"Філіжанка" проти "русского мира": як Україна повертає власні слова

Сьогодні, 24 травня святкують День слов'янської писемності й культури — свято, яке щороку повертає увагу до мови як частини національної ідентичності. В умовах повномасштабної війни мовне питання для України стало не лише культурним, а й політичним та навіть безпековим. Чому українську століттями намагалися витіснити, як народжуються нові слова під час війни та чи існує "справжня" українська лайка — в інтерв'ю Фокусу розповів завідувач кафедри східнослов'янської філології та інформаційно-прикладних студій Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка Олександр Бондаренко.

Мова під забороною: як Росія століттями русифікувала Україну

Чи справді українську мову століттями забороняли? І які заборони були найжорстокішими?

— Так, звичайно. Це все почалося ще за часів царської Росії. Ми добре знаємо і про Валуєвський циркуляр, і про Емський указ, і про інші заборони української мови. Але, як на мене, найгірша ситуація була вже в Радянському Союзі. Тому що там політика була значно підступнішою — гібридною.

Знаєте, зараз у нас популярне слово "гібридний": гібридна війна, гібридне перемир'я. Так от у Радянському Союзі була саме гібридна політика щодо української мови.

Спочатку, коли Радянський Союз тільки з'явився, українців не дуже сильно притискали. Був навіть певний період Відродження. Але потім почалися страшні сталінські репресії. І вони були значно жорстокіші за царські, бо там уже не просто забороняли мову — людей фізично знищували або морально ламали.

До речі, є чудова вистава "Ми — романтика". Там дуже добре показано, як українських письменників ламали через коліно. Когось купували привілеями, пайками, грішми, а когось просто нищили морально.

Павло Тичина міг би стати поетом європейського масштабу. Якщо почитати його ранню поезію — це геніальні тексти. А потім він писав про "трактори в полі". І це теж наслідок тієї системи.

Але радянська політика була ще й дуже хитрою. Українською мовою начебто дозволяли говорити, але вона мала бути максимально схожою на російську. Наприклад, питомі українські слова поступово витіснялися.

Та ж сама "філіжанка" замінювалася словами, наближеними до російської. Уже в словниках 1938 року питомі українські слова або зникали, або позначалися як "архаїчні", "діалектні", "застарілі".

Тобто природне українське слово відсовували вниз словникової статті, а натомість просували слова, які були схожі на російські. Це була фактична русифікація української мови.

І це стосувалося не лише мови. В Радянському Союзі існувала концепція "радянського народу". Мовляв, усі народи СРСР мають злитися в одну спільноту. Але мовою цієї спільноти, науки, освіти й офіційного спілкування мав бути "великий и могучий русский язык".

На мою думку, це було навіть небезпечніше за прямі заборони. Бо народи просто переплавляли в одному імперському котлі.

І зараз ми бачимо наслідки цього в Російській Федерації, яка, як на мене, не має нічого спільного зі справжньою федерацією. Там народи намагаються зберігати свою ідентичність, але імперська система постійно це придушує.

Чому мовне питання досі є частиною війни?

— Це одна з ключових речей. Я завжди звертаю увагу: у всіх вимогах Росії щодо будь-яких "мирних домовленостей" завжди фігурують дві теми — російська мова і російська церква.

І вони від цього ніколи не відмовляться.

Бо мова — це елемент впливу на свідомість. Росіяни дуже серйозно займаються тим, що називають "консцієнтальними", "когнітивними", "ментальними" війнами.

Тобто війнами за свідомість і мислення.

І тут мова стає одним із ключових інструментів.

До речі, війни за мову — це не щось нове. Наприклад, Гуситські війни в Чехії були не лише релігійними, а й мовними. Чехи хотіли молитися своєю мовою, а католицька церква цього не дозволяла.

Ян Гус вимагав, щоб богослужіння проводилися чеською мовою. За це його спалили як єретика.

Але врешті-решт саме це стало одним із поштовхів до Реформації. Тобто мовне питання вже століттями є причиною великих конфліктів.

А що з міфом про "три братні народи"?

— Це класичний імперський конструкт.

Насправді російська мова — наймолодша зі східнослов'янських мов. Колиска східнослов'янських народів — це територія сучасної Північної України та Південної Білорусі.

Саме тут формувалася праслов’янська мовна спільнота.

Теорія про "три братні народи" активно просувалася в СРСР у 1930-х роках. Її підтримували радянські історики та мовознавці.

Але Юрій Шевельов фактично розбив цю концепцію. Він довів, що українська мова розвивалася окремо й безперервно саме на цих територіях.

Українська мова походить від праслов'янської так само як польська, чеська чи білоруська.

І, до речі, саме територія сучасної України вважається одним із головних центрів формування праслов'янської спільноти.

А суржик — це окрема мова?

— Ні, це не окрема мова. Суржик — це змішування української та російської мов.

Але подібні явища є в багатьох країнах. У Білорусі, наприклад, є "трасянка". На прикордонних територіях це поширене явище.

Сьогодні багато хто вважає суржик певним перехідним етапом від російської до української. І я частково з цим погоджуюся. Краще вже суржик, ніж повністю російська.

Але треба пам'ятати: Харків історично був україномовним містом. Його русифікація — це результат імперської політики.

До речі, Юрій Шевельов був саме з Харкова. І він усе життя присвятив дослідженню української мови.

Війна за слова: як народжується сучасна українська мова

А як сьогодні народжуються нові українські слова? Хто вирішує, що вони правильні?

— Насправді ніхто спеціально цього не вирішує. І точно не філологи.

Мені ще в університеті казали: завдання філолога — не придумувати, а фіксувати. Тобто ми вже спостерігаємо за тим, як слово входить у мову, і потім фіксуємо це в словниках.

Сьогодні нові слова народжуються насамперед у медіапросторі та соцмережах. Іноді ми знаємо автора слова, а іноді — ні.

Наприклад, слово "тітушка". Я не знаю, хто його вперше вжив. Або слово "укроп" — воно теж стало дуже популярним.

Часто нові слова виникають у коментарях, мемах, блогах. Якщо це підхоплює людина з великою аудиторією — блогер, журналіст, військовий чи лідер думок — слово швидко стає вірусним.

До речі, росіяни це дуже добре вивчають. У них навіть є новітній напрямок лінгвістики — "лінгвістика інформаційно-психологічної війни". Вони прямо говорять про те, що найбільш ефективно впливати на суспільство можна саме через коментарі та короткі вірусні фрази в соцмережах.

І справді — деякі слова, які спочатку з'являлися десь у коментарях, потім ставали маркерами сучасної української мови.

А які слова чи вислови найбільше закріпилися після початку повномасштабної війни?

— Зараз мені навіть складніше орієнтуватися саме в українських прикладах, бо через специфіку роботи я багато займаюся російською пропагандою та мовою ворога.

Але можна подивитися, як працює російська мова під час війни. У них дуже поширена евфемізація — небажання називати речі своїми іменами.

Наприклад, "СВО" замість слова "війна". Або "за ленточкой" замість "на фронті". Вони навіть не кажуть "лінія фронту" — кажуть "ленточка".

Або ще з радянських часів тягнуться "двохсотий", "трьохсотий" замість "вбитий" чи "поранений".

Це спроба емоційно дистанціюватися від реальності.

Щодо українських висловів, то тут дуже показовим став мем про "русский военный корабль". Це була настільки влучна, своєчасна й емоційна фраза, що вона миттєво стала частиною сучасної культури.

З’явилися марки, меми, футболки — ця фраза буквально увійшла у фразеологічний фонд української мови, хоча й була сказана російською.

І це цікаво, бо сам військовий, найімовірніше, в побуті говорив російською. Але фраза стала символом українського спротиву.

"Пан" та українська лайка: як змінюється мовна культура

Чи реально очистити українську мову від русизмів?

— Реально, але це дуже довгий процес.

Найголовніше — створювати україномовний контент: фільми, ігри, музику, блоги.

І навіть якщо люди говоритимуть із помилками — це нормально. Бо все починається із сім'ї.

Якщо дитина змалку дивиться російськомовний контент, слухає російський реп і грає в російські ігри — це формує її мовне середовище.

До речі, дуже показовою була реакція російських геймерів на україномовний S.T.A.L.K.E.R. 2. Для них це стало справжнім шоком.

Бо навіть у сфері комп'ютерних ігор українська мова почала витісняти російську.

"Шляк би тебе трафив" чи "нах*й": чи існує справжня українська лайка?

— Можна лаятися українською. І тут є дуже цікава різниця між українською та російською лайкою.

Російська лайка переважно пов'язана зі статевими органами й сексуальними темами. А українська традиційна лайка більше крутиться навколо побуту: "срака", "лайно", "гівно", "трясця" й так далі.

Є навіть цілі добірки української лайки.

Але загалом лайка — це часто просто емоційна реакція людини на стрес. І тут уже важко контролювати, якою мовою вона вилітає.

Чому українці все частіше кажуть "пан" і "пані", а не звертаються по батькові?

— Бо звернення "пан", "пані" — це давня українська традиція, до якої ми поступово повертаємося.

Українська культура історично формувалася як культура осілого хліборобського народу. Тому до незнайомої людини спочатку ставилися з повагою: "пане", "пані", "господарю".

А звернення по батькові — це вже значно пізніша традиція, яка особливо закріпилася за радянських часів.

Тому коли сьогодні ми кажемо "пане Олександре" чи "пані Олено", то фактично повертаємося до власної культурної традиції. І багатьом українцям це значно ближче, ніж радянське "ім'я-по батькові".

Раніше Фокус розповідав, скільки української молоді спілкується рідною мовою в побуті та на роботі.

Також восени 2025 року українські медіа з покликанням на представників МОН писали, що рівень знань української серед молоді зростає щороку, але активне використання мови в повсякденному житті серед підлітків падає.