Обережно, кусається! Історія харківського інституту, який дивував Нільса Бора та Роберта Ван де Граафа

Український фізико-технічний інститут (УФТІ) у Харкові – це великий науковий квартал зі своєю історією. У 1930-х роках тут працювали такі відомі вчені, як Лев Ландау та Нільс Бор, сюди з’їжджалися й інші фізики з різних країн.

Саме в цьому закладі вперше в СРСР розщепили атом, збудували один із найпотужніших на той час генераторів Ван де Граафа й зробили відкриття, які вплинули на розвиток світової науки.

Зараз лише в деяких приміщеннях продовжують займатися наукою, а про роль інституту навіть не знає більшість харків’ян.

Місто, де будували експеримент епохи

Український фізико-технічний інститут почав працювати у 1928 році, коли радянські люди щиро вірили: новий світ можна швидко побудувати з нуля. Харків тоді був столицею радянської України, тому його й обрали для створення головного наукового центру.

Виділили територію на околиці міста й почали зводити великий комплекс, над проєктом якого працювали найкращі архітектори з Ленінграда. З усіх стилів обрали популярний тоді конструктивізм: без зайвого декору, але з натяком, що все це робиться для далекого майбутнього.

Паралельно збирали команду – молодих фізиків з усього Радянського Союзу, ще й запросили спеціалістів з-за кордону. Всім було від 24 до 26 років, найстаршому – Івану Обреїмову – виповнилося 35, тому саме він очолив інститут.

По суті, це був експеримент не лише в науці, а й у підході: ставка на молодих, амбітних і ще не зашорених науковців, які мали швидко досягти гарних результатів.

Бор, Дірак і Ландау в одному місці: випадковість чи магніт науки?

У 1930-х роках УФТІ став місцем, яке приваблювало фізиків із різних країн: приїздили австрійці, німці, американці, дослідники з Англії та Франції. Більшість із них згодом очолили власні великі наукові центри, які стали відомими на весь світ.

У Харкові працював всесвітньо знаний фізик Лев Ландау, неодноразово приїжджали Нільс Бор та Поль Дірак – ще один майбутній Нобелівський лауреат. Для того часу це був рідкісний випадок, коли під одним дахом перетиналися настільки різні наукові школи, а дискусії велися на міжнародному рівні.

Уже на початку 1930-х років УФТІ отримав славу одного з найсильніших фізичних центрів світу. У 1932 році в інституті вперше в СРСР розщепили ядро атома – майже паралельно з британськими дослідниками, які зробили це лише на кілька місяців раніше за харків’ян.

Та й не дивно, адже тоді теоретичний відділ УФТІ очолював сам Лев Ландау, який перебрався до Харкова з Ленінграда й швидко став одним із провідних вчених закладу.

Додавала ентузіазму науковцям і табличка з цитатою німецького хіміка, нобелівського лауреата Фріца Габера: “Якщо вам вдасться здійснити заплановане, то ви матимете найкращий фізичний інститут у Європі”.

Секретний світ усередині Харкова

У 1935–1936 роках УФТІ зробив ще один крок, який тоді здавався фантастичним. На території інституту зібрали на той час найбільший у світі електростатичний генератор Ван де Граафа – з величезною металевою кулею-кондуктором діаметром близько 10 метрів і 15-метровою прискорювальною трубкою. Це була установка, яка не просто працювала на межі можливого – вона цю межу розширювала. Сам Роберт Ван де Грааф навіть приїхав подивитися на те, як його ідеї реалізуються в Харкові.

Тоді ж інститут перетворився на окремий світ усередині міста. Для вчених створили максимально комфортні умови, навіть облаштували парк із рідкісними, екзотичними рослинами. Дехто з провідних дослідників, які приїздили з-за кордону, мешкав безпосередньо на території комплексу.

Для них збудували окремий “гуртожиток” з чудовими умовами, але мешканці майже не залишали територію. Пізніше іноземці згадували негласне правило: “не виходити в місто й тримати дистанцію з місцевим населенням”.

Після початку Другої світової війни все змінилося. Корпуси інституту сильно постраждали під час обстрілів, їх відновили, підлаштовуючи під нові реалії. Проте від колишнього наукового раю залишилася тільки складна суміш будівель й ознаки того, яким потужним було це середовище у свої найкращі роки.

Збереглися спогади про те, як Нільс Бор і Лев Ландау часто гуляли територією інституту й обговорювали фізику – без урочистих засідань і трибун. Саме ці маршрути співробітники жартома називали “вулицею Дау”.

Кабінет Ландау теж згадували як неординарний простір. На дверях висіла табличка “Обережно, кусається!” – і це було не стільки жартом, скільки натяком на характер, який добре всі знали. Таку ж табличку можна було побачити й на дверях кабінету, де Ландау приймав теоретиків на своєму відомому теормінімумі – іспиті, який сам і розробив.

У XXI столітті в кабінеті зберегли атмосферу минулого: стіл із лампою, стілець, диван, книжкові полиці. Додали тільки портрет Ландау. На столі – дивний металевий предмет із написом “Felix”, який досі точно не ідентифікували.

Залишили навіть плюшевого зеленого крокодила на шторах, якого колись тримав учений. Чому? Відповіді так ніхто й не знає. Щоправда, оригінальні меблі довелося замінити, оскільки в роки нацистської окупації із закладу було вивезено геть усе майно.

Тому підібрали аналогічні речі, створені у 1930-х роках. А книжки з фізики XIX століття залучили з фондів місцевої бібліотеці.

Забутий корпус: Харківський експеримент повернення

У розпал Холодної війни атмосфера навколо інституту, який згодом перейменували на ХФТІ (Харківський фізико-технічний інститут), склалася зовсім інша — вона стала менш романтичною й тривожнішою. Побоювання ядерного удару тут сприймали цілком серйозно, і в 1960-х роках на території закладу навіть створили великий бункер.

Пізніше, ймовірно вже у 1970-х, над ним з’явилася їдальня за типовим радянським проєктом – непримітна будівля, яка зовні нічим не видавала таємного приміщення, прихованого під землею.

За радянських часів інститут підпорядковувався Москві, і значна частина документів, ймовірно, там і залишилася. Через це в історії комплексу чимало білих плям, які сучасним дослідникам доводиться заповнювати через спогади колишніх співробітників.

У 1960–1970-х роках для основної наукової діяльності створили окремий новий комплекс у П’ятихатках. Стара ж територія поступово опинилася на узбіччі часу.

Але навіть у такому забутому стані це місце не зникло з мапи життя повністю. Наприкінці 1990-х років там ще вирувало життя, зокрема комплекс приймав учасників першого фестивалю конструктивізму.

Без бюджету, майже на ентузіазмі, лише за один день заклад прийняв понад 1000 відвідувачів. І це стало несподіваним нагадуванням, що простір із такою історією не так просто вимкнути або забути.

Старі стіни проти нового сенсу: доля наукової спадщини Харкова

У 2020-х роках головний корпус ХФТІ живе вже зовсім іншим життям. Там працює лише 20 осіб, що для такого великого простору – мізер. Переважна частина приміщень порожня або повільно руйнується.

Керівниця музейного сектору Харківського фізико-технічного інституту Олена Жукова та її команда намагаються змінити ситуацію – працюють над ідеєю музейно-культурного комплексу УФТІ, який би відкрив цю територію для людей.

До початку російського вторгнення вони активно співпрацювали з харківськими айтівцями й туристичними компаніями, проводили екскурсії. Поступово це місце почало повертатися у простір Харкова вже не як архівна пам’ятка за парканом, а як жива територія, де є чимало корисного та цікавого.

Інститут, який не зупинили обстріли

Страшні російські атаки на Харків пошкодили й будівлю інституту, але наукова робота там триває. У лютому цього року навіть відбувся науковий семінар в онлайн- та офлайн-форматі – “Статистична фізика та квантова теорія поля”, присвячений 95-річчю від дня народження видатного українського фізика-теоретика, Заслуженого діяча науки й техніки України, двічі лауреата Державної премії України в галузі науки й техніки, академіка НАН України Сергія Пелетминського.

А у березні вчені збиралися на XXIV конференцію з фізики високих енергій та ядерної фізики.

Тож інститут, попри складні умови, продовжує працювати, утримуючи цінний науковий потенціал. І тут справа вже не лише в тому, щоб зберегти старі стіни чи історії про видатних вчених.

А про те, як ця наукова спадщина може працювати зараз – як частина сучасного Харкова, який формує свій образ не лише через нові проєкти, а й через те, що вміє переосмислювати та цінувати власне минуле.

Дана Олєйнікова