Новий виконавчий директор УФКС: політичний крок і фактор балансу

Міністерство культури продовжує рухатися в напрямку розбудови Українського фонду культурної спадщини — профільної інституції, офіційно заснованої торік восени.

В Україні згодом має запрацювати окреме представництво фонду, і це важливо, адже така інституційна модель має стати запорукою прозорості у частині фандрайзингу та моніторингу розподілу коштів, що будуть спрямовані на захист української культурної спадщини.

• Серед основних напрямків роботи Українського фонду культурної спадщини:
• фандрайзинг — Український фонд культурної спадщини має залучати донорські внески від міжнародних партнерів;
• координація міжнародної допомоги у сфері захисту культурної спадщини (планується, що фонд має стати платформою для управління міжнародними коштами, спрямованими на захист мистецьких колекцій і відновлення української спадщини;
• відбір проєктів — фонд організовуватиме конкурсний відбір проєктів із відновлення та збереження культурної спадщини;
• підтримка цифровізації: одним із напрямків роботи УФКС буде сприяння цифровізації у сфері спадщини;
• розвиток спільноти: фонд має підтримувати розвиток і навчання для професійної спільноти, що працює з культурною спадщиною;
• міжнародна співпраця.

На старті роботи нової інституції було заявлено три ключові пріоритети її діяльності: перший — евакуація музейних фондів із загрожених регіонів (і тут поява постанови Кабміну про обов’язкову евакуацію з 50-кілометрової зони від лінії бойового зіткнення мала б відчутно прискорити цей процес, проте наразі публічної інформації про темпи цієї евакуації немає), другий — побудова та (пере)обладнання фондобомбосховищ, і третій — захист і консервація нерухомої спадщини.

Коли йдеться про системну евакуацію музейних фондів, то важливо розуміти, що питання — не лише в організації самого процесу переміщення, але й у відчутному браку обладнаних місць для тимчасового (хоча хтозна, наскільки тривалого?) зберігання музейних колекцій. Окремою проблемою є і ризик пошкодження музейних творів у разі їх неналежного зберігання. Відтак переобладнання або побудова фондобомбосховищ для зберігання евакуйованих музейних колекцій — це довгий стратегічний трек на роки вперед як для Українського фонду культурної спадщини, так і для держави в цілому.

Зважаючи на ці численні виклики в сфері спадщини, культурна спільнота вітала запуск Українського фонду культурної спадщини як інституції, чия поява може допомогти системно допомогти їх подолати.

І от днями стало відомо про новий крок в інституційному становленні УФКС — міністерка культури, віцепрем’єрка з гуманітарної політики Тетяна Бережна повідомила про призначення виконавчого директора фонду. Цю посаду обійняла Олександра Ковальчук — культурна менеджерка з досвідом у музейному секторі. Олександра Ковальчук кілька років працювала заступницею директора Одеського національного художнього музею, а також очолювала громадську організацію Museum for change. ГО доклалася до перезавантаження Одеського національного художнього музею, а після початку повномасштабної війни залучила міжнародну підтримку для допомоги понад 200 музеям у всіх регіонах України.

«Посилюємо Український фонд культурної спадщини — виконавчою директоркою фонду стане Олександра Ковальчук, — написала у своїх соцмережах Тетяна Бережна. — Вона очолить Генеральний секретаріат фонду та координуватиме роботу у співпраці з українськими і міжнародними партнерами. УКФС переходить до операційної роботи та запуску перших програм із захисту й збереження української культурної спадщини. Культурна спадщина потребує системної підтримки, сучасних рішень і сильної міжнародної координації».

Олександр Ковальчук, яка офіційно вступить у нові обов’язки вже з червня, прокоментувала власне призначення наступним чином:

«Рада директорів Українського фонду культурної спадщини погодила моє призначення на позицію виконавчої директорки фонду, — написала у своїх соцмережах Олександра Ковальчук. — Цьому передували співбесіди з профільним заступником міністра культури Іваном Вербицьким, фондом ALIPH і головою ради директорів УФКС П’єром Ельбронном. З 1 червня я маю підписати контракт і приступити до роботи в фонді. Щойно будуть готові всі необхідні документи — переїду до Брюсселя, де у фонду вже є офісне приміщення. Моя задача — посилити зусилля країн-партнерів для збереження культурної спадщини України під час війни та на етапі відбудови».

Культурна спільнота сприйняла призначення Ковальчук виконавчою директоркою УФКС цілком схвально, і справа тут не лише у її музейному досвіді та менеджерській спроможності. Надзвичайно важливим у цьому контексті є і те, що ключову управлінську посаду в фонді посяде не просто добра фахівчиня, а саме українська музейна менеджерка, глибоко занурена в контекст і проблематику вітчизняного сектору культурної спадщини. Адже призначення на цю посаду будь-якого міжнародного спеціаліста (хай із якою експертизою та досвідом) апріорі містило б ризик того, що ця людина може нічого не знати про те, як насправді працює система вітчизняних музейних інституцій і яким є реальний контекст викликів і запитів в українському секторі культурної спадщини.

Є і ще один аспект, що виникає із призначенням Ковальчук. Щойно вона підпише контракт як нова виконавча директорка УФКС, її місце в Раді директорів фонду (до якого вона досі входила) стане вакантним. Відтак Міністерство культури має оголосити новий конкурс на заміщення цієї «вільної» посади у Раді директорів УФКС. Проте коли саме це відбудеться — наразі невідомо.

Призначення Олександри Ковальчук виконавчою директоркою УФКС є важливою і доброю подією не лише з огляду на її професійні компетенції та активний поступ у становленні нової інституції. Це також і свого роду «крок балансу» на адвокаційному рівні: адже на етапі створення та запуску фонду багато говорилося про його міжнародну інституційну архітектуру, що мала стати одним із запобіжників для досягнення прозорості та дотримання процедур під час збору та використання донорських коштів. Міжнародна рада директорів та іноземна інституція-адміністратор в особі фонду ALIPH мали стати таким собі watchdog-ом, що стежитиме за тим, аби новостворена інституція працювала за усіма міжнародними стандартами. Призначення ж української фахівчині на посаду виконавчої директорки — фактичної керівниці УФКС — «балансує» цю міжнародну інституційну архітектуру, додаючи Україні додатковий важіль впливу на майбутні рішення та вектор розвитку фонду (ще одним, звісно, є Міністерство культури, що виступило співорганізатором фонду). Відтак це призначення є і вагомим та правильним політичним кроком.

Загалом і призначення нової керівниці УФКС, і активність Міністерства культури на треку роботи з культурною спадщиною останніх місяців можна тільки привітати. Звісно, хотілося б частіше чути і про інші проміжні результати у цьому напрямку роботи: наприклад, про актуальні показники щодо обов’язкової евакуації музейних фондів із загрожених регіонів країни або кількість побудованих і переобладнаних фондобомбосховищ для їхнього тимчасового зберігання. Однак, як і в будь-якій складній системі, тут усе взаємопов’язано: і розбудова УФКС як ефективної інституції також може позитивно відбитися на розв’язанні принаймні частини цих важливих викликів. Тож лишається і далі лупати скалу створення системи захисту культурної спадщини, яку держава (хай і на 13-му році війни) врешті почала будувати.

На фото: Олександра Ковальчук.

Джерело фото: фейсбук-сторінка Олександри Ковальчук

Цей матеріал був підготовлений за підтримки Норвезького Гельсінського комітету та профінансований Норвезьким агентством з розвитку співробітництва (NORAD).