«Будинок на піску»: чим загрожує судовій реформі втрата міжнародних експертів

Інтеграція України до ЄС дедалі менше схожа на рожеву мрію і дедалі більше — на жорсткий тест на інституційну спроможність. Частина кредиту на 90 млрд євро тісно прив'язана до реформ у сферах верховенства права та боротьби з корупцією.

Одним із кроків «плану Качки—Кос» — узгодженого переліку реформ для успішного просування України до членства в ЄС — є поновлення участі міжнародних експертів у конкурсних доборах суддів. Їхня участь у процедурі слугує інструментом очищення судової влади від політичного впливу та корупції.

Однак цей механізм залишається під загрозою. Ми вже писали, що у червні 2025 року закінчився строк повноважень міжнародних експертів у Конкурсній комісії з добору членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС) — органу, який відчиняє і зачиняє двері до суддівської професії. Саме вона проводить добір, оцінює чинних суддів і ухвалює рішення, які можуть стати підставою для звільнення. Парламент досі не ухвалив змін, які продовжили б їхній мандат. Відмова від участі міжнародних експертів у доборах загрожує Україні втратою підтримки з боку Європи. А ще критичніше — судова система вчергове захистить себе від реформ.

Запобіжник, який спрацював

Події Революції Гідності стали каталізатором реформи суддівського врядування. Країна прагнула вийти з пострадянської моделі управління і не могла й надалі миритися із закритими та політично залежними судами. Частина цих спроб провалилася через недосконале законодавство і здатність старої системи пристосовуватися до нових правил.

Це добре видно на прикладі перших післямайданних спроб оновити суддівський корпус. У 2016–2019 роках Вища рада правосуддя (ВРП) і ВККС часто ігнорували висновки Громадської ради доброчесності (ГРД) і маніпулювали кваліфікаційним оцінюванням. За даними Фундації DEJURE, оцінювання не пройшли лише близько 4% суддів, а серед 192 суддів, призначених до Верховного суду, майже чверть мали негативні висновки ГРД.

Показовим став інший досвід — Вищого антикорупційного суду (ВАКС), який розпочав роботу у вересні 2019 року. До процесу добору суддів у ВАКС залучили міжнародних експертів із правом вирішального голосу. Результат не забарився. За перші роки роботи суд ухвалив понад 200 вироків у найгучніших корупційних справах — цей показник різко контрастує з результатами всієї судової системи за попередні десятиліття.

Після успіху антикорупційного суду склад Вищої кваліфікаційної комісії суддів вирішили обрати за такою ж моделлю. Ще 2019 року ВККС залишалась ареною боротьби груп впливу: кваліфікаційне оцінювання, яке охопило тисячі суддів, завершилося звільненням менш як одного відсотка з них.

Після чотирирічної перерви, 2023 року, ВККС відновила роботу. Новий склад сформували з вирішальним голосом міжнародників. Саме цей запобіжник уперше зробив добір суддів не формальністю, а реальним фільтром.

Модель не була досконалою: бракувало прозорості на окремих етапах, важлива інформація щодо доброчесності кандидатів часом не оприлюднювалася. Але навіть із цими вадами у ВККС сформувалася орієнтована на реформи більшість. Комісія рекомендувала звільнити понад 50 суддів із низьким рівнем доброчесності. І це з кількох сотень розглянутих справ.

Модель із вирішальним голосом міжнародних експертів стала своєрідним золотим стандартом. Її підтримує і суспільство: за даними опитування Київського міжнародного інституту соціології, майже 60% опитаних українців за переважне право голосу делегованих експертів.

Системний збій на десятиліття

1 червня 2025 року завершилися повноваження міжнародних експертів у Конкурсній комісії, яка добирає членів ВККС. Якщо їхньої участі не буде поновлено, місця незалежних фахівців можуть зайняти представники нереформованих інституцій — Ради прокурорів, Ради адвокатів і Національної академії правових наук. І тоді ВККС ризикує знову перетворитися на рекрутинговий центр для залежних і зручних суддів.

Масштаб завдання, що стоїть перед Комісією, історичний. ВККС має добрати орієнтовно 1800 суддів до місцевих судів і 550 — до апеляційних, взяти участь у формуванні двох нових адміністративних судів, доборі до ВАКС та оновленні Верховного суду.

Суддів в Україні призначають до досягнення 65-річного віку — наслідки цих призначень формуватимуть обличчя української Феміди на кілька поколінь. Якщо в цій точці відбудеться системний збій, виправити його за один політичний цикл буде неможливо. У цьому й полягає небезпека помилок судової реформи: вони не стають миттєвою катастрофою, а проявляються у рішеннях, що підривають довіру — громадян, міжнародних партнерів та інвесторів.

Головна проблема зараз — не відкрита відмова від реформ, а їхня витончена імітація. Політичні гравці навчилися послаблювати зміни ще на стадії проєктування: створювати нібито «незалежні» органи та проводити «відкриті» конкурси, водночас зберігаючи важіль для блокування «незручних» переможців.

«Суверенітет» як зручна ширма

Коли йдеться про міжнародних експертів, опоненти змін дістають із шухляди аргумент про «суверенітет». Мовляв, у державах ЄС представники професії самостійно добирають своїх колег, а зовнішній компонент лише ставить під сумнів суб'єктність держави. Цей аргумент міг би звучати переконливо, якби Україна вже була зрілою демократією з розвиненими інституціями. Але це не наша стартова точка. Це наша мета.

До того ж міжнародні експерти діють у межах українського правового поля. Комісії створені за законом, який ухвалює Верховна Рада, а Кабінет міністрів затверджує їхній склад. Вони не призначають суддів і не перебирають повноважень президента, парламенту чи органів суддівського врядування. Вони є незалежним фільтром доброчесності, аби відсіяти тих, хто роками руйнував довіру до права. Остаточне рішення завжди залишається за українськими інституціями, але вже серед найкращих, а не «найзручніших» кандидатів.

Від наслідків самодобору всередині суддівської системи свого часу потерпали Молдова і Албанія, які мають схожі з Україною проблеми інституційної незрілості. У цих країнах суддів значною мірою добирають самі судді. У висновках щодо реформ правосуддя у цих країнах Венеційська комісія наголосила: високі гарантії суддівської незалежності можуть дати протилежний ефект, якщо цю незалежність отримує недоброчесний корпус.

Ціна імітації змін

Аби уникнути цього сценарію, Верховна Рада має ухвалити зміни до Закону «Про судоустрій і статус суддів». Необхідно відновити ефективну модель Конкурсної комісії за усталеною формулою — троє українських експертів і стільки ж міжнародників. Потрібно також гарантувати реальний вплив міжнародної квоти на всіх ключових етапах: будь-яке рішення мають ухвалювати за підтримки щонайменше двох представників міжнародної квоти.

Ідеальна модель мала б включати й українських експертів за міжнародною квотою, адже вони краще розуміють місцевий контекст. Але тут ховається ще одна небезпека: поки правоохоронні органи не реформовані, будь-який вітчизняний фахівець може стати мішенню для тиску. Факти переслідування активістів і тиску на детективів НАБУ наочно це підтверджують.

Країна, яка щодня платить найвищу ціну за свободу, не може дозволити собі вибіркову відповідальність за корупцію. Де немає довіри до суду, немає захисту ані прав людини, ані права власності, ані бізнесу. Демократичне відновлення — це не тільки відбудовані мости, школи й лікарні. Це здатність держави діяти за правилами, яким суспільство готове довіряти.

За даними грудневого опитування, здійсненого на замовлення Центру «Нова Європа», серед головних показників успішної європейської інтеграції українці найчастіше називали боротьбу з корупцією, а також верховенство права, справедливі суди та судову реформу. Суспільство очікує від європейського шляху цілком конкретних змін у якості держави.

Втім, членство в ЄС — це не почесний титул і не приз глядацьких симпатій за стійкість під час війни. І не моральна компенсація за пережиті страждання. Україні можуть запропонувати проміжні формати, політичні декларації, доступ до окремих програм, красиві формули про незворотність європейського шляху. Але все це не замінить головного: здатності держави гарантувати верховенство права — фундаменту, без якого будь-яка євроінтеграція залишається будинком на піску.

Ми ще далекі від фінішу. Але без чесного суду цей фініш виглядатиме недосяжним рубежем — хоч би скільки разів ми називали європейський шлях незворотним.