Його вбили забороненою зброєю: спогади про бійця ГУР "Грача", який брав участь у найскладніших операціях

"Я намагаюся не згоріти", – так Ольга, мама Данила Кандиби, описує своє життя після загибелі сина. Він з дитинства мріяв бути військовим, був справжнім професіоналом і горів своєю роботою. Повномасштабне вторгнення Данило зустрів на передовій і пройшов найгарячіші точки, зокрема у складі спецпідрозділу ГУР.

У липні 2025 року Данило отримав важкі травми внаслідок атаки росіян забороненою хімічною зброєю – 80% опіків усього тіла. Майже місяць лікарі в Україні та Німеччині боролися за його життя, але 3 серпня серце хлопця зупинилося назавжди.

Близькі згадують його завжди усміхненим і щирим. Навіть під час евакуації після атаки Данило намагався жартувати. У рамках проєкту "Життя після втрати" рідні та побратими поділилися з 24 Каналом історією Данила Кандиби з псевдо "Грач" та розповіли про його бойовий шлях і своє життя після втрати.

Якщо оперативні новини для вас важливі Додайте 24 Канал у вибрані в Google Додати

Сам робив вибухівку в 11 років: про мрію стати військовим

Натхнений своїм батьком, Героєм України Сергієм Кандибою, Данило мріяв бути військовим із самого дитинства. Він був бешкетником, який робив те, що хотів – завжди на військовій хвилі. Так згадує дитинство Данила старший брат – Іван.

Вже в 11 років хлопець разом з братом, завдяки інтернету, навчалися робити порох просто в себе вдома. Вони збирали кишенькові гроші та купували все необхідне.

"Ми сиділи вдома і, поки батьки не бачили, перетирали, мішали, готували (порох, – 24 Канал). У нас виходила добра вибухівка. Це була наша спільна "дитяча" забавка. А потім ми попідривали один день, другий – максимум тиждень – і все, я перемкнувся на щось інше. А Данилу, пам'ятаю, так цікаво було – він пробував різні пропорції", – розповів Іван Кандиба.

Хлопцю було 12 років, коли Росія анексувала Крим і вдерлася на Донбас. Він ріс під час війни й готувався до неї: вчився стріляти й надавати домедичну допомогу. А після 9 класу вступив до військового ліцею.

"Навчатися у військовому ліцеї йому було нудно. Він мріяв бути військовим, і йому не подобалося ходити по плацу, вивчати якісь предмети. Він хотів тренуватися, вивчати карти, географію. Йому дуже подобалася хімія – всі ці хімічні формули, сполуки, щось підривати", – розповіла мама Ольга Кандиба.

У свій 18-й день народження Данило підписав контракт з Нацгвардією і пішов служити сапером. А повномасштабне вторгнення застав на ротації у Волновасі, на Донеччині.

Данило у 18 років долучився до Нацгвардії / Фото надане 24 Каналу

Після повернення додому він отримав трагічну звістку – 2 травня 2022 року батько, який був для нього прикладом, загинув під час оборони "Азовсталі".

Деталі. Підрозділ Сергія Кандиби одним із перших прийняв удар російських військ і понад 80 діб тримав оборону в оточеному Маріуполі. Він загинув на "Азовсталі" під час артилерійського обстрілу. Побратими поховали його на території заводу – під двома вишнями. Історію Героя України "Шаха" – читайте у матеріалі 24 Каналу.

"Цілував мене навіть на відстані": історія кохання Данила і Каріни

Після загибелі батька мама попросила Данила залишити військову службу, і він намагався знайти себе в цивільному житті. Проте не міг закинути свою дитячу мрію повністю, тож почав їздити на гуманітарне розмінування Херсонщини.

У цей час Данило познайомився зі своєю коханою – Каріною Хакімовою. Дівчину захопили щирість, чесність та свідомість Данила. Він хотів будувати здорову, міцну сім'ю і повністю віддавався стосункам.

"Його турбота проявлялася не лише у значних вчинках, а й у щирих, на перший погляд, непомітних деталях – саме в цьому відчувалися його людяність і внутрішня глибина. Він керувався повагою, відповідальністю та щирим бажанням підтримати, і насправді робив для мене більше, ніж будь-хто. Він цілував мене не тільки поруч, а й на відстані – у кожному відео, у кожному зверненні з фронту. Він умів бути поруч навіть тоді, коли це здавалося неможливим, і створював відчуття, що відстані не існує", – поділилася Каріна.

Данило і Каріна на тренуванні / Фото надане 24 Каналу

Данило годинами чекав Каріну після роботи, засинаючи в машині від втоми, аби просто побачити. Був готовий робити усе, щоби вона була щасливою і посміхалася. І показав, яким може бути кохання, де тебе повністю приймають.

"Даня був щирим не тільки до мене, а й узагалі до своєї сім'ї, товаришів. У нього завжди було багато знайомих, людей, яких він навчав, – і він був відкритим до всіх", – сказала Каріна.

Багато операцій ще засекречені: про службу в спецпідрозділі ГУР

Водночас цей період був і важким для Данила – він глибоко переживав втрату батька. А думки постійно повертали його до війни. Тож він прийняв рішення повернутися на фронт і долучився до підрозділу First Line – у складі "спецпідрозділу Тимура" Головного управління розвідки.

Данило брав участь у найскладніших спецопераціях ГУР – від висадки на Кінбурнській косі до боїв за Вовчанськ і Покровськ. Частина з них досі засекречена.

Данило Кандиба з побратимами / Фото надане 24 Каналу

"Він знав, що пройшов круті операції – такі гарячі точки, що можна було б сказати, що я був там чи там. Але він ніколи не хизувався цим і був стриманим", – поділився Іван Кандиба.

Данило не знав, як сказати мамі, що знову повернувся на фронт. Хоча Ольга насправді все розуміла, адже не могла уявити сина не у війську. Він дуже радів, що долучився до лав First Line і постійно повторював, що не має права підвести команду.

"Ніколи не зустрічав таких людей": спогади побратимів

Данило віддавався повністю кожній операції. Постійно навчався і вдосконалювався. Побратими згадують його як фахівця своєї справи й водночас – як надійного товариша, до якого завжди можна звернутися за порадою.

"Грач" був військовим з ніг до голови. Справжній професіонал, у якого можна було багато чого навчитися. Ми з ним майже одного віку, але він був на декілька голів вище. На нього можна було рівнятися,
– поділився побратим Данила з псевдо "Зяба".

Людські якості Данила захоплювали усіх, хто його знав. Веселий, щирий, добрий, харизматичний – ті риси, якими описують "Грача".

"Він завжди усміхався і жартував. Не було такого дня, щоб він мав сумний вигляд. Він був доброю людиною. Таких позитивних, емоційних і щирих людей я ніколи не зустрічав", – розповів "Зяба".

Побратими згадують, що Данило завжди був на позитиві / Фото надане 24 Каналу

First Line став для Данила сім'єю. Там він знайшов і найкращого друга – "Чеха", з яким був під час останньої операції на Сумщині. Для військового це дуже важка втрата, від якої складно оговтатися, адже вони дружили сім'ями й багато часу проводили разом поза службою.

"Я хотів би, щоби його запам'ятали життєрадісним. Він завжди хотів усе встигнути й все зробити. У нього було дуже багато планів", – поділився "Чех".

"Непритомний і повністю в бинтах": про поранення хімічною зброєю

На початку липня 2025 року Данило відправився у відрядження на Сумщину. Каріна дуже важко переживала цю поїздку, адже вперше з коханим майже не було зв'язку. Він намагався писати за першої ж можливості, але ввечері 12 липня – більше не відповідав на повідомлення.

Каріна одразу захвилювалася, намагалася з'ясувати, що сталося. А наступного дня їй зателефонувала дружина "Чеха" і сказала, що хлопців "трохи покидало".

Пам'ятаю, тоді я вже знала, що їх везуть до Київського клінічного опікового центру. Я пішла в магазин, купила Дані апельсини та його улюблені цукерки – хотіла якось його порадувати. Увечері мені зателефонував командир Дані й сказав, що сталося, – про поранення. Він спочатку сказав, що в нього 50% опіків усього тіла, а потім – що 80%,
– пригадала Каріна.

Коли дівчина побачила Данила в лікарні – він був непритомний і повністю у бинтах. Лікарі ввели його в медикаментозну кому, бо він не зміг би витримати увесь той біль, якби був у свідомості.

Важливо! У будинок, де перебував Данило з побратимами, влучив безпілотник. Через це на місці почалася детонація боєприпасів. Під час атаки росіяни використали хлорпікрин – хімічну речовину, яку заборонено використовувати як зброю.

"Чех" згадує, що навіть під час евакуації, з ураженнями майже всього тіла, Данило намагався жартувати.

"Нас евакуювали, забрали в машину, й Данило навіть там жартував. Мені почали зрізати шкіру – ось ці пухирі – а йому хотіли сечовий катетер поставити. А він каже: "Не треба, я буду сам ходити". І йому кажуть, що ні, не будеш", – поділився "Чех".

"Моя дитина муміфікувалася в мене на очах": про 21 день між життям і смертю

Ольга зізнається, що не повірила своїм очам, коли вперше побачила, в якому важкому стані перебував її молодший син, але до останнього вірила, що він викарабкається. За три дні Данила вирішили відправити на лікування в Німеччину, хоча лікарі й хвилювалися, чи зможе він пережити цей політ. Ольга полетіла разом із сином.

У Німеччині лікарі дали ймовірність того, що Данило виживе, – 50%. За його життя боролися щодня: провели безліч операцій на шкірі, ампутували пальці на руках. А одного разу, коли Данило трохи відкрив очі, Ольга побачила, що очі сина змінили колір: з карого на блакитний. Водночас внутрішні органи продовжували відмовляти.

Данило на лікуванні в Німеччині / Фото rudana.com

"Через два тижні моя дитина перестала боротися за життя. Лікування дало ускладнення. Отруєння хлорпікрином мало свої наслідки – нічого не відновилося. Усі уражені внутрішні органи поступово просто відмирали. Нічого не допомогло. Моя дитина просто на моїх очах муміфікувалася", – сказала Ольга.

3 серпня 2025 року, через 21 день боротьби за життя в Німеччині, серце Данила не витримало і зупинилося.

"Загибель Дані підкосила всіх настільки, що ми не вірили. Даня був розумним і умілим військовим – досвідченим воїном. І я не могла навіть думки допустити, що з ним щось станеться. Він був таким промінчиком сонця – завжди в гарному настрої. Упевнений і цілеспрямований. Я вірила, що ми його піднімемо", – сказала Ольга.

"Я намагаюся не згоріти": про пережиття втрати

Після загибелі Данила Ольга відчула, ніби померла разом із ним. Тепер її мета – зберігати пам'ять про чоловіка і сина: розповідати, ким вони були й за що боролися, щоб люди знали, хто їх захищав.

Після того як батько Данила загинув на "Азовсталі", жінка посадила черешні в парку "Щастя" біля дому в Кривому Розі. Саме сюди Данило приходив, коли приїжджав додому – щоб побути поруч із батьком. Тепер навпроти з'явилися скульптури птахів-граків – як нагадування про його позивний.

"Я це зробила для людей – щоб мій син був поруч з ними. Там, де він зростав, гуляв, де приходив ушанувати батька. Зараз він живе там, серед людей. Для мене це важливо. Я намагаюся не згоріти, не вмерти, бо розумію: якщо мені дане життя, значить моя місія – зберегти пам'ять", – поділилася Ольга.

Біль від утрати не відпускає і брата Данила. Він зізнається: є лише одна думка, яка хоч трохи заспокоює.

"Мені допомагала тільки думка, що він уже з батьком: що вони спілкуються про свої подвиги, адже батько теж справжній Герой України, і разом дивляться за мною і мамою, оберігають нас. Тільки це допомагало проживати втрату", – розповів Іван Кандиба.

Остання зустріч Данила та Івана в Дніпрі / Фото надане 24 Каналу

Каріна ж найбільше хоче одного – щоб Данило знову зайшов до квартири. Щоб вони сіли поруч і, як раніше, почали ділитися своїм днем. Щоб знову могли просидіти всю ніч за розмовами, не помічаючи часу.

"Найболючіше – це усвідомлення, що цього вже не повернути. Як би я не намагалася говорити з ним чи писати. Для мене він був особливим. У цьому світі немає людини, схожої на нього – настільки щирої, справжньої, глибокої", – поділилася дівчина.

Данило Кандиба прожив життя так, як мріяв з дитинства – на війні, поруч із побратимами, не дозволяючи собі підвести ні команду, ні країну. Він встиг пройти найскладніші операції, знайти кохання і залишитися тим, кого рідні пам'ятають усміхненим навіть у найважчі моменти.

Після його загибелі кожен з них живе зі своєю втратою, але з однією спільною пам'яттю: про справжнього воїна, який боровся до останнього.