Пам'ять чи 60 секунд болю: чому хвилина мовчання в Україні викликає суперечки

В Україні запроваджено загальнонаціональну хвилину мовчання за українцями, які загинули внаслідок агресії Росії. Щодня о 09:00 міста та села завмирають, віддаючи шану Героям. Також уряд дозволив через системи оповіщення оголошувати хвилину мовчання.

Здається, ідея та мета зрозуміла кожному, проте інколи звучать неоднозначні думки. Деякі українці впевнені, що їх нібито "змушують" зупинятись щоранку та тиснуть.

Ексклюзивно для 24 Каналу експерти детально проаналізували та пояснили, чому навколо цієї теми виникають суперечки. Чому хвилину мовчання сприймають по-різному та що робити людям, яким цей ритуал завдає болю і нагадує про втрату близької людини – читайте далі у матеріалі.

Не покладайтесь на випадок у стрічці Додайте 24 Канал у вибрані в Google Додати

60 секунд болю: що думають у ЗСУ про хвилину мовчання?

Герой України, командир бригади "Ахіллес" Юрій Федоренко зауважив, коли люди зупиняються, аби вшанувати хвилиною мовчання пам'ять загиблих через російсько-українську війну, то для військового це працює як визнання значущості його жертв та зусиль. Такий меседж від суспільства дуже важливий для наших захисників.

Бачачи, що цивільні зупиняються, військовий отримує сигнал: "Мій стрес і мої втрати мають сенс",
– сказав він.

Важливо, що така ініціатива суспільства допомагає та підтримує наших захисників, коли ті приїжджають, наприклад, у відпустку у тилові міста. Це частково знижує їхній рівень тривожності, адже, якщо багато людей одночасно зупиняються і вшановують полеглих хвилиною мовчання, то між ними посилюється здатність відчувати емоції одне одного.

Це допомагає подолати психологічний розрив між фронтом і тилом,
– зауважив командир бригади "Ахіллес".

За його словами, у військових часто виникає моральна травма через думки, що цивільним байдуже до того, що відбувається "там" – на війні. А спільна хвилина мовчання частково нівелює це, створюючи відчуття єдиного організму, що розділяє спільні цінності.

Зверніть увагу! Володимир Зеленський 6 березня 2026 року підписав закон про загальнонаціональну хвилину мовчання. Вона триватиме щодня о 09:00. На підприємствах та в установах має бути повідомлення про початок та завершення хвилини мовчання. Про це також мають інформувати всіх українські медіа.

В Україні трапляються випадки, коли люди ігнорують хвилину мовчання. Військові, на жаль, можуть сприймати це як соціальне відчуження. Юрій Федоренко наголосив, що наші захисники ризикують життям заради тих, хто відмовляється прожити навіть 60 секунд їхнього болю. Це може створювати "прірву" між цивільним та військовими.

Проте хвилина мовчання, дійсно, іноді є дуже складною для тих, хто безпосередньо залучений у війну. У такі моменти травматичні спогади можуть сильно впливати на психіку.

Мовчання прибирає зовнішній шум, залишаючи людину наодинці з "голосами" минулого. Проте саме публічне вшанування (хвилина мовчання, – 24 Канал) допомагає поєднати цей болючий досвід, перетворюючи "безглузду смерть" на "жертовність заради майбутнього",
– зауважив військовий.

Крім того, він додав, що для родин загиблих хвилина мовчання працює як спосіб розділити горе. Звісно, вона не втамовує повністю біль, але робить його спільним для багатьох родин, які втратили своїх близьких. Адже, якщо суспільство дотримується цього ритуалу, то воно ніби каже тим, хто втратив: "Ми розділяємо частину вашої ноші".

Шана чи примус: як це пояснює психологиня?

Психологиня Олена Шершньова пояснила, що хвилина мовчання – це найпростіша й водночас найуніверсальніша форма колективного горювання. Мовчання здатне об'єднувати людей незалежно від місця перебування, адже коли щодня о 09:00 люди в різних куточках України зупиняються на хвилину, то відчуття об'єднання лише посилюється.

Також це важливий ритуал, бо у часи хаосу людям критично необхідна стабільність – усвідомлення, що щодня в один і той самий час суспільство разом виконує спільну дію. Ми не можемо повернути до життя тих, хто загинув, але можемо висловити свою шану й пам'ять хвилиною мовчання,
– наголосила вона.

Більшість людей у такий спосіб проживають спільний біль. Це допомагає не залишатися наодинці з втратою та зберігати відчуття єдності.

Проте, психологиня порадила подивитись на цю тему й з іншого боку, адже не для всіх хвилина мовчання є способом полегшити емоційний стан. Є ті, хто по-різному сприймають цю практику і це нормально.

Для деяких людей хвилина мовчання є формальністю або навіть примусом кожного дня виконувати одну й ту ж дію. На думку Олени Шершньової, це наслідки емоційного вигорання через війну – будь-які директиви суспільство може сприймати як порушення власних кордонів.

У таких випадках люди намагаються уникати власного болю, побоюючись, що можуть не впоратися з емоціями. Саме тому заперечення хвилини мовчання інколи є захисною реакцією, своєрідним внутрішнім сигналом: "Якщо я зупинюся – мене накриє",
– пояснила психологиня.

Все тому, що не кожна людина готова торкатися свого болю, а щоденне нагадування і необхідність у нього занурюватися, залишатись сам на сам зі своїми думками – для деяких людей може бути психологічно надто важко. Це можна пояснити тим, що горювання має різні стадії. У когось це вже прийняття втрати, а хтось ще на стадії злості чи заперечення.

"Тому думки й розходяться, адже суспільство не може рухатися у єдиному емоційному ритмі. Важливо з повагою та емпатією ставитися одне до одного, до наших загиблих і до різних станів людини", – сказала Шершньова.

Окрім шани полеглим, хвилина мовчання і про тих, хто залишився живим. Для когось це підтримка і прояв поваги, а хтось навпаки воліє залишатись непоміченим у час горя. Ця ініціатива може викликати у людей різні емоції, тому психологиня підкреслила, що усталених правил, як себе вести, немає. Якщо комусь боляче і хочеться плакати – це не погано, це один зі способів емоційної розрядки.

Олена Шершньова радить зберігати спокій і тактовність, якщо поруч людина, якій у час хвилини мовчання важко стримувати емоції. Це, наприклад, може бути корисно вчителям, у яких у класі є діти, які втратили рідних на війні.

Треба пам'ятати, що людина важливіша за ритуал, тому, якщо комусь стало погано або людина заплакала – звісно, потрібно підтримати. Важливо спокійно, без тиску, не вимагати заспокоїтися або зібратися, не привертати особливої уваги. Потрібно коректно поводитися. Можливо, побути поруч, за необхідності допомогти вийти з класу або дати води,
– зауважила вона.

Попри все, кожному українцю зараз дуже важливо усвідомлювати, що хвилина мовчання – це не тест на патріотизм, а метод вшанувати пам'ять і висловити повагу нашим загиблим воїнам і героям. Важливо, щоб у суспільстві не нападали один на одного і не відстежувати, хто дотримується хвилини мовчання, а хто ні.

Психологиня зазначила, що треба сфокусуватись на установку – має бути вшанована пам'ять героїв, а не покараний той, хто, наприклад, не готовий зустрічатися зі своїм власним болем під час цієї акції.

Чи "політизована" в Україні хвилина мовчання: що каже історик?

В Україні не існує практики переслідувань за порушення хвилини мовчання. Історик, кандидат наук із соціальних комунікацій Тарас Огородник зауважив, що впровадження та узаконення загальнонаціональної хвилини мовчання було здійснене саме з ініціативи суспільства.

Адже сенс хвилини мовчання – вшанування жертв російсько-української війни та формування національної пам'яті, а не підкорення волі громадян. Та й загалом, історично хвилина мовчання виникла як добровільний акт скорботи та солідарності,
– наголосив він.

Звісно, подібні ритуали вшанування пам'яті мають і політичний підтекст. Як приклад історик навів впровадження хвилини мовчання після Першої світової війни у Британській імперії. Тоді її метою було об'єднати різні групи людей.

Однак більш виразно ідеологічний характер хвилини мовчання проявлявся в СРСР, коли вона стала обов'язковим елементом культу Дня перемоги над фашизмом. Тоді головна увага акцентувалася на військовій величі СРСР та формуванні символів радянської ідентичності.

Головна відмінність – у сучасній Україні хвилина мовчання спрямована на особисте емоційне співпереживання та є менше формалізованою, ніж у радянські часи, де вона була частиною державної ідеології. З радянською традицією пов'язаний тільки звуковий супровід хвилини мовчання – звук метронома,
– пояснив Тарас Огородник.

Історик підкреслив, що поняття "хвилина мовчання" для багаторічної української історії не є чимось новим. Цікаво, що у 1935 році львівська щоденна газета "Gazeta Lwowska" повідомляла про організацію хвилини мовчання у Львові. Приводом для цього став похорон відомої людини.

Про хвилину мовчання сповіщали гарматні залпи, дзвони храмів Львова, фабричні та залізничні гудки. Після цього мав зупинитися весь вуличний рух – трамваї, потяги та перехожі спинялися. Люди, знімаючи головні убори, перебувати в мовчанні,
– сказав Огородник.

Українці хвилиною мовчання також вшановували пам'ять полеглих воїнів легіону Українських січових стрільців та Української галицької армії. Після Другої світової війни ця традиція також збереглась. А із початком російсько-української війни у 2014 році хвилиною мовчання вшановували пам'ять полеглих в АТО.

"Зрозуміло, що до закінчення війни загальнонаціональна хвилина мовчання має бути й буде щоденною, як і зараз. Вираз Івана Франка "Vivere memento" ("Пам'ятай, що живеш") зараз звучить завдяки тисячам загиблим та безвісти зниклим воїнам, а коротка мить нашого особистого часу є чином вшанування їх пам'яті. Мовчання є свідченням неспроможності слів окреслити масштаби жертв, жодні слова не можуть передати величину втрат", – наголосив історик.

Він припустив, що з часом деякі елементи загальнонаціональної хвилини мовчання можуть змінитись. Зокрема, по закінченню війни, для її проведення, можливо, буде визначено певний день у році.

Скільки українців підтримують хвилину мовчання: дані від соціолога

Соціолог, директор компанії "Оперативна соціологія" Денис Денисенко зазначив, що вони з колегами проводили дослідження для Інституту національної пам'яті, де одним із питання було, чи беруть люди участь у щоденній акції.

47% сказали, що знають і беруть участь, 42% сказали, що знають, але участь беруть інколи. Лише 7% сказали, що знають, але участь не беруть. Решта відповіли, що не знають,
– зазначив він.

Якщо спиратися на ці цифри, то виходить, що більшість українців знає про хвилину мовчання. Ба більше, майже половина опитаних беруть участь завжди, а частина – інколи. Тобто для соціологів це питання не є таким, що спричиняє суперечки у суспільстві.

Проте, як і у будь-якому іншому суспільстві, є певний відсоток тих, хто не знає або не підтримує подібні державні ініціативи.

Звісно, можуть бути якісь окремі лідери думок, які не розуміють для чого хвилина мовчання, мовляв, ця акція їх дратує. Можливо, це заради відгуку аудиторії, бо негативна реакція завжди викликає дискусії,
– висловився Денисенко.

Під час будь-якого опитування, соціологи дізнаються вік, стать та інші демографічні параметри людей. Цікаво, що у питаннях, які стосуються вшанування пам'яті, зокрема і хвилини мовчання, є певна вікова тенденція – чим старша людина, тим вона інтенсивніше в це залучена.

Тобто молодь традиційно більш аполітична, ніж люди старшого віку. Це пряма залежність. Чим людина старша, тим вона більше інтегрована в політичні та соціальні процеси.

Так було завжди й не лише в Україні. Це пов'язано зі специфікою поколінь. Чим людина довше живе, тим більше обростає соціальними зв'язками, у неї з'являються колеги, друзі, родина, певні захоплення. Тоді людина розуміє, що суспільство – це важливо,
– пояснив соціолог.

Однак, за його словами, драматичної різниці все ж немає. З огляду на вікові характеристики приблизно 90% людей, старше за 60 років, беруть участь у хвилині мовчання, що стосується молоді (18 – 25 років), то їх 75 – 80%.

Географія хвилини мовчання

Денисенко звернув увагу на феномен громадської думки в Україні. До 2014 року у нашій державі був умовний географічний розкол на Схід і Захід. Зараз це змінилось.

Україна стала більш однорідною, з огляду на соціологію. До Революції Гідності та анексії Криму було дуже чітке розділення. Мовляв, на Сході думають так, а на Заході – інакше. Зараз же такого чіткого поділу немає. Проте відмінності з'явилися у дещо іншому. Є певний розкол між великими та малими містами та селами,
– розповів він.

Суттєву різницю у громадській думці соціологи відстежують саме між Києвом і рештою країни.

"Як не парадоксально, попри те, що Київ – це столиця України, політичний центр, але кияни по всіх питаннях, які пов'язані з вшануванням пам'яті (зокрема і хвилина мовчання, – 24 Канал), менше залучені, ніж інші громадяни, навіть на Сході", – наголосив Денисенко.

Це може бути пов'язано із тим, що до Києва їдуть люди певного типу. Ті, кого менше цікавить ця проблема, бо столиця зараз – переважно не корінні мешканці.

Тож соціолог підсумував, що хвилина мовчання – це дуже гарний приклад державної політики, яка акцентує на тому, що в Україні триває війна. Бо не всі люди про це пам'ятають та усвідомлюють важливість вшанування загиблих, а у воєнний час це вкрай необхідно.

Практика хвилини мовчання у медіа та бізнесі

День значної частини українців починається із ранкової кави й перегляду новин. У такій щоденній рутині буває губиться багато сенсів. Цінно, що є ті, хто привертають увагу суспільства до важливих тем, зокрема й до теми "хвилина мовчання".

Власник кав'ярні Central City Cafe Артур Войтюк у своєму закладі запровадив дуже важливу річ – о 09:00 вся робота там зупиняється на хвилину.

Ця ідея прийшла дуже природно. Я ветеран, і для мене це не формальність, бо я знаю справжню ціну однієї хвилини, це особиста історія, це пам'ять про побратимів і всіх, хто загинув за Україну,
– сказав він.

Артуру Войтюку важливо, щоб навіть у повсякденному ритмі кав'ярні люди знаходили цей момент тиші та вдячності.

Графік роботи кав'ярні Central City Cafe / Фото із соцмереж

З 08:59 по 09:01 його заклад зупиняє всі процеси. Працівники не приймають замовлення, не видають напої, не працює кавомашина, якщо відключення світла – вимикають генератор. Уся команда кав'ярні разом із гостями долучається до хвилини мовчання.

Войтюк відзначив, що реакція людей на таку ініціативу переважно дуже позитивна.

Для ветерана та його працівників вона про повагу, пам'ять і нагадування, завдяки кому ми маємо можливість працювати, жити й пити свою ранкову каву.

Сайт 24 Каналу також доєднався до ініціативившановувати пам'ять загиблих військових та цивільних через війну Росії проти України.

Нагадування про хвилину мовчання / Скриншот 24 Каналу

Головна редакторка Анастасія Зазуляк підкреслила, що величезна кількість читачів із всіх регіонів України й далеко за її межами щодня відвідує сайт.

Тож ми вирішили скористатися цією можливістю і нагадувати про хвилину мовчання на сторінках нашого видання – кожен, де б він не був, може зупинитися на цю хвилину, відволіктися від звичного життя, щоб пригадати, подякувати й нести пам'ять далі для нашої боротьби,
– зазначила вона.

За словами головної редакторки, сайт 24 Каналу щиро сподівається, що колеги з онлайн-медіа підтримають ініціативу і також долучаться до неї. Адже пам'ять має значення щоденно, а така ініціатива – найменше, що можна зробити, аби про жертв російського вторгнення не забували.