Як Італія виграла чемпіонат світу-1938: магія Піоли й драма з бразильськими нападниками

Третя стаття серії про переможців чемпіонатів світу присвячена ще одному успіху італійців після звитяги в 1934 році.

Як усе починалося

Чи був чемпіонат світу-1938 найменш легендарним? Турнір у 1930 році ввійшов в історію як перший, 1934 рік часто згадується на тлі впливу Беніто Муссоліні, тоді як проведені в 1950, 1954 і 1958 роках мундіалі запам'яталися з інших причин. Із того часу чемпіонати світу активно транслювалися по ТБ, тож найкращі моменти були вже тисячі разів переглянуті вболівальниками. Але крім того, що турнір у 1938 році був останнім перед Другою світовою війною, що ще будь-хто з нас знає про нього?

Франція виступала країною-господаркою, частково через визнання її центральної ролі в створенні турніру. У той же час південноамериканські країни вважали, що настала їхня черга проводити мундіаль, тому ні Уругвай, ні Аргентина на французьких стадіонах не з'явилися.

Іспанія в свою чергу пропустила турнір через громадянську війну. Австрія кваліфікувалася, але потім її анексував Адольф Гітлер, у зв'язку з чим вона була змушена знятися з турніру, а деяким її гравцям було наказано зіграти за Німеччину. Таким чином залишилося одне вільне місце й ФІФА благала Англію зайняти його, але англійці продовжували триматися осторонь, тож у підсумку Швеція подолала перший раунд ЧС за рахунок технічної поразки австрійців.

Італія підходила до нового розіграшу в статусі чинного чемпіона, проте чотирма роками раніше стосовно легітимності їхнього тріумфу панував скептицизм. Також очікувалося, що досягнути успіху не вдома італійцям буде набагато складніше. Тим не менш, вони не програвали з листопада 1935 року. Ця безпрограшна серія включала здобуття олімпійського титулу в 1936-му.

Тренер

Вітторіо Поццо все ще очолював Італію, як і чотирма роками раніше. Перед новим мундіалем спеціаліст заявляв, що його команда стала тільки кращою. Поццо все ще вважався чудовим тактиком і мотиватором. Перед півфіналом проти Бразилії він дізнався, що суперник забронював єдиний літак із Марселя до Парижа на фінал, і тому влаштував через це суперечку, відвідавши тренувальну базу бразильців. Потім Вітторіо повернувся до своїх підопічних і закликав їх перемогти гравців, які розслаблено готувалися до матчу, будучи впевненими у виході до фіналу.

Продовжували надходити й повідомлення про те, що Муссоліні втручався в справи Поццо. Крім того, що він наказав команді виконувати фашистське вітання перед матчами, він також наполягав, щоб Італія грала в чорних футболках, коли французи вийшли на чвертьфінальну очну зустріч у звичних для італійців синіх.

Найдивніше, що Муссоліні спочатку наполягав на тому, щоб Поццо випускав повільного ветерана Еральдо Мондзельйо замість високо оціненого оборонця Удінезе Альфредо Фоні. Тактичним рішенням це не було: причина полягала в тісних стосунках Еральдо з Муссоліні, адже гравець працював особистим тренером із футболу й тенісу для дітей диктатора. Після втручання голови Італійської федерації футболу, що мало місце після виходу Мондзельйо на поле з перших хвилин стартового матчу проти Норвегії, Поццо дозволили обирати основну 11-ку на власний розсуд до кінця турніру. Спеціаліст у підсумку зробив ставку на Фоні.

Тактика

Важко знайти багато доказів того, що схема італійців суттєво змінилася після 1934 року. Але команда стала більш технічною й була вона побудована навколо швидких передач і розумної взаємодії у завершальній третині поля. Колектив також став більш "італійським", хоча в особі Мікеле Андреоло (одного з героїв перемоги Уругваю на Кубку Америки-1935) у них залишався ще один південноамериканець на ключовій позиції центрхава. Чотирма роками раніше цю роль виконував уродженець Аргентини Луїс Монті.

Вінгери ж були уродженцями Італії. Праворуч Амедео Б'яваті постійно загрожував подачами, тоді як Джино Колауссі діяв зліва і був більш небезпечним у завершенні атак. Він відзначився голами в чвертьфіналі й півфіналі, а у вирішальному поєдинку оформив дубль, тож його пізнє рішення відкласти весілля заради участі в турнірі повністю себе виправдало.

Ключовий гравець

Джузеппе Меацца все ще диктував гру в півзахисті в статусі одного з чотирьох гравців, які залишилися в складі після перемоги в 1934 році (разом із запасним воротарем Гвідо Мазетті, вищезгаданим Мондзельйо й атакувальним хавом Джованні Феррарі). Тим не менш, цього разу Меацца виконував більш другорядну роль.

У 1935-му за італійську національну команду дебютував найкращий бомбардир і переможець Серії А-1936/37 із Лаціо Сільвіо Піола. Піола був справжнім універсальним центрфорвардом: відомий своїми бомбардирськими якостями, він водночас мав достатню техніку й самовідданість, щоб діяти глибше в півзахисті. Він чудово допомагав партнерам по атаці відкриватися за його спиною, змінював позиції і віддавав розумні передачі вперед.

На ЧС-1938 Сільвіо відзначився п'ятьма голами й майже всі з них були вирішальними. Зокрема, переможний гол в овертаймі стартового поєдинку з Норвегією після добивання з близької відстані, а також другий і третій голи в чвертьфінальній перемозі над Францією (3:1) у відповідь на відновлення паритету французами. Обидва взяття воріт були типовими для нападника після подач із правого флангу від Б'яваті.

У фіналі проти Угорщини Піола виступив і як організатор, і як завершувач атаки, за допомогою якої італійці вийшли вперед (2:1), перш ніж встановити на табло підсумковий рахунок 4:2 після чергової передачі Б'яваті з правого флангу. Водночас Сільвіо критикували за момент у півфіналі, коли він заробив пенальті при перебільшенні контакту з бразильським оборонцем. У ті часи поняття "симуляції" ще не було звичним для гравців і вболівальників.

Легендарний гравець залишається найкращим бомбардиром Серії А з 274-ма голами. Цей статус особливо вражає з огляду на те, що три сезони Піола втратив через війну, тоді як ще одну кампанію провів поза "елітою".

Фінал

Італія обіграла Угорщину (4:2) у вирішальній дуелі, рахунок якої може натякати на захопливу гру, але деякі джерела відзначають брак у ній ритму, частково через готовність Італії глибоко оборонятися й діяти переважно на контратаках, що не було типовим підходом у 1930-х роках. Втім, ефективність цієї тактики у фіналі не викликає жодних сумнівів.

Це був перший фінал ЧС, після якого залишилися пристойні, придатні для перегляду телевізійні кадри ключових моментів, з яких складається враження, що саме Піола був головною зіркою. Сільвіо оформив дубль, також ставши автором гольової атаки, що призвела до першого гола (здійснив подачу з глибини правого флангу на Колауссі, який ефектно уразив ворота з льоту).

Кульмінація

Ключовим можна вважати будь-який із двох голів Піоли угорцям. Другий, наприкінці протистояння, забезпечив італійцям перемогу, але перший вивів їх уперед, ставши чудовим прикладом командної взаємодії, яка вражала протягом усього турніру. Піола вивів правого інсайда Феррарі, який опинився зліва, фактично сам на сам із воротарем, але Джованні несподівано вирішив віддати праворуч на Меаццу. Відверто кажучи, рішення було не найкращим, але Джузеппе блискуче відреагував на нього, вдавши удар хитнув захисника й викотив м'яч під удар Сільвіо. У контексті футболу 1930-х це справді красивий приклад комбінаційної гри.

Факт, що може здивувати

Італії пощастило уникнути зустрічі з жодним із двох найкращих нападників Бразилії. Причина ж доволі складна. Основним центрфорвардом бразильців був легендарний Леонідас, який із сімома голами став найкращим бомбардиром ЧС-1938. Однак перегравання чвертьфінального матчу південноамериканської збірної проти Чехословаччини відбулося всього за два дні до поєдинку з італійцями.

Леонідас був єдиним гравцем, який узяв участь в обох матчах проти чехословаків, хоча ще зі стартової гри з Польщею грав із травмою. У підсумку він опинився поза складом на дуель з Італією, що викликало величезне обурення в Бразилії, адже з'явилися повідомлення, що виконавця бережуть на фінал, якого бразильці так і не досягнули. Сам Леонідас оформив дубль у матчі за третє місце проти Швеції (4:2), що тільки підсилило чутки про те, що гравця дійсно берегли для матчу за трофей.

Проти італійців натомість мав зіграти Леоніціо Фантоні, відомий в Італії як Фантоні III, адже в 1934 році він приєднався до Лаціо для виступів разом зі своїм братом і кузеном. Фантоні III отримав подвійне громадянство, а як заявляв Поццо, викликаючи гравців іноземного походження ("якщо вони можуть воювати за Італію, то можуть і грати за Італію"), це означало можливість призову до армії. І справді, тоді як його партнер по команді й кузен Фантоні II також викликався Поццо до збірної Італії, Фантоні III отримав повістку на військову службу.

Фантоні III на той момент тільки нещодавно одружився, водночас переживаючи втрату Фантоні II, який трагічно помер від травми, отриманої у матчі Серії А. Іти на війну гравець не хотів, тож Лаціо оплатив йому поїздку на кораблі назад до Бразилії. Клуб не погоджувався на його трансфер, але Фантоні III вирішив, що більше ніколи не повернеться, і почав виступати на клубному рівні в Бразилії. Що Лаціо міг зробити? Фактично — нічого, але в 1938 році виникла проблема.

В Італії чудово знали про Фантоні III: знали, що він залишив країну після призову, знали про порушення правил ФІФА, ігноруючи які гравець виступав у Бразилії без дозволу італійського клубу, з яким мав контракт. Тож, хоча формальної скарги з боку Італії не було, але, схоже, що бразильцям вистачило й натяку — Фантоні III вони випустити на поле не наважилися. Замість нього в центрі нападу діяв креативний інсайд Жозе Перасіо й команда створювала небагато гостроти попереду, тоді як Італія здобула звитягу, що була більш упевненою, ніж може здатися за рахунком (2:1).

Чи справді це була найкраща команда турніру?

Цього разу, попри дискусії про те, чи всі найсильніші збірні брали участь у ранніх ЧС, всерйоз сумніватися в тріумфі італійців було важко. Їм, безумовно, пощастило в стартовому матчі проти Норвегії, коли суперник тричі влучав у каркас воріт, але далі Італія переконливо здолала французів і бразильців на шляху до, як виявилося, достатнього комфортного фіналу з угорцями.

Захистивши титул, Італія починала звикати до успіхів на мундіалях, але, як не дивно, наступного разу вона зіграла в матчі плейоф чемпіонату світу аж 32 роками пізніше, коли дісталася фіналу в 1970-му.