Боєць Легіону «Свобода Росії» Шаміль Лукожев: Результат цієї війни – в Україні є армія, яка може дати відсіч РФ

Легіон «Свобода Росії» – військовий підрозділ, сформований у березні 2022 року з колишніх військовослужбовців РФ та добровольців для захисту України від російського вторгнення. Легіон входить до складу Збройних Сил України. Діє у складі Міжнародного легіону ГУР Міноборони, проводить операції на фронті та на прикордонних територіях.

Як розповіли «Главкому» у пресслужбі Легіону, він поповнюється кількома шляхами. По-перше, це рекрути з Росії або третіх країн, наприклад, європейських. «Це найбільша категорія. Крім того, в Україні понад 100 тис. етнічних росіян, які досі живуть тут із паспортом РФ. Іноді вони приєднуються до нас – ми дуже цінуємо таке їхнє рішення», – зазначили в пресслужбі.

По-друге, не так давно до Легіону почали брати тих, хто добровільно склав зброю і перейшов на бік України через такі проєкти, як «Хочу жити». «Вони дуже добре себе проявляють, часто це люди, обмануті системою, кинуті в жорна війни, які побачили злочини командирів проти мирного населення і своїх же підлеглих, і вирішили боротися на боці добра. Вони йдуть на це, щоб відчути себе людиною честі, а не тварюкою в руках м'ясника», – коментують у пресслужбі.

Крім того, стверджують у Легіоні, на території РФ діє опір. «Це – наші очі та вуха на батьківщині: так ми дізнаємося правду про те, що відбувається на підприємствах ОПК, у військових частинах, закритих військових містечках. Вони допомагають нам завдавати точкових ударів по режиму. Десь це рейкова війна, десь контрпропаганда, десь серйозні диверсії на інфраструктурі або психологічні операції проти посіпак режиму – силовиків, наприклад. Це окрема сила Легіону, свого роду іноземний корпус на батьківщині, вони виконують шалену роботу. Іноді приєднуються до нас і воюють далі в Легіоні», – розповідають у «Свободі Росії».

Співбесіда в Легіон

У Легіоні «Свобода Росії» кажуть, що насамперед звертають увагу на громадянство: приймають до своїх лав виключно громадян РФ, в окремих випадках – України. «Для функціонування підрозділу необхідна ціла команда фахівців, яких не завжди можливо залучити до підрозділу за допомогою рекрутингу, або це посади офіцерського складу, або коли закон передбачає роботу тільки для українців – тоді громадяни України можуть приєднатися до Легіону», – пояснюють у Легіоні.

У пресслужбі зазначають, що до «Свободи Росії» часто звертаються люди з інших країн, які підтримують Легіон, не будучи росіянами. «Це приємно, але нам важливо, щоб наш підрозділ зберігав сенс саме російської збройної опозиції – тих, хто без натяків зможе і на територію РФ прийти як до себе додому. Всі іноземці можуть звернутися до Міжнародного легіону», – підкреслюють у Легіоні.

Там також кажуть, що під час співбесід звертають увагу, насамперед, на мотивацію. «Вона у бійців різна, і справді, багато хто з нас готові йти до кінця у питанні повалення злочинної путінської влади. А хтось просто хоче миру і не сприймає агресію своєї ж країни за кордоном заради незрозумілої величі, навіяної пропагандою. Одним словом, мотивація має бути вищою за власні інтереси, хоча, звісно, питання легалізації, законного перебування в Україні, зарплати – ми намагаємося вирішувати для всіх наших бійців або допомагати з самостійним оформленням», – розповідають у пресслужбі.

Якихось особливих глибоких перевірок кожного кандидата не здійснюють. «У всіх стандартний набір: співбесіда, військово-лікарська комісія (ВЛК), психологічний тест, перевірки безпеки: це досить стандартні моменти, щоб зрозуміти справжні наміри кандидата. У процесі базової загальновійськової підготовки (БЗВП) і перших бойових завдань стає зрозуміло, чи серйозно кандидат має намір боротися за визволення України, за руйнування путінського режиму.

«Найвдаліші операції й не потребують величезних фінансових вливань. Ми використовуємо нашу силу – величезну мережу інформаторів та активістів у РФ, тому змогли нещодавно підпалити близько десятка тепловозів, обірвати логістику до Криму. Працюємо в тилу по базах, складах. Ми також знищили пару винищувачів МІГ – хлопці сходили на вилазку і кинули пару коктейлів. У путінській гнилій машині вбивств завжди знайдеться прогалина для точкового удару опору», – підкреслюють у пресслужбі.

Один із бійців Легіону «Свобода Росії» Шаміль «Шмель» Лукожев в інтерв’ю «Главкому» розповів свою історію приєднання до Легіону, поділився своїми мотивами та планами на життя після перемоги над путінським режимом.

«Можу сказати: якщо Путіна вб’ють, весь народ РФ лише подякує»

Звідки ви? Як опинилися в Україні?

Я – з Осетії. Там я не зміг знайти нормальну роботу і підписав контракт 27 вересня 2021 року. Адже на цивільній службі платять 13 тис. руб. на місяць, а за контрактом отримуєш набагато більше. 9 січня 2022 року нас відправили до Криму. Нібито на навчання.

Ми приїхали до Криму, побули там до 20-х чисел лютого – нас укомплектовували, давали тепловізори, прилади нічного бачення, автомати. А 23-24 лютого нам сказали, що перший батальйон йде у відпустку, і ми – після них…

У підсумку нас разом з технікою на поїзді перекинули до Джанкоя. Там нас вишикували і повідомили, що ми будемо заїжджати-виїжджати, заїжджати-виїжджати, поки Україна не почне по нас стріляти. Після початку стрілянини ми почнемо повноцінне вторгнення.

Тоді більшість почала обурюватися, бо у багатьох в Україні були родичі, друзі, знайомі. Але нам почали погрожувати в’язницею. Я знав, що не буду воювати. Перед заїздом я написав передсмертну записку. У Telegram є функція «відкладене повідомлення». Таке відкладене повідомлення я написав усім знайомим. Я написав, що я не готовий вбити людину, яка захищає свій дім, свою сім’ю, дітей, батьків, брата, сестру.

Коли нас 24 лютого відправили в Україну, я з перших днів шукав цивільних, хто міг би мене звідти вивести. Через кілька днів я сам пішки пішов у бік українців, до ТРО – на той момент їх було більшість. Коли дійшов, розповів, звідки я. Через деякий час мені розповіли про існування Легіону «Свобода Росії». Я попросив, щоб мене відвезли туди.

Як близькі поставилися до вашого рішення перейти до Легіону?

У мене були знайомі в Україні. Ми часто спілкувалися. На той момент була дівчина з України. До речі, вона була повністю російськомовною – буквально пару слів знала українською: «будь ласка» і «дякую». І коли мені командир (російського) полку казав, що, мовляв, в Україні «утискають російську мову», що там «розрізають жінкам животи», «їдять дітей»... Хто повірить, що таке може бути?

Я люблю подорожувати, дивитися на світ, тому на все, що відбувалося, дивився зі своєї власної точки зору. Я бачив, хто захищає свій дім, хто на кого нападає, хто чию територію захоплює. Я б ніколи не повірив, що Україна хотіла напасти на Росію, захопити якісь території тощо. Всім зрозуміло, що станом на 2022 рік Україна не мала таких сил. Це зараз, внаслідок цієї війни, Україна має армію, яка може дати відсіч Росії. Тоді такого не було.

Моя мати все правильно розуміла. Вона проти путінського режиму. Там усі тихо говорять одне й те саме один одному, дуже близьким людям, побоюючись, що завтра прийде ФСБ, поліція. Мати була проти цієї війни. Вона просила мене повернутися додому, але я не захотів. Минулого року влітку померла. Брат і дві сестри теж проти всього цього.

Родичі роблять усе, щоб брат не пішов на війну, поки що це вдається. Я цьому радий.

Як змінилося ваше коло спілкування після повномасштабного нападу РФ на Україну?

Ні. Більшість моїх друзів виїхали до Грузії, до Вірменії. Хтось залишився в Росії, працює на цивілці – у когось троє дітей, хтось доглядає за батьками, тобто вони уникнули мобілізації.

Мої родичі по материнській лінії всі проти СВО, і поки що ніхто не бере участі. Тільки одна людина на СВО – батько зведеного брата. Ми з ним не спілкуємося.

У 2022 році, коли ЗСУ почали брати в полон перших російських військовополонених, вони звертали увагу на низьку якість амуніції, прострочені аптечки та жахливі пайки. Як з того часу змінилося забезпечення російської армії?

Я не знаю, як у всіх інших, але в 2022-му нас екіпірували добре – крім аптечки. Аптечка була ще з часів Другої світової. А ось зброя була сучасна, нова. Ми пристрілювалися, багато часу навчалися на полігонах. У нас був БТР-82А, він був новий. У ньому навіть сидіння ще були в плівці.

Зараз, у 2025-2026-му, у полонених «калаші» всі старі. Нові дуже рідко трапляються. Техніка не встигає навіть під’їжджати – її знищують по дорозі. Тож зараз поки що основна війна – це війна дронів.

Як ви оцінюєте загальний рівень підготовки російських загарбників?

Він погіршився. На початку я служив у 503-му полку, у третьому батальйоні. У нас були люди, які брали участь у боях у Сирії, в інших місцях. Більшість – з Кавказу, а на Кавказі більшість хлопців фізично підготовлені, з дитинства займаються боротьбою, боксом, ще якимось спортом.

Нині ті, хто потрапляє в полон, – здебільшого або літні люди, або дуже молоді, худі. І всі кажуть, що їх просто мобілізували й відправили «на м’ясо».

Видно, що вони взагалі не розуміють, куди йдуть, що роблять. Їх просто змушують іти вперед по двоє. Їх беруть у полон, вони кажуть: «Нам сказали, тут наші сидять, і нас відправили».

А як реагують мешканці Росії на бійців Легіону Свободи – наприклад, якщо ви проводите якісь операції в прикордонних районах?

Складно сказати. Будь-яка цивільна людина в селі, де перебувають українці, підтримуватиме українців. Якщо там є росіяни, то він, щоб його не вбили, скаже: «Ми на вас чекали». 

Можливо, хтось радіє, можливо, хтось бреше. Але я можу сказати, що якщо Путіна вб’ють, весь народ РФ лише подякує.

«Перемога – це розпад Росії»

Триває п’ятий рік повномасштабної війни. Ми не бачили всередині Росії якихось масових протестів – хоча б чогось схожого на наші Майдани. Зараз у соцмережах росіяни обурюються, що їм відключають інтернет, що горить Туапсе, що є проблеми зі зв’язком, але все одно всі сидять по домівках. Як ви вважаєте, чи є якась точка, коли можливий масовий протест?

У РФ дуже багато співробітників МВС, Національної гвардії. На початку повномасштабної війни їх було до 2 млн і 700 тис. відповідно. Люди бояться, більшість терпить. Вони чекають на своїх теплих диванах, коли хтось за них це зробить, бояться самі взяти й вийти.

Майдан в Україні почався, коли молодь вийшла. Молодь побили – і тоді вийшли всі. Може, якщо інтернет відключать, російська молодь вийде. Тому що вони зараз залежні від інтернету.

Чи може Росія зруйнуватися зсередини, розпастися на багато різних країн?

Я не уявляю, чому досі не з’явився якийсь лідер серед військових, який би повернув зброю проти російської диктатури. Скільки зараз військових зі зброєю, з дронами, з танками… Але бракує такої людини. Може, рано чи пізно вона з’явиться.

За той час, що я в Легіоні, я зрозумів, наскільки сильно відрізняються народи РФ та України. Російські полонені – це дерев’яні люди, яким кажуть: «Бери зброю, йди вмирай». І він іде, вмирає.

Так, трапляються такі люди, як мої побратими, які прийшли через програму «Хочу жити». Їм сказали: «Ти йдеш завтра штурмувати». Вони відповіли: «Я не піду». Взяли гранату, закинули офіцерам у кімнату і перейшли до нас. Таких людей у РФ один на 100 тис.

Як ви поставилися до історії з Пригожиним, який ішов-ішов на Москву, але не дійшов? Ви вірили, що з цього може щось вийти?

Так, тут усі думали, що вийде. Я бачив, що українці підтримували Пригожина в той момент, коли він із Ростова йшов далі. Але вийшло як у якомусь серіалі.

За що воюєте особисто ви? Для вас перемога – це що?

Я думаю, перемога – повернення території України до кордонів 1991 року. Водночас є сумнівний момент. Зараз там живуть деякі люди, які були змушені прийняти владу тієї країни, чиї солдати вже там перебували. Просто тому, що вони все життя прожили на цій території, побудували будинок, або, можливо, житло їм дісталося у спадок. І якщо повернути територію, то до них почнуть ставити питання: чому вони там жили? Чому вони підтримували окупантів?

Крім того, перемога – це розпад Росії, тому що в XXI столітті, я вважаю, не можна володіти такою великою країною. Така велика країна не може бути настільки ж облаштованою, як європейські країни.

Кавказ, багатий на мальовничі місця, процвітатиме завдяки туризму. Інші регіони РФ – чимось іншим, мені важко сказати. Я думаю, що розпад Росії був би найкращим варіантом. Малі регіони, гадаю, житимуть краще окремо, ніж годувати Москву.

Чи готові росіяни взагалі до демократії? Чи готові вони обирати собі владу, боротися за свої права?

Кавказ, я думаю, може. Більшість інших регіонів живуть під батогом.

Молодь знайде свій регіон до смаку. Кавказ, я думаю, як і Грузія, захоче вступити до Євросоюзу.

Пам'ятаю, коли навчався в школі, ще до 2014 року, всі говорили: «Коли ж у нас змінять цього Путіна? Чому у нас немає своїх машин, немає нормальної пенсії?» Навіть школярі про це говорили.

У всіх книгах писали, що ми виграли Другу світову війну, але чому ж німці живуть краще, ніж країна-переможець? Ніхто не розумів. Усім нав'язували: Росія – переможець. Насправді є Москва, яка нагодована всіма грошима Росії – і все. Решта регіонів просто виживають.

Ви зараз оформлюєте український паспорт. Для вас це символічний крок?

Коли я проходив курс молодого бійця, я вже зрозумів, що українська армія – це взагалі інший світ, інше ставлення порівняно з армією Росії. Ми здружилися, а потім підписав контракт, ми побували на бойових, ми виїжджали, один одного підтримували. То вже як сім'я. 

Минулого року під Новий рік до мене прилетіла FPV-ка, коли я їхав за хлопцями на позицію. Мене вивезли просто за 5-10 хвилин – миттєво зреагували. Зателефонували одразу моїй дівчині, привезли її, знайшли нам квартиру, оплатили дорогу якісну операцію на очах – тобто, зробили все для мене, всі витрати взяли на себе. І таких прикладів безліч. Як я можу просто взяти й піти?

Тому, щоб продовжити своє життя тут, мати якісь можливості – відкрити ту саму банківську картку, відкласти гроші на ділянку, почати будувати будинок або купити, щоб з родиною жити, мені потрібне громадянство.

Я не збираюся виїжджати, навіть якщо завтра закінчиться війна і усунуть Путіна. Я не зможу поїхати туди. Вчора я вбивав окупантів, а сьогодні мені їхати туди, ходити серед них? Мені буде огидно. Я не хочу навіть про це думати.

Що б ви сказали тим росіянам, які зараз крутять у руках ручку і збираються підписати контракт?

Вони підписують смерть або полон. Полон – це найкращий варіант, не кожному пощастить туди потрапити. Тому в більшості випадків це смерть.

Вони зараз думають, що їм одразу виплатять гроші, що куплять і машину, і квартиру. Але насправді грошей не побачать. Полонені розповідають, що їм не платять. Приходить, скажімо, 200 тис., з них 190 тис. командир собі забирає.

Ви воюєте вже чотири роки. Є сили продовжувати?

Багато що залежить від колективу. Він не дає думати про погане, про втому. Ми ділимося досвідом, лагодимо машини, займаємося дронами – занять безліч. У вільний час можемо поїхати в місто, поїсти борщу.

Так, деякі втомилися, так, деякі хочуть додому. Але ж ми зробили свій вибір, треба йти до кінця. Тому – менше думати про погане, більше посміхатися.

Наталія Сокирчук, «Главком»

Читайте цей матеріал також російською👉тут.