Що не так із переговорами про завершення війни в Україні

Для України ключове стратегічне завдання — це досягнення справедливого та стійкого миру. Не «замороження», не паузи перед новою війною, не дипломатичної ілюзії миру, а саме такого результату, який гарантує виживання держави, безпеку людей і майбутнє України як частини європейського простору.

Сьогодні Україна має залишатися на пріоритетному місці міжнародного порядку денного. Але складається дедалі тривожніше враження: попри сотні годин переговорів, десятки зустрічей, саміти миру, коаліції, контакти і формати, ми так і не маємо цілісного розуміння, куди рухається переговорний процес і яка його кінцева логіка.

За цей час відбулося багато всього: Стамбул-2022, різні треки контактів, неформальні канали, формули миру, саміти, посередницькі ініціативи, зустрічі в Парижі, Омані, контакти на рівні керівництва офісу президента, залучення партнерів, окремі американські, турецькі, арабські, європейські формати. Україна інвестувала в переговорний процес величезний політичний, дипломатичний і людський ресурс. Але суспільство не бачить результату й дедалі менше розуміє саму архітектуру процесу.

Саме тому Україні потрібен чесний і професійний аудит переговорного процесу 2022–2026 років, а можливо, і з 2019 року.

Аудит потрібен не для пошуку винних, а для відновлення розуміння: де ми перебуваємо, які цілі перед собою ставимо, яких помилок припустилися, а головне — яку стратегію обираємо далі.

Бо сьогодні складається враження постійної зміни концепцій. То обговорюють «спеціальні економічні зони» чи «демілітаризовані зони», то лунають заяви про «жодних поступок». То з’являються сигнали про готовність до компромісів, то навпаки — максималістські позиції без пояснення механізму їх досягнення. Як наслідок, ні суспільство, ні партнери не бачать чіткої переговорної стратегії України.

А переговори такого масштабу не можуть будуватися на ситуативних імпровізаціях. Варто припинити захоплюватися формою та піаром, а більше думати про зміст.

Україні потрібна чітка організація переговорного процесу та зрозумілі принципи.

Перший принцип — нічого про Україну без України.

Другий — нічого про Європу без Європи. Безпека України є частиною безпеки континенту. Спроби створити окрему архітектуру домовленостей без європейців лише посилюватимуть хаос і недовіру.

Третій — повне залучення США. Попри будь-які зміни політичної кон’юнктури у Вашингтоні, без американського чинника неможливо побудувати реальні гарантії стримування Росії.

Четвертий принцип — нічого не погоджено, доки не погоджено все. Росія традиційно використовує фрагментарні домовленості як інструмент тиску й нав’язування нових вимог.

І нарешті п’ятий — порядок б’є хаос. У складних переговорах виграє не той, хто голосніше говорить, а той, хто краще організований і думає не ситуативно, а стратегічно.

Україні потрібен чіткий мандат і переговорні директиви. Потрібні зрозумілі «червоні лінії». Потрібен постійний склад переговорної команди, який має довіру як усередині країни, так і серед партнерів, і бездоганну репутацію.

Окреме питання — стиль переговорів. Україні потрібно менше пафосу, емоційних заяв і дипломатії телевізійної картинки. Більше системності, професійності й тихої щоденної роботи. Менше ефектності, більше ефективності.

Серйозні переговори — це не лише офіційні зустрічі під камери. Це постійна робота з політичними елітами, парламентами, експертними середовищами, медіа й суспільствами інших держав. Україні потрібна постійно діюча «тіньова дипломатична команда», яка б працювала з усіма ключовими центрами впливу — не лише офіційно, а й неформально.

Давно настав час для призначення Спеціального постійного представника України з питань переговорів, для якого це буде виключною функцією у форматі 24/7. Паралельно варто створити постійно діючий міжнародний переговорний механізм як умовний аналог «Мінської групи», але з іншими правилами, іншою архітектурою й реальними інструментами впливу.

Критично важливим є й відновлення системного діалогу влади з українським парламентом і суспільством. Неможливо вести переговори про майбутнє держави в режимі закритої політичної монополії. У питаннях війни та миру потрібна хоча б мінімальна внутрішня політична довіра.

Ще одна проблема — надмірна концентрація лише на західному напрямку. Так, США і ЄС залишаються ключовими партнерами. Але сучасна геополітика значно ширша.

Китай, Індія, Бразилія, ПАР, інші країни «Двадцятки», Південна Корея, держави Глобального Півдня — це напрямки, де Росія активно працює роками. Україна ж часто реагує запізно або епізодично. Показовим є питання: чому перед потенційно важливими американо-китайськими контактами ми не побачили українських спроб контактів із Пекіном?

У XXI столітті війни завершуються не лише на лінії фронту, а й у боротьбі за глобальне сприйняття.

Переговорні позиції формуються не лише за столом переговорів, а й на полі бою, в економіці, у стійкості держави та єдності союзників. Найкраща формула — всебічне посилення України плюс всебічне послаблення Росії.

Саме тому успішний мирний процес напряму залежить від семи ключових елементів.

Перший — зброя. Без боєздатної української армії, добре озброєної, організованої, фінансово забезпеченої, Росія не сприйматиме переговорів серйозно.

Другий — санкції проти агресора. Тиск на російську економіку має не послаблюватися, а системно наростати.

Третій — фінансові ресурси для виживання української держави в умовах війни на виснаження.

Четвертий — зрозумілі, чіткі та надійні гарантії безпеки, включно з практичною роботою в межах так званої коаліції охочих.

П’ятий — повноправне членство України в ЄС як елемент довгострокової безпеки та стратегічного майбутнього.

Шостий — системна робота з третіми країнами, які можуть впливати на глобальний баланс і поведінку Росії.

І сьомий — внутрішня стійкість. Без довіри всередині країни, ефективної системи державного управління, міцних демократичних інституцій, системи стримувань і противаг, євроінтеграційних реформ, цілеспрямованої боротьби з корупцією, єдності суспільства жодна дипломатія не врятує ситуацію.

Важливо наполягати на тому, що прелюдією для будь-яких мирних перемовин має стати повне та безумовне тривале припинення вогню. Саме це має створити політичний, фізичний і, якщо хочете, психологічний простір для мирних переговорів.

Україна вже довела, що здатна вистояти у війні проти значно сильнішого противника. Але наступний етап вимагатиме іншої компетенції — стратегічної організації миру.

І тут головне питання вже не лише в тому, чи готова Росія до переговорів.

Головне питання — чи готові ми самі вести їх системно, професійно й ефективно.