Марек Буджиш: Росія розпочала сценарій ескалації проти держав НАТО. Хто першим змусить Україну до миру

З'єднуємо крапки: що відбувається?

З'єднаємо події останніх кількох днів — їхня концентрація не може бути випадковим збігом. Перед нами якийсь план. Питання лише в тому, чого хочуть досягти його автори і як далеко готові зайти. Ось моя інтерпретація подій.

Литва: перший сигнал тривоги в країні НАТО з початку війни

У минулу середу вранці у Вільнюсі завили сирени. Парламент, прем'єр-міністра та президента евакуювали до бункера, жителі отримали на смартфони попередження із закликом сховатися в укриттях. Одночасно в повітря піднялися винищувачі НАТО. Причиною стали дрони, що вторглися в повітряний простір країни і рухалися у бік столиці.

Як і в аналогічному інциденті в Польщі восени минулого року, влада Литви була попереджена білоруськими службами — роль яких у всій цій історії щонайменше неоднозначна. Важливо відзначити: те, що сталося у Вільнюсі, стало першою тривогою такого масштабу в країні ЄС і НАТО з початку війни в Україні. Вже з цієї причини те, що відбувається, можна назвати ескалацією.

Латвія та Естонія: дрони, блекаут і політична криза

Одночасно збройні сили Латвії оголосили тривогу, винищувачі НАТО були підняті на захист повітряного простору, у кількох регіонах введено режим підвищеної готовності. Причина та сама — вторгнення дронів. Однак ситуація в Ризі ускладнюється тим, що країна вже тиждень залишається без уряду: кабінет Евіки Силіні впав після того, як вона звільнила міністра оборони, котрий, на її думку, недостатньо підготував країну до загроз. Це сталося після інциденту, коли кілька дронів вторглися в повітряний простір Латвії — один з них вдарив по паливних резервуарах поблизу Резекне. Резервуар, на щастя, виявився порожнім, але напруженість різко зросла, тим більше що дрон виявився українського виробництва.

Спецслужби Литви та Латвії переконані: росіяни навмисно спотворили траєкторії українських систем великої дальності, що вже кілька тижнів активно атакують їхню територію, «перенаправивши» їх над обома прибалтійськими країнами. Паралельно на сході Латвії стався масштабний збій електропостачання — без світла залишилися 61 тисяча осіб, що є суттєвим для країни з населенням трохи більше 1,8 мільйона. В повітряний простір Естонії також вторгся невідомий дрон — сили безпеки були приведені в готовність, винищувачі НАТО підняті в повітря, об'єкт збито.

Перед нами «підручникова» картина асиметричної війни: прибалтійські держави атакуються безпілотними системами з важко встановлюваною атрибуцією, населення дедалі більше охоплене тривогою, відбуваються збої критичної інфраструктури, на все це накладається політична криза — і навіть якщо вона швидко вирішується (у Латвії вже сформовано нову коаліцію), відчуття нестабільності та занепокоєння залишається.

Наратив Кремля: погрози Прибалтиці та провокації СЗР

Російська кампанія впливу не забарилася. Служба зовнішньої розвідки (СЗР) у минулий вівторок заявила, що Україна нібито готує удари по Росії з території прибалтійських держав і що українські війська вже дислоковані в Латвії. В офіційному повідомленні названо латвійські військові бази Ādaži, Selija, Lielvārde, Даугавпілс і Jēkabpils, де нібито знаходяться українські сили. Росія також пригрозила Латвії «справедливою карою», від якої не врятує членство в НАТО, — що вписується в кремлівський наратив про нібито агресивну політику прикордонних з Росією держав.

Мотиви Кремля очевидні: посварити прибалтійців з Україною і домогтися того, щоб лідери країн — найпослідовніших прихильників Києва — почали тиснути на Зеленського з метою припинити удари далекобійними системами по цілях на території Росії.

Білоруський маневр: Лукашенко між Москвою і Вашингтоном

Але ставки в цій грі виходять далеко за межі Прибалтики — вона пов'язана і з Білоруссю. За кілька днів до загострення у Мінську пройшов «Фестиваль надії» — молитовний з'їзд протестантських громад, організований Франкліном Грехемом, відомим проповідником, сином Біллі Грехема. На «Чижівка-Арені» зібралися і помолилися разом 7,5 тисячі представників білоруських протестантських громад.

Чому ця подія така значуща? Грехем — не рядовий проповідник. Він вважається духівником Дональда Трампа, вів релігійну частину інавгураційної церемонії американського президента. Про його зв'язки з нинішньою адміністрацією свідчить і те, що на молитовному зібранні в Мінську були присутні Джон Коул, спеціальний посланник Білого дому по Білорусі, разом із дружиною. Грехем зустрівся з Лукашенком, а під час молінь закликав — як повідомляв канал Christian Vision — молитися за Трампа, Лукашенка і Путіна. Навіть якщо останнє не відповідає дійсності, кордіальний характер візиту і його проривне значення сумнівів не викликають.

Про перелом можна говорити хоча б тому, що до цього часу протестанти були найбільш переслідуваною релігійною громадою в Білорусі. Внаслідок репресій, яким сприяла Московська православна церква, що вважає сусідню країну своєю канонічною територією, кількість громад скоротилася з 1034 на початку 2024 року до 850 нині. Зміна курсу влади Мінська очевидна і політично вмотивована. У лютому американці зняли санкції з державного концерну «Білоруськалій» — найбільшого в країні та одного з провідних світових експортерів калійних добрив.

Однак цей жест практично не має значення, якщо водночас не зміниться політика сусідніх держав щодо транзиту білоруських добрив. Поки що Євросоюз у лютому відповів на американські дії збереженням санкцій, що змушує Лукашенка використовувати значно довший і дорогий маршрут через російські порти на Балтиці. Ті, своєю чергою, останнім часом інтенсивно бомбардуються українцями, що ще більше загострює питання.

Американці, про що публічно підтвердив президент Литви, почали тиснути на прибалтійців із метою перегляду їхньої політики щодо Мінська — поки безуспішно. За даними журналіста «Радіо Свобода» Валерія Карбалевича, Лукашенко запропонував Джону Коулу можливість для американського капіталу придбати та експлуатувати родовища калійної солі і навіть не виключив входження американців до капіталу «Білоруськалію». Якщо ця інформація підтвердиться, сам факт такої пропозиції став би проривом: росіяни роками хотіли купити частку в цій компанії, а Лукашенко завжди блокував угоду, затягуючи переговори до межі.

Ключове питання, з якого думки аналітиків розходяться: спроба Лукашенка зближення з Вашингтоном — це дія, узгоджена з Путіним, чи вияв прагнення Мінська розширити простір незалежності?

Ядерні навчання біля кордонів НАТО: масштаб і провокація

Відповідь на це питання важлива для інтерпретації білорусько-російських навчань ядерних сил, що пройшли по всій території країни минулого тижня. Вони мали відверто провокаційний характер. Росія задіяла 64 тисячі військовослужбовців, понад 7800 одиниць озброєння і військової техніки, зокрема понад 200 ракетних комплексів і понад 140 літаків — щоб продемонструвати: попри війну, країна має значний і небезпечний потенціал.

Маневри були оголошені раптово — повідомлення оборонних відомств обох країн з'явилися лише за день до їхнього початку. Аналітики НАТО вважали, що, як і торік, вони відбудуться восени. Українська сторона — і президент Зеленський, і головнокомандувач Сирський — публічно говорить про зростаючу загрозу удару з білоруського напрямку: тривожні переміщення військ, розчищення комунікаційних маршрутів, навчання цивільних лікарів з надання допомоги при вогнепальних пораненнях. На їхню думку, це може свідчити про підготовку нового російського наступу з півночі на Суми або район Чорнобиля. Не можна виключати і «розвороту» цих сил у бік прибалтійського напрямку.

Рябков і ядерний шантаж: послання Білому дому

У той час як розпочиналися ядерні маневри, заступник міністра закордонних справ Сергій Рябков дав інтерв'ю ТАСС. Він говорив про агресивну політику європейських держав щодо Росії, особливо підкресливши «відверто провокаційні дії» таких країн, як Фінляндія, що розглядає розміщення американської ядерної зброї на своїй території, а також польсько-французькі декларації про навчання сил, здатних нести ядерні заряди, над Балтійським морем. Рябков не лише пригрозив «адекватною відповіддю», а й заявив, що спроби «розтягнути» французьку ядерну парасольку на Схід, не кажучи вже про рухи в бік отримання власних спроможностей, ведуть до виходу Росії з будь-яких переговорів щодо роззброєння.

Ця остання погроза адресована Білому дому, зацікавленому в переговорах у «стратегічному трикутнику» за участю не лише Москви, а насамперед Пекіна. Росія, схоже, пропонує «пакетну угоду»: допомогу у завершенні війни з Іраном і підтримку ідеї ядерних переговорів, включно зі стримуванням амбіцій Північної Кореї, — але в обмін на згоду завершити війну в Україні на своїх умовах і «врегулювання» ситуації в Центральній Європі.

Американська гра: домінування над Україною і Польщею

У американців теж є своє бачення того, як поліпшити позиції. Вони хочуть домовитися про умови завершення війни, навіть якщо ціною виявиться Донбас, — оскільки це надасть їм статус гаранта безпеки, а отже, і майбутнього України, водночас заблокувавши можливості для європейців, які починають серйозно думати про самостійність. Для досягнення цієї мети необхідно встановити домінування над двома країнами: Україною і Польщею.

У першому випадку перешкодою є Зеленський, який не хоче віддавати Донбас. Однак його позиції ослаблені черговим витком корупційного скандалу навколо Миндича. У Києві, звідки я щойно повернувся, кажуть, що НАБУ — спеціальна антикорупційна прокуратура — фактично є інструментом у руках американців. Генеруючи «контрольовані витоки» до ЗМІ з найбільш чутливими фрагментами записів Миндича, вони таким чином — якщо вірити цьому наративу — послаблюють позиції Зеленського, а заодно і рішучість європейців продовжувати фінансування корумпованого табору влади. Чи означає це, що Зеленський і його оточення невинні та кристально чисті? Звичайно, ні. Але не будемо ідеалістами: записи, що компрометують правлячий табір, завжди з'являються в ключові моменти, коли приймаються стратегічні рішення. Дивовижний збіг.

Польща під тиском: американська військова присутність як важіль

Зараз ідеться про те, щоб примусити до завершення війни. Ми парадоксальним чином спостерігаємо перегони у цій сфері. Росія хоче залякати європейців, спокушаючи Трампа і підриваючи НАТО. Американці, своєю чергою, хочуть управляти процесом завершення війни, оскільки провал на цьому напрямку може в довгостроковій перспективі означати, що вони втрачають позиції і в Європі — якщо держави континенту почнуть серйозно, а не декларативно, думати про «стратегічний суверенітет».

Американці тиснуть і на європейських союзників, зокрема на Польщу. Важко інакше інтерпретувати рішення призупинити ротацію військових контингентів до нашої країни. Згідно з «заспокійливою» заявою Пентагону, ми як і раніше зразковий союзник, однак у питанні військової присутності однозначності вже немає. Незважаючи на декларації про «збереження сильної військової присутності в Польщі», Міністерство оборони підтверджує рішення скоротити з чотирьох до трьох кількість бригад сухопутних військ, дислокованих у Європі. Звідки буде виведена одна з них — неясно: призупинення ротації означає, що, можливо, з Польщі, хоча раніше лунали й декларації про виведення американської бригади, розквартированої в Баварії.

Таку постановку питання важко розцінювати інакше, ніж тиск на Варшаву з метою перегляду її позиції. В грі може бути європейський стратегічний суверенітет, який Туск збирається будувати, жорстка позиція щодо Білорусі, а можливо, і умови підтримки України та завершення війни. Перехід Польщі до умовного «табору Трампа» кардинально змінює ситуацію — і для Європи, яка без Польщі не збудує систему оборони східного флангу, і для України. Питання в тому, чи готові американці — чого я не виключаю — домагаючись своїх цілей спровокувати урядову кризу в Польщі.

Європа під подвійним тиском: між Москвою і Вашингтоном

Росія обрала інший підхід: ескалацією напруженості залякувати західних європейців. Велика Британія вже послабила санкції проти Росії — ослаблений поразкою на місцевих виборах Стармер не хоче зростання цін на автозаправках. Брюссель шукає переговорників, здатних розпочати діалог з Москвою. Не бажаючи прийняти пропозицію Путіна призначити головним переговорником Шрьодера, розглядають кандидатури Драгі, Ніністе, Меркель або Стубба. Різниця в їхньому ставленні до Росії невелика — всі виступають за переговори. Ось тільки Меркель історично поступалася росіянам, а чинний президент Фінляндії, який має найменші шанси, виступає за переговори «з позиції сили». Щоб їх вести, треба мати силу — а росіяни мають намір показати європейцям, що ті її позбавлені.

Два нові елементи — суперництво з американцями і прагнення завершити війну в Україні (досягти чого нині можна лише зруйнувавши коаліцію прихильників Києва і позбавивши країну, що воює, фінансової підтримки) — збільшують ризик ескалаційних сценаріїв. Гра про умови завершення війни, зокрема про те, яким буде стан безпеки України і всієї Центральної Європи, вже почалася. Росіяни рушили з місця і будуть ескалувати, бо бояться: американці їх випередять.