Пам’яті командира роти безпілотних систем Івана Кацюка

Іван народився 22 серпня 1988 року в Тернополі. Навчався у загальноосвітній школі №4, а вищу освіту здобув у Тернопільському національному економічному університеті на факультеті банківського бізнесу.

З дитинства активно займався спортом, зокрема веслуванням на каное на Тернопільському ставі. А після завершення навчання розпочав власну справу. 

Іван був сильним і витривалим спортсменом, добре підготовленим. Загалом людиною, яка ніколи не шукала легких дистанцій. Захищав спортивну честь рідної Тернопільщини на змаганнях різних рівнів.

Після початку повномасштабного вторгнення РФ Іван долучився до лав оборонців. «Я пам’ятаю, як у 2022 році побачив його в черзі в ТЦК – серед перших добровольців після початку повномасштабного вторгнення. Тоді навіть подумав: такий молодий… що він тут робить?» – згадує ветеран Віталій Мариновський, керівник Тернопільського обласного осередку ГО «Захист Держави».  

Хлопець розпочав службу в 105-й окремій бригаді територіальної оборони. Разом зі зведеним батальйоном вирушив на Схід.

Продовжив службу в розвідці підрозділу у званні старшого лейтенанта на посаді командира роти безпілотних систем. Іван виконував завдання будь-якої складності, проявляв тактичне і стратегічне мислення та блискавичну реакцію, був відповідальним і розважливим.  «Я знав завжди, що можу розраховувати на допомогу Івана у будь-якій ситуації», – ділиться офіцер 105-ї бригади Роман Яріш. 

Професіоналізм, доброта, відкритість і братерське ставлення до побратимів подарували  Іванові позивний «Брателло». Це псевдо у війську під час війни говорить про військовослужбовця не менше, ніж офіцерське звання. 

На початку лютого 2026 року Іван виконував бойове завдання на Харківщині. Потім зв’язок з ним обірвався. 10 квітня побратим Роман Яріш написав: «Тривалий і важкий час очікування ДНК експертизи, яка підтвердила те, що і так було відомо! Виконуючи бойове завдання, загинули славні СИНИ України Іван Кацюк та Роман Лаус. Хлопці, які пожертвували усім і 4 роки твердо стояли на захисті Батьківщини. (…) З вами найгірша ситуація здавалася веселою пригодою. Спокійних вам снів, КОЗАКИ». 

Освічений, дисциплінований, амбітний  – Іван Кацюк, який загинув 5 лютого 2026 року, належав до тих людей, які звикли покладатися насамперед на себе та завжди допомагати іншим. «Іван був молодим, але водночас серйозним, щирим і привітним хлопцем. Справжній патріот. Ми були сусідами. У нього чудова родина. Брат теж служить», – розповідає Віталій Мариновський.  

Додає, що щоразу,  коли їхав до захисників із волонтерською допомогою, телефонував Іванові: «І якщо він мав можливість – завжди приїжджав. Дуже скромний… ніколи нічого не хотів брати з волонтерки –  доводилося буквально змушувати прийняти передачі». 

У Федерації каное України захисника пам’ятають усміхненим, відкритим та відданим своїй родині і Батьківщині. 

Церемонія прощання з Іваном Кацюком відбулася 14 квітня. Місцем вічного спочинку для захисника став Пантеон Героїв Микулинецького кладовища у Тернополі.

«Друже, досі не можу усвідомити, досі здається, що ти набереш і скажеш: «Романе, скинь "точку", куди під'їхати». Дуже не вистачає тебе. (…) За ці 4 роки ти був більше ніж друг, ти був братом. Ми говорили, що коли все закінчиться, купимо мотоцикли і будемо ганяти, бо з цією війною навіть кризу середнього віку нормально не відчуємо», - згадує Роман Яріш.

У травні 2026 року Івану Кацюку присвоїли звання «Почесний громадянин міста Тернополя».

У Героя залишилися батьки, брат і похресниця.  

Честь і слава! 

Валентина Кащенко

Фото: Інстаграм museum_ternopil1913, Фейсбук-сторінка Roman Yarish, Фейсбук-сторінка Vitaliy Marynovskyy 

За матеріалами: Західноукраїнський національний університет, Спортивний комітет України

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform