Непростий вибір: хто стане головним переговорником ЄС між Україною та РФ?

На тлі тиску, що посилюється на Європу після того, як переговорна команда американського президента зіткнулася з іранською кризою, постала гостра потреба у призначенні спеціального посланника для мирних переговорів щодо України. Цей момент став переломним для Європи, яка, можливо, мусить взяти на себе ініціативу в цьому складному процесі, адже Вашингтон припинив фінансувати Україну, що покладає більшу відповідальність на ЄС. Міністри закордонних справ країн Євросоюзу планують обговорити це питання найближчим часом.

Однією з найочевидніших претенденток на цю роль є глава європейської дипломатії Кая Каллас. Хоча тривалий час вона рішуче виступала проти прямих переговорів з Росією, нещодавно її позиція змінилася, і тепер вона припускає можливість призначення спеціального посланника. "Я думаю, що зможу розпізнати пастки, які розставляє Росія", — заявила вона журналістам, натякаючи на власну готовність взяти на себе цю функцію.

Проте саме її жорстка антиросійська позиція може виявитися фатальною. Декілька європейських дипломатів висловили думку, що такий підхід майже напевно викличе спротив з боку Кремля. Один з високопоставлених дипломатів навіть зазначив, що Каллас, на жаль, "виключила себе з цієї справи", що ставить під сумнів її ефективність як нейтрального посередника.

Серед інших кандидатів активно обговорюються колишня канцлерка Німеччини Ангела Меркель, яка має досвід контактів як з українським президентом, так і з керівництвом РФ. Однак її попередні спроби діалогу з Москвою отримали суперечливу оцінку в Європі, через що багато хто вважає її кандидатуру неприйнятною. Президент Фінляндії Александр Стубб також розглядається, але його приналежність до НАТО може знизити шанси на підтримку з боку Росії. Колишній прем'єр-міністр Італії Маріо Драгі, хоч і користується авторитетом та вважається компромісною фігурою, поки не виявляв публічного інтересу до цієї ролі.

Київ зі свого боку наголошує, що потенційний посланник повинен мати підтримку ЄС, але водночас не асоціюватися безпосередньо з європейськими інституціями, яким Кремль глибоко не довіряє. Це відкриває двері для таких фігур, як міністр закордонних справ Норвегії Еспен Барт Ейде або навіть глава МЗС Індії Субраманьям Джайшанкар, який підтримує відносини з обома сторонами конфлікту.

Однак найбільшою перешкодою для вибору переговірника залишається не позиція Москви чи Києва, а відсутність єдності серед самих країн ЄС, яка є ключовою для успіху цієї ініціативи.

Видання Politico зазначає, що проблема вибору перемовника загострилася після того, як російський президент назвав колишнього канцлера Німеччини Герхарда Шредера "найкращим кандидатом" на цю роль, що було відхилено Євросоюзом. Міністр закордонних справ Естонії Маргус Цахкна наголосив, що Європа не повинна потрапляти в пастку прямих контактів з Росією, коли Україна має перевагу у війні. Він також зазначив, що Москва активніше йде на контакт, шукаючи вихід із складної економічної та військової ситуації.

На тлі цих подій обговорюється не лише кандидатура Шредера, але й Франка-Вальтера Штайнмаєра. Ця ситуація підкреслює глибокі розбіжності та дебати серед європейських лідерів щодо стратегії ведення мирних переговорів і того, як уникнути маніпуляцій з боку Кремля. Як зазначалося, мирні переговори — це не лише публічні заяви, а й жорстка боротьба за позиції та майбутнє держави, що вимагає внутрішньої стійкості та чіткої стратегії, а також повного припинення вогню.

Один з високопоставлених європейських дипломатів, коментуючи можливу кандидатуру Каї Каллас, констатував: "На жаль, вона сама виключила себе з цієї справи", посилаючись на її рішучу антиросійську позицію.

Сама Кая Каллас, розмірковуючи про свою можливу роль, заявила журналістам: "Я думаю, що змогла розгледіти пастки, які ставить Росія", підкреслюючи свою обізнаність з методами Кремля.

Пошук спільних знаменників та вибір довіреної особи для перемовного процесу виявилися непростим завданням, що підкреслює внутрішні розбіжності в ЄС. Подальші кроки Європи щодо мирного врегулювання визначатимуть не лише її місце на світовій арені, а й здатність втілити єдину стратегію перед обличчям складної геополітичної ситуації.