Діяльність НКЕК спрямована на регуляторний євротуризм керівництва під час війни в Україні

Спроба перетворити НКЕК на структуру з автономним фінансуванням і дедалі ширшими повноваженнями викликає все більше критики з боку телеком-ринку. На думку операторів та профільних експертів, Комісія дедалі далі відходить від своєї базової функції — створення прозорих і конкурентних правил роботи — та концентрується на розширенні власного адміністративного впливу.

Одним із найбільш суперечливих напрямів стала ініціатива запровадження регуляторного збору до 1,5% від доходів операторів. Фактично йдеться про модель, за якої кошти надходитимуть безпосередньо на рахунки регулятора, минаючи загальний фонд державного бюджету та парламентський контроль за витратами.

Критики наголошують: у країнах ЄС подібні механізми існують лише за наявності жорстких запобіжників — незалежного аудиту, чітких обмежень бюджету регулятора та обов’язкового повернення надлишково зібраних коштів ринку. У запропонованій моделі таких механізмів немає, що створює ризик перетворення регуляторного збору на інструмент постійного фінансування бюрократичного апарату без належної підзвітності.

Окреме занепокоєння викликає курс на так звану «псевдоєвроінтеграцію». Формально Комісія декларує гармонізацію з європейським законодавством, однак ринок вважає, що фактично відбувається імпорт застарілих регуляторних моделей ЄС 1990-х років замість впровадження сучасного BEREC та Європейська Комісія підходів, закладених у Європейському кодексі електронних комунікацій (EECC).

Голова НКЕК добилася того, що держава Україна стала сплачувати внески до BEREC. Говорячи про те, що Україну могли б «позбавити» проєкту Roam Like at Home через несплату внесків до BEREC, але:

Факти свідчать про інше:

• І Україна, і Молдова отримали рішення ЄС про приєднання до зони «Роумінг як вдома» з 1 січня 2026 року практично одночасно.
• У документах ЄС та BEREC ключовою підставою називаються рішення Ради ЄС та імплементація roaming regulation, а не членські внески до BEREC.
• Молдова при цьому не демонструвала історії фінансування BEREC у форматі, який зараз просувається українською НКЕК, але це не завадило її інтеграції в RLAH.

Сам BEREC після ухвалення рішень лише адаптував технічні та регуляторні бази під Україну і Молдову.

Тобто Roam Like at Home — це насамперед політичне та правове рішення Євросоюзу, а не «платний клуб», де доступ залежить від внесків регулятора.

На цьому тлі заява голови НКЕК Лілії Мальон виглядає як спроба обґрунтувати необхідність додаткового фінансування Комісії через страх втрати євроінтеграційних переваг. Однак приклад Молдови показує, що прямого автоматичного зв’язку між внесками до BEREC і участю в RLAH немає.

При цьому керівництво НКЕК, під найменшим приводом, проводить максимально багато часу в європейських відрядження. І це зрозуміло з практичної точки зору, бо користі нашій державі від тих вояжів - ніякої немає.

У грудні 2024 року голова НКЕК Лілія Малонь була обрана до складу Міні-ради BEREC 2025 року. Участь у Міні-раді надає можливість активніше брати участь у розробці позиції BEREC щодо послідовного застосування політики ЄС у сфері електронних комунікацій, нових регуляторних ініціатив ЄК та дозволяє безпосередньо брати участь у прийнятті рішень. А головне - можна з Європи навіть не повертатися в Київ під обстріли.

Український телеком-ринок історично розвивався зовсім інакше, ніж ринок Західної Європи. Якщо в ЄС регулятори десятиліттями боролися з колишніми державними монополіями, то в Україні інтернет-інфраструктура будувалася «знизу вгору» тисячами незалежних провайдерів у жорсткій конкуренції. Саме це дозволило Україні отримати один із найдинамічніших ринків фіксованого інтернету в Європі.

На цьому тлі спроби НКЕК запровадити складні системи державного контролю якості послуг виглядають анахронізмом. В умовах високої конкуренції головним регулятором якості давно є сам споживач: якщо провайдер працює погано, абонент просто переходить до іншого оператора. Натомість нові вимоги створюють додаткове паперове навантаження на інженерів та відкривають простір для нових перевірок і санкцій.

Не менш суперечливою виглядає ідея відродження моделі «універсальної послуги», характерної для Європи кінця ХХ століття. Тоді держави були змушені дотувати телефонізацію та базовий інтернет у віддалених районах через слабку конкуренцію та домінування монополістів. В Україні ж приватні провайдери без бюджетних програм самостійно проклали оптичні мережі навіть у віддалені села та гірські райони.

Тому ринок сприймає нинішні ініціативи як спробу створити додатковий механізм перерозподілу коштів між операторами під контролем регулятора, а не як реальну потребу розвитку інфраструктури. Тим більше, що сучасна європейська практика дедалі частіше використовує адресні державні субсидії або ваучери для споживачів, а не примусові галузеві фонди.

Ще однією претензією до НКЕК є повне ігнорування принципів «м’якого регулювання» — co-regulation та self-regulation — які активно застосовуються в сучасному ЄС. Європейські регулятори дедалі частіше працюють через домовленості з галуззю, кодекси поведінки та механізми саморегуляції. В Україні ж, навпаки, ринок бачить тенденцію до посилення директивного управління: збільшення звітності, штрафних механізмів та контролюючих функцій.

На думку критиків, такий курс не наближає Україну до сучасної європейської моделі, а навпаки — консервує застарілу бюрократичну систему. Це послаблює головну перевагу українського телекому — його гнучкість, швидкість адаптації та здатність працювати в кризових умовах, що особливо проявилося під час масових блекаутів і війни.

У результаті кошти, які могли б бути інвестовані у розвиток мереж нового покоління та енергетичну стійкість, дедалі більше спрямовуються на адміністрування регуляторних вимог, ефективність яких викликає серйозні сумніви у самого ринку.