Портников: Візит Путіна до Китаю не приніс головного

Путін і Сі Цзіньпін використали зустріч не для проривних домовленостей, а для демонстрації власної незмінної влади та геополітичних амбіцій.

Поки Китай намагається закріпити за собою роль одного з головних центрів світової політики, візити Дональда Трампа та Володимира Путіна до Пекіна стали приводом для нових дискусій про баланс сил між США, Росією та КНР. Журналіст і політичний оглядач Віталій Портников аналізує, чому зустріч Сі Цзіньпіна з Путіним виявилася радше демонстрацією політичних амбіцій, ніж майданчиком для реальних домовленостей. Докладніше - у колонці автора.

Візит президента Російської Федерації Путіна до китайської столиці за підсумками можна порівняти з візитом президента Сполучених Штатів, який відбувся буквально за кілька днів до перебування Путіна в Китаї. Про підсумки візиту Дональда Трампа говорили: "Не посварилися — і вже добре". Щодо підсумків візиту Путіна можна сказати: не домовилися про щось більш серйозне — і це вже можна вважати нашим із вами успіхом.

Путін відбув із китайської столиці, але навіть російські пропагандистські коментатори не можуть чітко сформулювати, для чого він туди їздив. Перелік документів, які були підписані у присутності президента Російської Федерації та голови Китайської Народної Республіки, — це радше меморандуми й угоди про наміри. Про якісь нові конкретні домовленості між Москвою та Пекіном узагалі не йдеться.

І прессекретареві Путіна перед візитом знову доводилося пояснювати, що питання, пов’язані з газогоном "Сила Сибіру-2", а це, можливо, найбільша економічна зацікавленість Путіна, уже принципово узгоджені. Але залишилося домовитися про деталі. Водночас у Москві про долю цього маршруту говорять уже багато років поспіль.

Тоді може виникнути питання: а для чого взагалі Путін приїздив до китайської столиці? Візит мав насамперед церемонійне значення, і про нього домовилися ще до приїзду американського президента до Пекіна.

Насамперед голові Китайської Народної Республіки Сі Цзіньпіну потрібно було продемонструвати, що його стосунки з Російською Федерацією дорівнюють стосункам зі Сполученими Штатами і що саме він, Сі Цзіньпін, нині є геополітичним лідером світу, до якого приїжджають і президент Сполучених Штатів, і президент Російської Федерації. І все це — протягом лише одного місяця.

До речі, зараз китайці намагатимуться навіть організувати тристоронню зустріч президента Сполучених Штатів, президента Російської Федерації та голови Китайської Народної Республіки в Китаї. Ще один важливий елемент цієї ідеї — нагадування про те, що Сполучені Штати й Російська Федерація перебувають не в найкращих стосунках між собою, але кожен із їхніх лідерів прагне мати хороші відносини з Пекіном.

І тоді Сі Цзіньпін може виступати як медіатор між Трампом і Путіним. Це не відповідає реальності. Адже ми бачимо, що американський президент тяжіє до контактів зі своїм російським колегою, уже запрошував його до Анкориджа. І таким чином роль, яку Сі Цзіньпін міг би відігравати під час попереднього президентства — президентства Джозефа Байдена, — за перебування Дональда Трампа в Овальному кабінеті взагалі не має жодного значення.

Але голові Китайської Народної Республіки, звичайно, хочеться виглядати інакше. А Путін йому в цьому просто не може відмовити, тому що економічна залежність Російської Федерації від Китайської Народної Республіки, особливо на тлі російсько-української війни та західних санкцій проти Росії, продовжує зростати.

І російські лідери не втомлюються підкреслювати, наскільки серйозно вони ставляться до своїх взаємин із Китаєм і яку важливу цивілізаційну роль відіграє Китай у їхньому власному житті. Пам’ятаєте, як свого часу Путін розповідав про те, що його онуки вивчають китайську мову, і навіть його донька займається її вивченням? Під час перебування російського президента в китайській столиці цим вихвалявся вже інший російський чиновник — прессекретар Путіна Пєсков.

Так що бажання сподобатися китайським господарям стає питанням виживання в тих умовах, у яких сьогодні перебувають російська держава та її економіка. Але водночас Сі Цзіньпін не поспішає робити якісь нові кроки назустріч цій державі й цій економіці, бо прекрасно усвідомлює їхню залежність від власної допомоги, від закупівлі нафти, від постачання комплектуючих, потрібних для виробництва російських ракет і безпілотних літальних апаратів, від можливостей Китаю пом’якшити наслідки руйнівних для російської економіки західних санкцій.

Так що Путін прибув до китайської столиці насамперед для того, щоб підкреслити геополітичну вагу Сі Цзіньпіна і дати можливість китайським коментаторам нагадати про те, наскільки серйозними нині є зовнішньополітичні можливості голови Китайської Народної Республіки та генерального секретаря Комуністичної партії.

Сі Цзіньпіну потрібно доводити це щодня, адже йому необхідно нагадувати соратникам по партії, що вони недаремно обрали його своїм лідером на третій термін. Ну і, до речі, про це обрання на третій термін.

Путін у Китаї також "святкував" свій 25-й візит до Китайської Народної Республіки. Для Путіна, як і для Сі Цзіньпіна, це справжня перемога. Адже Путіну вдалося зламати російську Конституцію, яка, в принципі, передбачала, що президент країни може обиратися лише на два терміни.

За 26 років свого перебування при владі Путіну вдалося перетворити ці два терміни на довічне президентство. І ми з вами прекрасно розуміємо, що президент Російської Федерації планує залишатися на цій посаді пожиттєво. Те саме зробив і Сі Цзіньпін — голова Китайської Народної Республіки зламав традицію, яка передбачала, що керівник держави і партії залишається на своїй високій та відповідальній посаді лише два терміни, а потім передає владу наступникові.

Сі Цзіньпін, як ми розуміємо, також не збирається розлучатися з портфелями голови Китайської Народної Республіки та генерального секретаря Центрального комітету партії. І зараз у Пекіні і Путін, і Сі Цзіньпін, можна сказати, святкували перемогу над обома системами влади — і російською, і китайською.

І, можливо, цей тріумф автократів — демонстративний і самовпевнений, ще й на тлі недавнього візиту Трампа та готовності американського президента розмовляти із Сі й Путіним — був для них набагато важливішим, ніж конкретні економічні та політичні домовленості, яких вони так і не досягли.