Китайський світ. Суто американська історія

Примітка редакції. Якщо на долю США випало воювати з Китаєм, як там почувається китайська агентура?

«Єдиний фронт» завжди впливає на демократичне суспільство, на території якого працює. Рух прагне проникати в суспільні процеси, формувати політику та її результати. Це не може не загрожувати національній безпеці.

Діючи через розгалужену мережу пов'язаних між собою організацій, система «єдиного фронту» залучає акторів на всіх рівнях — від загальнодержавного до місцевого. Ці зв’язки сприяють передачі технологій, впливу на урядовців, інколи навіть репресіям та кримінальній діяльності, зокрема торгівлі людьми й відмиванню грошей.

Пора розібратись, як ці механізми працюють у контексті США для просування інтересів Компартії Китаю.

Добре вкорінені агенти КПК мають значний вплив серед місцевих етнічних громад. Це робить їх ключовими цілями роботи «єдиного фронту». Через тривале вибудовування відносин Пекін навчився поступово підштовхувати їх у бажаному напрямі. Це добре видно на прикладі еволюції Hoy-Sun Ning Yung Benevolent Association in America.

Цю організацію було створена ще 1854 року. Відтоді вона допомагала закордонним китайським громадам, займалася громадською і благодійною роботою, просувала освіту китайців в інших державах. Також, наприклад, вона заснувала кладовище для китайців, які померли на території Штатів.

Протягом більшої частини ХХ століття організація підтримувала китайський республіканський уряд. У 1928 році, на своєму першому з’їзді, вона ухвалила резолюцію на підтримку націоналістичного уряду, який тоді базувався в Нанкіні.

Через 50 років (буквально), ввечері 15 грудня 1978 року, президент США Джиммі Картер оголосив про встановлення дипломатичних відносин із КНР. Асоціація швидко ухвалила резолюцію, в якій підтвердила тверду підтримку уряду Республіки Китай — РК, розмістивши оголошення в місцевих газетах.

У червні 1980 року, на своєму третьому з’їзді, організація ухвалила ще одну резолюцію. Вона знову наголосила на своїй непохитній і подальшій підтримці уряду РК. Упродовж усього цього періоду щоразу, коли голова асоціації залишав посаду, відбувалася церемонія передання повноважень, яку проводив генеральний директор Тайбейського економічного і культурного офісу в Сан-Франциско. На ній виконували національні гімни РК і США. Ця традиція зберігалася аж до 2005 року.

Але потім усе почало змінюватися. У 2006 році асоціація зняла прапор Тайваню. А у 2018 році вона офіційно ухвалила нову резолюцію, вирішивши підняти замість нього прапор КНР. Для тих, хто стежив за еволюцією організації, ця зміна не стала несподіванкою.

З 2000 року (можливо, й раніше) система «єдиного фронту» культивувала зв’язки з цією організацією. У лютому 2000 року Guangdong OCAO відвідав Сан-Франциско. Це був перший офіційний контакт, який вона отримала від уряду КНР. Пізніше того ж року асоціація вперше провела засідання ради директорів у місті Тайшань, яке отримало «потужну підтримку» з боку місцевого уряду.

У листопаді 2001 року Томас Нг, який пізніше запропонує резолюцію про підняття прапора КНР, зустрівся з Тан Бінцюанем та з 19 іншими членами ради директорів. На той час Тан був віце-губернатором Гуандуну, а згодом став заступником голови провінційної народної політичної консультативної ради.

Взаємодія тривала і в наступне десятиліття. У 2005 році делегація єдиного фронту з міста Тайшань на чолі з головою його народної політичної консультативної ради відвідала організацію в Сан-Франциско. А у 2009 році асоціація стала співорганізатором свого четвертого міжнародного з’їзду разом із Бюро закордонних справ і справ закордонних китайців міста Тайшань.

Робота «єдиного фронту» також передбачала культивування ключових осіб усередині асоціації. У 1997 році Вінг Лау, під головуванням якого було знято прапор РК, був залучений як член ради Guangdong Overseas Exchange Association. Він також був радником Guangdong Federation of Returned Overseas Chinese (FROC).

А ще Лау став закордонним радником Taishan City FROC. Був залучений до роботи із закордонними китайськими громадами, працював радником у справах етнічних китайців за кордоном і у 1985 році отримав нагороду Outstanding Overseas Youth Award за всі ці зусилля. Нині Лау афілійований із шістьма іншими організаціями «єдиного фронту» у США.

Томас Нг, згаданий вище, став закордонним радником ACFROC у 2004 році. У 2010 році він уже був радником Jiang Men Youth Federation Of Overseas Chinese. Та ще після візиту до Гуандуну у 2001 році Нг підтримував контакт із багатьма посадовцями «єдиного фронту».

Наприклад, у листопаді 2004 року OCAO запросив його відвідати Пекін, де гість висловив гордість розвитком КНР, описав місцевий уряд як «справді видатний рівень».

Згодом, у травні 2012 року він знову зустрівся з Тан Бінцюанем. Він на той момент уже піднявся до посади заступника голови народної політичної консультативної ради Гуандуну. Були контакти і з керівником OCAO та іншими посадовцями «єдиного фронту».

Вже наступного року OCAO пожертвував 100 000 доларів Chinese Hospital Association у Сан-Франциско, де Нг був керівником. Не дивно, що у 2016 та 2018 роках Нг висуне пропозицію вивісити прапор КНР в офісах ще двох таких асоціацій.

Одним із важливих напрямів закордонної роботи «єдиного фронту» є використання його мереж для впливу на місцеву владу. У 2012 році директорка OCAO Лі Хайфен писала, що ця робота має «служити дипломатичній стратегії держави». Вона стверджувала, що пора спрямувати закордонні китайські громади та їхніх лідерів на зміцнення зв’язків із посадовцями тих країн, де вони проживають.

Вона також зазначала, що новий підхід має залучати закордонних китайців до підтримки позиції Пекіна щодо ключових питань: територіальні питання, суверенітет, безпека і права людини.

Одна з нещодавніх спроб вплинути на політику у США отримала мало уваги у ЗМІ. Це сталося 2023 року в Юті. Associated Press все ж повідомила, що КПК успішно впливала на законодавців і просувала потрібні їй наративи у цьому штаті. Серед відповідних політик були встановлення дружніх відносин із чиновниками в КНР та організація візитів до них, ухвалення резолюцій щодо освіти китайською мовою. Значною мірою це стало можливим завдяки роботі «єдиного фронту», який діяв за лаштунками.

У центрі китайського впливу на штат Юта стоїть Ле Таовень. Він приїхав до Штатів у 1980-х як аспірант, долучившись до Brigham Young University. Згодом залишився в академічному середовищі й нині є професором Weber State University. Коли він тільки прибув, посольство КНР оформило йому передплату на закордонне видання People’s Daily. Натомість Ле організовував численні візити законодавців із Юти до КНР, часто сам супроводжував їхні делегації.

У 2002 році Ле став президентом Chinese Association for Science and Technology in Utah (CAST-UT). У цій ролі він започаткував святкування китайського Нового року в Юті. З роками цей захід прижився: його почали відвідували різні посадовці штату, включно з губернатором, представниками штатського сенату і спікером палати представників.

CAST-UT є типовою організацією «єдиного фронту». Вона декларує мету «будувати відносини і програми обміну між Китаєм і Штатами у сферах культури, науки, технологій, бізнесу, торгівлі та освіти».

Між червнем 2002 року і 2017 роком Ле обіймав низку посад у політичних органах КНР. Наприклад, він певний час був заступником директора Департаменту ІТ-промисловості провінції Ляонін і представником Ляоніна у США, і все це тягнув паралельно з суто академічною посадою.

У 2008 році він також був закордонним китайським делегатом НПКРК. Він відвідував різні інші заходи, організовані НПКРК та Відділом роботи єдиного фронту, був закордонним директором COEA і постійним закордонним директором COFA, а також має дорадчі посади у FROC у трьох окремих провінціях — Ляоніні, Шаньсі та Хуангані.

Зв’язки Ле принесли результат. Він допоміг уповільнити заборону Інститутів Конфуція в Юті і лобіював блокування резолюції, що засуджувала репресії Пекіна проти уйгурів та інших етнічних меншин. Він також підтримав ухвалення сенатського законопроєкту про фінансування програм двомовного поглиблення (у все тому ж 2008-му).

Нещодавно, у 2020 році, він допоміг встановити відносини між містом Девіс у штаті Юта та Хуанганом у провінції Хубей. Про свій внесок у дружні обміни й співпрацю між США і КНР Ле сказав: «Батьківщина нагородила мене високою честю».

Шон Ху також був агентом впливу КНР у штаті Юта. Він обіймав різні посади — зокрема був торговельним представником Юти в Пекіні, згодом став помічником губернатора, а нещодавно був призначений там старшим радником уряду з питань Китаю.

У вересні 2019 року, як голова Utah-Qinghai Industrial Technology Strategic Alliance, Ху зустрівся із заступником директора Управління закордонних справ Шаньсі. Також він залишається почесним головою Utah-Shanxi Association for Friendship, Cooperation and Exchange. Ця організація відкрито підписала меморандум про взаєморозуміння з Linfen Association for Friendship with Foreign Countries — ще однією організацією «єдиного фронту».

Третьою особою, пов’язаною із роботою «єдиного фронту» в Юті, є Пітер Чан. Це доцент Brigham Young University та заступник голови Utah Chinese Civic Center — теж відкритої організації «єдиного фронту», яка напряму працює з місцевою китайською громадою. Цей громадський центр є частиною мережі, створеної OCAO у 2014-му.

У 2020 і 2021 роках Чан підготував проект резолюції на честь внеску Гелен Фостер Сноу в китайсько-американську дружбу. Та панянка у 1996 році отримала титул «посла дружби» від CPAFFC — організації, відповідальної за операції іноземного впливу. Резолюцію швидко ухвалили у 2022 році.

Робота цих трьох осіб призвела до формування того, як уряд штату Юта оцінює КНР. Триває як однобічне управління двосторонніми відносинами, так і коригування офіційної позиції штату щодо Пекіна. Але це лише один приклад успішної роботи «єдиного фронту» в конкретно взятому штаті.

Далі буде