Стратегия отката? Как Кабмин вычеркнул европейские обязательства из плана действий на 5 лет

Українська влада заходить у новий конфлікт з Європою, який стосується боротьби з корупцією.

Цього разу йдеться не про якісь приголомшливі корупційні дії – але ситуація від того не менш загрозлива.

Йдеться про оновлену Антикорупційну стратегію на 2026-30 роки, ухвалення якої є одним із зобов’язань України на шляху до вступу.

Стратегія стосується низки визначених Євросоюзом критеріїв, за виконанням яких Брюссель оцінюватиме готовність України до вступу.

А доти – чи справді Київ має прогрес на європейському шляху.

Цю стратегію має затвердити Верховна Рада окремим законом.

Та важливий не лише факт ухвалення, а й зміст документа.

Саме тут маємо проблеми, які визнають навіть у партії влади.

"Уряд під головуванням Юлії Свириденко начхав на ключові євроінтеграційні обіцянки з комюніке Качки-Кос, – написала 18 травня голова антикорупційного парламентського комітету Анастасія Радіна ("Слуга народу").

– Уряд діє всупереч проміжним бенчмаркам для перемовин про вступ України до ЄС, які є офіційними вимогами.

Без виконання цих бенчмарків вступу до ЄС не буде".

Ще до цього емоційного посту Радіної ситуація поступово ставала незрозумілою чи навіть загрозливою.

Про це йшлося в недавній статті "Стратегія в обхід уряду", опублікованій на "Європейській правді".

Коротко історія виглядає так.

ЄС ще минулого року став наголошувати, що ухвалення цієї стратегії, яку Київ не поспішав розробляти, стає одним з ключових критеріїв.

Це запустило процес.

Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК) та профільні експерти розробили документ, що відповідав домовленостям з ЄС, і ще 2 квітня його передали уряду для внесення в парламент.

Але на цьому процес зупинився.

Уряд не поспішав з ухваленням.

13 травня Анастасія Радіна вирішила перебрати ініціативу і зареєструвала у Раді той проєкт Антикорупційної стратегії, який раніше подало уряду НАЗК.

А вже за два дні, 15 травня, уряд "навздогін" подав свій проєкт – як альтернативний до першого.

Між документами є кілька критичних змін.

Є навіть підстави говорити про нову атаку на антикорупційні інституції.

Зокрема, уряд пропонує викреслити зі стратегії держави принципові положення щодо незалежності Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) та конкурсів на топпосади.

Ці пропозиції суперечать власним зобов'язанням уряду, прописаним у так званому "плані Качки-Кос".

А також – "бенчмаркам" ЄС, тобто списку критеріїв, які Україна має виконати на шляху до вступу.

Що змінив уряд Юлії Свириденко.

Перш за все – про документ.

Уряд після значної затримки подав до парламенту проєкт закону про затвердження Антикорупційної стратегії.

Це – детальний документ, у якому добряче понад сотню сторінок.

За півтора місяця, які розроблений НАЗК проєкт провів на розгляді в уряді, його зміст залишився незмінним за більшістю пунктів.

Але до переліку тих небагатьох, що змінилися, увійшли найбільш чутливі положення.

Примітно, що в окремих пунктах урядовий проєкт став амбітнішим.

Але це відбулося у пунктах із загальними, декларативними твердженнями.

Наприклад, замість зобов’язання України проводити "постійний моніторинг стану та динаміки виконання Україною міжнародних зобов’язань у сфері запобігання і протидії корупції, відповідності антикорупційного законодавства України актам законодавства ЄС" тепер уряд пропонує Раді гарантувати "поступове приведення антикорупційного законодавства України у відповідність до актів законодавства Європейського Союзу" та "реалізацію рекомендацій, наданих Україні міжнародними інституціями".

Тобто замість "відстеження" Київ хоче зобов’язатися втілювати зміни, і це звучить добре.

Але подальший перелік очікуваних змін ставить це під сумнів.

Уряд, так само як і в початковому проєкті НАЗК, визнав у антикорстратегії, що "недостатнє забезпечення незалежності та інституційної стійкості САП знижує її ефективність".

Але далі – викреслив із переліку задач два інструменти забезпечення цієї незалежності, а саме обіцянку України надати САП право "вносити відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про можливе вчинення народним депутатом України кримінального правопорушення та погоджувати клопотання, які розглядаються слідчим суддею", а також "здійснювати інші необхідні слідчі дії та процесуальні дії у всіх кримінальних провадженнях, що належать до підслідності Національного антикорупційного бюро України, без залучення Генерального прокурора".

Зі стратегії повністю викреслили визнання державою заполітизованості процедури призначення та звільнення генпрокурора, а також запропоновані шляхи вирішення цієї проблеми.

Також із документа прибрали згадку про конкурси на посади керівників Державного бюро розслідувань (ДБР) та Нацполіції – щодо першого у початковому проєкті пропонувалося змінити чинні підходи до конкурсу, щодо другого – запровадити конкурс як такий.

Метою було – зробити відбір, що ґрунтується на заслугах кандидатів.

Також запропоновано низку змін поза межами антикорупційної інфраструктури.

У регулюванні містобудівної діяльності пропонувалося розробити і ухвалити системний кодекс у цій сфері, а тепер амбітність знизили до внесення точкових змін.

Унормування роботи НКРЕКП пропонувалося зробити через конституційні зміни, а уряд, лишивши визнання проблеми, відмовився згадувати про бажання внести зміни до Конституції навіть до 2030 року.

І, нарешті, карколомних змін зазнав блок щодо корупційних проблем у системі оподаткування.

Уряд прибрав усі згадки про наявність проблеми "ручного управління" у призначенні податкових перевірок, а також блок, де визнавалася проблемою "практика вибіркових звернень податкових органів до платників податків щодо штучного завищення ними прибутку для виконання податковою планових показників".

Так, ніби цієї проблеми, про яку знає весь бізнес, просто не існує.

Безпека для нардепів та контроль за розслідуваннями.

Та варто зупинитися на твердженнях Радіної про те, що урядові зміни суперечать рухові України до ЄС.

Чи дійсно це так? У чому полягає суперечність?.

Породжена тими подіями недовіра до щирості антикорупційних гасел української влади не згасла й досі – але тепер вона може запалати з новою силою.

Щоби владнати проблему браку довіри до України, Брюссель запропонував креативний хід.

Ним стало схвалення так званого "плану Качки-Кос" (офіційною мовою цей документ зветься "Спільна заява єврокомісарки Марти Кос та віцепрем'єра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Тараса Качки").

До "плану Качки-Кос" увійшли 10 пунктів, які Київ пообіцяв втілити до кінця 2026 року.

Серед них – зобов’язання щодо посилення незалежності НАБУ і САП, розширення їхньої юрисдикції на "всі посади з високим рівнем ризику на основі наявної незалежної оцінки" тощо.

Ще один ключовий документ – так звані бенчмарки ЄС, тобто індикатори, за якими держави-члени ЄС будуть оцінювати, чи виконує Україна вимоги для вступу в ЄС.

У них також йдеться про інституційне зміцнення антикорупційних органів.

Там є пряма вимога надати НАБУ і САП право порушувати кримінальні провадження проти народних депутатів без попереднього схвалення генеральним прокурором (номер критерію – IBM 23.6.3).

Отже, уряд відмовився виконувати обов’язковий критерій вступу до ЄС.

Пункт про незалежність слідчих та процесуальних дій НАБУ/САП від волі генерального прокурора не має дослівного аналога в критеріях, але відповідає вимогам "плану Качки-Кос" про незалежність антикорупційних органів у їхніх діях.

За іншими вилученими елементами також є суперечність зобов’язанням перед ЄС.

Зберегти собі генпрокурора.

Під час минулорічної атаки на НАБУ та САП ключовою була роль генерального прокурора.

Після того ще категоричнішою стала вимога ЄС змінити процедуру призначення на цю посаду.

У грудні 2025-го оптимізму щодо цього додав "план Качки-Кос".

Документ містить зобов’язання "провести комплексний перегляд процедури відбору та звільнення генерального прокурора з метою приведення її у відповідність до найкращих європейських практик із залученням Венеційської комісії".

Критерій у "бенчмарках" ЄС також вимагає "зробити процедуру відбору та звільнення генерального прокурора та високопосадовців прозорішою та заснованою на заслугах" (блок критеріїв IBM 23.2).

Саме таку ціль, як вже йшлося вище, зафіксовано в початковому законопроєкті НАЗК, зареєстрованому Радіною.

В урядовому ж законопроєкті про конкурси на посаду генерального прокурора немає нічого.

Цей блок повністю прибрали, включно з визнанням існування проблеми.

Хоча про інші конкурси в Генпрокуратурі згадка лишилася – йдеться про призначення "на посади прокурорів Офісу генерального прокурора та обласної прокуратури відповідно до рекомендацій Європейської комісії".

Варто зауважити, що в документах до урядового проєкту немає пояснень змін.

Зазвичай прихильники урядового підходу нагадують, що Україна не може змінювати Конституцію під час воєнного стану.

Однак стратегія розрахована на період до 2030 року, і початково в НАЗК записали туди й інші конституційні зміни – наприклад, щодо НКРЕКП.

Однак уряд вичистив усі ці згадки.

Лишається припускати, чи не стала ця "зачистка" потребою уряду обґрунтувати, чому там вирішили не чіпати політично вагому для влади та особливо для президента посаду генпрокурора.

Фобія прозорих конкурсів.

Зі змін, які уряд вніс до антикорстратегії, складається враження, що страх перед конкурсами на ключові керівні посади є сталою фобією влади.

Окрім посади генпрокурора, у проєкті Антикорупційної стратегії це проявилося у відмові від запровадження/зміни конкурсів на посади керівників Національної поліції та Державного бюро розслідувань.

У напрацьованій НАЗК Антикорупційній стратегії передбачено запровадження "прозорої, заснованої на заслугах та передбачуваної процедури добору на посаду керівника Національної поліції України із залученням незалежних експертів, делегованих міжнародними партнерами…".

В уряді це прибрали, натомість передбачивши поетапний перехід на "обіймання посад керівників у центральних та територіальних органах" Нацполу, яке здійснюватиметься "винятково на конкурсних засадах".

Треба зауважити: ані "план Качки-Кос", ані "бенчмарки" ЄС не містять положень щодо проведення конкурсу на посаду керівника Національної поліції.

А от щодо ДБР – згадки є, і чіткі.

У заяві Качки-Кос йдеться, хоч і доволі розмито, про "комплексний перегляд інституційної структури ДБР, механізмів забезпечення доброчесності та наглядових функцій для оцінки необхідності та доцільності подальших реформ відповідно до найкращих європейських практик…".

А от у "бенчмарках" все конкретно.

ЄС вимагає провести "реформу ДБР за значної участі незалежних експертів, визначених міжнародними партнерами" (IBM 24.3.1), і ЄС комунікував уряду про те, що чекає запровадження саме такого конкурсу з "міжнародниками", який врахує приклади, що стали історією успіху.

Урядовий законопроєкт це зобов’язання фактично ігнорує.

А отже, претензії Радіної про те, що урядові зміни суперечать рухові України до ЄС, мають усі підстави.

Чому уряд пішов на такі зміни? Відповідь на це запитання лишається відкритою.

Як і відповідь на запитання про те, чи вистачить у парламенту сміливості зберегти рух України шляхом європейської інтеграції і ухвалити той проєкт, що відповідає вимогам ЄС.

Бо зрештою це все одно доведеться зробити.

Звісно, якщо Україна бажатиме зберегти європейський вектор розвитку.

Автори: Анатолій Марциновський, Сергій Сидоренко.

редактори "Європейської правди".