«Це не просто відзнака, а маркер довіри»: лауреати — про премію Ґонґадзе

Серед лауреатів Премії імені Георгія Ґонґадзе у різні роки були медійники й медійниці, які формують український публічний простір і відстоюють цінності свободи слова. Напередодні вручення премії 2026 року «Детектор медіа» поговорив із лауреатами та лауреатками премії про те, як ця нагорода вплинула на їхній професійний та особистий шлях.

Лауреат Премії 2025 Іван Любиш-Кірдей вважає отримання нагороди внутрішнім підтвердженням правильності обраного шляху:

«Я дуже пишаюся статусом лауреата Премії Ґонґадзе. Ця нагорода підкреслила розуміння того, що я в професії на правильному шляху. Премія дала мені усвідомлення того, що це ще не мій фінал у журналістиці й попереду багато роботи. Отримання Премії дає сили закотити рукава і зі ще більшою завзятістю стати до роботи, адже я маю бути гідним статусу її лауреата».

Лауреатка Премії 2024 року Тетяна Трощинська також вважає, що ця нагорода є авансом і нагадування про роботу, яка ще попереду:

«Для мене стати лауреаткою Премії імені Георгія Ґонґадзе було величезною честю і водночас великим авансом. Я сприймаю цю відзнаку як знак довіри та нагадування про роботу, яку, можливо, ще маю зробити в журналістиці. Вона надихнула мене на думку про те, що я можу робити далі: як впливати на розвиток журналістики як інституції, на її сталість, на нашу незалежність».

Для Мирослави Барчук, лауреатки Премії 2021 року, ця відзнака є не просто професійним визнанням, а ціннісним маркером. Вона нагадує, що журналістика — це не тільки ремесло, а й справа гідності:

«Особисто для мене Премія Георгія Ґонґадзе — це найважливіша професійна нагорода. Це не просто відзнака, а маркер довіри, чітка ціннісна ідентифікація, іншими словами, визнання того, що я рухаюся в правильному напрямку. Премія накладає велику відповідальність, це очевидно. Але і внутрішню опору в моменти сумнівів і втоми теж дає. Ми часто називаємо Георгія Ґонґадзе символом свободи слова, прикладом моральної позиції журналіста. Але самі слова мало важать і часом виснажуються. Для того, аби вповні усвідомити їхнє значення, достатньо просто ще раз перечитати, як саме Георгій загинув, що з ним відбулось у ту вересневу ніч 2000 року, якою страшною і мученицькою була його смерть. Це і є нагадування про ціну, яку він заплатив за правду і за те, щоб українська журналістика була справою гідності, а не тільки ремеслом.

Постать Георгія Ґонґадзе у цих роздумах постає не як віддалений символ, а як професійний і моральний орієнтир. Його ім’я повертає українську журналістику до базових питань: що означає незалежність, де межа компромісу, кому служать медіа і як свобода слова пов’язана з демократією».

Павло Казарін, лауреат Премії 2020 року, пов’язує спадок Георгія Ґонґадзе з ширшим питанням демократичної стійкості країни:

«Отримання Премії дозволило мені кілька разів бути долученим до Капітули і голосувати за колег, які, на мою думку, заслуговували на цю нагороду.

Демократія — не константа. Демократія — це теорема, яку будь-яка країна постійно повинна доводити. Понад те — кожна країна в будь-який момент своєї історії може звернути не туди й опинитися по інший бік цієї барикади. Те, що ми залишаємося демократичною країною зараз, навіть під час війни — стало можливим зокрема завдяки всьому тому, що робив свого часу Георгій Ґонгазде»

Перший лауреат Премії імені Георгія Ґонґадзе Вахтанг Кіпіані згадує Георгія як людину, яка в умовах несвободи робила ставку на свободу:

«Гія, напевно, був одним із найвідоміших представників свого покоління — фронтменом, ідеологом, душею. Його позиція особливо проявлялася в моменти, коли люди мусили обирати, по який бік невидимого фронтиру вони є. Попри те, що всі журналісти роблять помилки, Гія завжди намагався триматися сторони добра. Бо зло позбавляло його професії: політична цензура знищувала радіо, на якому він працював; його виводили з телевізійних ефірів; у нього забирали комп’ютер, який тоді був майже даром Божим. Йому було важко в умовах несвободи, тому він робив ставку на свободу».

Для Богдана Логвиненка, лауреата 2023 року, премія пов’язана з досвідом меншості — людей, які не погоджуються на компроміси з етикою, корупцією, колоніальністю чи служінням не суспільству, а власникам і політикам:

«До появи Ukraїner у різних друкованих виданнях і телеканалах доволі часто почував себе у меншості. Людиною, що зсередини намагається побороти корупцію, порушення журналістської етики чи актуальності.

Ця Премія, на честь журналіста, що також почував себе у меншості серед колег, що натоді за інерцією совєцької пропагандистики у переважній більшості служили своїм власникам, політикам і владним партіям, а не суспільству. Почував себе у меншості, коли відкрито говорив про окупацію Сухумі Росією. Безкомпромісність у питаннях співпраці з ворогом, української ідентичності та боротьбі з російським колоніалізмом — це те, що залишив нам Георгій Ґонґадзе у спадок, і я отримую цю Премію як кредит довіри і відповідальність за цей спадок».

У 2026 році номінантами Премії імені Георгія Ґонґадзе стали:

Мар’ян Кушнір — воєнний кореспондент «Радіо Свобода»;

Ольга Руденко — головна редакторка та співзасновниця англомовного видання The Kyiv Independent;

Михайло Ткач — журналіст, очільник відділу розслідувань «Української правди».

Хто з них стане лауреатом Премії імені Георгія Ґонґадзе у 2026 році, стане відомо 21 травня.

Лауреата Премії імені Георгія Ґонґадзе щороку визначає Капітула — незалежний орган, до складу якого входять представники родини Георгія Ґонґадзе, Українського ПЕН, «Української правди», Києво-Могилянської бізнес-школи, Спільноти меценатів Премії, а також лауреат або лауреатка попереднього року. Окрім постійних членів, до роботи Капітули долучаються запрошені українські журналісти, медіаексперти, медіаменеджери й інтелектуали.

Членами Капітули у 2026 році є Мирослава Ґонґадзе, Володимир Єрмоленко, Лев Жиденко, Павло Казарін, Сергій Квіт, Дмитро Лиховій, Іван Любиш-Кірдей, Севгіль Мусаєва й Оксана Романюк.

Премія Ґонґадзе — це відзнака за професійний шлях, послідовність і вірність цінностям журналістики протягом років. Вона вручається не за окремі матеріали, а оцінює роботу та вплив медійників упродовж тривалого періоду.

Фото: