Театр для Трампа і сигнал для України: чому зустріч у Пекіні стала перемогою Китаю

Дональд Трамп отримав пишний прийом під час свого візиту в Китай на зустріч з Сі Цзіньпіном. Діти махали американськими та китайськими прапорцями, а самого Трампа провели до закритого парку, куди потрапляють лише найбільш шановані гості. Однак за майже театралізованою постановкою напередодні зустрічі та великої кількості улесливих слів перед камерами – за зачиненими дверима лідери Китаю та США обговорювали рамки майбутньої глобальної конфронтації.

24 Канал проаналізував зустріч Дональда Трампа із Сі Цзіньпіном в Пекіні, щоб розібратися, про що саме вдалося домовитися лідерам найбільших економік світу, чи готовий Дональд Трамп відмовитися від захисту Тайваню та як його візит в Китай вплине на перебіг агресії Росії проти України. Розібратися в непублічній стороні зустрічі американського та китайського лідера допоміг експерт з Азії та президент громадської організації "Ліберально-демократична ліга України" Артур Харитонов.

Трамп у Пекіні: які результати зустрічі з Сі Цзіньпіном?

Поїздка Дональда Трампа в Китай на зустріч із Сі Цзіньпіном Пекін перетворилася на своєрідний театр для єдиного глядача – самого президента США. Урочисті церемонії, червоні доріжки, демонстративно теплий прийом і, головне, запрошення американського президента до Чжуннаньхаю – закритого урядового комплексу китайського керівництва, куди іноземних лідерів допускають вкрай рідко, – дуже вразили Трампа.

Дональд Трамп та Сі Цзіньпін проходять червоною доріжкою напередодні зустрічі / Фото Білого дому

Традиційно Китай намагається будувати свою дипломатію через подібні символічні жести, однак у випадку з Дональдом Трампом, який, очевидно, обожнює красиву картинку і помпезний розмах івентів з його участю, – це також мало морально підготувати американського лідера до майбутніх переговорів з Сі Цзіньпіном. І ці переговори, здається, виявились не такими приємними, як уся вистава, що відбувалась напередодні.

Сі Цзіньпін намагався показати не лише "особливі" стосунки з Трампом, а й нову роль самого Китаю, який на цій зустрічі, очевидно, пішов у такий собі дипломатичний наступ. Це й не дивно, адже Трамп приїхав до Пекіна в значно слабшій позиції, ніж розраховував:

• проблеми з рейтингами президента та Республіканської партії напередодні проміжних виборів;
• війна проти Ірану, яка, вочевидь, затягнулася й не досягла бажаних результатів;
• тарифна війна, яку президент США використовував для тиску на той же Китай, була заблокована американським Верховним судом.

Ще рік тому Пекін здебільшого захищався від тарифної війни Трампа, вигадував контрзаходи, як-от з обмеженнями на експорт рідкісноземельних металів, та концентрувався на стабілізації власної економіки. Сьогодні ж китайське керівництво дедалі впевненіше нав'язує власний порядок денний самим Сполученим Штатам.

Представники американського бізнесу на зустрічі делегацій Китаю та США / Фото Білий дім

Вашингтон намагався зробити головний акцент на економіці, а сам Трамп привіз із собою цілу делегацію американських бізнесменів: від очільників найбільших технокорпорацій, як-от Apple, Tesla та NVIDIA, до директорів фінансових компаній типу VISA та Mastercard. Білий дім та сам Дональд Трамп прагнули змістити акценти з геополітичної конфронтації між США та Китаєм на домовленості про великі економічні угоди.

Втім, навіть попри такий високий склад цієї бізнес-делегації, результати виявилися значно слабшими за попередні очікування.

Дуже показовою стала історія з Boeing, адже, за інформацією Reuters, адміністрація Трампа сподівалася домовитися про угоду з Китаєм на закупівлю 500 літаків компанії, проте фінальна домовленість виявилася значно меншою – приблизно 200 бортів. Ринок сприйняв це за тривожний сигнал з боку Пекіна, і на тлі цих новин акції Boeing навіть трохи просіли.

Поки публічно Трамп і Сі Цзіньпін демонстрували стриману дипломатичну ввічливість, посміхались на камеру та обговорювали економіку із ширшою делегацією. Та схоже, що за лаштунками особистої зустрічі обговорювались значно глибші питання – від війни Росії проти України до підготовки США та Китаю до довгострокового глобального протистояння за Тайвань. На це звертає увагу експерт з азійського регіону Артур Харитонов:

Зрештою, Сі Цзіньпін також намагався демонструвати силу та впевненість, коли окреслив, що питання Тайваню є найбільшою червоною лінією для Китаю. Пекін, вочевидь, хотів донести як до самого Дональда Трампа, так і до вього світу, що Китай прагне перейти від обережного реагування на ті чи інші дії Вашингтона та починає висувати власні умови, за яких будуть формуватися майбутні відносини між США та Китаєм.

Головна червона лінія Китаю: чи відмовляться США від підтримки Тайваню?

Попри всю зовнішню картинку навколо візиту Трампа до Пекіна, саме тема Тайваню повністю розвернула цю зустріч із показової театральщини до реальної геополітики. Китайське керівництво чітко показало, що жодні торговельні домовленості, інвестиції чи бізнес-контракти не здатні компенсувати для Пекіна питання контролю над Тайванем.

Крім слів самого Сі Цзіньпіна про "червоні лінії", під час зустрічі речниця МЗС Китаю також процитувала китайського лідера у своєму Х, де прямим текстом написала, що в разі подальших непорозумінь навколо Тайваню – між США та Китаєм можуть виникнути "зіткнення та навіть конфлікт".

Однак подібної жорсткості навколо питання Тайваню варто було очікувати, адже ідея приєднання острова до "материка" є центральним питанням престижу та історичної спадщини для функціонерів Комуністичної партії Китаю, і особливо – персонально для Сі Цзіньпіна.

Зверніть увагу! У Китаї це вважається центральним елементом концепції "національного відродження", що просувається вже понад десятиліття. І саме відмова від ідеї "повернути" Тайвань через м'яку силу або через пряме військове вторгнення стане не лише ударом по стратегії впливу Китаю в регіоні, а також підірве легітимність всієї Компартії в очах націоналістично налаштованих верств населення.

Та навіть попри мінливу публічну позицію американського президента, яку він озвучив пресі відразу після візиту, стратегічне значення Тайваню для самих Штатів також нікуди не зникає. Острів є ключовим елементом американської архітектури безпеки в Азії.

Артур Харитонов прямо називає Тайвань ключовою ланкою так званого "першого острівного ланцюга" – системи стримування Китаю, яка також включає Японію, Південну Корею та Філіппіни.

Схема першого та другого "острівних ланцюгів" із вказівкою основних військових об'єктів США та союзників в регіоні / Інфографіка Council on Geostrategy

Ба більше, китайські погрози в бік Тайваню все більше зачіпають іншого ключового союзника Вашингтона в Азії – Японію. Прем'єрка Санае Такаїті прямо назвала потенційну атаку Китаю проти Тайваню "екзистенційною загрозою" для Японії та не виключила прямого втручання Токіо на захист острова, якщо ситуація цього вимагатиме.

На додачу, як пояснює аналітик, Трамп виділив рекордні пакети допомоги та пропозиції на купівлю зброї для Тайваню. Однак тайванська опозиція, яка частково контролюється Китаєм, заблокувала військовий бюджет на купівлю цієї зброї. Зрештою вони таки ухвалили бюджет на понад 10 мільярдів доларів та це значно менше, ніж планувалося від початку.

Водночас це дозволяє Трампу публічно відтерміновувати ухвалення нових постачань зброї, але Харитонов переконаний, що загальної зміни стратегії США щодо Тайваню не буде, як би цього не вимагав Сі Цзіньпін.

У самому ж Тайвані позитивно оцінили візит американського президента в Китай та наголосили на важливості збереження відносин з Вашингтоном. Однак така дипломатична відповідь Тайбею не збиває напруги серед інших партнерів США.

Вони стурбовані тим, що через непередбачуваність президента Трампа, він може використати питання Тайваню лише як елемент своєї майбутньої "великої угоди" з Китаєм і аж ніяк не сприймає Тайвань як автономний стратегічний актив в руках США.

Для укладання цієї угоди у президента США все менше часу, зважаючи на те, що він майже на середині свого другого терміну, а рейтинги Республіканської партії суттєво просіли напередодні проміжних виборів у США.

А саме у випадку Китаю час грає на руку Комуністичні партії та Сі Цзіньпіну. Аналітики переконані, що Пекін розглядає план вторгнення на Тайвань як крайню міру. Натомість значно реалістичнішим сценарієм є поступове економічне виснаження острова, а слідом за цим – і послаблення продемократичних сил, які сьогодні керують країною.

Для цього Пекіну не треба відправляти наземні сили для штурму тайванського узбережжя, достатньо морської блокади, кібератак, погроз і постійної демонстрації сили, до чого з усе більшою регулярністю вдаються китайські збройні сили під час своїх військових навчань в регіоні.

Україна в центрі уваги: чому результати російсько-української війни важливі як Китаю, так і США?

Поки Трамп і Сі прогулювались садами Чжуннаньхаю, сперечалися навколо інвестицій та Тайваню, в Україні намагались вловити інший момент – наскільки глибоко лідери США та Китаю будуть обговорювати питання російсько-української війни. Попередньо, обидва висловили стандартні відмовки про те, що варто швидше шукати шляхи до завершення війни та відновити стабільність.

Насправді ж, за цією доволі стандартною дипломатичною лексикою, що звучить буквально як "ми за все хороше, проти всього поганого", криється справжній інтерес китайського лідера в агресії, яку чинить Росія.

Сі Цзіньпін, забезпечуючи обмежену підтримку Москви, тестує реакцію Заходу на постійну ескалацію з боку Кремля і бачить фактичну відсутність реальної відповіді з боку Європи та НАТО вже на прямі провокації Володимира Путіна проти інших країн Європи.

Водночас, попри весь скептицизм Дональда Трампа щодо питання підтримки України, США дедалі частіше розглядають Україну та Тайвань в одному пакеті своєї стратегії стримування. Аналітик Артур Харитонов також звертає увагу на те, що питання російсько-української війни підіймалося в одному блоці обговорення разом із Тайванем та війною в Ірані, що підкреслює важливість російсько-української війни для обох сторін.

Логіка тут доволі проста, адже якщо США демонструють слабкість або нестабільність у підтримці України, це автоматично впливає на сприйняття американських гарантій безпеки в Азії. І навпаки – здатність Вашингтона довго підтримувати Київ стає для союзників сигналом, що США готові "прикрити" їх у випадку тривалого глобального протистояння.

Дональд Трамп та Сі Цзіньпін / Фото Білий дім

Натомість Китай у питанні України намагається обережно балансувати. Пекін не зацікавлений у прямому конфлікті зі Заходом та передусім Європою, навіть руками Росії. Однак допустити поразки Кремля у війні проти України він також не може. Сі Цзіньпін робить ставку на затяжний конфлікт, який виснажує США та Європу і відвертає увагу Заходу від нарощення китайського впливу в Азії.

Саме тому, на думку Харитонова Дональд Трамп і намагатиметься всіма силами "відірвати" Росію від китайського впливу.

Сам Кремль сьогодні перебуває в позиції прямої залежності від Китаю, і вона лише зростає. Сучасні російсько-китайські відносини стають все більш асиметричними: Кремль заганяє себе у все більшу залежність від закупівель Китаєм своїх енергоносіїв, а товари китайського виробництва все частіше заміщують навіть ті, які росіяни звикли виготовляти власноруч для внутрішнього споживання.

Власне, ідея Дональда Трампа полягає в тому, щоб запропонувати росіянам економічну інтеграцію у Захід, замість Сходу.

Сі Цзіньпіну це дуже не подобається, і він хоче, навпаки, щоб усі угоди йшли через нього, а Америка визнала за Китаєм право далі канібалізувати Росію, інтегрувати її у свої системи та плекати її залежність,
– пояснює Артур Харитонов.

Зрештою, між Москвою та Пекіном сьогодні досі немає абсолютної довіри та взаєморозуміння. Навіть навпаки – Кремль так само нервує через будь-які спроби Дональда Трампа стабілізувати відносини США з Китаєм.

Володимир Путін готує власний візит до Пекіна вже 19 травня, майже відразу після американського президента. Вочевидь, Кремль намагається не допустити навіть часткового потепління між двома найбільшими економіками світу або ж отримати від Пекіна певне схвалення на продовження своєї агресії проти України.

Сі Цзіньпін має важелі тиску на Кремль для завершення війни, але не робить цього / Фото Getty Images

І саме для України тут є як позитивний, так і тривожний сигнали одночасно. З плюсів – Китай навряд чи готується розпочати відкриту військову підтримку Кремля. Пекін надто залежний від торгівельних відносин з Європейським Союзом, і такий крок фактично розірве ці зв'язки.

Власне, відмовка про "швидкий пошук виходу з конфлікту" з боку Пекіна читається буквально як фіксація своєї непричетності до російської агресії проти України, а потенційно – й проти решти Європи.

Однак тривожним сигналом є дещо значно ширше. Brookings Institution у своєму дослідженні прямо вказує на те, що Китай уважно вивчає кожен етап війни Росії проти України, тобто дієвість санкційного тиску проти Москви, швидкість прийняття рішень щодо військової допомоги Україні, а на додачу – внутрішні політичні суперечки всередині США та ЄС навколо підтримки України.

Таким чином, Пекін намагається прорахувати потенційну реакцію Заходу на майбутній конфлікт за Тайвань та мотивацію союзників захищати острів.

Попри фізичну дистанцію між Україною та Тайванем та абсолютно різний регіональний контекст, обидві країни все глибше вплітаються в одну геополітичну логіку. Для союзників США в Азії перебіг та результати війни в Україні є своєрідним індикатором того, наскільки стабільною залишиться американська система гарантій безпеки. Особливо на фоні все більш хаотичної зовнішньої політики самого Трампа та амбіцій Сі Цзіньпіна, що зростають.