Приниження Путіна та удари по Києву: що стоїть за новою тактикою Кремля

Настали часи, коли російський режим, за словами аналітиків, вперше за час війни змінив свою тактику, перейшовши від наступальних дій до самозахисту. Ця внутрішня логіка, що керує діями Кремля, вилилася у зосередженні на обстрілах, націлених передусім на центральні райони Києва, що є лише частиною ширшого "плану примушування до переговорів".

В основі цієї логіки лежать три ключові аспекти. Перший — це психологія самого Путіна, який, відчуваючи приниження, прагне відповісти на нього. Другий аспект полягає в бажанні догодити так званим "ура-патріотам" та частині військових, які поступово перетворюються на нову опозицію. За чотири роки вони постійно вимагали ударів по "центрах ухвалення рішень", і хоча такі удари вже були, росіяни раніше не дозволяли собі настільки бездумно і в таких кількостях витрачати ракети. Нині ж, схоже, ухвалено рішення здійснити кілька хвиль масованих атак, навіть якщо для цього доведеться місяцями накопичувати ресурси. Експерти вважають, що таких атак, подібних до попередньої, може бути не більше ніж 3-4 через обмеженість ресурсів. Це не військова логіка, а скоріше "театр для одного глядача", що має сподобатися Путіну. Третій аспект пов'язаний зі зверненням Путіна до українських військових із закликом здаватися, що свідчить про ілюзії, які панують у його свідомості та які йому доносить вище воєнне керівництво.

Ідеальним проміжним завершенням цієї ракетної операції для Кремля, ймовірно, було б пряме влучання в будівлю Офісу президента. За цим, на їхню думку, мало б послідувати тиск з боку США та ЄС на Україну з метою спонукати її до миру або до нового раунду переговорів.

Ці дії, як підкреслюється, не підпадають під логіку війни, а є виключно "логікою театру одного глядача". Це не свідчить про завершальний етап війни, а скоріше є дрібною тактикою на найближчий місяць. Більш точно це можна охарактеризувати як піар, хоча і дуже "чорний" для України. Автори цієї ідеї розраховують, що після таких дій настане злам не у війні, а в переговорному процесі.

Наразі в російських елітах відсутній бунт. Досі вони прагнули отримати схвалення Путіна як головного арбітра. Хоча кількість незадоволених новими правилами арбітражу, що передбачають обмеження недоторканних, зросла, логіка Путіна полягає в тому, що недоторканність 30 осіб з його найближчого оточення та вищої ланки ФСБ і ФСО убезпечує його від будь-яких переворотів.

Україна справді наблизилася до появи "елітної фронди" в Російській Федерації, проте її ще не існує, і головним завданням Путіна є її недопущення. Натомість Захід, схоже, не розглядає можливість створення такої "фронди", а мислить категоріями "вічності Путіна", що, безумовно, впливає на російські еліти. Більше деталей щодо цих подій можна знайти в оригіналі.

Війна в Україні продемонструвала значні зміни в геополітичній стратегії, де інформаційні операції та психологічний тиск стають інструментами, що використовуються паралельно з військовими діями. Концентрація ударів по столиці, навіть якщо вона не має прямого військового ефекту, покликана справити враження на внутрішню та зовнішню аудиторію.

Протягом 2025 року дії Росії розглядались як "вистава для Трампа", але тепер оточення Путіна розігрує сценарій для нього самого. Це свідчить про внутрішні проблеми в російській системі, де особисті амбіції та прагнення сподобатися лідеру стають рушійною силою для ухвалення рішень, що мають далекосяжні наслідки.

"Все, що зараз відбувається, — частина плану росіян з "примушування до переговорів". Але все це остаточно перетворюється в театр для одного глядача."

"Мені здається, хоч тут я і не спеціаліст, атак, подібних до попередньої, не може бути більше ніж 3-4. Більше просто нема ресурсу."

Поточна ситуація демонструє не лише тактичні зміни у веденні війни, а й глибокі психологічні мотиви та внутрішні конфлікти всередині Кремля, які можуть впливати на майбутнє регіону та міжнародні відносини.