Санкційній глухий кут США: як Іран звів нанівець «Економічну лють» США — Bloomberg

Адміністрація президента США Дональда Трампа зіткнулася із серйозними обмеженнями у своїй спробі повністю ізолювати та зруйнувати іранську економіку. Розгорнута трохи більше місяця тому кампанія «Економічна лють» (Economic Fury) наразі не принесла бажаного результату, а сам Тегеран відмовляється виконувати вимоги Вашингтона, повідомляє Bloomberg.

Міністр фінансів США Скотт Бессент напередодні закликав міжнародних союзників активніше долучатися до американського економічного тиску. Цю ініціативу Білий дім презентував одразу після укладення перемир'я, яке зупинило попередню військову операцію проти Ірану під назвою «Епічна лють» (Epic Fury). Фактично, новий план став оновленою версією стратегії «Максимального тиску», яка застосовувалася ще під час першого президентського терміну Трампа. Попри обіцянки задіяти «весь спектр доступних інструментів та повноважень» для удушення економіки ісламської республіки, поточні кроки Вашингтона майже повністю копіюють попередній підхід і мають аналогічний нульовий ефект.

Тіньова економіка та китайський фактор

Експерти наголошують, що неефективність нових обмежень пов'язана із системною стійкістю, яку Тегеран виробив за останні роки. За підрахунками аналітиків, загальна кількість санкцій проти Ірану, запроваджених за останні вісім років, уже досягла майже 2000.

«У пріоритетах визначення цілей не відбулося жодних суттєвих змін. Повноваження залишилися колишніми, географія ударів — тією ж самою», — зазначає Джеремі Панер, партнер юридичної фірми Hughes Hubbard & Reed, який відстежує обмеження в нафтовому та нафтохімічному секторах Ірану.

Американські санкції охопили широке коло суб'єктів:

• державні та приватні нафтові компанії;
• міжнародні судноплавні фірми та танкерний флот;
• валютні біржі та фінансових посередників у Китаї та на Близькому Сході.

Проте навіть паралельна масштабна бомбова кампанія, проведена спільно з Ізраїлем, та оголошена військово-морська блокада лише підкреслили здатність Ірану витримувати зовнішній тиск завдяки безперебійному продажу нафти до Китаю.

Глухий кут економічної дипломатії

Вашингтон опинився у пастці, яка непокоїла й усі попередні адміністрації США: як максимально стиснути економіку Ірану, але водночас не завдати нищівного удару по світовому ринку та гаманцях американських споживачів через стрибок цін на паливо.

За словами Річарда Неф'ю, колишнього чиновника Держдепартаменту та координатора санкційної політики, США повністю вичерпали ліміт того, чого можна досягти виключно економічним тиском. Він підкреслив, що Білому дому потрібно або запропонувати щось кардинально нове, або суттєво зменшити свої геополітичні амбіції щодо Тегерана.

Ситуацію ускладнює фактор часу. Дональд Трамп прагне якнайшвидше завершити протистояння, через яке було заблоковано стратегічну Ормузьку протоку, що спровокувало різке зростання світових цін на енергоносії. Хоча іранська сторона та держсекретар США Марко Рубіо сигналізують про певний прогрес у мирних переговорах, Тегеран не має жодної мотивації капітулювати прямо зараз, знаючи, що підписання угоди у найближчі тижні автоматично означатиме зняття більшості чинних фінансових кайданів. Для довгострокового ефекту потрібен єдиний та монолітний західний санкційний фронт, але глобальна економіка не має розкоші у вигляді тривалого часу.

Глобальна «вісь підсанкційних країн»

Стійкість Тегерана відображає ширший геополітичний тренд, який раніше продемонстрували Росія та Північна Корея. Потрапивши під жорсткі обмеження Вашингтона, ці держави сформували так звану «вісь підсанкційних», налагодивши прямий обмін зброєю та технологіями в обхід західних фінансових систем. У межах цього альянсу Росія використовує іранські безпілотники та північнокорейські артилерійські снаряди проти українців, натомість надаючи Ірану розвідувальні дані для наведення на цілі.

Експерти з економічного державного управління констатують, що санкції США призвели лише до створення гігантської світової тіньової економіки. Перехід Вашингтона до повної морської блокади є фактичним визнанням того, що колишній економічний інструментарій остаточно дієво не працює.

Додатковим стримувальним фактором для Білого дому залишаються відносини з Пекіном. Попри нещодавні санкції проти деяких китайських нафтопереробних заводів та бірж, що конвертували юані від продажу нафти, Дональд Трамп після зустрічі з лідером КНР Сі Цзіньпіном натякнув, що розглядає можливість послаблення тиску на китайські компанії в обмін на підписання фінальної угоди з Іраном. Наразі дії американської адміністрації нагадують хаотичні спроби «кидати спагеті на стіну» в надії, що бодай щось спрацює, проте аналітики Bloomberg Economics вважають капітуляцію іранського режиму за таких умов вкрай малоймовірною.

Нагадаємо, що у вівторок, 19 травня, Сенат США підтримав винесення на розгляд законопроєкту, який мав змусити американського президента Дональда Трампа припинити війну з Іраном або отримати дозвіл Конгресу на її продовження. Декілька республіканців приєдналися до демократів у просуванні резолюції, яку Республіканська партія блокувала протягом кількох місяців.

Ситуація навколо Ірану зависла в небезпечній невизначеності. Що обере Трамп — тиск, переговори чи нову ескалацію? В’ячеслав Ліхачов у статті "Ні війни, ні миру: три сценарії Трампа для Ірану" розповідав, чому жоден із варіантів не виглядає простим і безболісним.