Віталій Кулик: Візит Тихановської до Києва - не про переговори, а чіткий сигнал Мінську

Останніми тижнями в Україні на слуху - можлива загроза з боку Білорусі. Мовляв, Путін зможе переконати Лукашенка включитися у війну проти нашої країни. Однак тут не все так однозначно. Глибинні мотиви білоруського диктатора та його інстинкт самозбереження є суттєвим запобіжником проти включення Мінська у війну. Детально про це та про перспективи розвитку ситуації журналіст Коротко про дізнавався у політолога Віталія Кулика.

Білорусь "вмонтована" у війну Росії проти України, але сама воювати не буде

- У нас зараз склалися якісь дивні відносини з Білоруссю. З одного боку, Лукашенко запевняє, що не бажає воювати з Україною, з іншого – лякає, проводячи ядерні навчання. Поясніть їх, будь ласка.

- Білорусь уже «вмонтована» у війну Росії проти України, і це очевидно. З іншого боку, Лукашенко намагається заради збереження власного політичного режиму вибити собі гарантії безпеки завдяки переговорному процесу в Україні. І третє – це те, що Білорусь, найімовірніше, використовуватиметься Росією для можливого або ескалаційного способу отримати вигідну переговорну позицію щодо України.

Відповідно, Лукашенко намагається всіляко маневрувати, але Путін постійно ставить його на місце. Зокрема, останні так звані ядерні навчання – це спосіб Путіна натиснути на Лукашенка, показати його місце, що коридор маневру для нього вузький.

Але Лукашенко зробив кілька кроків, які вказують на те, що він не проти того, щоб уникнути надто тісних обіймів Путіна. Зокрема, це спроба перезапустити відносини зі США, знаки уваги Трампа і Лукашенка один до одного, обмін ув'язненими з Польщею.

І американці зацікавлені у відновленні співпраці з Білоруссю, бо їм потрібен трафік на калійні добрива, тому з Мінська і зняли частину санкцій. Проте насправді у Лукашенка поле для маневру не таке вже й велике.

Це в Києві чудово розуміють і постійно сигналізують Лукашенку, що в разі, якщо він вв'яжеться у військову авантюру, то перенести боротьбу з його режимом військовим способом на територію Білорусі не становить для України значної проблеми. І відповідно, білоруські військові та промислові об'єкти стануть нашою законною військовою ціллю.

- А як Україна зараз сформулювала свою позицію щодо Білорусі – сприймає її як противника, нейтральну країну чи посередника?

- Це противник, який перебуває в гібридній частині загроз. Він може легко перейти в стан відкритого ворога. Але наразі Білорусь балансує, намагається якимось чином утримати залишки, крихти свого суверенітету і не дати втягнути себе у війну безпосередньо, відкрито.

Тому не варто спалювати всі мости з Білоруссю. Зокрема, коли ми говоримо про збереження дипломатичних відносин, то я б до цього ставився більш інструментально. Тут не про цінності і не про честь та гідність, це про здоровий глузд і real politic.

По-друге - не варто забувати, що у нас у Білорусі діє перехід, через який в Україну можуть повертатися люди з окупованих територій. Я не готовий зараз назвати точну цифру, але нещодавно наш омбудсмен називав 17 тисяч людей, які повернулися в Україну через цей перехід.

Через нього здійснюється також повернення ув'язнених. Тому з Білоруссю варто працювати, водночас і з білоруською опозицією, яка, на жаль, не є політично суб'єктною. Я не в захваті від Тихановської і вважаю, що не вона мала б очолити білоруську опозицію. Але маємо те, що маємо, тому з цим, власне, і пов'язана така трохи розхристана політика Києва в білоруському питанні, яка вже давно потребує якоїсь більшої точності, ясності.

Позиція України щодо Білорусі стала жорсткішою після відставки Єрмака

- Якої ясності, уточніть.

- У нас раніше, наприклад, було обмежене введення санкційних режимів щодо Мінська. Ми не розривали дипломатичні відносини та комунікацію, не приєднувалися до тиску на Білорусь довгий час. І це було більше пов'язано не стільки з інтересами України, а з позицією колишнього голови Офісу президента Андрія Єрмака, який фактично саботував посилення тиску на білоруський режим.

Я не знаю, чи це Вероніка Феншуй йому так наворожила, чи щось інше… Але факт залишається фактом - Єрмак був противником жорсткішого курсу стосовно Лукашенка.

Щойно його відставили, ситуація змінилася. Тепер ми застосовуємо досить жорсткі формулювання і чітко вказуємо на приготування, які здійснюються Лукашенком. Тому сподіваюся, що ця позиція буде продовжена надалі, але без надмірних перегинів.

- А збереглися між Києвом та Мінськом непублічні канали комунікації чи вони розірвані?

- Звичайно, збереглися, вони у нас є навіть із Росією, інакше як би ми могли проводити обміни полоненими. Тобто ці комунікації зараз зберігаються на рівні політиків та інституцій. І ці комунікації необхідно зберігати, тому що це дає можливість вийти на вирішення гуманітарно важливих питань.

- Який і кому дає сигнал приїзд Тихановської до Києва? Адже раніше Київ із нею напряму не спілкувався, це її перший візит.

- Багато хто дуже критично ставиться до можливостей Тихановської. Спроби європейців зробити з неї центр альтернативного уряду Білорусі в екзилі не зовсім виправдалися. Вона не має авторитету і підтримки значної частини опозиційного середовища, вплив Тихановської на ситуацію в самій Білорусі також досить умовний.

Вести з нею переговори? Про що - невідомо. Тобто це більш символічний крок, який указує на те, що Україна готова підтримувати боротьбу білорусів за звільнення від режиму Лукашенка, це підтримка Києвом ідеї об'єднання білоруської опозиції з єдиним репрезентативним центром.

- Чому раптом у цю тему включився президент Франції Макрон? Його попередження Лукашенку не встрявати у війну в Україні - це офіційна позиція ЄС?

- Я думаю, що це позиція, узгоджена з ЄС. Німці та поляки собі не можуть цього дозволити, тому що вони мають свої треки переговорного процесу з Мінськом. А у Макрона більш розв'язані руки для здійснення необхідного політичного тиску на Лукашенка.

- А чи прислухається до рекомендації Макрона не встрявати у війну сам Лукашенко?

- Думаю, що Лукашенко чує всі ці історії та заяви. Тому так, він це чує, але чи може він це зробити, чи контролює він свою армію, свої збройні сили, які накачані офіцерами, завербованими ФСБ? Це питання.

- Ви сказали, що Лукашенко буде і надалі намагатися лавірувати між вступом у війну і тиском Путіна. А якщо терпець Путіна урветься, чи піде він на заміну Лукашенка?

- Він може піти на це, але тут є свої нюанси. Усунення Лукашенка посилить внутрішню політичну нестабільність у Білорусі. Тобто обезголовлена система білоруської влади без Лукашенка може давати збої. І тут питання, наскільки Росія створила паралельний каркас, на який вона може спертися. Знаючи, що у них все робиться через «одне місце», то я думаю, що росіяни покладаються просто на лояльність державного апарату.

А якщо Лукашенка прибрати, то чи будуть адекватні реакції державного апарату в Білорусі, чи здатна Росія донести свій управлінський інклюзив через цю бюрократію? У мене є великі запитання до цього варіанту. Тому й виникає дилема: прибрати Лукашенка, щоб що, для чого? Щоб забезпечити безпроблемне входження у війну? Ну добре, росіянам це вдасться зробити, а де гарантії, що не буде саботажу і розвалу фронту з боку білоруської армії? Адже як самі білорусі, так і їхня армія не розуміють, для чого їм вступати у війну з Україною. Тому Москві краще вже зберігати Лукашенка з його цими маневруваннями для впливу, бо він контролює свій бюрократичний апарат.

Для Лукашенка Путін важливий, і він близько, а Трамп також важливий, але він далеко

- Ви згадали про фактор Трампа, який впливає на позицію Лукашенка. Так хто ж зараз для нього більш важливий: Трамп, від якого залежить зняття санкцій та економічні преференції режиму Лукашенка, чи Путін, який забезпечує его перебування при владі?

- Я думаю, що Лукашенко і сам не може відповісти на це запитання. Тому що Путін для нього одночасно і важливий, і небезпечний. А Трамп також важливий, але він далеко і не так багато вже може дати йому. На цій розтяжці Лукашенко перебуває досить довго і намагатиметься уникати кардинального вибору між Трампом і Путіним. Тому він буде балансувати, і чим довше буде це робити, тим краще. Для нього важливо перечекати війну в Україні та самозберегтися.

- А чи розуміє сам Лукашенко, що зараз для наших дронів і ракет Білорусь як на долоні, можемо накрити будь-яку точку?

- Останні наради, які Лукашенко проводив із військовими, показують, що він має певні завищені очікування від власної ППО. Але Білорусь ще не стикалася з масовою атакою дронів, і подолати хвилі, які Україна використовує, наприклад, у Росії, білоруська ППО не здатна. Я погоджуюся з тезою, що Білорусь для нас прозора, з погляду ураження. Тому думаю, що білоруські військові це чудово розуміють. Але й він не може не розуміти, що якщо Москва і Підмосков'я, а також внутрішні регіони Росії потерпають від наших атак, то що буде тоді з Білоруссю?