"Будуємо фундамент": командир 30-го корпусу МП генерал Делятицький, який пройшов війну від Криму до Дніпра, про повернення півострова

Як змінилася морська піхота з того часу, як Ви зі своїм підрозділом вийшли з Криму?

Коли ми у 2014-му році виходили на материкову частину України, військо було у складному та дещо невизначеному становищі. Майже одразу після цього розпочалося формування нової морської піхоти. Відбулися системні перетворення і наші підрозділи змінилися докорінно. Ми пройшли шлях від обмежених можливостей і застарілого підходу до успішного, сучасного, мобільного та добре підготовленого військового з'єднання. Кардинально змінилися системи підготовки та забезпечення, а підрозділи морської піхоти здобули серйозний бойовий досвід, починаючи від періоду АТО/ООС до широкомасштабного російського вторгнення.

Найбільша зміна — це люди. Ті, хто пройшов Крим та брав безпосередню участь у бойових діях, сформували ядро нової морської піхоти. Після широкомасштабного вторгнення до наших підрозділів долучилося багато вмотивованих та успішних людей з цивільного життя, спеціалістів, яких ми потребували та які посилили наші можливості.

Сьогодні морська піхота — це сила, яка виконує бойові завдання на найскладніших ділянках фронту російсько-української війни. Це не далося нам легко. На жаль, нам довелося втрачати побратимів і ми добре знаємо ціну, яку ми платимо до сьогодні.

Пройшло два роки з дня створення корпусу морської піхоти: чи можна вже зробити висновки про наслідки переходу на корпусну систему?

Сама суть, яку закладали у перехід війська на корпусну систему, на мою думку, дуже дієва та наближає нас до набагато більш успішного, злагодженого та ефективного ведення бойових дій, а відтак, збільшує наші можливості у протидії ворогу. Однак якщо говорити саме про 30-й корпус, то ми зараз у становищі, коли одразу кілька окремих бригад морської піхоти боронять країну в операційних смугах відповідальності інших корпусів. Тобто наш корпус фактично розпорошений по всій лінії зіткнення: від півдня до північного сходу країни.

Це не є секретом. Зрозуміло, що є об'єктивні причини, чому ситуація на сьогодні така. Інтенсивність бойових дій, постійна зміна обстановки вимагає присутності наших підрозділів на різних ділянках фронту. Морська піхота — завжди там, де найважче. У разі, коли всі бригади, полки та окремі батальйони були б обʼєднанні для виконання завдань на одному напрямку, це могло б дати кращий ефект. Це дасть змогу покращити керованість та створить умови для масштабування. Це покращить управління великими підрозділами та дасть змогу оперативніше реагувати на зміну обстановки. Крім того, з'явиться системність у застосуванні сил. Корпусна система як така передбачає цілісну логіку використання сил і засобів: планування операцій, ротацій, накопичення резервів, узгодження дій з артилерією, безпілотними підрозділами.

Варто зазначити, що корпусна структура змусила формувати повноцінні штаби, вирощувати командирів оперативного рівня. Це підвищує загальний рівень управління. Важливо зазначити, що корпус має більше можливостей діяти автономно, як самодостатнє угруповання — із власними засобами підтримки, розвідки та логістики. Це особливо важливо у динамічній війні, яка зараз триває.

Як і для чого відбулася нещодавня трансформація бригад берегової оборони у бригади морської піхоти?

Переформування бригад берегової оборони у бригади морської піхоти — це не просто про зміну назви. Йдеться про зміну ролі, підготовки та способу застосування підрозділів. По перше, це стосується уніфікації сил у межах одного військового угруповання. Раніше підрозділи берегової оборони та морської піхоти виконували хоч і суміжні, та все ж різні завдання. Берегова оборона більш статична, вона про активну оборону рубежів у смузі відповідальності.

Морська піхота — це про маневр та динаміку, це про наступ. Це робота на суходолі, в повітрі та на воді. Перехід бригад берегової оборони на штати морської піхоти дав змогу отримати спільні стандарти підготовки, краще планування операцій, ефективніше управління силами в прибережній зоні. Крім того, колишні підрозділи берегової оборони вже отримують інше озброєння та забезпечення, що розширює їхні можливості під час виконання бойових завдань. Що своєю чергою збільшує можливості корпусу загалом.

Варто зазначити, що збільшується мобільність цих підрозділів. Не маємо забувати, що для розвитку корпусу морської піхоти потрібні не окремі різнорідні частини, а уніфіковані бригади з однаковою структурою та підходами. Це спрощує управління та підвищує ефективність.

Що це означає на практиці:

• змінюються програми підготовки (більше практикуються штурмові, десантні, маневрені дії);
• переглядається структура підрозділів;
• підвищуються вимоги до особового складу;
• поступово змінюється техніка та оснащення;
• формується інша культура: у морській піхоті діють усталені цінності, традиції та звичаї, які послідовно формуються та передаються новим підрозділам.

Це не швидкий процес, він триватиме деякий час. Частина підрозділів уже воює на рівні морських піхотинців, інші ще проходять цей шлях.

Морська піхота — це війська, які "покликані" воювати біля моря. Але у російсько-українській війні морпіхи часто виконують завдання вглибині суходолу. Чим зумовлено таке використання елітних підрозділів?

Це не відхилення від норми, а радше повернення до реальної ролі морської піхоти в сучасній війні. У складі Збройних сил України морпіхи — це не лише про море, а про найбільш підготовлену мобільну піхоту, здатну діяти там, де найскладніше.

На сьогодні підрозділи морської піхоти доводять свою ефективність фактично по всій лінії бойового зіткнення. Це і схід України, і оборона Придніпровського напрямку. Теперішня війна — це тисячі кілометрів фронту, без чіткої "морської лінії" бойових дій. Більшість боїв відбувається на суходолі, і саме там потрібні найбільш боєздатні підрозділи.

Морпіхи традиційно мають вищий рівень фізичної та тактичної підготовки, кращу злагодженість підрозділів та здатність діяти автономно. Не варто забувати, що морські піхотинці — універсальні бійці, яких готують не тільки до десантних операцій, а й до штурмових дій, оборони, боїв у міській забудові та швидких маневрів за різних умов на різних напрямках. Не секрет, що у війні високої інтенсивності, а саме таку війну ми й ведемо, завжди є дефіцит та попит на підрозділи, які можуть виконувати найважчі завдання. Морпіхи часто стають саме такою "ударною силою".

Станом на сьогодні, враховуючи контроль противника над окремими акваторіями та загрози (ракетні удари, розвиток безпілотних систем, мінування, флот), масштабні морські десанти ускладнені. Тому потенціал морської піхоти реалізується там, де це можливо — на суходолі.

Морпіхи, зокрема, воюють на одному з найскладніших напрямків — Херсонському: як вдається утримувати плацдарм на лівому березі річки Дніпро (район Антонівського мосту) і одночасно не давати ворогу закріпитися)?

Так, дійсно, Херсонський напрямок складний та дуже специфічний, враховуючи географічні умови та способи ведення тут бойових дій. Насамперед це обумовлено мережею водних перешкод та розгалуженою острівною зоною.

Варто розуміти, що плацдарм на лівому березі річки Дніпро — це не класична "суцільна лінія фронту". Це дуже складна зона бою: острови, протоки, дачні масиви, "сіра зона", де постійно відбувається боротьба за ініціативу. Морська піхота на цьому напрямку утримує свої позиції на правому березі, протистоїть намаганням ворога закріпитися в острівній зоні дельти Дніпра і водночас успішно утримує свої позиції на лівому березі. Атаки російських окупантів відбуваються в режимі нон-стоп.

Необхідно зазначити, що чинник річки працює "на руку" як нам, так і ворогу. З одного боку, Дніпро та його притоки ускладнюють масштабні наступальні дії противника, фактично стримуючи його просування. Але водночас річка ускладнює логістику: підвезення боєприпасів, ротацію, евакуацію — це все відбувається в обмежених умовах та з активною протидією ворога. Завдяки постійному моніторингу та розвідці, точковим штурмам, контратакам і постійній зміні позицій наші підрозділи впевнено тримають свої рубежі на лівому березі. Однак активна протидія ворожій агресії на цій ділянці фронту полягає не лише в утриманні наших позицій на лівому березі.

Варто зауважити, що російські загарбники влаштовують тут справжній терор цивільного населення, бʼючи по інфраструктурі, громадському транспорту, машинах швидкої допомоги, школах, місцях скупчення людей. Ворог застосовує для цього весь спектр свого озброєння — ствольну артилерію, РСЗВ, авіацію та, особливо, ударні БпЛА. Лише впродовж одного тижня російські загарбники можуть запустити по Херсону та області більше п'яти з половиною тисяч БпЛА.

Морські піхотинці активно протидіють цій агресії. Ми підходимо до цього за допомогою комплексних методів і рішень, поєднуючи тактичну гнучкість з ініціативою на місцях. Система радіоелектронної розвідки та радіоелектронної боротьби, мобільні вогневі групи, застосування дронів-перехоплювачів забезпечують знищення до 90% ударних дронів, які використовує противник. Ми постійно працюємо над знищенням логістики противника та недопущенням накопичення його сил. І, звичайно, сам факт присутності Сил оборони України на лівому березі створює постійний тиск і змушує противника тримати там свої резерви.

Для ворога існує постійна і потужна перешкода у закріпленні в острівній зоні, оскільки там він перебуває під постійним вогневим контролем та змушений оперативно реагувати на загрозу розширення плацдарму. Підрозділи морської піхоти успішно утримують свої позиції завдяки тому, що підготовлені до дій у таких умовах, здатні діяти автономно та адаптовані до маневрової, динамічної війни.

Чим відрізняється нинішній характер бойових дій від того, що було у 2022–2023 роках?

Війна дійсно змінилася, і досить суттєво. Головна відмінність — вона стала більш технологічною та "прозорою". Тобто якщо у 2022–2023 роках була можливість діяти шляхом раптовості та маневру великими підрозділами, то зараз поле бою краще контролюється обома сторонами. Насамперед завдяки сучасним засобам ведення розвідки та новітнім технологіям. Наразі ми бачимо, що будь-який рух швидко виявляється й накривається вогнем. Якщо говорити предметно, то хід бойових дій кардинально змінило домінування дронів.

Сьогодні БпЛА — ключовий чинник у веденні розвідки в режимі реального часу. Вони також масово застосовуються як засіб ураження. Завдяки їхній роботі контролюється тил та шляхи логістики. "Сховатися" на полі бою стало складніше. Як я вже зазначав, тактика великих маневрів залишилася в минулому. Наразі бої ведуться малими групами, а просування здійснюються лише на сотні чи десятки метрів. Здобути окрему позицію нині складніше. Крім того насиченість інженерними загородженнями стала більшою, щільнішою. Це ускладнює наступальні дії, уповільнює будь-які зміни лінії бойового зіткнення та збільшує втрати під час штурмів.

Розвиток технологій БпЛА дає змогу уражати не лише передній край, а й завдавати ударів вглиб, знищувати логістику, склади та пункти управління. Тил, фактично, перестав бути "безпечним". Не варто забувати, що якщо раніше більше значення мали швидкість та маневр, то зараз війна набула виснажувального характеру, де на перше місце виходить ресурс (людський та технологічний), можливість ротації та відновлення підрозділів. Тому ми зараз активно займаємось "перемелюванням" сил ворога. Але незважаючи на величезний стрибок у розвитку сучасних технологій, саме піхота бере та утримує позиції. Її роль надзвичайно важлива. І вимоги до неї зараз інші: це робота з урахуванням дронів, взаємодія та злагодженість малих груп і швидка адаптація.

Як останнім часом змінилася підготовка морпіхів у контексті бурхливого розвитку новітніх технологій?

Підготовка в Збройних силах України за останній час змінилася кардинально. Морпіхи — не виключення. Якщо раніше акцент був на фізичній, вогневій і тактичній підготовці, то зараз до цього додався цілий пласт технологічних навичок. Наразі вміння працювати з дронами — це вже базова навичка, а не "спеціалізація". Кожен підрозділ працює з БпЛА, морпіхи вчаться не лише літати, а й коригувати вогонь, скидати боєприпаси, працювати проти ворожих дронів. Це вже не ексклюзив, а світова тенденція.

Неможливо не згадати й те, що зараз відбувається інтеграція FPV-дронів та різних ударних систем у підрозділи, проводиться постійна підготовка операторів FPV-дронів, робота із системами "камікадзе". Масштабування таких навичок у бригадах відбувається, як то кажуть, семимильними кроками. Паралельно з навичками застосування дронів, у наших підрозділах також в обовʼязковому порядку навчають як виживати під постійним спостереженням, маскуватися від БпЛА та як діяти під час подавлення зв'язку та GPS.

Варто розуміти, до чого це все призводить: сучасний морський піхотинець вимушений працювати з великими об'ємами даних і має швидко ухвалювати рішення та адаптуватися. Це робота з планшетами та картами в реальному часі, потоками розвідданих. Фактично, це елементи цифрового бою, де важливо не лише стріляти, а й обробляти інформацію.

Акценти у підготовці наразі змістилися у бік дій малими групами, покращення вмінь працювати автономно та без постійного нагляду, впровадження навичок швидкої адаптації під зміну обстановки.

Триває п’ятий рік повномасштабного вторгнення: як здолати втому від війни? Чи існують такі рецепти?

Втома — це нормальна психоемоційна реакція на затяжну війну. Вона є у всіх: і на передовій, і в тилу. На жаль, не існує універсального рецепту, який би це прибрав. У нашому випадку працює наступне: дисципліна, відповідальність і усвідомлення, за що ми тут стоїмо. Допомагає розуміння, що це не абстрактна війна. Вона стосується кожного з нас. Це про наші домівки, родини, майбутнє. Коли ти це усвідомлюєш — з'являється ресурс навіть тоді, коли фізично і морально, здавалось би, уже неможливо триматися.

Війна стала затяжною, а це означає, що нам потрібно змінювати підхід до якісних ротацій, відновлення підрозділів та підтримки людей на місцях. Триматися допомагають люди поруч, побратими. Коли ти бачиш, як працюють підрозділи, як кожен викладається на своєму місці — це найбільше додає мотивації. Втома не зникає, але вона припиняє бути вирішальним чинником. Ми вже заплатили дуже високу ціну за право жити у вільній країні. Ми втратили на цій війні побратимів. І ми маємо довести свою справу до кінця.

Що б Ви назвали найбільшим своїм досягненням і найбільшим розчаруванням за останній час?

Досягнення, безперечно, це те, що ми вистояли, адаптувалися і продовжуємо бити ворога. Відбулася трансформація, завдяки якій ми змогли побудувати працюючу систему і підготувати людей, що здатні виконувати найскладніші завдання у складі Збройних сил України. Те, як вони воюють сьогодні, — це зовсім інший рівень.

Треба розуміти, що сьогодні ми будуємо фундамент, який стане основою для майбутньої української армії, яка необхідна нашій країні. Бо лише міцна й боєздатна армія — запорука нашого існування, як держави. Розчаруванням я б назвав те, що цю основу доводиться будувати в умовах щоденних втрат та постійного тиску. За цим результатом стоїть дуже висока ціна, надзвичайно висока.

Ви багато часу провели у Криму… Чи вдасться Україні, на Вашу думку, повернути півострів?

Крим — це територія України. І це не обговорюється. Відповідно, питання, на мою думку, полягає не у тому "чи вдасться", а в "коли і яким чином". Ми усвідомлюємо, що це складний процес, який залежить від багатьох військових та політичних чинників. Проте це питання не лише про територію. Це про міжнародне право, про справедливість і про ціну, яку Україна вже заплатила.

• Редакція Фокусу щиро вітає бійців та офіцерів з Днем морської піхоти України та бажає сили духу, здоров'я та, звичайно, нашої спільної перемоги!