Як Європа бореться з кризою в системі освіти. Висновки для України

Коли Міністерство освіти і науки України вирішило 2018 року запустити велику освітню реформу під гарною назвою «Нова українська школа», воно посилалося на передовий європейський досвід.

Щоправда, у другій половині 2010-х років модель, в основі якої лежать дитиноцентризм і компетентнісний підхід, уже почала давати збій, демонструючи вади. Проте це зовсім не зупинило самовпевнених українських реформаторів, які чомусь проігнорували перші тривожні дзвіночки.

Станом на зараз склалася парадоксальна ситуація: тоді як у європейських країнах відбувається серйозне переосмислення й відмова від низки елементів дитиноцентризму, повернення до пріоритету знань над компетенціями, Міністерство освіти і науки продовжує рухатися за інерцією в межах вже обраної моделі, ніби не помічаючи змін і живучи у власній реальності.

Аналіз результатів PISA показує: «золота доба» європейської освіти припала на 2000-ні роки. Саме в цьому часовому проміжку було зафіксовано легендарні досягнення так званої фінської моделі, яка згодом стала прототипом для українських освітніх реформаторів. 2006 року учні з Фінляндії були серед найкращих за результатами й набрали 548 балів із математики, 563 бали з природничих наук та 547 — із читання. Такі високі показники дали їм змогу посісти перше місце з природничих наук і друге — з читання й математики. Однак у 2010-х роках намітилася тенденція до падіння рівня знань учнів. За даними PISA 2022 Фінляндія вилетіла зі списку провідних країн рейтингу. Країна посіла 20-те місце з математики, дев’яте з природничих наук і 14-те з читання.

Схожий тренд спостерігаємо і в більшості країн Європи. Держави, які вважалися лідерами освітніх інновацій і десятиліттями запроваджували елементи дитиноцентризму, інклюзії та компетентнісного підходу, показали історичні падіння результатів. Нідерланди з 2018 до 2022 року втратили понад 25 балів із математики й читання, Норвегія за цей самий період — 33 бали із математики й 22 із читання. А Ісландія обвалилась аж на 36 балів із математики й на 38 балів із читання, перемістившись у другу половину рейтингу. Хоча ще у 2000-х роках впевнено входила до двадцятки найсильніших.

Кризові тенденції в системі освіти багатьох європейських країн стали помітними ще у 2010-х роках — якість освіти почала падати. За даними PISA, зросла кількість учнів, які не змогли опанувати базові навички читання й математики. У першій половині 2020-х років ця тенденція лише поглибилася.

Відчутно збільшилася частка учнів, які не володіють базовими навичками. 2012 року таких у країнах Європи було близько 22% із математики та 17–18% із читання й природничих наук. За десять років ця кількість зросла до 29% із математики, 26% із читання та 24% у царині природничих наук. Майже кожен третій 15-річний підліток у Європі тепер не може здійснити елементарні математичні розрахунки або зрозуміти основну ідею відносно довгого тексту.

Для багатьох країн це стало сигналом, що йдеться не про тимчасове явище чи випадковість, а про системну проблему. Реформи, які на межі XX–XXI століть здавалися кроком у майбутнє, сьогодні зазнають жорсткої критики й переосмислюються. Водночас важливо розуміти: у більшості випадків ідеться не про повну відмову від дитиноцентризму чи компетентнісного підходу, а про спробу знайти баланс між комфортом дитини й академічними вимогами, між гнучкістю й системністю.

Дитиноцентризм декларував чудові принципи: врахування інтересів дитини, відсутність психологічного тиску, навчання через гру й партнерські стосунки між учителем і учнем. Але практика показала: намагання зробити навчання виключно комфортним і позбавленим стресу різко зменшило здатність дітей долати труднощі та виклики.

Ідею «дитина в центрі» в окремих випадках почали трактувати настільки радикально, що саму вимогливість уже сприймали як проблему. Цей підхід не врахував того, що когнітивний розвиток неможливий без зусиль. Фактично школа почала формувати крихке покоління, занадто вразливе до критики й дискомфорту, яке має проблеми з дисципліною, мотивацією та стресостійкістю.

Компетентнісний підхід мав навчити дітей застосовувати знання в реальному житті. Проте його автори не врахували простої істини: неможливо розвинути критичне мислення, креативність без базових знань фактів, формул, правил і загального контексту. Замість чіткого поділу на класичні дисципліни програми європейських шкіл почали перенасичувати інтегральними курсами. Та й оцінити певні компетенції важко з об’єктивного погляду.

Звісно, не лише надмірне некритичне захоплення дитиноцентризмом і компетентнісним підходом спричинило проблеми в освітній галузі європейських країн. Певний вплив справили соціальні зміни, масова міграція, цифровізація та пандемія коронавірусу. Але прогресивні реформи, безперечно, є головним чинником, який підштовхнув шкільну освіту в хибному напрямку.

Зараз в окремих європейських країнах відбувається своєрідна «освітня контрреволюція». Популярною є думка, що надмірний відхід від традиційної структури навчання й академічних вимог був помилкою. Дослідження Університетського коледжу Лондона показує: саме традиційний підхід і структурована подача матеріалу більшою мірою викликають в учнів стійкий інтерес до навчання. З’являється розуміння, що право дитини навчатися в тиші важливіше за право на самовираження через порушення дисципліни. Серед інших трендів: децифровізація навчального процесу, посилення ролі вчителя, який із фасилітатора знову перетворюється на експерта, відмова від розмитих компетенцій на користь чітко вимірюваних навичок читання, математики й письма.

У Фінляндії з 1 серпня 2025 року заборонили використання особистих мобільних телефонів під час уроків. Збільшено години на базові предмети: введено додаткові уроки математики, рідної мови та літератури. Скасовано трирівневу модель підтримки для учнів із різними освітніми потребами, впроваджено гнучкішу групову модель.

У Швеції відмовляються від цифрового фетишизму та повертаються до використання паперових підручників із кожного предмету. Це сталося після того, як уряд 2023 року оголосив про важливість таких базових навичок, як читання та письмо. Віднині учні в цій скандинавській країні знову вчаться писати у старомодний спосіб: від руки, олівцем або ручкою, на аркушах паперу.

Також вводять повну заборону на смартфони у школах. У Нідерландах аналогічні обмеження поширюються не лише на мобільні телефони, а й на смартгодинники, планшети. Перші позитивні наслідки вже помітні: 75% шкіл відзначають кращу концентрацію учнів, 59% — покращення соціального клімату, 28% — кращі результати навчання. Данія вводить поетапну заборону на телефони й інвестує сотні мільйонів крон у підручники, фокусуючи увагу на аналоговому навчанні та реальному спілкуванні.

Цікавим винятком серед європейських країн є Естонія. Ця маленька держава продемонструвала високі результати учнів у рейтингу PISA 2022 (сьоме місце з математики, шосте — з читання та природничих наук). Серед європейських країн вона посідає перше й друге місця з математики (разом зі Швейцарією), природничих наук і читання (разом з Ірландією). На відміну від інших держав Європи, Естонії вдалось уникнути загального падіння якості шкільної освіти. Секрет успіху — поєднання сучасних елементів (цифровізація, автономія) зі структурованістю, чіткими стандартами та сильною роллю вчителя. Це відрізняє Естонію від радикальніших дитиноцентричних моделей Фінляндії, Швеції чи Нідерландів.

Країна взяла найкраще від скандинавського дитиноцентризму, але зберегла «стару школу» в питаннях дисципліни й академічних вимог. Естонську модель побудовано на чотирьох принципах: цілеспрямованість, автономія, рівність і доказовість, а також суспільна підтримка. Вимоглива навчальна програма насичена академічним змістом. А від учнів очікують відповідальності за своє навчання. Школи створюють власні плани розвитку, розробляють навчальні програми в національних межах і наймають учителів. Автономія працює, оскільки її збалансовано сильною педагогічною освітою, спільними національними стандартами та зобов’язанням щодо вдосконалення на основі доказів. Освіту розглядають не лише як шкільний обов’язок, а й як справу кожного.

Зараз Європа перебуває у фазі корекції системи освіти. Європейські країни намагаються знайти баланс між дитиноцентризмом і дисципліною, посилюють вимоги до знань як першооснови для формування компетенцій. Відновлюють постулати класичної академічної школи, в якій учитель — не просто фасилітатор, а провідник у світ науки й авторитет. Досвід Європи є надзвичайно цінним для України. Адже показує, що радикальне заперечення попереднього педагогічного досвіду — це шлях до руйнації системи, а не до її реформування. Питання лише в тому, наскільки швидко до наших чиновників дійде ця істина.