Венгерские "помощники драконов". Как в Венгрии поддерживали ВСУ вопреки режиму Орбана

Після 12 квітня 2026 року, коли партія Віктора Орбана зазнала розгромної поразки на виборах, відносини України та Угорщини отримали шанс – хоч і не гарантію – на повне перезавантаження.

Реальну політику нової угорської влади щодо нашої держави ще належить побачити.

Хтось розраховує на різке потепління та радіє новинам про те, як Будапешт знімає фейкові звинувачення, висунуті проти українців; повертає викрадені в інкасаторів гроші та золото; що міністерка закордонних справ викликала "на килим" російського посла (чого за Орбана не було жодного разу), а також виступає з компліментарними заявами щодо України.

Хтось – зберігає обережність і нагадує, що уряд Петера Мадяра нині виголошує ті самі вимоги щодо прав угорської меншини, які звучали від уряду Орбана у вже далекому минулому і слугували для нього підставою блокувати поступ України до ЄС та НАТО.

Пропаганда Орбана багато років розповідала людям про надуману "українську загрозу" та намагалася штучно змалювати з українців образ ворога.

Це не завжди працювало; понад те, занадто сильне фокусування на Україні та очевидну брехню режиму вважають однією з причин поразки Орбана на виборах.

Але були й ті, хто вірив урядовій пропаганді.

Ті, хто щиро вважав Україну ворогом та загрозою.

Та навіть за правління Орбана існувала "інакша Угорщина".

"Європейська правда" під час поїздки до Будапешта зустрілася з найвідомішою – хоча й не єдиною – угорською ініціативою, яка це робила.

Її назва – Kárpátaljai Sárkányellátó.

Sárkány або "шаркані" перекладається з угорської мови як "дракон".

Sárkányellátó – це ті, хто допомагають драконові, або постачальники для драконів, або навіть як "годівниця драконів".

А "Закарпатські шаркані" (Kárpátaljai Sárkány) – це назва підрозділу ЗСУ, з допомоги якому починалася ця ініціатива.

Хоча зараз годувальники карпатських драконів вийшли далеко за її межі.

За оцінкою керівника "Шарканів" Балажа Траутманна, зараз йдеться про 40-50 тисяч (!) угорців, що передавали кошти на допомогу, і значна частина з них робить це регулярно.

Ми навіть записали коротке відео з Балажем, яке точно допоможе оцінити його експресивність та зробити висновки щодо нього.

@video=//www

Як це було можливо навіть за режиму Орбана і як на це реагують пересічні угорці – читайте у статті "Євро.

Народжені на "прапорі з діркою".

Про роботу "Шарканів" "Євро.

Правді" доводилося чути неодноразово.

Спершу це були розповіді угорських колег, які переймаються Україною.

На початку цього року з’явилося й офіційне визнання їхнього внеску – очільник МЗС Андрій Сибіга зустрівся з Балажем та вручив йому спеціальну відзнаку "Бурштинове серце".

Утім, в Україні про них чули небагато (набагато більше про "Шарканів" знають в Угорщині).

Хоча історія появи цього фонду – украй цікава.

І особливо цікаво, що усі, з ким спілкувалася "ЄП" з цього приводу – навіть ті, хто не був дотичний до появи фонду, – могли без помилки назвати дату, коли з’явилася ідея про збори для українців.

Це було 23 жовтня 2022 року – річниця революції 1956 року.

Те повстання було придушене радянською владою, але залишилося предметом гордості угорців і згодом стало головним національним святом.

А натхненником появи цієї ініціативи став – сам того не прагнучи – нинішній посол України в Угорщині Федір Шандор, на той час сержант 68-го окремого батальйону ТрО "Закарпатські шаркані".

Цього дня, у рамках харківського контрнаступу, його бат перший увійшов до маленького села Амбарне неподалік українсько-російського кордону, і Шандор опублікував коротеньке, всього на 5 секунд, відео з прапорами України та революційної Угорщини 1956 року – а це угорський прапор з вирізаною діркою посередині (революціонери тих часів вирізали з прапора радянський герб, розміщений посередині; зрештою прапор із діркою став для угорців символом повстання).

На цьому відео троє військових ЗСУ, етнічних угорців, кажуть фразу "Вперед, угорці!" ("Hajrá, magyarok!").

"В Угорщині це відео стало вірусним, воно "залетіло" так, що капець!" – пригадує Балаж Траутманн.

Це був перший рік війни, тоді навіть угорська пропаганда не лютувала, Угорщина не блокувала рух України до вступу, і було чимало спільнот, які стежили за подіями в Україні.

У тому числі – у фейсбук-групі, до якої належав Балаж, а також його друг, будапештський шкільний вчитель історії Міхай Олах.

Саме Міхай "винний" у тому, що ця історія закрутилася.

"Ця група опікувалася військовою історією, політикою безпеки, розвідкою тощо.

Ми всі від самого першого дня були переконані, що Росія – агресор, ми стежили за трагічними новинами з Маріуполя чи Сєвєродонецька, а також за радісними моментами, як-от під час Харківського контрнаступу.

А 23 жовтня 2022 року ми побачили це знамените відео Федіра Шандора, де вони звільняли Амбарне", – розповів "ЄП" Міхай.

І як людина дії, він відразу надіслав Шандору повідомлення через Facebook: ми угорці, ми готові допомогти, що нам робити?.

Той відповів одним словом – "зарядки".

"Це такий стиль Федора, він не любить довгих повідомлень, – сміється Балаж, згадуючи цю історію.

– Тож Міхай подумав: піду до китайського магазину, накуплю китайських зарядок для мобільних, вони до біса дешеві, і ми виграли війну в Україні.

Але за 10 хвилин Шандор надіслав посилання на вебсторінку із зарядною станцією Ecoflow, по 1000 євро за штуку".

Тоді Міхай опублікував повідомлення у цій угорській групі: мовляв, пам’ятаєте того хлопця із прапором з діркою? Ви всі його знаєте.

Він просить кілька Ecoflow.

В Україні після 2014 року волонтерство, грошові збори тощо стали повсякденністю.

В Угорщині це було в новинку, і спершу навіть не було ясності, як можливо купити щось у складчину.

Після кількох днів дискусій (які Траутманн описав як "дуже угорські розмови про те, що хтось, але не я, має зробити щось!") він пішов до банку, відкрив рахунок і запостив реквізити у групу, не надто й сподіваючись на результат.

Але вже наступного дня побачив, що на рахунку – мільйон форинтів, це близько 2500 євро.

Прапор з діркою та вірусна популярність Федора Шандора зробили свою справу.

Коли збір зупинили, то грошей було достатньо на три станції, та ще й лишилася решта.

"Саме з цього моменту почалися всі наші проблеми", – жартує він.

Україна Інкогніта.

Коли йдеться про іноземний фонд допомоги Україні, то підсвідомо очікуєш, що українська діаспора не могла лишитися поруч.

У крайньому разі має бути хтось пов’язаний з Україною у минулому.

Приміром, працював тут, і відчуває емоційний зв’язок.

"Шаркані" руйнують цей стереотип.

Балаж Траутманн ніколи не був в Україні до того, як почав збирати допомогу для ЗСУ, хоча визнає: за війною слідкував дуже детально.

"У 2022-му я був журналістом у виданні Міноборони Угорщини.

Мені доводилося писати статті про Збройні сили України, український опір, як ви використовуєте протитанкові ракети, як почали задіювати дрони тощо.

Тож друга українська війна була частиною моєї роботи, – каже він і підкреслює, що свідомо вживає такий термін, "друга українська".

– Адже перша була у 2014 році, не забуваймо про це!".

Так само жодного досвіду взаємодії з Україною не мав Міхай Олах – звичайний вчитель звичайної будапештської школи.

Втім, як історик він розумів, що ця війна несправедлива.

Окрім історії, він викладає також англійську мову, а отже – мав доступ до англомовних джерел.

Лише один їхній колега Гашпар, який теж долучився до основної команди, народився на Закарпатті.

Та він вже дуже давно переїхав в Угорщину, одружився і оселився тут.

Деякі очевидні для українців речі – як-от щодо логістики – їм довелося вивчати з нуля.

Балаж із захватом і дякуючи буквально через слово, розповідає про свої враження від роботи "Нової пошти" (мовляв, "ви уявіть, вони посеред війни за два дні доставили з Ужгорода до Миколаєва 500 кг вантажу, і всього за 100 євро, я досі не можу в це повірити!").

Їм довелося вивчати, що таке Україна, і на початку "Шаркані" зробили, як визнає Балаж, типову помилку – сконцентрувалися на допомозі угорцям в Україні, і навіть цивільну допомогу надавали спершу на Закарпатті – дитячим садочкам в селах з компактним проживанням угорців.

Але вже у 2024 році, наголошує він, команда ухвалила кілька принципових рішень.

По-перше, "Шаркані" вирішили інституціоналізуватися, тобто створити офіційний фонд за угорським законодавством.

До того вони діяли як група волонтерів, які просто час від часу збирали донати у колі спілкування.

По-друге, принципово вирішили "перевалити через Карпати".

Бо перемогти у війні має вся Україна.

До того ж після перших років допомоги ЗСУ вже ніхто з основної команди "Шарканів" не між сказати, що не має зв’язку з Україною.

ЦИТАТА "У 2022-му мене ніщо не з’єднувало з Україною.

Та за час війни я налагодив дуже особисті контакти щонайменше з 50 різними солдатами з різних підрозділів.

Угорці, українці – я знаю, як вони живуть, іноді – як вони отримують поранення.

Двоє з хлопців, з якими я здружився, уже загинули", – ділиться особистим Міхай.

Та додає: "Тож якщо чую негативні коментарі, то якось я це переживу".

Ця фраза пролунала, бо кореспондент "ЄП" спитав, чи доводиться стикатися з тими угорцями, які повірили у пропаганду Орбана щодо "ворожих українців".

І ця тема заслуговує на окрему увагу.

А спершу – про те, хто ж в Угорщині допомагає грошима та куди йде ця допомога.

З угорського села на схід Сумщини.

Балаж Траутманн оцінює кількість угорців, що долучилися до зборів, у "40–50 тисяч тих, хто хоча б раз надіслав нам будь-яку онлайн-пожертву".

"З них, за нашими оцінками, є близько 15 тисяч тих угорців, які регулярно надсилають нам фінансові пожертви – щомісяця чи раз на два місяці.

Це досить непогані цифри для Угорщини, і особливо важливо, що ми її досягли без жодної офіційної підтримки та без жодної реклами.

Ми ніколи, взагалі ніколи не рекламуємо себе.

Це для нас база.

Натомість ми покладаємося на довіру".

"Ми будуємо наші мости між українцями і угорцями.

Цеглинка за цеглинкою.

Повільно, але впевнено", – додає він.

Тому тепер серед друзів фонду є також кілька цивільних організацій Сумщини, у тому числі у Глухівській громаді, зовсім поруч із кордоном; кілька організацій Миколаївщини (з Миколаєвом зав’язалася особливо тісна співпраця); є допомога у Харкові, у Херсоні тощо.

Але допомога ЗСУ є і буде лишатися основою роботи.

"Ми співпрацюємо зі Збройними силами України і будемо підтримувати їх, доки вони цього потребуватимуть.

Це основа нашої фундації", – наполягає Міхай Олах.

Хоча деталі змінюються.

Так, спершу "Шаркані" постачали на фронт "мавіки", купуючи їх в Угорщині (під час одного з таких перевезень "ЄП" уперше почула про цей фонд, бо вони шукали нагоду передати дрони через знайомих угорських журналістів та експертів, що планували подорож в Україну).

Та восени 2023 року Угорщина змінила правила, і їхнє перевезення волонтерами через кордон стало незаконним; тоді фонд почав купувати ці ж дрони в Ужгороді.

"А зараз ця потреба спадає, бо ЗСУ закуповує українські дрони, і вони кращі та дешевші за китайські, і це дуже круто! Хоча іноді ми надсилаємо гроші на купівлю дронів для військових підрозділів", – ділиться Балаж.

Ще один принцип фонду: вони завжди збирають кошти на щось конкретне, про що просить підопічна бригада ЗСУ, лікарня абощо.

І отже, угорські донатори знають, чи вони дають гроші на спорядження для військових конкретної бригади, чи, скажімо, на генератор для дитячого садочка у Глухові.

А коли кореспондент "ЄП" припускав, що це ж, напевно, внески мешканців освіченого та опозиційного до Орбана Будапешта – це прям ображало його представників.

Бо значна кількість внесків йдуть з угорських сіл і містечок.

І так само гаряче вони бралися заперечувати будь-які натяки на упередженість до них в Україні.

"Так, були випадки на Сумщині та Харківщині, коли наша поява дивувала, бо машин з угорськими номерами там небагато.

Але щойно дізнавалися, що ми волонтери і веземо гуманітарку – все переростало у теплі обійми і подяки.

А у Балажа є, мабуть, сотні селфачів з українськими військовими і десятки шевронів, які він отримав у подарунок", – розповідає "ЄП" угорський експерт Андраш Рац, який регулярно допомагає у перевезенні допомоги ближче до фронту.

Угорська держава та пропаганда Орбана.

Було б дивно заперечувати, що існують і противники допомоги Україні – і не дарма вище є згадка слів Міхая про те, що негативні коментарі для нього не є проблемою.

"Іноді тема України виникає в розмовах з друзями, і коли я чую ці стереотипи, що українці несуть нам небезпеку, що вони втягнуть нас у війну тощо, я завжди запитую: я вже 17 разів був в Україні з 2023 року.

Балаж був там у рази більше.

Як ви думаєте, скільки разів мене викрадали? Скільки разів забирали на війну?" – каже він.

Балаж, який у команді відповідає за комунікацію "Шарканів", додає, що за три роки існування сторінки, яку вони створили для збору донатів, він забанив менше сотні юзерів.

У порівнянні з 40-50 тисячами людей, які зробили внески за цей час, це – дійсно небагато.

Особливо для української тематики, яку урядова пропаганда зробила настільки токсичною.

І хоча фонд "Шаркані" декларує аполітичність, його представники не заперечують: вплив пропаганди є.

Але наполягають на власному досвіді, що він дуже перебільшений і здебільшого – суто "інтернетний".

"У нас тисячі прихильників у провінції.

Нам приходять донати і з маленьких сіл, і з таких міст як Печ, Дебрецен, Секешфегервар (всі три донедавна вважали вотчиною Орбана та його партії "Фідес".

– ЄП).

Я регулярно їжджу в сільську місцевість, у маленькі села чи міста, де ми збираємо пожертви, і у нас немає жодних проблем у сільській місцевості.

Ніколи", – наполягає Балаж Траутманн.

Міхай Олах дозволив опублікувати дуже особисту, інтимну історію.

Це – історія його мами, що живе у містечку Сольноку, за 200 км від Будапешта.

У 2023 році, коли в Угорщині з’явилися перші статті про фонд, Міхай вирішив терміново поїхати до неї, щоб розповісти про це особисто, щоб вона дізналася про це не з газет.

"Моя мама була затятою прихильницею Орбана, чітко під впливом пропаганди.

Як зараз пам’ятаю, це було на кухні, мама готувала обід і стояла спиною до мене.

І я сказав: "Окей, мамо, ти маєш знати: ми підтримуємо українську армію, ми надсилаємо речі хлопцям в окопи, бо це їх захищає, дає їм більше шансів повернутися додому".

Я не бачив її обличчя, але вона на хвилину завмерла, припинила поратися.

А потім обернулася і сказала мені: "Сину, ти робиш правильну річ.

Це те, що ти маєш робити"".

Ця історія та пояснення Міхая змінили ставлення його мами до України (та й, певно, політичні уподобання також).

І, до слова, в Угорщині перед виборами не раз доводилося чути сподівання, що саме розмови з дітьми можуть переконати літніх людей, що складали ядро виборців Орбана – скоригувати ставлення до нього.

Напевно, це було одним з багатьох чинників, які призвели до зміни влади у країні.

Але ще більш дивними є розповіді "Шарканів" про те, як вони спілкувалися з угорською державною машиною.

Адже будь-яка допомога – експорт.

Та ще й експорт до української армії, яку Орбан у своїй риториці прагнув "примусити зупинитися".

Держава завжди може загальмувати перетин кордону, може ускладнити життя тим, хто допомагає Україні.

Але цього не було навіть у часи найжорсткішої антиукраїнської істерії.

Навпаки – всупереч заявам Орбана, держава сприяла роботі.

"За нами закріплена людина в угорській митниці – це капітан, який офіційно відповідає за всі пожертви і допомогу, що йде в Україну.

Це молодий, професійний хлопець.

Коли ми веземо щось – я надсилаю йому всю документацію, і він зазвичай відповідає за дві-три години: або "все гаразд, можете їхати, я поінформував хлопців на прикордонному пункті.

Вони на вас чекатимуть".

Або, якщо є якісь проблеми, відповідає: "Я переглянув ваші документи, раджу зробити те й те", і ми це робимо", – ділиться досвідом Балаж.

Чому так? Жоден зі співрозмовників ЄП не знає напевно.

Але Балаж визнає, що відчуття небезпеки напевно є фактом, який впливає на інші фонди, що також могли би допомагати: "Звісно, в Угорщині є не тільки ми, але інші намагаються триматися поза зоною видимості.

А ми від початку обрали максимально відкриту роботу".

Понад те, більше проблем з митницею виникає на українському боці, бо там значно уважніші до паперів, завжди перераховують кількість, і якщо десь помилитися – доводиться оформляти документи наново.

"Але я без претензій, бо це тоді моя помилка", – додає він.

А от із перетинами українських блокпостів проблем не було.

Крім смішних інцидентів, про один з яких розповів Андраш Рац, що віз тоді цей вантаж.

"Це було у січні, південніше Сум, де на в’їзді у місто – жорсткий КПП.

Ми тоді везли допомогу для дитячого центру, і наш Sprinter був забитий іграшками, одягом, а також був один гігантський двометровий ведмедик.

Так от, СБУшник вирішив, що наша угорська машина підозріла, він сказав відкрити, а звідти на нього ледь не випав ведмідь! На вулиці мінус 15, КПП, навколо антидронові сітки, і СБУшник, з двометровим ведмедиком:) Та посміялися і поїхали далі".

Фото цього двометрового ведмедика увійшло і у пост Сибіги, коли той нагороджував Балажа Траутманна за "побудову мостів дружби і порозуміння між угорським та українським народами".

Напевно, міністру цю історію також розповіли.

Утім, історії про угорців, які донатять на ЗСУ, та про "глибинну" угорську державу, що підтримувала ці постачання всі ці роки – надихають не менше.

Бо це той фундамент, на якому можливо побудувати нові відносини між Києвом і Будапештом.

Потрібно лише бажання політиків це зробити.

Автор: Сергій Сидоренко,.

редактор "Європейської правди".