Митний саботаж. Чому Україна залишилася без статистики зовнішньої торгівлі

У держави не може бути «наших» чи «ваших» даних. Усі вони державні і мають слугувати її цілям. Утім, практика доводить зворотне. Кожен держорган має «свої» дані, тримається за них обома руками, як за найвищу цінність, і страшно не хоче ділитися. Подекуди до смішного, часом — до обурення. Ми ж наче прогресивна цифрова держава зі зразковою і справді дуже зручною «Дією» — буквально супермаркетом державних послуг. Але за цією вітриною — радянський сільмаг із порожніми полицями, продажами з-під поли, обліком в амбарних книгах, а головне, відвертим небажанням стати хоча б універсамом. Ми доведемо це на конкретному прикладі, і, попри тему, він не буде нудним: попереду сварки, інтриги, шантаж, саботаж і навіть трохи конспірології.

Восени минулого року Держстат перестав публікувати дані про зовнішню торгівлю товарами. Всяке буває, але місяць до місяця — і от за вікном травень 2026-го, а даних досі нема. Те, що мало кого занепокоїло на початку, наразі сильно напружує всіх, хто з цими даними працює, — від аналітиків і журналістів до Мінекономіки та НБУ, які їх використовують безпосередньо в роботі. Без цих даних неможливі ані макроекономічне планування, ані бюджетне, не працює адекватно контроль митних зборів та експортно-імпортної «тіні», буксує будь-яка державна аналітика і прогнози. Але паніки, як бачимо, нема.

Ще більше напружує пояснення від Держстату, яке весь цей час висить на відповідній сторінці замість звичної інформації про зовнішню торгівлю:

«Держстат не отримав відповідно до Угоди про інформаційне співробітництво від Держмитслужби в повному обсязі адміністративні дані щодо митних декларацій... що унеможливлює вчасне формування та поширення інформації».

Тобто митниця раптом перестала надавати інформацію Держстату і саботує цю передачу досі. Це вже цікаво. Ще цікавіші версії, чому ж митники вдалися до цього саботажу.

Офіційна версія Митної служби спрощено звучить так. Буцімто служба, вкотре перечитуючи Митний кодекс, усвідомила, що буквально роками неправильно розуміла його статтю 452 і насправді може надавати Держстату лише деперсоніфіковану інформацію щодо експортно-імпортних операцій.

Власне, ця деперсоніфікація буквально унеможливлює для Держстата роботу із митними даними, бо його методологія передбачає отримання всього масиву деталізованих даних, а не куцої записки «за окремими напрямами відбулись окремі зміни». Найбільша претензія до цієї версії — часовий лаг у шість років, адже востаннє зміни до статті 452 вносилися 2020-го, і якщо у це пояснення повірити, то варто весь склад митної служби відправити на тест PISA, що визначає вміння школярів розуміти прочитане.

Та й сама постановка проблеми дивна: деталізовані дані про зовнішньоекономічну діяльність конкретних компаній приховують від Держстату, який регулярно збирає дані про діяльність компаній і фізосіб-підприємців для формування офіційної державної статистики. Тобто про баланси, фінрезультати, обсяги виробництва та персонал Держстату можна знати, а от хто скільки завіз чи вивіз з країни товарів — зась?

Утім, у кулуарах митної служби поширена інша версія причин саботажу — лист від СБУ, який буквально заборонив митникам поширювати недеперсоналізовані дані про поставки товарів. Мовляв, митні бази можна купити на кожному кроці, час це неподобство нарешті припинити.

По-перше, принципово нічого з листопада не змінилося, митні бази і досі можна легко купити на чорному ринку. По-друге, кожен, хто такі бази хоч раз бачив, підтвердить — вони саме митні, а не держстатівські. Відмінність є, «гурманам» суто митний набір даних кидається в око одразу, і ми завжди бачили тільки його у «злитих» базах.

До того ж наші джерела у СБУ підтверджують, що лист про обмеження від СБУ митна служба справді отримувала, але стосувався він не усіх товарів узагалі, а лише подвійного призначення. Це вичерпний і зрозумілий перелік, який точно не становить усього масиву даних, які митники перестали надавати Держстату.

Однак є і третя версія подій, ще більш кулуарна, а головне, підтверджена нами у різних не пов'язаних між собою джерелах: саботаж митниці — це помста.

Саме так, Державна митна служба мститься Держстату за небажання поділитися із митниками статистичними звітами конкретних виробників сої та ріпаку. Оце так поворот.

Нагадаємо, що восени 2025 року було запроваджено 10% мито на експорт сої та ріпаку, але тих виробників, що експортують продукцію власного виробництва, від нього звільнили. З того моменту процес якісного моніторингу походження сої та ріпаку став справжнім головним болем держави, бо де є пільга, там одразу з'являються охочі її отримати незаконно. Тим і цікаві звіти, які виробники подають до Держстату, бо, на відміну від усіх інших звітів, їх зазвичай ніколи не занижують, — немає потреби. Отже, порівняння цих звітів із даними податкової чи Торгово-промислової палати справді було б цікавою вправою для митниці. І ми можемо лише сподіватися, що вдавалися б вони до цих порівнянь виключно із благими намірами. Але... за законом, Держстат не має права передавати статистичні звіти конкретних виробників.

Так, знову «ваша» і «наша» інформація, але в такому разі це має сенс, адже саме захищеність цих даних і відсутність прямих мотивів набрехати Держстату — запорука того, що дані будуть правильними, а країна оперуватиме точною інформацією. Тому на свідоме порушення закону Держстат не пішов, і буквально відразу надання даних від митниці припинилося. По суті, це шантаж на рівні держорганів, що триває більш як пів року без жодних наслідків для шантажистів.

Звісно, Держстат не сидить із сумним обличчям, а активно намагається знайти розумне рішення абсурдної проблеми. Почали із Дениса Шмигаля, який, будучи першим віцепрем'єром, відповідальний за все на світі, включно зі статистикою. Це був листопад минулого року. Шмигаль доручив Мінцифри розібратися в ситуації. Не розібралися. За усієї поваги до управлінського досвіду пана Шмигаля, Мінцифри точно не те міністерство, яке може вплинути на митну службу. Тут навіть доручення Мінфіну не факт що допомогло б. Тим паче весь цей час на офіційному рівні митниця наполягає, що причина у статті 452 Митного кодексу, а кодекс точно вищий за юридичною силою за якусь там Угоду про інформаційне співробітництво.

Власне, через цю «офіційну» причину розв’язати проблему швидко, тобто просто поновити надання даних, уже не вийде. Так, у митниці тепер новий очільник, колишній детектив НАБУ Орест Мандзій. Але, з одного боку, ми впевнені, що обмін інформацією із Держстатом не має бути першочерговою його проблемою, а з іншого — досвідчені колеги-митники точно добіжать до нього першими зі своєю версією подій. Тож, попри всю неправомірність причин, через які ця ситуація склалася, вирішуватимуть її виключно у правовий спосіб.

Наразі триває спільна робота Держстату тепер уже із Мін’юстом, Мінфіном і Мінцифри, націлена на внесення поправок у статтю 452 Митного кодексу. Зрозуміло, що це нешвидкий процес, і прогноз, отриманий чиновниками від законодавців, — кінець цього року. Хто слідкував за виключною непродуктивністю українського парламенту останнім часом, розуміє — прогноз дуже оптимістичний. Увесь цей час країна житиме без офіційної статистики про зовнішню торгівлю.

У виграші, між іншим, буде лише митниця, що заварила цю кашу, адже відсутність цих даних, крім усього іншого, не дасть можливості аналітикам бачити реальну експортно-імпортну картину та оцінювати доброчесність митників не за результатами переатестацій, а за конкретними діями. Ось вам і дрібка конспірології.

Що маємо у сухому залишку? Насамперед підтвердження деградації у держуправлінні, за якої відсутність офіційної статистики понад пів року не стала інституційним скандалом. Маємо свідчення вкрай низької ваги Мінцифри та нездатності відомства вирішувати профільні завдання. Прямо за Пинзеником — хочете, щоб зникли яблука, створіть міністерство яблук. Та й уся історія загалом демонструє, що і масштаб проблем, і шляхи їхнього розв’язання — навіть не дрібні, а дріб’язкові. І урядова неспроможність усе виправити швидко і правильно лише погіршує ситуацію. Митна служба, винуватиця скандалу, не лише не понесе жодної відповідальності — вона єдина, хто виходить із цієї історії у виграші та без претензій. Зрештою, замість публічної порки й негайного відновлення передачі даних ми отримаємо чергові поправки до Митного кодексу, бо кодекси наші все стерплять. Не здивуюсь, якщо після їхнього ухвалення Держмитслужбі ще й подякують за плідну співпрацю.