Чи наважиться Білорусь на війну проти України?: що задумали Лукашенко та Путін

Путін не полишає спроб втягнути у війну проти України сусідню Білорусь. Новини про можливість відкриття північного фронту подекуди потрапляють на шпальти світових ЗМІ. Усе частіше тему для таких розмов підігрує сам Лукашенко, коли перед телекамерами інспектує склади з протигазами, нібито готуючи війська, чи обговорює це зі своїми генералами.

Чи дійсно Мінськ наважиться воювати проти України, чи варто очікувати повторного наступу на Київ і чому навколо Білорусі останнім часом стільки галасу, з’ясовував ТСН.ua.

Війна в Україні: кому вигідні чутки про наступ із півночі

На думку військового експерта, генерал-лейтенанта у відставці та заступника начальника Генштабу (2006–2010 рр.) Ігоря Романенка, питання участі Білорусі у війні обговорюється вже п’ятий рік. Були періоди, коли ледве не щоранку всі гадали: буде воювати сусідня держава чи ні.

«Питання участі Білорусі у війні створює напругу в Україні. Адже одразу постає багато запитань: коли, як та де саме це може початися. Особисто у мене виникає питання: кому це потрібно? Відповідаю: передусім росіянам, бо для них це подвійна користь. По-перше, вони використовують це як тиск на Україну, а по-друге — тиснуть на самого Лукашенка, бо їм його участь у війні дійсно потрібна. Тобто розігрується пропагандистська гра. Бо війна в Україні вже триває п’ятий рік, а обіцяний наступ із Білорусі все не починається», — розповідає ТСН.ua Ігор Романенко.

Разом із тим військовий експерт підкреслює, що безумовно ігнорувати прагнення Путіна відкрити північний фронт не варто.

«Така можливість із військової точки зору стовідсотково дасть Росії більше спроможності на східному фронті в Україні. Вони б дуже хотіли відкриття північного фронту, але питання у тому, як це виконати. Тобто чи є у них необхідний ресурс і чи є чим вагомо тиснути на Лукашенка, який п’ятий рік „маневрує“, щоб він узяв участь у військових діях», — пояснює Ігор Романенко.

Ставка Кремля на 2026 рік та реальні спроможності РФ

Військовий експерт додає, що за ситуацією зараз активно спостерігають як українська розвідка, так і розвідка наших союзників.

«Ситуацію моніторять розвідки і відстежують усі зміни. На мій погляд, особливих змін за п’ять років війни не відбулося. Єдине, що за останній час додалося до того, що вже було, це прагнення Путіна до продовження активізації бойових дій у 2026 році. Він робить ставку на наступальну кампанію весни та літа цього року. Противник додає ресурсу, щоб активізувати бойові дії», — зазначає генерал-лейтенант.

Зараз активізація ворога помітна на різних ділянках фронту. За словами експерта, російська армія продовжує реалізовувати концепцію Путіна із захоплення чотирьох областей України, які вони незаконно вписали до складу РФ після внесення змін до своєї конституції — Луганської, Донецької, Херсонської та Запорізької.

«Передусім це Донецька область, яку найбільше прагне захопити Путін. Луганська вже майже окупована росіянами. Окрім того, спостерігається активізація військових дій на Запоріжжі. А щодо Херсонської, то у противника з цим є проблеми — сил та ресурсів для захоплення у них немає», — пояснює експерт.

Ігор Романенко додає, що противник також намагається створити буферні зони, які Путін називає «безпековими». Це Сумська, Харківська та Чернігівська області. Щодо останньої, то ворог обмежується повітряними ударами, бо на сухопутний варіант щодо Чернігівщини потрібні додаткові сили, яких на цей момент у РФ немає.

«Якщо росіяни зітруть об нашу оборону наявний ресурс, а новий не наберуть, то до кінця цього року вони будуть змушені переходити до зупинення ведення бойових дій на окремих ділянках чи взагалі по всьому фронту», — прогнозує військовий експерт.

Гібридний удар по НАТО: куди насправді може піти Путін

Проте існує ще один варіант розвитку подій, адже зупинятися очільник Кремля не планує.

«Путін без війни не зможе, це для нього політична, а може й не тільки, смерть. Він це добре розуміє. Тому буде її продовжувати, бо воювати ж десь треба, щоб „глибинний народ“ спрямовувати на таке життя. І це може бути гібридна війна. Тобто не широкомасштабна, а, наприклад, війна з однією з невеличких натівських країн. Найімовірніше, країн Балтії. Щодо цього існують різні варіанти, зокрема й через Сувальський коридор», — пояснює експерт.

За словами Ігоря Романенка, саме тому останнім часом тема залучення Білорусі до війни так активно обговорюється в інформаційному просторі. Що спонукає нас зосереджувати додаткові сили на кордоні з цією країною.

«Загроза відкриття північного фронту з Білорусі є, але вона може стосуватися не стільки України, як однієї з країн Балтії, куди може піти Путін для реалізації гібридної війни. Найголовніше питання: а чи зібрали там росіяни стільки ресурсів, щоб розпочати бойові дії з території Білорусі? На поточний час — ні. Тому можна хоч щоранку піднімати це питання, але я вважаю, це недоцільно робити, щоб не лити воду на млин російської пропаганди», — зауважує експерт.

У той же час Ігор Романенко підкреслює, що питання загрози з Білорусі має бути на постійному контролі, але не більше того. Основна ж увага має бути прикута до подій на головному фронті та нарощування потенціалу Сил оборони України.

Повторний наступ на Київ та білоруський фактор

Якщо все ж припустити, що Путін із Лукашенком наважаться на повторну спробу наступу на українську столицю, то експерт не виключає такої загрози, зважаючи на плани ворога зразка 2022 року «взяти Київ за три дні».

«Питання Києва для Путіна принципове. У Росії досі вважають: якщо взяти Київ, то решта України посиплеться і їхні плани будуть реалізовані. Але планувати це, коли російська армія не змогла захопити за понад чотири роки війни жодного обласного центру України, зарано. Для цього потрібні значно більші зусилля та ресурси, ніж ті, які зараз є у російської армії», — зазначає генерал-лейтенант.

За словами Ігоря Романенка, наразі у Путіна не виходить повноцінно реалізувати плани щодо наступальної кампанії весни-літа 2026 року.

«У них немає ресурсу. З грудня минулого року вони втрачають на фронті більше людей, аніж можуть постачати щомісяця. В таких умовах організовувати наступальні дії складно, бо ж справа не тільки в людях, а ще й в озброєнні, техніці, боєприпасах — у сукупності», — підкреслює військовий експерт.

До цього він додає, що величезне значення має накопичений бойовий досвід. І якщо в українців та росіян він чималий, то у білорусів — відсутній.

«Зараз бойовий досвід українців і росіян найбільший у світі, він унікальний. Всі решта мають його лише на навчаннях. У білорусів такого досвіду немає, але якщо зайдуть російські інструктори, він з’явиться. Російський „Вагнер“ під час перебування на території Білорусі вже навчав їх. А за часів Пригожина ця приватна військова компанія була визнана найефективнішою штурмовою піхотою у Європі», — додає експерт.

Ядерні навчання у Білорусі: реальна небезпека чи блеф?

Ігор Романенко скептично налаштований і до заяв Міноборони Білорусі, яке оголосило про проведення військових навчань із використанням тактичної ядерної зброї.

«Це фікція, у Білорусі немає ядерної зброї. Якраз це і є підґрунтям для банального залякування. Це тиск, який працює за принципом: хто не знає, той боїться. Так, білоруси модернізували свої Су-24 і навіть отримали від Росії „Іскандери“, але ядерного озброєння росіяни їм не передавали і навряд чи нададуть», — зауважує військовий експерт.

Він додає, що заяви про навчання з ядерною зброєю — це відверті пропагандистські підходи, які Мінськ використовує виключно за вказівкою Москви.

«Ціль таких заяв — залякування та тиск, бо навіть Росії не вигідно зараз застосовувати ядерну зброю. Китай категорично проти цього, та й інші лідери теж. Тому вірогідність такого застосування менше 5%», — підсумовує Ігор Романенко.

Церковне свято 20 травня / © pexels.com Втрати Росії у війні / © Associated Press Який сьогодні, 19 травня, день ангела / © pexels.com Церковне свято 19 травня / © pexels.com