, а потім звук, наче з вантажівки падають дошки.

Я чітко пам'ятаю перший раз, коли почула це. Моя подруга з Херсона сказала: "Ви ще не чули цього? Це – скид". Скид означає, що щось буквально падає з неба. А я не чула. Мені знадобився деякий час, щоб повірити, що щось подібне може відбуватися. А коли я зрозуміла, що це справді відбувається, і займалася розслідуванням, то почала про це писати. І жоден редактор не хотів у це вірити.

Повне інтерв'ю журналістки: дивіться відео

Пізніше мені довелося поговорити з психологами, які пояснили, що це захисний механізм психіки: усвідомлення того, що людина може полювати, як дика тварина, завдає такої моральної шкоди людській психіці, що реакцією є заперечення. А редактори – люди. Тож крім двох газет, для яких я пишу постійно, Euromaidan Press та Byline Times, інші редактори просто не могли в це повірити.

Вони хотіли, щоб я принесла їм докази. Вони хотіли якісне фото або відео атаки дрона на мене. А я сказала: "Це неможливо, бо це буде останнє фото, яке я зроблю, і мене більше не буде. Я не зможу надіслати його вам. Вони мене вб'ють. Вони можуть бачити вас через об'єктив".

Поясню для тих, хто зовсім не знайомий з цим явищем, ніхто не повинен бути з ним знайомий, чесно кажучи. Так от, на іншому боці річки є оператори (російські оператори БпЛА, – 24 Канал), і річка в цьому місці має лише трохи менше милі, приблизно кілометр завширшки. Тож вона дуже вузька, і оператори на іншому березі могли чітко бачити свою ціль.

Вони знають, що це жінка. Знають, що іноді це дитина, а іноді коза. Це може бути будь-що, бо вони тренуються. І це почало поширюватися всюди дедалі частіше.

Звичайно, живучи у центрі міста, я була однією із тих, на кого полювали. Ми всі намагаємося уникати дронів, коли рухаємося. Тож влітку ми ховаємося під деревом, а взимку – шукаємо найближчі двері та вчимося орієнтуватися на вулицях в такий спосіб. Такою була моя історія "людського сафарі".

Це був термін, який я, на жаль, почула вперше і переклала англійською мовою. Це найновіший воєнний злочин. І, як показали звіти Організації Об'єднаних Націй та Human Rights Watch, це не просто воєнний злочин – це злочин проти людства.

"Місто вкрите оптоволокном": як Херсон захищається від дронів?

Це українська реальність, і це – жахливі речі. Чи є у вас детектори дронів, які пищать, коли вони летять, чи щось подібне?

Маємо, але технології змінюються щотижня. Тож за останні приблизно три місяці наші детектори дронів, які досить дорогі та спочатку їх було важко дістати, застаріли, бо до них призвичаїлися. Раніше росіяни відправляли аналогові дрони, звичайні FPV, тобто дрони з видом від першої особи, щоб атакувати Херсон та околиці. Однак військові, які захищають Херсон, українські військові та влада розробили дуже потужну систему оборони.

Тож у нас є тунелі проти дронів, але у нас також є радіоелектронні засоби захисту, які називаються засобами радіоелектронної боротьби (РЕБ). І ось ці системи почали зупиняти дрони під час польоту, тому вони фактично дезорієнтуються та падають.

Важливо! За останній рік характер атак на Херсон суттєво змінився. З середини 2025 року росіяни атакують місто переважно дронами типу FPV, частково Mavic і "Молнія". Щоб протидіяти цій загрозі, частину вулиць затягнули антидроновими сітками. Також у місті працюють спеціальні групи, які намагаються збивати дрони зі стрілецької зброї.

А наступним кроком в еволюції війни дронів стали дрони на оптоволокні. Тож тепер більшість дронів, які атакують херсонців, літає на цих дуже тонких нитках. Вони схожі на павутину. Усе місто, дерева та парки, вкриті цим "павутинням". Куди не глянь, скрізь видно ці маленькі тонкі нитки, що блищать на сонці, особливо коли воно яскраво світить. Це дуже сюрреалістично.

Однак проблема в тому, що детектори дронів нічого не можуть зробити проти цих БпЛА на оптоволокні. Тому вони літають усюди, атакують людей. І поки що у нас немає надійного способу та технологій, щоб зупиняти та виявляти такі безпілотники.

"Люди втрачають через них кінцівки": які міни скидає ворог у місті?

В одному інтерв'ю ви згадали, що росіяни проводять дистанційне мінування різними типами мін, чи не так?

Так. Вони використовують їх постійно – як у Херсоні на правому березі Дніпра, так і на лівому березі. На окупованих територіях взагалі відбувається окрема трагедія. Однак вони використовують різні типи протипіхотних мін.

Спочатку це були переважно "Пелюстки", бо вони схожі на пелюстки – маленькі, їх важко побачити. Одного разу я знімала сцену для свого другого фільму і мало не наступила на одну, бо рухалася назад. Багато людей, яких я знаю, наступили на них і втратили кінцівки.

Зараз росіяни часто використовують міни "Пряники", які є круглими. Окупанти також наносять на них маскування, щоб їх було важче побачити. Часто, коли є купи листя, неможливо побачити там міни. Тож в цьому і є небезпека.

Важливо! Протипіхотна міна "Пряник" є сучаснішою російською розбробкою, ніж "Пелюстка". Імовірно, окупанти почали їх використовувати через брак останніх. Корпус "Пряника" друкують на 3D-принтері, він пластиковий, а всередині вибухова речовина і детонатор. Ці міни малопомітні та майже завжди призводять до ампутації кінцівки у людини, що наступила на неї.

У поліції показали, як виглядає російська міна "Пряник" / Суспільне

"Молилася, щоб не вбили": як росіяни залякують цивільних в окупації?

Окуповані прибережні райони Дніпра на лівому березі Херсонської області, включаючи Олешки та Голу Пристань, зараз стикаються з гуманітарною катастрофою через постійні атаки БпЛА. Як ви оцінюєте масштаб цієї кризи, враховуючи повідомлення про повну відсутність їжі, питної води, ліків та електроенергії для цивільного населення в цих районах?

Лівий берег окупований з 2022 року досі. А правий берег був в окупації 9 місяців після початку повномасштабного вторгнення, і його звільнили у листопаді 2022 року, відкинувши росіян через річку. Однак насправді це одна територія.

Росіяни обстрілюють контрольовану Україною частину Херсона, тобто правий берег, FPV-дронами, артилерією, КАБами та мінометами. Згідно з останнім звітом, аналогові дрони та оптоволоконні атакують херсонців 24/7 зі швидкістю близько 20 кілометрів на годину, 385 разів на день, 2700 разів на тиждень.

На іншому боці, на окупованій території, яка, за логікою, мала б бути "трохи мирнішою", бо росіяни проголошують цю територію своєю. Вони навіть внесли її до своєї конституції. Вони стверджують, що тепер це Росія, що, звичайно, є неправдою. Був фіктивний референдум, тому це окуповані території.

Однак росіяни тероризують українське цивільне населення в цих районах так само, як вони тероризують українців на іншому березі річки. Що вони роблять? Проводять полювання за допомогою дронів. Чому вони це роблять? Є багато причин.

Насамперед ми повинні пам'ятати, що ми говоримо про російських військових. Уся людська логіка тут не працює. Питання "чому" трохи застаріле. Росіяни туди відправляють своїх операторів, які навчаються в школах Москви та Ростова-на-Дону. Вони використовують ці райони – Олешки, Голу Пристань, Нову Збур'ївку, Стару Збур'ївку – для тренувань.

Я спілкувалася з людьми через власний канал з Олешок та Голої Пристані. Було нелегко отримати цю інформацію, але в мене є повідомлення про те, що російські оператори дронів атакували людей фальшивою вибухівкою. Дрон прилітав, скидав фальшиву вибухівку, потім пілот прилітав, забирав її, а потім вони цілилися в той самий транспортний засіб або ту саму особу.

Є багато подібних повідомлень. Одна жінка розповіла мені історію з окупованої території в Олешках. Вона працювала на своєму городі, і в цей момент прилетів дрон. Вона впала на коліна та почала хреститися, дивлячись угору та молячись, щоб дрон її не вбив. Дрон "подивився" на неї, тобто оператор через об'єктив, і полетів геть.

Однак наступного дня повз її город проходив російський пілот або військовий, і він подивився на неї. Він подивився їй в очі, перехрестився та підморгнув. І коли вона розповідала мені це, то плакала і тремтіла. І, чесно кажучи, я теж.

Є й інші причини, чому росіяни це роблять – вони використовують страх як зброю. Вони тероризують, щоб контролювати. Вони насправді роблять це у своїй країні, тому що населення Росії живе у постійному страху. Отже, це інструмент контролю.

Також існує можливий сценарій, як ми знаємо на інших окупованих територіях, скажімо, у Маріуполі чи Луганську, у Донецькій області, коли російська влада забирає та передає майно померлих українців російським громадянам, які переїжджають у ці райони. Тож насправді в інтересах Росії позбутися цих людей (українців, – 24 Канал).

Є також причина тримати їх там під своїм контролем. Їх використовують як живий щит. Це мені кажуть військові з українського боку, бо я щойно мала чудове інтерв'ю з командиром 34 бригади, який пояснив, що українським військовим було б набагато легше атакувати та фактично очищати окуповані прибережні райони від російської присутності, якби там не було цивільного населення.

Адже українські військові не роблять того, що роблять росіяни. Вони не атакують цивільне населення. Вони роблять усе можливе, щоб врятувати ці життя. Росіяни це знають і утримують кілька тисяч людей, щоб захистити своїх військових від українських атак.

"Тіла лежать просто на вулиці": що відбувається на лівому березі Херсонщини?

18 квітня уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець закликав міжнародну спільноту перейти від заяв до конкретних дій, зокрема щодо доступу міжнародних місій. Які ключові перешкоди заважають міжнародним організаціям отримати доступ до цих окупованих територій? І як світова спільнота може забезпечити ефективні механізми реагування?

Я хочу прокоментувати цю заяву Дмитра Лубінця. Вона ґрунтувалася не лише на атаках дронів, а й на результатах роботи дронів. І саме це ми й розглядаємо на окупованих територіях лівобережної Херсонської області.

Починаючи з грудня минулого року, тобто вже 5 місяців, кілька тисяч людей живуть без постачання їжі. У них немає питної води, доступу до технічної води. У приватних будинках залишилося кілька свердловин, але насосів немає, бо генератори не можуть працювати. Там немає газу, немає бензину для генераторів, немає світла.

Лікарня давно перестала працювати, немає ліків. Існує криза охорони здоров'я, що призвела до дуже високого рівня смертності. Зима була дуже суворою. Температура була дуже низькою. Тому багато мирних жителів, більша частина з яких були похилого віку або мали слабке здоров'я, померли у своїх квартирах та на вулицях. А росіяни не дозволяли українцям ховати загиблих.

Ми знаємо, що це постійна практика. Бачили це в Маріуполі та в окупованому Херсоні. Є дуже важкий момент, я перепрошую, але треба це визнати: на вулицях окупованих Росією територій лежать тіла. Останки яких поїдають дикі тварини та бродячі собаки, яких там велика кількість. У них немає їжі, так само як і у людей зараз немає їжі.

Росіяни навіть намагалися використати їхні зображення для дезінформації. Вони стверджують, що це українські мирні жителі або навіть діти, яких поїдають собаки, і що нібито українські військові не дозволяють українцям наближатися до них. Це дезінформація та фейки.

Було кілька перевірених історій, зокрема й моя, коли росіяни намагалися передати тіло нібито дитини, бо останки були дуже малими за розміром. Виявилося, що це останки російського військового, бо вони не ховають своїх. На ньому був жетон, і були фотографії, зроблені українськими дронами. Також я особисто розмовляла зі свідком, який жив неподалік, і він сказав, що це тіло російського солдата.

Там немає робочого моргу. Є сарай з тілами, але немає електрики, бо немає навіть генератора. Тож ви можете уявити, куди ми йдемо з наближенням літа.

І саме тому Дмитро Лубінець 18 квітня звернувся до світової спільноти з проханням про допомогу. Він не єдиний, хто це зробив. Я зверталася до ООН, Комітету з прав людини, а також нещодавно до Міжнародного комітету з порятунку з подібним проханням. Я ще не отримала відповіді, і це офіційний запит. Дуже сподіваюся, що ми отримаємо якісь коментарі.

Також разом з групою людей з Херсона ми розробили план, який я представлю пану Лубінцю. І це інший шлях евакуації. Зараз людям доводиться ризикувати своїм життям, подорожуючи замінованими дорогами, тому що всі дороги навколо цих територій заміновані. Потім їх чекає проїзд через усі блокпости на окупованій території, що ведуть до Криму.

Крім того, багато людей, особливо чоловіків призовного віку, на цьому шляху мобілізують до російської армії. І ми говоримо про українців, яких мобілізують воювати проти своєї ж країни. Це, до речі, ще один воєнний злочин. Є також багато людей, як я вже згадувала, які хворіють, які є старшого віку або мають малу мобільність – вони просто не можуть пройти через усю територію Росії, Білорусі та повернутися до України.

Тому ми пропонуємо набагато коротший шлях. Як я вже згадувала раніше, річка Дніпро в цьому місці надзвичайно вузька. За оцінкою військових, знадобиться лише близько 10 – 30 хвилин, щоб доставити людей на човнах через річку Конка (лівий рукав Дніпра у його нижній течії, – 24 Канал), через річку Дніпро до Антонівки чи Дар'ївки (що неподалік від Херсона, – 24 Канал).

Шлях для евакуації херсонців з окупації / Інстаграм Заріни Забріскі

Водні шляхи заміновані, але є спосіб їх розмінувати. Це можливо зробити. І такий зелений коридор буде можливим, якщо росіяни погодяться на припинення вогню. І за один-два дні ми можемо забрати всіх людей, які ще можуть пересуватися, і доставити їх на українську територію.

Волонтерка Ксенія Архіпова, яка рятує цих людей і допомагає доставляти їжу, перебуває на контрольованій Україною території та керує усім звідти. Вона каже мені, що зараз у неї є список із приблизно 300 людей, і в списку буде набагато більше людей, тому що багато українців втратили свої документи під час повені після того, як росіяни підірвали дамбу в Новій Каховці. Тож ми говоримо про порятунок кількох тисяч людей.

Дуже сподіваюся, що світова спільнота відреагує. Нам знадобляться групи моніторингу – ООН або Червоний Хрест. Міжнародний Червоний Хрест, а не команди російського Червоного Хреста на місцях, щоб забезпечити безперебійне проходження людей. Нам потрібна дипломатична та політична підтримка.

І ще одне, що я хочу додати. Звичайно, існує висока ймовірність того, що росіяни, які використовують це населення як живий щит, відхилять пропозицію. Ми вже багато разів таке бачили. У такому випадку це буде справді дуже поганий дипломатичний хід, бо вони справді покажуть, що використовують цих людей як живий щит, у той час, коли українці піклуються про своїх людей.

"Росіяни обезголовили її": про найстрашніший момент на війні

Чи могли б ви розповісти більше про Олешківські піски? Вони зображені на вашій футболці.

У мене ніколи не було можливості відвідати ці райони, бо вони окуповані, але хотілося б. Ми не можемо туди поїхати. І причина, чому я маю певне уявлення про те, як це виглядає, полягає в тому, що я кінорежисер. Мій перший фільм був про правий берег Херсона. Він називається "Херсон: сафарі на людей" і розповідає всю історію Херсона від початку повномасштабного вторгнення до літа 2025 року.

Зараз я завершую другий фільм, який також включатиме лівий берег. Я працюю над ним, і тому в мене є можливість віртуально відвідати всі дивовижні, красиві місця, такі як парк "Асканія-Нова" з усіма чудовими рідкісними тваринами, які колись там жили, найбільшу пустелю в Європі – Олешківські піски – і чудовий сосновий ліс, який там є. В моїй уяві я вже там була.

Багато моїх друзів розповідають мені зі слізьми на очах про всі чудеса природи, які росіяни там знищили, про все прекрасне життя, яке там було. Херсонська земля дуже плодовита. Кажуть, що якщо щось потрапляє в землю там, то одразу починають рости фрукти та овочі. Знаєте, я можу написати роман про кухню Херсонської області. Вона дуже відома не тільки своїми найсмачнішими кавунами, а й помідорами. Щось є в цій землі.

Не дивно, що росіяни хочуть це. Кожен може цього хотіти. Це як Крим, як перлина в їхній імперській короні. Звичайно, вони хочуть ці землі, але ці землі не належать їм. Це – українські землі. Я живу там понад три роки. Щодня розмовляю зі своїми сусідами, друзями, і я знаю те, що знають вони – це Україна. Ось чому вона досі стоїть.

До теми. Журналістка з Херсона Євгенія Вірлич розповіла, що Олешки та Гола Пристань на лівому березі Дніпра фактично заблоковані росіянами упродовж останніх кількох місяців. Ще пів року тому волонтери могли доставляти туди необхідні речі та вивозити охочих, але останні чотири місяці дороги заміновані. Росіяни роблять усе можливе, аби перетворити регіон на закриту зону.

Ви згадали про механізм, який ми, як світова спільнота, можемо використовувати, щоб допомогти херсонцям у їхньому скрутному становищі. І це – санкції. Тож я просто хотіла поділитися з вами іншим проєктом, над яким я працюю, і він називається "Закон Лори".

Лора була 84-річною жінкою, яка тримала 20 кіз в Антонівці, і тому не виїжджала. Я зустріла її у вересні 2025 року, коли знімала свій другий фільм. Вона гуляла в повністю апокаліптичному ландшафті, куди мало хто добирається. Знаєте, це як сміттєзвалище з перевернутими машинами, де літають дрони. Усе спалене до чорного. Це ніби ви дивитеся голлівудський фільм про війну, але це – Антонівка, прибережна зона Херсона.

Вона стояла у своїй білій, як крохмаль, сорочці з яскраво-блакитними очима. Почала розмовляти зі мною. У неї була широка посмішка, дуже чарівна. І вона спитала, чи я американка і чи допоможу вам? Я сказала, що хоч я просто журналістка, але хочу зробити все, що можу. А вона сказала: "Добре, зробіть це". Потім вона пішла далі.

Через два тижні я отримала новину. Мені написали, що її вбив дрон. Її обезголовили дроном, разом із двома улюбленими козами – матір з козеням.

Військові, з якими ми працюємо, надіслали мені аерознімок її та кіз на землі. Це був такий шок, один із найважчих моментів протягом усієї цієї війни. Я була на ексгумації масових поховань в Ізюмі тощо, але ця чудова, дивовижна, розумна жінка, яку вбив російський дрон, мене приголомшила.

Тому, коли я поїхала до Вашингтона, округ Колумбія, на Капітолійський пагорб, де я ділилась своїми висновками та показувала їх у своєму фільмі, я запропонувала "Закон Лори". Перша частина закону про відповідальність – усі, хто винен у таких смертях, від операторів дронів аж до Кремля, влади та Путіна, несуть відповідальність.

Як це можливо? Звіт ООН від жовтня 2025 року фактично встановив увесь ланцюг командування та є висновок, що ці злочини кваліфікуються не лише як воєнні злочини, а і як злочини проти людяності. Це означає, що їх можна притягнути до суду. І у нас вже є докази та все необхідне для запровадження цих санкцій. Тож це одна частина покарання винних.

Друга частина – допомогти запобігти майбутньому "сафарі на людей". І це санкції для виробників і продавців дронів і частин дронів, що використовуються російськими військовими в цьому районі, а, можливо, і в інших районах, тому що це не обмежується лише Херсонською областю.

"Сафарі на людей" зараз триває по всій лінії фронту в Україні, будь-де, куди вони можуть підійти на відстань до 60 кілометрів. Зараз вони атакують цивільних за допомогою дронів. Ми говоримо про Харківську, Сумську, Чернігівську області тощо.

Отже, це буде корисним також для світової спільноти, тому що це може бути війною майбутнього. Це можуть використовувати в інших країнах. Я чула, що є повідомлення про те, що росіяни вже використовують це в Африці.

Продовження інтерв'ю із Заріною Забріскі – дивіться у відео 24 Каналу!