"Не та війна": що показав Іран, невчені уроки України і чому США не готові до конфлікту з Китаєм

Операція "Епічна лють" стала тактичною перемогою і стратегічним попередженням. За два тижні ударів по Ірану США спалили вісім років виробництва "Томагавків", збивали дешеві ударні дрони зенітними ракетами Patriot, які потім доводиться поповнювати роками, і спостерігали, як авіабази в Бахрейні та Саудівській Аравії отримують реальні влучання. Крістіан Броуз - президент компанії Anduril і колишній директор апарату сенатського комітету у справах збройних сил - сів з Аароном Маклейном у подкасті School of War, щоб винести жорсткий вердикт: рівняння проти Китаю ніколи не сходилося, уроки України ігнорували роками, а оборона континентальної території США перестала бути абстракцією. Далі - тверезий аудит оборонно-промислової бази, побудованої під не ту війну, і того, що потрібно, щоб це виправити.

Аарон Маклейн: Кажуть, що війна - це аудит здатності нації воювати. Що ж, озираючись зараз на операцію "Епічна лють", ми проведемо невеликий аудит у захопливій розмові з Крістіаном Броузом, президентом і головним стратегом Anduril. Починаємо.

Аарон Маклейн: Привіт, я Аарон Маклейн. Дякую, що приєдналися до School of War. Сьогодні я радий знову вітати в ефірі Крістіана Броуза. Він президент і головний стратег Anduril (одна з нових оборонних компаній США). Він також автор книги "The Kill Chain", що вийшла шість років тому. Сьогодні ми обговоримо багато всього - оборонно-промислову базу, концепцію витратних масових систем, автономність, управління даними. Мені здається, ваша книга в якомусь сенсі випередила всіх, передбачаючи, як виглядатиме світ у плані оборонної політики і вимог до середини цього десятиліття.

Крістіан Броуз: Так, хотілося б так думати. Мені здається, вона непогано витримала перевірку часом. Друге видання я робити не планую. Продовження не буде, тож їй доведеться вистояти самій. Сподіваюся, вистоїть.

Аудит операції "Епічна лють"

Аарон Маклейн: Крістіане, я відкрию нашу розмову дуже великим питанням. Я чув, що війна - це аудит збройних сил і національної здатності вести війну. У нас щойно був досить інтенсивний епізод війни з операцією "Епічна лють" в Ірані. Які результати цього аудиту на цей момент? Очевидно, у короткостроковій перспективі між нами й Іраном може бути ще конфлікт, але як вам виглядають результати аудиту прямо зараз?

Крістіан Броуз: Я б сказав - змішано. Беззаперечно, що Сполучені Штати змогли завдати величезної військової шкоди іранському уряду і його здатності вести війну, очевидно, разом з Ізраїлем. Величезної кількості вищого керівництва, промислової бази та військового потенціалу там більше немає - завдяки видатним можливостям армії США і наших ізраїльських союзників.

Водночас виклики, які ми бачили за кілька тижнів цієї операції, очевидні й беззаперечні. Я писав статтю в The Wall Street Journal ще до початку війни - про проблеми зі складами критично важливих боєприпасів, про необхідність вкладати в зброю іншого класу, дешевшу. І ми бачимо наслідки всього цього в аудиті операції. За публічними повідомленнями, ми спалили приблизно вісім років виробництва "Томагавків" за перший тиждень-два війни. Це величезна кількість зброї, якої в нас і так мало, і яка коштує дуже дорого і довго відновлюється.

Тож глибша відповідь на ваше питання: це продовжує показувати нам, що одне з ключових припущень, на яких ми будували армію США останнє покоління, неправильне. Припущення було таке: нам не потрібно турбуватися про чисельність, структуру і готовність до затяжного конфлікту. До того типу війни, який ми бачили в Україні, а якщо чесно - то й до всього американського військового досвіду в принципі, ми зараз не готові. Не з тією армією, яка в нас є. Армія, яка в нас є, може робити видатні речі - як ми бачили в Ірані, як ми бачили у Венесуелі. Але вона не здатна робити все те, що від неї хочуть, особливо в тривалій перспективі.

І є цікавий контрфактичний сюжет. Я знаю, Україна - великий інтерес для вас. Якби ми краще, інакше чи взагалі вивчили уроки України кілька років тому і почали приймати інші рішення та робити інші інвестиції - можливо, перші тижні війни пройшли б зовсім інакше. На додаток до успіхів, які ми мали, можливо, ми змогли б уникнути проблем з нестачею боєприпасів, закриттям Ормузької протоки, здатністю іранського уряду проектувати силу через ударні безпілотники одноразового застосування, катери-камікадзе та інші низьковартісні військові засоби. Думаю, є вагомі підстави стверджувати, що все пішло б зовсім інакше, якби ми вивчили правильні уроки кілька років тому за попереднього режиму або попередньої адміністрації.

Дефіцит боєприпасів і озброєнь

Аарон Маклейн: Ваша відповідь ставить очевидне питання, яке радше психологічне, ніж якесь інше. Можна відмотати до 2022 року - тоді вже неможливо було ігнорувати кризу боєприпасів, що насувалася. А чесно кажучи, ще далі - до тих часів, коли ви були директором апарату сенатського комітету у справах збройних сил за сенатора Маккейна десять років тому. Професіонали знали, що ці вразливості існують і вбудовані в систему. То чому ж, Крістіане, у 2026 році ми опинилися там, де опинилися?

Крістіан Броуз: Повертаючись до тих часів - десять років тому, коли я був у Сенаті, це було очевидно. І не лише очевидно: у нас була адміністрація, яка постійно представляла оборонні бюджетні запити, де недоінвестували в багато критично важливих боєприпасів, навіть нижче того, що ми тоді могли виробляти. Хороша новина в тому, що Конгрес на двопартійній основі з цим не погодився і почав збільшувати фінансування цих критичних озброєнь. За останнє десятиліття як країна ми потроїли витрати на зброю.

Тож коли дивишся на проблему, вона не в тому, що ми недостатньо витрачаємо. Витрачати треба більше, це беззаперечно, виробляти можна більше. Справа в тому, що величезні збільшення витрат не призводять до співмірного зростання виробництва. Бачиш зростання фінансування на 200-300%, а виробництво зсувається лише на 14-23% - це стосується SM-6 (зенітної ракети морського базування), LRASM (протикорабельної ракети великої дальності), "Томагавків", Patriot - тієї зброї, яку всі тепер знають напам'ять.

Глибша проблема в тому, як ці ракети спроєктовані. Вони дуже старі, їх роблять майже вручну, як ремісники. І просте вливання грошей не дає потрібного обсягу. Але ще більша проблема в тому, що ми навіть близько не наближаємося до тієї кількості зброї, яка реально потрібна. Україна нам це показала. Навіть два тижні "Епічної люті" нам це показали. Роки військових ігор проти Китаю нам це показали. Ми відстаємо на порядок або більше. Навіть якби ми змогли відновити ті обсяги, про які говоримо, нам однаково катастрофічно не вистачало б для протистояння глобально діючим противникам у кількох вимірах одночасно.

Аарон Маклейн: Для мене це дуже важливий пункт. Я чую з усіх боків, що витрата боєприпасів в "Епічній люті" поставила нас у вікно вразливості перед Китаєм. Це може бути правдою, але важливіший момент - те, що ви щойно сказали: математика проти Китаю ніколи не сходилася. Ми могли взагалі не проводити "Епічну лють" - і однаково були б у вікні вразливості. Математика просто не працює.

Крістіан Броуз: Так.

Аарон Маклейн: Ваша теза про те, що можна лити будь-які гроші на виробництво нових "Томагавків", Standard, і зростання виробництва однаково не отримаєш - припускаю, ви не пропонуєте будувати ще більше високотехнологічної дорогої зброї як рішення. У чому рішення?

Нова зброя за менші гроші

Крістіан Броуз: Думаю, відповідей кілька. Я справді вважаю, що нам потрібно більше витрачати на цю традиційну зброю. Вона перевірена, ми щойно побачили її в дії в Ірані. Нам потрібно будувати й купувати її більше.

Одночасно потрібно доповнювати ці високотехнологічні дорогі системи більшими обсягами дешевшої зброї, яку легше виробляти. Цього тижня Пентагон оголосив, що Anduril разом з кількома іншими компаніями обрані для масового виробництва такої дешевшої зброї. У нашому випадку це угода на найближчі три роки - тисяча одиниць на рік недорогої крилатої ракети. По суті, це ракетний снаряд наземного запуску, який зрештою летить і маневрує як крилата ракета, дальністю кілька сотень миль, з досить великою бойовою частиною. Це не квадрокоптери і не ударні дрони одноразового застосування. Вони виглядають як традиційні боєприпаси. Просто коштують вони частку того, у що обходиться екзотичніша зброя з наших ліній критичних боєприпасів.

Величезна заслуга адміністрації Трампа в тому, що вони нарешті почали робити те, про що люди давно говорили. Вони вкладають гроші, роблять ставки на нових гравців, які будують зброю інакше. Коли дивишся на ці критичні боєприпаси, до яких ми звикли, - їх виробляють сотнями на рік, роблять роками, коштують вони величезних грошей. Сам факт, що тільки наша частина, не кажучи про інші компанії, означає виробництво тисячі ракет на рік з можливістю масштабування далі, - це вже інший тип запасів на руках у бійця. Це створює правильний тип стримування, дозволяє домагатися інших результатів і підтримувати це в часі.

Це зброя, яку можна збирати відносно дешево. Більшість компонентів береться з комерційних ланцюгів постачання. Їх виробляють контрактні підрядники. Є величезний резерв потужностей для нарощування, якщо уряд ухвалить таке рішення. Зовсім інший підхід до проєктування і виробництва зброї. Адміністрація заслуговує величезної похвали за те, що нарешті це робить. Це можна було робити два-три роки тому, потрібно було робити два-три роки тому. Як кажуть, найкращий час посадити дерево був роки тому - і сьогодні. Краще пізно, ніж ніколи. Починаймо.

Крилата ракета Barracuda

Аарон Маклейн: Це та сама Barracuda, про яку ми говорили.

Крістіан Броуз: Так.

Аарон Маклейн: Давайте зробимо це конкретніше. Я й гадки не маю, скільки "Томагавків" чи аналогів ми виробляємо на рік, але у вас є ці високотехнологічні крилаті ракети. Розкажіть, чому командиру потрібно і високотехнологічне, і менш спроможне, але все-таки теж таке, що вибухає і вбиває людей, спорядження. Опишіть картину прийняття рішень і того, як це працює на полі бою разом з тією зброєю вищого класу, яка в нас уже є.

Крістіан Броуз: Аргумент, який ми завжди висували і який підкріплений масою операційної аналітики: відповідь не "одне або інше", відповідь "і те і те". Ми не кажемо: позбавтеся всього старого, перестаньте купувати "Томагавки" і JASSM (крилаті ракети повітряного базування великої дальності). Нам потрібно купувати все це. Проблема в тому, що якщо це все, що у тебе є, - це і є все, що ти будеш використовувати. І це та дилема, яку ми бачили в Ірані, де ми збиваємо відносно дешеві ударні дрони одноразового застосування дуже дорогими ракетами Patriot або Standard (корабельні зенітні ракети ВМС США сімейства SM-2/SM-6). Цієї зброї в нас небагато, коштує вона дорого, і щойно ти її витратив, склади відновлюються роками.

Ця зброя потрібна. Але вона оптимізована під розв'язання дуже складних задач. Проблема в тому, що раз це все, що в нас є, ми використовуємо її для розв'язання всіх задач. Це як везти дітей у школу на "Феррарі", коли підійшов би мінівен. Давайте просто використовувати мінівен, бо він дешевий, простий і доступний. Проблема в тому, що ми як країна не вклалися в інший бік рівняння - у ці недорогі крилаті ракети або, у випадку компанії Castelion, у недорогі гіперзвукові ракети. Промислова база для цього в нас була. Anduril існує вже давно. Зараз ми готові робити таку роботу.

Вигода для командира, який приймає рішення: якщо в тебе є обидві можливості, ти не змушений стріляти кількома дорогими високотехнологічними ракетами по кожній цілі - бо в більшості випадків так вимагає доктрина. У протиракетній обороні старе прислів'я звучить так: "стріляй-стріляй-дивись-і-знову-стріляй". На кожну вхідну загрозу випускаєш кілька ракет, просто щоб гарантувати ураження. Якщо ти б'єш по цілях в Ірані в рамках "Епічної люті", ти випускаєш багато "Томагавків" або Joint Air-to-Surface Standoff Missiles (крилатих ракет великої дальності повітряного базування). І якщо це все, що в тебе є, - це все, що ти будеш використовувати.

Але можливість змішати одну з цих ракет з великим залпом Barracuda - замість восьми дорогих ракет ти випускаєш одну плюс дві дюжини Barracuda. Загальна вартість залпу менша, ніж була б інакше, а ефективність вища - більший обсяг вогню по цілі, противнику складніше виявляти, захищатися, відбивати. А та одна дорога ракета, яка в тебе є, має набагато вищу ймовірність прориву, влучання, ураження. Саме цього ми й хочемо. По суті, таке поєднання "високого і низького" - це спосіб розтягнути наші теперішні мізерні запаси дорогих ракет на набагато довший період, бо доповнюємо їх цілою родиною дешевшої зброї, яку легше виробляти.

Уроки з поля бою

Аарон Маклейн: Думаю, звичайна людина не візуалізує, що причина витрати боєприпасів частково пов'язана із залповим характером тактики. У Корпусі морської піхоти кажуть: усе, що варто вистрілити один раз, варто вистрілити сорок-п'ятдесят. По важливій цілі в Ірані ти не пускаєш одну ракету. Ти пускаєш залп ракет і намагаєшся сховати дійсно якісну ракету в хмарі дешевших.

Крістіан Броуз: Так. І призначення тієї зброї, яку ми будуємо, може бути зовсім не в тому, щоб долетіти до цілі. Вона може бути там, щоб відтягнути на себе вогонь і увагу - щоб та одна дорога ракета пройшла і зробила свою справу. Це підвищує її живучість, робить її ефективнішою.

Це все питання про те, як повернути масу на наш бік. Ми постійно бачимо цей урок на полях битв сьогодення і недавнього минулого: маса повернулася. Це критичний фактор війни, завжди був. Ми останні пару десятиліть думали, що це, можливо, вже не так. Це так. І це абсолютна правда. Це наша відповідь - і відповідь Америки - на питання, як повернути масу. Але не за рахунок тієї дуже дорогої, видатної зброї, на яку ми спиралися останні кілька десятиліть. На додаток до неї.

Системи протиракетної оборони

Аарон Маклейн: Досі ми говорили про наступальні системи. Поговорімо про оборону - протиракетну, протиповітряну. Це ще одна сфера, де аудит "Епічної люті" показує наші слабкі місця. За публічними повідомленнями, ми отримали реальні удари в Затоці. База ВМС у Бахрейні зараз не дуже придатна для використання. На землі знищували літаки, зокрема на авіабазі імені принца Султана в Саудівській Аравії. Союзники й партнери теж зазнали втрат. І, що показово, під час цих обстрілів ми привезли українців - буквально український персонал і їхню техніку, щоб вони нам допомогли. Розкажіть про майбутнє протиракетної оборони, низьковисотної ППО і ППО загалом.

Крістіан Броуз: Проблема, яку ми мали довгий час: ми завжди уявляли собі ПРО як те, що в армії називають об'єктовою обороною. Ми захищаємо дуже маленьку ділянку - одну базу, штаб, підрозділ військ. І ми не припускаємо, що нам доведеться відбивати великий залп вхідного вогню, який буде стійко йти дуже довго. Припущення завжди було таке: маленька зона, малий обсяг вхідного вогню, слабкий противник без можливості стріляти довго. І все це вже неправда.

Тому ми бачимо архітектуру й інфраструктуру ПРО, яка просто архаїчна для тієї задачі, яка зараз перед нею стоїть. Це завдання - оборона широких територій. Те, в чому довелося стати дуже хорошими українцям. Не "як захистити одну базу або один міський квартал", а ціле місто. Це вимагає величезної кількості сенсорів, величезної кількості озброєнь. Це створює величезну проблему великих даних: як осмислити всю цю інформацію і перетворити її на чутливе до часу, реальне цілевказання й оперативні дії. Це має бути автоматизовано, має бути функцією штучного інтелекту й машинного навчання. І справжнє питання - як підтримувати це місяцями, потенційно роками. Ми не закладали такого масштабу ні для сил, ні для можливостей, ні для промислової бази протиракетної оборони.

Якщо пам'ятаєте, кілька років тому - не пам'ятаю, коли саме - іранці випустили величезний залп балістичних ракет, крилатих ракет, ударних дронів одноразового застосування по Ізраїлю. Ми як країна разом з Ізраїлем чудово спрацювали, відбивши, здається, 270 або 280 одиниць.

Аарон Маклейн: Це сталося двічі у 2024 році.

Крістіан Броуз: Так. Це було видатне досягнення. Але коли робиш аудит і кажеш: гаразд, ми щойно витратили на це близько мільярда доларів зброї за один день, - і якби довелося робити це завтра, і наступного тижня, і наступного місяця - не думаю, що пройшло б так само добре.

Тож питання: як перейти до іншої моделі, де захищаєш набагато більші території? Потрібен набагато більший обсяг сенсорів і зброї. Потрібно все автоматизувати. І робити це в рамках затяжного конфлікту. І я не думаю, що ми там, де нам треба бути.

Повертаючись до вашого питання про аудит: це уроки, які як країна ми легко могли вивчити, і певною мірою вивчили. Просто ми не діяли відповідно до того, що брали з України, - у плані того, як треба було перебудовувати наші інвестиції в боротьбу з дронами, ППО і ПРО. Anduril працює в цій галузі з 2018-2019 років. Ми почали вивозити системи боротьби з дронами разом з JSOC (Об'єднане командування спецоперацій США) на Близький Схід і бачили революцію ударних дронів і дронової війни, що розгорталася там. Тож у Міноборони кілька років тому були величезні можливості зробити радикальний розрив з минулим і серйозно інвестувати в майбутнє. Значною мірою цього не сталося.

Тож ми там, де ми є. Хороша новина в тому, що зараз люди починають всерйоз сприймати уроки України і підключати до роботи українські компанії, які роблять видатні речі на стороні сенсорів і на стороні перехоплювачів. Прямо зараз триває захід, на якому наша команда підтримує ініціативу міністра Сухопутних військ США - вони називають її "Право на інтеграцію". Закінчилися дні, коли в нас були пропрієтарні "чорні скриньки" - сенсори й системи, які нам продавала оборонно-промислова база. Ми відкриємо все це. Ви маєте ділитися своїми даними. Ви маєте перенести дані у відкриті програмні системи з відкритими інтерфейсами. Ми маємо почати модернізувати це зі швидкістю розробки софту. Це чудові речі. Їх можна було зробити роки тому. Слава богу, роблять зараз.

Софт, дані та ШІ

Аарон Маклейн: Затримаймося на темі софту і даних. Не хочу постійно повертатися до Корпусу морської піхоти, але якби ви сказали другому лейтенанту Маклейну, що майбутнє війни залежатиме від ефективного управління даними, лейтенант Маклейн, думаю, згорнувся б у клубочок, пішов би в куток і попросив більше його не чіпати. Звучить не дуже захопливо.

Крістіан Броуз: Думаю, якраз ви б зрозуміли.

Аарон Маклейн: Ні-ні, я серйозно - можливо, ви з'їли б пару червоних олівців, але зрозуміли б. Я нещодавно був в Україні. Теоретично я знав і раніше, але тепер побачив на власні очі, як ця країна виживає у власній версії Громадянської війни в Іспанії, де всі ці технології випробовуються великими державами через проксі. І як вони вижили - по суті, через здатність керувати інформацією: перетравлювати все, що приходить з усіх цих сенсорів. Те, що в пресі називають "це війна дронів" - це зручно для ТБ і простіше обговорювати. І це правда - безпілотні системи величезна частина історії. Але що складніше обговорювати і складніше пояснити неспеціалізованій аудиторії - це те, що все пов'язано з усім, і рішення ухвалюються з правильною швидкістю. І це питання софту, даних і ШІ. Як у нас справи?

Крістіан Броуз: Є широке "ми" - оборонно-промисловий комплекс США. І є робота, яку Anduril веде в цій сфері. Я б сказав, що ми як компанія непогано позиціоновані і зараз перебуваємо в центрі безлічі розробок нового покоління систем ППО, які розв'язують саме цю проблему. Система, яку ми будуємо в Lattice, - це, по суті, те, що військові, що Корпус морської піхоти, назвали б системою керування вогнем. Це принципово інше. Багато хто дивиться на софт і думає: ну, Anduril, Palantir, ця компанія, та компанія - усі вони роблять софт, усе виглядає однаково.

Варто затриматися на цьому, бо це і є відповідь на ваше питання: задача керування вогнем - ось справжня задача. Просто інтегрувати купу даних і створити спільну оперативну картину - це корисно. Але коли переходиш до того, як ти реально втягуєш цей величезний обсяг даних, як зливаєш його у виявлення цілей, як ставиш машинам, сенсорам та іншим системам завдання утримувати супровід усіх цих цілей у реальному часі - щоб ти міг застосовувати силу, стріляти зброєю, засобами радіоелектронної боротьби, щоб уражати ці системи. І робити все це в автоматичному режимі, за мікросекунди, машинами, у масовому масштабі - на величезних географіях, з величезними обсягами даних. Вручну це зробити неможливо. З людиною в контурі управління теж неможливо. Це не 72-годинний цикл цілевказання. Це речі, які мають відбуватися автоматично.

Я не експерт, але українці роблять свою версію цього. Це і є суть Lattice. Ми зараз у центрі роботи армії США з модернізації систем керування боротьбою з дронами і ППО малої дальності. І це - початок того, як ти реально починаєш це масштабувати.

Аарон Маклейн: Думаю, у широкій публіці недостатньо усвідомлення, і це на нас, людях, які думають про це постійно, лежить обов'язок доносити до людей думку, яку ви щойно озвучили: війна може прийти додому. Ми не обов'язково говоримо - дай боже, не дай боже - про ядерну війну. У масовій свідомості є проксі-війна, є загроза великодержавного конфлікту за кордоном, а єдиний шлях ескалації - якийсь ядерний конфлікт, який надто жахливий, щоб навіть його уявити. Тому його й не уявляють. Але ні-ні, є проміжні рівні. Ми цілком реально можемо прокинутися і побачити військово-морську базу Норфолк у вогні, аеропорти, електростанції. Ті можливості, які є в Китаю - можна уявити, можливо, і не сьогодні, після того як їх потріпали в стількох раундах, але я можу уявити, що у світі до "Епічної люті" Іран, відчуваючи фінансовий достаток, знайшов би спосіб ударити по американському об'єкту на території країни.

Захист території США

Крістіан Броуз: Ми робимо величезну кількість роботи з підтримки оборони Гуаму в інтересах Сухопутних військ. І публічно повідомлялося, що ми також відіграємо доволі центральну роль у програмі "Золотий купол" (програма ешелонованої ПРО над територією США), яка має інтегрувати все - від ближнього тактичного перехоплення до протигіперзвукових перехоплювачів космічного базування.

Щодо українців скажу так: проблема великих даних, з якою мають справу вони, - це лише частина тієї, з якою зіткнуться США, коли ми всерйоз почнемо думати про оборону власної території. Захист території завжди був прохідним рядком на початку Чотирирічного огляду оборонної політики, що в перекладі означало: у нас слабкі противники, великі океани, всі далеко від нас. Зараз у нас є противники, здатні проєктувати силу - звичайними засобами - на територію США. Якщо ми не віримо, що операція "Павутина" (українська операція СБУ проти російської стратегічної авіації 1 червня 2025 року) може статися в США, ми себе обманюємо.

Як організувати масштабну оборону територій американських міст, критичної інфраструктури, військових об'єктів? Як організувати континентальну безпеку від усіх цих класів загроз? Росіяни, здається, роблять це у вигляді змішаних залпів: це не лише ударні дрони одноразового застосування, це всі ударні дрони плюс балістичні ракети, які й завдають більшої частини втрат. Це поєднання загроз, до якого ми повинні бути готові. І як протиракетний комплекс, я не думаю, що ми готові. Ми досі оптимізовані під певні типи загроз і певні географії. А наближається величезне завдання великих даних, яке українцям довелося розв'язувати. І для армії США, особливо коли ми працюємо із союзниками й партнерами, це завдання експоненційно більшого масштабу, ніж те, з чим мали справу вони. Але спосіб, яким ми її розв'язуємо через Lattice - програмну систему, яка зрештою є системою керування вогнем з ШІ, - це початок того, як ти реально це робиш у масштабі.

Контейнеризація

Аарон Маклейн: Запитаю коротко - повертаючись до Barracuda, в анонсі адміністрації щодо вас і пари інших компаній - що будуєте сотні, а потім тисячі одиниць на рік, - мене зачепив форм-фактор. Контейнеризація. Це прямий відголосок того, про що китайці публікували промо-матеріали: дивіться, в нас є комерційний торговий флот по всьому світу, і в стандартні контейнери можна засунути VLS (вертикальні пускові установки) і сховати зброю на видноті. Схоже, ми робимо щось не зовсім несхоже.

Крістіан Броуз: Так, угода щодо Barracuda, яку анонсував Пентагон, повністю контейнерна. Це зброя буде у транспортних контейнерах. Схована на видноті. І не обмежена традиційними пусковими системами, яких у нас теж небагато, - HIMARS, шахти вертикального пуску на кораблях ВМС. Цих систем у нас теж мало. Відхід від такої інфраструктури дає можливість розгорнути великі обсяги зброї, переміщати їх логістично, ховати на видноті певною мірою. І це знижує вартість.

Промислові потужності

Аарон Маклейн: Не впевнений, що зможу довести це твердими даними, але коли йдеться про питання ШІ, даних, софту, я радше оптиміст. За характером американської економіки, за характером інновації в Америці - думаю, ми туди прийдемо. Технологічні рішення існують. Питання в тому, щоб платити за те, за що треба платити, і скеровувати це туди, куди треба.

А де я близький до відчаю - так це в чистих промислових потужностях. Особливо якщо порівнювати з Китаєм. Їхні виробничі потужності щодо всього світу виглядають приблизно так само, як США в середині XX століття, коли ми виходили з Другої світової. Вони очевидно нас сильно випереджають. Ви будуєте новий виробничий об'єкт в Огайо, отже, ви про це думаєте. Поставимо питання так: припускаючи, що ми не можемо прокинутися сьогодні і просто побудувати достатньо заводів, щоб наздогнати Китай - це нереалістично ні за фінансовою, ні за часовою шкалою, - як нам будувати виробничі потужності розумніше, щоб конкурувати настільки, щоб я не зневірявся?

Крістіан Броуз: В оборонному контексті?

Аарон Маклейн: В оборонному контексті, так.

Крістіан Броуз: Зрештою все починається з того, щоб переосмислити зброю, яку ми будуємо, і проєктувати її інакше - щоб вона була простішою і дешевшою у виробництві, щоб її могла будувати та промислова база, яка у нас є. Якщо подивитися на американську історію, на арсенал демократії у Другій світовій - ми не вигадували екзотичних військових вимог, сподіваючись, що в нас є промислова база, здатна їх виконати. Ми будували ту зброю, яку наша промислова база могла виробити. Думаю, нам потрібно до цього повернутися.

Мені здається, ми взяли канікули від історії на останнє покоління. Стали самовдоволеними, ухвалили величезну кількість поганих політичних рішень, повірили, що США і Китай створять якийсь консорціум - вони будуть будівельниками, ми покупцями, вони зможуть постачати всі критичні матеріали для наших оборонних систем, і це буде нормально, не кажучи вже про всю економіку США. Виявилося, це був дуже поганий набір рішень. Тридцять-сорок років ми робили це з собою самі, щоб опинитися в нинішньому безладі. Тож це не те, що станеться за ніч. Просто треба починати.

Починати - з нашого окопу в Anduril це означає, по-перше, мати уряд, який купуватиме ті речі, які можна масово виробляти в Америці новими способами, на тій промисловій базі, яка в нас є. Думаю, це починається. Знову - заслуга цієї адміністрації і Конгресу, який дає гроші.

Коли почнемо будувати цю інфраструктуру, вона дуже відрізнятиметься від того, що зараз сходить за традиційну промислову базу. Там ми обмежені ключовими дефіцитами в ланцюгах постачання, у критичних матеріалах, дуже вузько навченою робочою силою, якої в нас мало і на підготовку якої йдуть роки. Тому наша базова теза: як зробити справу без усього цього? Як зробити зброю настільки простою, щоб, коли ми відкриваємо виробництво в Огайо, мільйони людей могли увійти в оборонну робочу силу, бо в них є базові технічні навички з комерційного автопрому, або з аерокосмічної та оборонної галузі, або, чесно кажучи, з числа найкращих співробітників Home Depot.

Як повернути американців в оборонну промисловість

Та крилата ракета, про яку ми говорили, система Barracuda - її, в принципі, можна зібрати приблизно вісьмома інструментами, і всі вони продаються в будь-якій місцевій господарській крамниці. Я вчився на філософа. Думаю, з розумним обсягом навчання за пару тижнів я б, мабуть, зміг зібрати Barracuda. Це та планка, яку ми задаємо. Якщо цей ідіот може, отже, ми повертаємо більшу частку американської робочої сили в оборонку, бо ми зробили зброю, яку люди реально можуть збирати. Роузі-клепальниця (символічний образ працівниць американських заводів у роки Другої світової) не вчилася чотирнадцять років на майстра-зварника. Ці люди приходили будувати системи, спеціально спроєктовані так, щоб бути простими, швидкими і дешевими у виробництві.

Тож повернути виробничі потужності в оборонку не вийде, намагаючись просто будувати ще більше версій того, що ми будували останні кілька десятиліть. Цю проблему треба розв'язувати якнайкраще, це дуже неприємне завдання. Реальна відповідь: проєктувати нову зброю, нові військові системи з тими властивостями, про які я кажу, - які можна будувати швидше, які підходять максимально широкій робочій силі, і які свідомо спроєктовані так, щоб максимально знизити нашу залежність від китайських джерел постачання і критичних матеріалів. І тут нам справді потрібна допомога уряду США в сенсі - я знаю, термін спірний - промислової політики. Наприклад, з германієм - це побічний продукт виплавки цинку, без якого не можна робити зброю, і зараз він монополізований китайським виробництвом.

Аарон Маклейн: У молодості, коли ви були студентом-філософом, ви могли подумати, що опинитеся в бізнесі з виплавки цинку?

Крістіан Броуз: Я б і слово "германій" не написав. Не впевнений, що й зараз можу. Не знаю навіть, чи є він у таблиці Менделєєва, чи це якась рукотворна речовина, але без нього зброю не побудувати - або, принаймні, небагато. Але можна знижувати залежність від нього, будувати зброю, яка вимагає менше германію. Можливо, є світ, де ми будуємо її взагалі без германію. Германій - просто приклад, є й інші компоненти в тому ж дусі. Це все до того, що в нас пішло багато часу, щоб потрапити в нинішню ситуацію, і піде час, щоб вийти. Єдиний спосіб почати - просто почати. Почати швидко, почати в масштабі, почати всерйоз. Думаю, це починається. Здорово бачити, що це починається. У найближчі роки сподіваюся, що ми реально натиснемо на газ.

Аарон Маклейн: Я теж на бакалавріаті вчився на філософа і класика. Сьогодні вранці мене попросили обговорити Фукідіда на національному телебаченні. На жаль, це було в контексті "пастки Фукідіда" Грема Еллісона. Але мені казали, що не можна заробляти на життя, розмірковуючи про давньогрецьку думку на ТБ - і вони помилялися, Крістіане.

Крістіан Броуз: На класиці, як бачимо, можна робити гроші.

Аарон Маклейн: Саме так.

Крістіан Броуз: У коледжі в мене був цілий семінар, де весь семестр ми читали Фукідіда.

Аарон Маклейн: Чудовий клас.

Крістіан Броуз: По шматочку - і обговорювали все.

Аарон Маклейн: Хто там викладав?

Крістіан Броуз: Девін Штауффер, зараз у Техаському університеті, тоді був у Кеньйон-коледжі. Феноменальний професор, привіт Девіну Штауфферу, якщо слухаєш.

Аарон Маклейн: Здається, він пройшов через коледж Святого Іоанна в якийсь момент. Можу помилятися.

Крістіан Броуз: Здається, він там починав, потім він закінчив Кеньйон і повернувся до Кеньйону.

Аарон Маклейн: Ось так. Тож усім молодим слухачам: ви теж одного дня можете опинитися у виплавці цинку. Треба просто дуже повільно, дуже уважно і обдумано вивчати Фукідіда.

Оборонний бюджет

Аарон Маклейн: Я хочу запитати вас про бюджет, а потім перейти до Anduril і новин про ваш раунд фінансування. 1,5 трильйона доларів оборонного бюджету. Схоже на багато грошей. Що скажете?

Крістіан Броуз: За будь-якими об'єктивними мірками - це багато грошей.

Аарон Маклейн: Що скажете не лише про верхній рядок, а й про хід дебатів? Ви вже частково відповіли на те, як розумно витрачати ці гроші, але які високорівневі міркування щодо цього бюджету повинні бути в голові у суспільства, яке турбується про оборону країни?

Крістіан Броуз: Кілька відповідей. Одна - питання, яке в мене завжди було з обороною та оборонними витратами: важливо не стільки скільки ми витрачаємо, скільки на що ми витрачаємо. Зрештою, бюджет - це вибір. Управляти - значить вибирати. Саме там, де розподіляються гроші, все й вирішується. Те, на що ми витрачаємо, відображає наші пріоритети. Якщо ми кажемо, що цінуємо те, про що тут говоримо - недорогу зброю, ППО на основі ШІ, - тоді треба бачити, що туди йдуть ресурси. Заслуга цієї адміністрації в тому, що бюджетний запит містить величезні інвестиції в ці технологічні галузі, нові програми, автономну зброю.

Друга відповідь - усе зводиться до того, чи отримають вони ці гроші. І ось тут, як багатостраждальний колишній співробітник Конгресу, який надто добре знайомий з візантійськими хитросплетіннями того, як там робляться справи, у мене є серйозні побоювання, що ця сума реально пройде через законодавчий процес і потрапить до рук Пентагону. Бо принаймні те, що я зараз чую - вони спробують провести це через процедуру узгодження бюджету (reconciliation), дуже складний законодавчий маневр. Спробують зробити це в самому кінці року, очевидно, вже після проміжних виборів, які - я давно перестав робити прогнози про американську політику, але це може закінчитися погано для республіканців. І ось на хвості цього, з двома святами до того, як Конгрес роз'їдеться по домівках, - яка в нас впевненість, що ми витягнемо цей складний законодавчий маневр і виділимо додаткові 350 мільярдів доларів на оборону понад уже запитане?

Сподіваюся, спрацює. Сподіваюся, можливо, вони змінять стратегію і зсунуть таймлайн вліво, щоб підвищити впевненість. Але до вашого питання про те, на що звертати увагу: ті, хто вважає, що нам треба більше витрачати на оборону, хто вважає, що у відсотках від ВВП ми навіть близько не підійшли до нашого історичного середнього - ми значно нижче нього, - повинні непокоїтися про ймовірність того, що ці гроші взагалі пройдуть.

І глибше питання, незалежно від того, який буде верхній рядок: чи йдуть ці гроші в нові технологічні галузі, нові програми, нові можливості, чи ми продовжуємо заштовхувати всі гроші назад у старі легасі-програми, про які ми говорили? І якщо, не дай боже, бюджет не пройде, і їм доведеться робити жорсткі вибори - на що ми не будемо витрачати, - то історично щоразу, коли Пентагон стикався з таким вибором, він вишиковував у чергу спочатку пенсіонерів - вони їли першими, - а коли підходили нові хлопці, нові технології, орієнтовані на майбутнє, виявлялося, що їжі вже немає. Ну, може, наступного року буде ваш рік.

Сподіваюся, цього року такого не буде. Я оптимістично налаштований, що керівництво розуміє важливість цих нових технологічних галузей, про які вони говорять і в які інвестують. І якщо їм доведеться робити жорсткі ресурсні вибори, сподіваюся, вони продовжать віддавати пріоритет і битися за гроші на нові можливості, а не дозволять Конгресу або бюрократії загнати гроші назад у нашу стару легасі-індустрію.

Раунд фінансування Anduril

Аарон Маклейн: Хочу запитати про цей раунд фінансування, серію H.

Крістіан Броуз: Так.

Аарон Маклейн: Який оцінює Anduril у 61 мільярд доларів.

Крістіан Броуз: 61 мільярд доларів.

Аарон Маклейн: Вітаю.

Крістіан Броуз: Це багато грошей. Це не півтора трильйона, але це багато.

Аарон Маклейн: Дійдемо, Крістіане. Будемо сподіватися. Ось у чому питання. Ми казали, що з боєприпасами десять років тому обізнані люди все це розуміли. Думаю, якби десять років тому ми сказали, що в 2026 році буде зовсім нова оборонна компанія, що проводить раунд фінансування з оцінкою в 61 мільярд доларів, причому не єдина - є й інші цікаві оборонно-технологічні компанії, нові оборонні компанії, - це б людям підірвало мозок. Сама ідея, що це простір, у який інвестори мають заходити, - це щось по-справжньому нове в американській економіці. Що сталося? Який зараз інвестиційний клімат? Яке воно - говорити з інвесторами, які ніколи не вкладали в таке долара?

Крістіан Броуз: Коли дивишся на десять років тому, або у випадку Anduril - ми існуємо дев'ять років. Коли компанію заснували, мене не було в перший день, але я був сорок-якимось співробітником, тож пройшов цей шлях майже з самого початку. Коли ми починали, людям здавалося, що ми або дурні, або злодії, або те і те разом. Дурні - бо немає шансів зробити бізнес на виробництві зброї і продажу її державі. А якщо ти при цьому вважаєш, що це хороша ідея - значить, ти, мабуть, злодій. Таким був панівний настрій.

Величезна заслуга команди засновників Anduril у тому, що вони одні з перших прийшли до цього і спробували зробити. І величезна заслуга тих ранніх інвесторів, які розуміли важливість цього, важливість місії, розуміли необхідність. І розуміли, що наш шлях буде зовсім інший, ніж у будь-яких інших їхніх інвестицій у комерційній економіці. Це дуже ресурсомістко, дуже вимогливо за часом. У нас дуже дивний замовник - уряд США. Фінансування бюджету не завжди приходить у перший день фінансового року. Політика змінюється. Ми пройшли через першу адміністрацію Трампа, через адміністрацію Байдена, тепер знову адміністрація Трампа. І ми блискуче впоралися, бо з першого дня вважали, що повинні будувати стійку двопартійну підтримку того, що робимо. Ми плануємо бути тут дуже довго. Тож багато великих речей ми зробили правильно.

І те, що ми змогли зробити, - по суті, через наш успіх - це довести, що це працює. Довести, що на цьому можна побудувати бізнес. Довести, що можна залучити топових фахівців, які не просто готові прийти, але горять бажанням прийти, бо їм важлива місія, і вони вірять, що розв'язують задачі, реально важливі для вільного світу. Для мене це найскладніші зі складних задач, і саме за цим люди колись і йшли в інженери. І це призвело до того, що з'явилося бажання у більшої кількості людей іти в цей простір, засновувати свої компанії, у інвесторів - допомагати цим компаніям рости. Це здорово. Якщо що, зараз ми скоріше на іншому боці - в індустрію йде надлишок грошей, і компаній більше, ніж виживе в результаті. Так воно і починає виглядати як венчурна категорія - багато інвестицій входить, женемося за найкращими виконавцями. Не всі доберуться до кінця відеогри, але це нормально, у цьому й суть венчурного капіталізму. І вперше ми можемо мати це в оборонці - яка в більшості нашого недавнього історичного досвіду була "землею, забутою капіталізмом".

Дико уявляти, і до вашого пункту, що п'ять років тому важко було б уявити, де ми зараз, не кажучи вже про десять років тому, коли це було здебільшого немислимо. І багато в чому, думаю, найкраще попереду. Ми заробили те місце, де зараз. Ми отримуємо цю божевільну оцінку не тому, що якось можемо обдурити людей і зібрати на хайпі. Це все підкріплено результатами, великими перемогами у великих програмах, мільярдами доларів виручки в компанії і всім цим зростанням.

Ми залучаємо 5 мільярдів доларів і закинемо їх у доменну піч двигуна зростання Anduril. Будемо розгортати додаткову виробничу інфраструктуру, нарощувати команди, будувати божевільні нові можливості. Це саме те, як мають виглядати американські інвестиції, американський капіталізм в оборонці. Здорово бачити, що нинішній уряд починає говорити про це як про важливу розвилку, і говорити легасі-оборонним компаніям: вам теж потрібно так робити. Вам потрібно фінансувати власні капітальні витрати. Вам потрібно інвестувати у власні НДДКР. І ви повинні відповідати за те, що постачаєте, а ми не будемо вам платити, поки ви не постачите. Божевільні ідеї.

Таким був наш шлях з першого дня. Нам доводилося брати на себе ризик. Заходити в ці проблеми, робити ці інвестиції, будувати речі до того, як були сформульовані вимоги, до контрактів, будувати заводи за специфікацією за свій рахунок - бо нам потрібно було довести державі, що ми здатні постачати і виробляти в масштабі, попри те, що історично ми цього не робили. Це була вкрай ризикована авантюра, яка за дев'ять років пройшла через цікаві повороти. Але ми вважаємо, що перебуваємо в неймовірно хорошій позиції, майбутнє дуже світле, і ми неймовірно раді.

І що по-справжньому здорово: в ранні дні Anduril ми завжди вважали, що один з критеріїв успіху компанії - не лише в тому, щоб ми досягли успіху і допомогли трансформувати оборонку, а й у тому, щоб додаткова історія успіху, ще кілька очок на табло, почала створювати стимули для появи екосистеми оборонних технологій, для повернення сюди топових талантів та інвестицій. І, думаю, це відбувається. Не буду присвоювати собі заслуги, але ми свій внесок зробили. І це здорово для Америки і дуже здорово бачити.

Аарон Маклейн: Крістіан Броуз, президент і головний стратег Anduril. Ваша книга "The Kill Chain" дійсно не застаріла. Її ще можна знайти в продажу, в м'якій обкладинці.

Крістіан Броуз: Можна купити в твердій обкладинці, можна в м'якій. Можна навіть купити на CD-ROM, як не дивно, на Amazon - для тих із вас, у кого ще є CD-плеєри. І якщо будете слухати аудіокнигу - заздалегідь перепрошую, бо я записував її, коли в мене був ковід.

Аарон Маклейн: О, це ваш голос?

Крістіан Броуз: Це мій голос. І він дуже повільний і дуже низький, бо я не міг проговорити пару речень, не закашлявшись до смерті. Тож це був дуже веселий досвід за два дні. Тож вмикайте на швидкості 1.4х, 1.5х.

Аарон Маклейн: Хороша порада. Хороша порада. Сподіваюся, ви якось знову до нас зайдете, і наступного разу поговоримо вже про Фукідіда.

Крістіан Броуз: Завжди радий, із задоволенням. Поговоримо про Фукідіда і подивимося, наскільки у вас залишилося в голові.

Аарон Маклейн: Минуло багато часу, але за ці великі речі, знаєте, тримаєшся. Він навчає лише двох речей: що сильні роблять, що хочуть, а слабкі терплять, що мусять, і що Америці треба пристосуватися до Китаю. Так мені кажуть. Це два його вчення, більше там дивитися немає чого.

Крістіан Броуз: Ага.

Аарон Маклейн: Гаразд. Крістіане, величезне дякую, що знову прийшов у School of War.

Крістіан Броуз: Із задоволенням, дякую, що покликав.

Аарон Маклейн: Дякую вам.