Китайська «дружба» для Кремля: багато ритуалів, мало результатів

19–20 травня президент Росії Владімір Путін відвідав Пекін із черговим офіційним візитом. Напередодні журналісти намагалися підрахувати кількість зустрічей хазяїна Кремля й очільників КНР, що їх змінилося кілька за 25 років, протягом яких при владі в РФ перебуває Путін. 2001 року договір про співробітництво, дружбу та добросусідство між РФ і КНР Путін, який тоді щойно прийшов до влади, підписував із Цзян Цземінем. 25-ту річницю саме цього договору російський президент відзначив уже із Сі Цзіньпіном. Зустрічей Путіна з керівниками КНР за цей час відбулося понад 40, самих лише візитів до Пекіна — 25, більше, ніж у будь-якого іншого лідера.

У своїй промові перед початком переговорів Путін навів китайське прислівʼя, яке зазвичай має стосунок до спілкування закоханих: «ми не бачились один день, а таке враження, що минуло три осені». У відповідь Сі Цзіньпін назвав Путіна «дорогим другом». Це не дивно. Від початку агресії проти України Китай купив російських енергоносіїв на 370 млрд дол. Три роки поспіль товарообіг перевищує 200 млрд, 2025 року сягнув 228 млрд дол. Китай залишається найбільшим торговельним партнером РФ протягом 16 років. Договір було продовжено, безвізовий режим також діятиме до кінця 2027 року, домовлено, що цього року вони зустрінуться ще двічі.

Серед мантр, які повторювали різні китайські джерела напередодні та під час візиту (вочевидь, для гіпнотичного впливу на слухачів), лунали твердження, що РФ і КНР будують відносини на основі поваги до суверенітету, невтручання у справи інших країн, Статуту ООН і міжнародного права. Вони не дружать проти третіх країн і стоять на сторожі справедливого миру. Вони начебто вибудували модель відносин, яка позитивно впливає на регіональну стабільність і глобальний порядок, і це в жахливих умовах «закону джунглів», який нав’язують їм зовнішні сили. Хоч якими далекими від реальності є ці твердження, вони традиційно займають значну частину ефірного часу під час таких візитів. Схід — він такий.

У заявах для преси, які прозвучали після завершення переговорів, було дуже багато слів і жодної конкретики щодо практичних домовленостей. Серед підписаних документів (було проголошено, що їх близько 40) абсолютна більшість — це меморандуми про наміри. Вочевидь, залишилася на тому самому місці, що й раніше, волога мрія Путіна про побудову газогону «Сила Сибіру-2», яким він сподівається постачати до 50 мільярдів кубів природного газу до Китаю. Цей проєкт на столі вже 20 років. Ідеться про той самий газ, який колись постачали до ЄС, і нині для нього немає іншого шляху, ніж на Схід. Китай це чудово усвідомлює й тому досить спокійно очікує, поки РФ погодиться продавати цей газ практично за внутрішніми цінами. Заява Пєскова про прогрес у переговорах, на яких сторони погодили «технічні параметри й маршрут», а інші деталі ще треба узгодити, свідчить, що проєкт і досі залишається на стадії «китайської заморозки» — тобто невизначеності.

Серед політичних заяв привертає увагу спільне засудження вигаданого в Пекіні й Москві «відродження японського мілітаризму». Нескінченні звинувачення на цю тему звучать від моменту приходу до влади прем’єр-міністра Японії Санає Такаїчі, яка з усією рішучістю ініціювала перегляд стратегій безпеки та оборони, що залишалися незмінними протягом 80 років після Другої світової війни. Цікаво, що японські ЗМІ практично повністю проігнорували саміт Путіна та Сі, зосередивши увагу на візиті Такаїчі до Південної Кореї, який відбувався в той самий час і справді мав життєво важливе значення для всієї Східної Азії. Японія також висловила протест Китаю через напад на двох громадян Японії у ресторані в Шанхаї, де невідомий поранив їх ножем. Такі випадки почастішали останнім часом на тлі антияпонської пропаганди в КНР.

До цікавих моментів зустрічі в Пекіні можна було б віднести й спільну заяву про підтримку багатополярного світу, якщо забути, що першу таку заяву РФ і КНР передали до ООН… понад 30 років тому. Той факт, що саме під час переговорів Путіна та Сі державні медіа КНР оприлюднили офіційні підсумки візиту Дональда Трампа (вони такі самі, як і неофіційні, про що вже багато писали), спонукав деяких коментаторів висловити припущення про можливість започаткування тристороннього механізму консультацій США—КНР—РФ під час саміту АТЕК у листопаді у Шеньчжені. Водночас буквально перед прибуттям Путіна Трамп заперечив повідомлення ЗМІ про те, що Сі начебто сказав йому, що російський лідер Володимир Путін може «пошкодувати» про початок вторгнення в Україну. Посилаючись на невідомі джерела, Financial Times повідомила, що Сі зробив цей коментар під час тривалих переговорів, коли Трамп відвідав Китай минулого тижня. Президент США заявив, що «він ніколи цього не говорив». Майже синхронно прессекретар Міністерства закордонних справ Китаю Ґо Цзякунь заявив, що це повідомлення, «мабуть, вигадане без жодних фактичних підстав». Тим часом Кіріл Дмітрієв, який перебував у складі економічної частини делегації, повідомив ЗМІ, що Віткофф скоро вчергове відвідає Москву, наголошуючи в такий спосіб на «рутинному» характері діалогу зі США. Можливо, Віткоффу буде цікаво дізнатися подробиці про плани спільного освоєння Китаєм і Росією Арктики та Місяця, де вони вирішили будувати атомну електростанцію.

«Мирні» Китай і Росія, які нікому не загрожують і ні проти кого не співпрацюють, домовилися розширити спільні військові навчання, а також повітряне та морське патрулювання, згідно зі спільною заявою про сприяння всебічному партнерству, опублікованою Кремлем. Пекін і Москва й далі зміцнюватимуть дружбу між військовими двох країн, «поглиблюватимуть взаємну довіру у військовій сфері» та вдосконалюватимуть механізми співпраці. Сторони також наголосили на своєму намірі розвивати співпрацю щодо військового застосування штучного інтелекту.

Якщо згадати про Північну Корею, то лідери Китаю та Росії виступили проти економічних санкцій, примусового тиску й інших заходів, які загрожують безпеці Корейської Народно-Демократичної Республіки. «Пекін і Москва продовжать тісно співпрацювати для просування політичного вирішення питань на Корейському півострові та збираються відігравати конструктивну роль у створенні мирних механізмів, спрямованих на забезпечення стійкої довгострокової стабільності в Північно-Східній Азії», хоч би що це означало в їхньому розумінні.

Текст спільної заяви на 46 сторінок першим опублікував Кремль. Досвід показує, що китайський варіант зʼявиться значно пізніше, і його текст може відрізнятися, бо росіяни —  ще ті майстри перекладу. У російському варіанті абзац про Україну звучить так: «Сторони упевнені в необхідності повністю усунути першопричину Української кризи на основі дотримання принципів Статуту ООН у всій їхній повноті, сукупності та взаємозв’язку для гарантування взаємної безпеки та формування основ сталого миру. Керуючись цим, Сторони підтримують усі зусилля, які сприяють установленню довгострокового та сталого миру, а також виступають за продовження пошуку рішення шляхом діалогу та переговорів. Російська Сторона позитивно оцінює об’єктивну та неупереджену позицію Китайської Сторони з питань ситуації в Україні й вітає прагнення Китаю відігравати конструктивну роль у врегулюванні української кризи політико-дипломатичним шляхом».

Обережні надії на те, що повне усунення першопричин «Української кризи» проявиться у виведенні військ РФ із окупованих територій, звільненні всіх громадян України, яких утримують незаконно, поверненні викрадених дітей, виплаті репарацій і покаранні злочинців, навряд чи є обґрунтованими. Війна — спосіб існування путінського фашистського режиму. З часу приходу до влади Путіна Росія або готувалася до війни, або перебувала у стані війни. Війна — єдине, що тримає цей режим, тому жодні спільні заяви з Китаєм не варто сприймати як такі, що матимуть наслідки. Для КНР у цій ситуації найважливіше зберегти білими й недоторканними шати миротворця, який турбується про інтереси всього людства. Важливо також зберігати дружній до КНР режим у Кремлі. За підсумками двох самітів у Пекіні варто визнати, що наразі бажане Сі Цзіньпіну майже вдалося.