Демократичному світу потрібна D7: Андерс Фог Расмуссен про альтернативу захисту США

Світовий порядок, що склався після Другої світової війни, зруйновано.

Вісь автократій міцнішає - це видно на українському фронті за північнокорейськими солдатами та іранськими дронами. Зовнішня політика США стала хаотичною, а мита сягнули рівнів, небачених від 1930-х років. Китай перетворює економічну залежність на зброю, аби поодинці домагатися політичної покори від демократій - від Австралії до Литви, від Південної Кореї до Канади. Демократичні держави середнього рівня стикаються з примусом, протекціонізмом і багатосторонніми інституціями, які вже не здатні їх захистити.

На перший погляд, у середніх держав є лише два варіанти: гнатися за недосяжною самодостатністю або погодитися на показний суверенітет у ролі сателітів великої держави.

Ця стаття пропонує третій шлях.

У його центрі - "Демократична сімка" (D7) з Австралією, Канадою, Євросоюзом, Японією, Новою Зеландією, Південною Кореєю та Великою Британією як членами-засновниками. Разом вони дають близько 36 трлн доларів сукупного ВВП - приблизно 30% світового. Вони мають достатньо економічної ваги, щоб стримувати примус навіть із боку світових гегемонів.

D7 була б авангардом, а не замкненим клубом: довкола неї - концентричні кола асоційованих членів і партнерів, які підключалися б до конкретних ініціатив, утворюючи гнучкі конфігурації учасників (так звану змінну геометрію). На старті ми виокремлюємо шість можливих напрямів роботи:

• Торговельний альянс з обмеженим колом учасників (плюрилатеральний), щоб зберегти відкриту торгівлю за правилами, поки реформа СОТ буксує.
• Економічна "стаття 5" (за аналогією зі статтею 5 Північноатлантичного договору про колективну оборону) - щоб вибудувати спільний фронт захисту від примусу.
• Демократична технологічна ініціатива - щоб задавати стандарти, узгоджувати експортний контроль і спільно вкладатися в ШІ, квантові технології та космос.
• Стратегія щодо критичної сировини - щоб зламати контроль Китаю над переробкою рідкісноземельних металів.
• Оборонна опора - за зразком України та Коаліції охочих.
• Скоординовані глобальні інвестиції як реальна альтернатива китайському проекту "Пояс і шлях".

Управління D7 має бути легким: щорічний саміт лідерів, голосування кваліфікованою більшістю та компактний секретаріат, націлений на результат, а не на самороздування апарату. Двері мають лишатися відчиненими для США та для всіх, хто готовий узяти на себе роль глобального демократичного лідерства.

Демократичну багатосторонність можна вибудувати через мережу двосторонніх і багатосторонніх домовленостей між демократіями, що дедалі розростається, - від країн із міцно вкоріненою демократією до молодих і недосконалих.

Цей підхід уже показала Коаліція охочих щодо України, яку в березні 2025 року запустили прем'єр-міністр Великої Британії Кір Стармер і президент Франції Емманюель Макрон; нині до неї входять 34 країни (35 разом з Україною). Вона працює поза консенсусною процедурою НАТО, де її заблокувала б орбанівська Угорщина, а можливо, й інші, - але водночас цілком спирається на інфраструктуру, кадри та планування НАТО.

Запропонована тут архітектура розрахована на роботу без участі США - вона й потрібна саме тому, що США згорнули своє лідерство.

Але двері мають лишатися відчиненими. США могли б брати участь як асоційований член в окремих коаліціях або згодом увійти в ядро D7 - якщо їхній політичний курс зміниться. А поки членам D7 доведеться балансувати між двома завданнями: будувати структуру, здатну витримати економічний тиск США, і зберігати двосторонні відносини з Вашингтоном, які лишаються критично важливими у сфері безпеки та не лише.

Щодо Китаю в членів D7 дуже різний ступінь економічної залежності та різна політична готовність до жорсткої лінії. Південна Корея та Японія глибоко вбудовані в китайські виробничі ланцюги. ЄС - найбільший торговельний партнер Китаю. Австралія пережила найрізкіше погіршення відносин із Пекіном. Ці відмінності реальні - але саме під них і придумана змінна геометрія. Коаліція з п'яти країн, що діють спільно, все одно сильніша за будь-якого учасника поодинці.

Задум простий: ті, хто готовий діяти, мають отримати для цього можливості - зберігаючи при цьому сумісність у межах ширшого альянсу. Цей принцип можна відтворювати й у багатосторонніх форматах - у торгівлі, технологіях, сировині, обороні та розвитку. Бракувало одного - сили, яка всіх збере.

Повоєнного порядку в тому вигляді, в якому ми його знали, більше немає. Інституції, що служили демократіям 70 років, ослаблені, перехоплені або прямо підриваються тими самими великими державами, які вони мали стримувати.

Ностальгія зрозуміла - але колишнього порядку вона не поверне. Архітектура, запропонована для D7, амбітна, але реалістична. Вона не потребує утопічного консенсусу. Їй потрібна критична маса демократій, готових разом розв'язувати конкретні завдання - питання за питанням, нарощуючи дорогою довіру та інституційні спроможності.

Коаліція охочих щодо України довела, що такий підхід працює. Якщо демократії змогли зробити це в обороні, вони зможуть і в торгівлі, інвестиціях, технологіях та критичній сировині.

Сукупна економічна, військова та м'яка сила світових демократій і досі величезна. Бракує політичної архітектури, яка перетворила б цю конкурентну перевагу на ефективні колективні дії.

Вікно можливостей вузьке. Кожен випадок економічного примусу, що лишився без відповіді, робить цю практику нормою. Кожна неузгоджена відповідь на протекціонізм послаблює солідарність демократій. Діяти потрібно зараз - не одним грандіозним жестом, а практичними кроками до нового способу спільної роботи.

Стаття ґрунтується на доповіді Альянсу демократій.

Андерс Фог Расмуссен обіймав посаду генерального секретаря НАТО з 2009 до 2014 року та прем'єр-міністра Данії з 2001 до 2009 року. Він засновник Альянсу демократій.