Як може завершитися війна в Україні та чому вона схожа на Корейську – Foreign Affairs

Війна Росії проти України дедалі більше нагадує Корейську: фронт стабілізується, сторони виснажуються, а повне політичне врегулювання виглядає менш реалістичним, ніж тривале озброєне перемир’я.

Старший науковий співробітник Council on Foreign Relations і автор книги "Як закінчуються війни" Гідеон Роуз в колонці для Foreign Affairs проводить паралелі між Україною, Кореєю, В’єтнамом та нинішнім конфліктом США й Ірану – і пояснює, чому великі держави часто завершують війни не перемогою, а компромісом, який ніхто не вважає остаточним. LIGA.net переповідає коротко.

Від В’єтнаму до Ірану

У листопаді 1963 року лідерів Південного В'єтнаму та США вбили, що стало кризою для нового президента Ліндона Джонсона.

У В’єтнамі мотивовані та добре керовані сили півночі з партизанськими загонами постійно відвойовували позиції в режиму Південного В’єтнаму. Якби США не зробили нічого, Сайгон швидко впав би, а країна стала комуністичною.

Джонсон не був оптимістом щодо перемоги у війні, але боявся внутрішніх і зовнішніх наслідків поразки. Відтак вирішив посилити підтримку Сайгону в надії, що демонстрація сили змусить Ханой відступити.

Спочатку це означало надання економічної допомоги й військових радників. Потім – бомбардування. Згодом – відправлення наземних військ. Далі – ще більше військ…

Але Ханой не здавався. До 1968 року війна коштувала США стільки крові та грошей і спричинила такі внутрішні потрясіння, що Вашингтон почав шукати вихід.

Джонсон ніколи не визнав поразки, але обмежив ескалацію війни. Він оголосив одностороннє припинення бомбардувань, відійшов від політичного життя і передав проблему наступнику.

Річард Ніксон і його радник з нацбезпеки Генрі Кіссінджер успадкували бажання завершити війну. Спочатку намагалися досягти старих цілей новим поєднанням сили та блефу. Сподівалися, що північних в’єтнамців можна залякати новими жорстокими бомбардуваннями й дикими погрозами, що СРСР і Китай можна вмовити допомогти, а американців заспокоїти невеликим виведенням військ.

Але стратегія провалилася. СРСР не міг чи не хотів тиснути на в'єтнамців ухвалити угоду. Хо Ші Мін не відступав, війна затягувалася.

До осені 1969 року Ніксон повернувся до початкового стану. Але виведення військ США вже розпочалося, що посилило бажання Ханою перечекати Штати. Розчарування у Білому домі зростало. Кіссінджер наказав підготувати плани "жорстокого, карального удару" по ворогу.

Зрештою влада США поступово вивела війська і збільшила допомогу Сайгону. У 1973 році дійшло до угоди, яка дозволила Штатам припинити бойові дії та повернути додому своїх військовополонених, формально не зраджуючи союзника.

Але комуністи залишилися на місці у частинах півдня, які контролювали. Це дозволило їм відновити бойові дії, коли США вивели війська. Цей крок і обмеження Конгресу на нову участь Америки призвели до падіння Півдня через два роки.

Дональд Трамп теж почав кампанію проти Ірану, щоб завадити режиму аятол отримати ядерну зброю. Авіаудари США та Ізраїлю в червні 2025 року завдали значної шкоди іранській ядерній програмі.

Тоді Тегеран почав нарощувати звичайні військові сили. США та Ізраїль боялися, що це створить потужний щит, за яким Іран зможе продовжувати ядерні амбіції. Трамп "купився" на ізраїльські гарантії, що потужний удар з обезголовленням лідера повалить режим і вирішить проблему. У кінці лютого він схвалив спільну атаку США та Ізраїлю.

Авіаудари знищили значну частину військового потенціалу Ірану, вбили багатьох вищих чиновників, зокрема верховного аятолу Алі Хаменеї. Але його син Моджтаба успадкував посаду батька, а іранський режим залишився. Гірше – він завдав удару у відповідь по сусідах з Перської затоки та спричинив глобальну енергетичну кризу, заблокувавши Ормузьку протоку.

У квітні розчарований Трамп перейшов від гри Джонсона до гри Ніксона, спробувавши стратегію посилення тиску, ультиматумів і погроз з пропозиціями переговорів.

Цей підхід призвів до припинення вогню 8 квітня і прямих переговорів між посадовцями США та Ірану за посередництва Пакистану, але не дав бажаних поступок. Протока досі закрита, а вимоги обох сторін далекі одна від одної.

Трамп не планував тривалої війни, зі збільшенням витрат і падінням внутрішньої підтримки. Тому тепер шукає вихід, щоб врятувати лице, подібно до Ніксона. Але іранці, як і в'єтнамці, вперто не співпрацюють та роблять ставку на більшу стійкість у затяжному конфлікті.

Далі Гідеон Роуз прогнозує угоду, яка зупинить бойові дії, дозволить відновити судноплавство через протоку, але не вирішить інших спірних питань чи відкладе їх. Як і доля Південного В'єтнаму, доля іранської ядерної програми і режиму вирішиться іншим разом.

Корейські уроки для України

У червні 1950 року північнокорейські війська перетнули 38-му паралель у несподіваній атаці, щоб взяти весь Корейський півострів під комуністичний контроль. Гаррі Трумен інтерпретував це як залп у холодній війні та зобов'язався захищати Південну Корею, домовившися про дії на рівні ООН.

Війська КНДР просувалися вперед протягом літа, затиснувши сили ООН у невеликій зоні біля порту Пусан. У вересні успішна висадка генерала Дугласа Макартура у порту Інчхон, у тилу ворога, змінила хід війни, і невдовзі вже війська ООН відтісняли північнокорейців.

У жовтні, сповнені перемог і відчуваючи можливість об’єднати півострів на умовах Сеула, лідери США дали Макартуру свободу вести операції у всій Північній Кореї. Але коли ООН просунулися далі на північ, війна знову змінила керунок – китайські війська прийшли на допомогу корейцям і змусили сили ООН поспішно відступити на південь.

Сторони усвідомили, що вихід із глухого кута буде складним і дорогим. Тож розглянули можливість завершити війну через переговори на основі попереднього статус-кво. Макартур не погодився з цим і спробував саботувати рішення, роблячи войовничі заяви. Трумен у квітні усунув його від командування, замінивши Метью Ріджвеєм.

У червні 1951 року, коли сили ООН зірвали масований китайський наступ, сторони погодилися на перемир'я по 38-й паралелі, а в липні розпочали прямі переговори щодо припинення вогню.

Сучасники очікували результату за кілька тижнів. Але переговори зайшли в глухий кут, і запеклі бої тривали ще два роки. Перемир'я підписали в липні 1953 року, після смерті Сталіна, приблизно на тих самих позиціях, на яких сторони були у 1951 році.

Схожість війн в Кореї та Україні вражає. Повномасштабна війна в Україні розпочалася з несподіваного нападу росіян у 2022 році. Як і корейці у 1950 році, росіяни досягли успіхів, захопивши великі території. Американці та європейці зобов'язалися допомогти жертві чинити опір.

Як і в Кореї, у перший рік війни були значні військові невдачі з обох сторін, а потім кілька років інтенсивної безвихідної ситуації вздовж відносно фіксованих ліній фронту.

Коли Трамп обійняв посаду у 2025 році, то домагався врегулювання, спокушаючи Росію тим, що може зберегти територіальні здобутки, і залякуючи Україну відмовою у підтримці. Але жодна сторона не бажає погоджуватися на невигідну угоду, і бої тривають.

Що більше виснажуються сторони, то більше зростає ймовірність угоди, яка б зафіксувала глухий кут. Як і в Кореї, в Україні дуже жорстока війна.

Такі величезні зусилля, витрачені заради мінімальних здобутків, залишають слід – в Україні, як і в Кореї, після зупинки боїв, вони навряд чи відновляться найближчим часом. Зокрема, через пильність, з якою охоронятимуть лінію розмежування.

На межі ядерного удару

Усі чотири війни характеризує ядерне балансування. Війна у Кореї – перша в історії, коли обмін ядерними ударами між коаліціями був можливий.

Ядерні держави погрожували застосувати ядерну зброю, сподіваючись злякати ворогів, змусити їх поступитися, але не виконали погроз.

Ніхто не забуде, що на Україну напали після того, як вона відмовилася від ядерної зброї. Через її наявність КНДР не атакують. Через її відсутність – Іран лежить у руїнах.

В усіх чотирьох війнах є суперечки не лише між противниками, а й між партнерами. Великі та малі держави мають різні інтереси. Цю схему встановили в Кореї. Коли великі держави вирішили, що готові припинити бойові дії, то привели своїх молодших партнерів. Після смерті Сталіна нові радянські лідери вирішили скоротити втрати та дозволити перемир’я, а Вашингтон змусив Сеул ухвалити угоду, якій той опирався.

20 років по тому США змусили Південний В’єтнам ухвалити угоду. Сайгон врешті впав.

Україна досі опирається тиску невигідної угоди. Але якщо Росія колись буде готова укласти розумну угоду, США та Європа знайдуть способи зробити так, що Київ її прийме, – думає Гідеон Роуз.

Те саме щодо Ірану. Щойно Трамп знайде спільну мову з Тегераном, Америка відхилить бажання Ізраїлю та країн Перської затоки наполягати на жорсткішій лінії.

У цьому історичному римуванні є повторюване і наївне припущення лідерів, що військова сила може легко принести політичні вигоди, що ворог не відповість, що серйозне стратегічне планування не потрібне. На війні найнебезпечніші слова – "цього разу усе буде інакше".