Археологи знайшли приклад цивілізації, де розвиток не призвів до влади еліт

До такого висновку дійшли археологи, дослідивши особливості планування та побуту цього унікального поселення. Як повідомляє Йоркський університет, економічне зростання мегаполіса не призвело до класового розшарування.

Команда вивчала розміри житлових будинків у різні періоди існування міста. Саме площа помешкань часто використовується археологами як індикатор рівня достатку. За словами провідного автора дослідження, доктора Адама Гріна з факультету археології та географії Університету Йорка, у зрілому періоді розвитку міста розрив між найбільшими й найменшими будинками значно скоротився.

Мохенджо-Даро було найбільшим містом цивілізації Інду / Фото Йоркський університет

Дослідження, опубліковане в науковому журналі Antiquity, доводить, що прогрес не обов'язково визначається майбутнім, а може відлунювати з реального минулого. Мохенджо-Даро, розташоване в окрузі Ларкана провінції Сінд у Пакистані, є визначним об'єктом Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО та одним із найдавніших великих міст світу. Воно відоме насамперед своїм новаторським міським плануванням, а не величними палацами чи храмами.

Розташування стародавнього міста / Фото Йоркський університет

Економічне зростання цього стародавнього мегаполіса не призвело до відчуження чи нерівності. Навпаки, тут сформувалося справжнє егалітарне суспільство.

Егалітарне суспільство – це устрій, де всі люди мають рівні права, можливості та доступ до суспільних благ. У такій системі немає "елітних" класів чи привілеїв для обраних, а всі ресурси – від найкращих підручників до спортивних майданчиків – доступні кожному однаково.

Саме за таким принципом жителі Мохенджо-Даро спільно покращували своє місто, замість того, щоб дозволити кільком обраним накопичувати багатства та будувати для себе величезні маєтки чи релігійні центри.

Як функціонувало місто без палаців і королів?

Замість палаців вони будували складні, викладені цеглою дренажні системи та організовували чітке планування вулиць, ніби кожен мешканець отримав значний виграш від розширення міста. Міські зручності були доступні абсолютно всім, а не лише обраній меншості. Ця цивілізація долини Інду ставить під сумнів припущення, що влада обов'язково розбещує.

Наприклад, знамениті печатки Інду, які використовувалися в бізнесі та торгівлі, знаходили у звичайних будинках, а не в закритих державних чи релігійних установах.

Поки стародавні єгиптяни будували піраміди для богів-царів, а греки зводили масивні палаци в Кноссі, люди Інду будували щось зовсім інше,
– прокоментував відкриття доктор Адам Грін, провідний автор дослідження.

Аналіз житлових будинків показав, що різниця між їхніми розмірами навіть зменшувалася, коли стародавнє місто досягло піку розвитку. На той час воно займало близько трьох миль (приблизно 4,8 км) в окружності, а його населення становило до 40000 мешканців.

Фактично, в останні роки існування міста розрив у багатстві в цьому величезному міському центрі скоротився до рівнів, характерних для перших фермерських сіл.

Мохенджо-Даро часто згадують як відоме тим, чого воно не має, наприклад, відсутністю палаців для королів, заповнених золотом гробниць і статуй правителів. Але те, що воно має, є надзвичайно важливим,
– розповів доктор Грін.

Що більшим ставало місто, то справедливішим воно було. Коли нерівність була на найнижчому рівні (що збіглося з розквітом міста), продуктивність праці зростала. Це спростовує ще одне поширене переконання, ніби конкуренція, поділ на класи та статус є головними рушіями зростання, інновацій та процвітання.

Це досить цікавий урок для сучасних суспільств, оскільки цивілізація Інду чітко демонструє, що міське суспільство може бути високопродуктивним і винахідливим у великих масштабах, водночас гарантуючи справедливий розподіл ресурсів і влади. Насправді це могло бути навіть необхідним для підтримки процвітання протягом століть,
– підсумував дослідник.

Мохенджо-Даро показує сучасному світу, що цивілізація може бути передовою, надзвичайно продуктивною та слугувати чудовим прикладом того, як міське суспільство здатне створювати винахідливі масштабні рішення, одночасно забезпечуючи справедливий розподіл ресурсів і влади.