Памʼяті добровольця, кулеметника Володимира Шумейка

Володимир народився 18 грудня 1979 року у Кривому Розі, де провів дитинство та юність. Навчався у Криворізькому національному університеті та планував пов'язати життя з IT.  

У листопаді 2013 року став активним учасником Майдану, допомагав створювати «АйТі-намет», де людям надавали доступ до інтернету.  

На барикаді по вулиці Грушевського 22 січня 2014 року отримав важке поранення — гумова куля влучила в око. Пережив кілька операцій, майже втратив зір.  

Попри поранення, одразу після Майдану пішов добровольцем на фронт. У складі батальйону «Донбас» пройшов найгарячіші на той час напрямки - Бахмут, Іловайськ, Попасну, Лисичанськ.  

Під час оборони Іловайська у 2014 році Володимир отримав ще два поранення, одне з яких важке під час штурму - у ногу. Сім місяців лікувався та відновлювався. 

Указом №1 від 4 червня 2015 року за свою самовідданість був нагороджений відзнакою "Народний Герой України". 

Коли почалася повномасштабна війна, Володимир перебував за кордоном. Але повернувся і знову став на захист Батьківщини. 

Колишній генпрокурор Юрій Луценко, який на початку широкомасштабного вторгнення служив із Володимиром Шумейком у 206-му батальйоні ТРО, згадує:  

"Наша рота була фантастичним міксом АТОшників, генералів СБУ і молодих добровольців. Був один колишній Генпрокурор і вже покійний Маестро з трьома ходками на вʼязницю. Памʼятаю, як Ромео придивлявся до нас, політичних. З природною недовірою простого українця до тих, кого бачив лише по телевізору в костюмах і галстуках. 

- А ти правда генерал?, - питав він у командира роти. 

- Так. 

- А що ти тут робиш? 

- Те саме, що і ти. 

- Гм. Ну добре. 

Потім разом копали бліндаж. Разом їли з одного котла. Разом рахували прильоти. Разом хоронили першого 200-го побратима. І в якийсь момент уже нікого не цікавило, ким ти був ДО. Головним було, яким ти є тут і зараз”. 

Останнім часом Володимир служив оператором відділення кулеметних безпілотних наземних систем у складі 3-ї окремої штурмової бригади (в/ч А4638). 

Загинув під час бойового завдання 4 травня 2026 року поблизу Андріївки Харківської області. 

У Володимира залишилися дружина, двоє дітей, мати та сестри. 

Вічна шана та світла пам'ять Герою! 

Фото: Перший міський, Вишнева міська громада 

За матеріалами: Вишнева міська громада, Перший міський, Весь Кривий Ріг, Рудана

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform