Чотири реформи, які змінять міграційну політику України

За даними дослідження Українського державного центру міжнародної освіти (УДЦМО) «Іноземні студенти в Україні під час війни (2022–2023)», 47% іноземних студентів, які перебували за кордоном, висловили бажання повернутися в Україну для продовження очного навчання. Це наявний резерв лояльного людського капіталу, який може відлякувати не лише війна, а й Державна міграційна служба (ДМС). У нинішньому вигляді вона є бюрократичним фільтром із вбудованими корупційними схемами. Нижче — чотири конкретні кроки, які перетворять її на інструмент залучення людей, а не їхнього відштовхування.

Крок перший: цифровізація й ліквідація дискреції

Державна міграційна служба побудована так, що кінцеве рішення залежить не від чітких критеріїв профілю мігранта, а від суб'єктивної оцінки посадовця. Де є дискреція, там є корупція. Щоб легально найняти іноземця, роботодавець проходить марафон через дві різні державні інституції: спочатку отримує дозвіл на застосування праці через центр зайнятості, потім посвідку на тимчасове проживання через ДМС. Дозвіл на роботу може бути анульований навіть заднім числом, наприклад, якщо роботодавець хоча б один місяць не сплачував ЄСВ, навіть під час дії воєнного стану. В усій столиці діє лише один центр, що опрацьовує документи для працевлаштування іноземців: «Черги, дуже маленьке приміщення, зовсім не підходить для нормальної країни, яка рухається в Європу». При цьому сама ДМС визнає, що штатна чисельність і кількість робочих станцій «обмежують кількість громадян, яких можна записати до електронної черги», тобто пропускна здатність системи свідомо занижена.

Окрема проблема — це відсутність прозорих критеріїв відмови. Закон України «Про правовий статус іноземців» перелічує підстави для відмови у посвідці, але формулювання на кшталт «дані не підтверджують надану іноземцем інформацію» або «інші підстави, передбачені законом» залишають чиновнику широкий простір для суб'єктивного трактування. Немає публічного реєстру відмов, статистики по підставах та автоматичної перевірки рішення. Частка відмов 2024 року становила 10–13% від поданих заяв на імміграційний дозвіл.

Подача заяв, відстеження статусу, отримання рішень мають відбуватися повністю онлайн без потреби фізично з'являтися до служби. Зразком є естонська Police and Border Guard Board. Через цю систему заява на посвідку на проживання подається онлайн, статус відстежується в особистому кабінеті, рішення ухвалюється протягом 90 днів, а картка виготовляється за 14–20 днів після схвалення. 2025 року Естонія пішла далі і законодавчо закріпила цифровізацію всіх міграційних процедур, паралельно посиливши вимоги до роботодавців. Окремий інструмент — програма e-Residency: понад 126 500 осіб із 181 країни отримали цифрову ідентичність цілком онлайн, заснували 27 тис. компаній, які сплачують податки всередині країні — і все без фізичної присутності в країні. До речі, найбільша група власників e-Residency — українці.

В Україні зворотна ситуація. Дозвіл на імміграцію розглядається до року, і це офіційний термін, закріплений законодавчо. Подача документів виключно фізична, в черзі, через термінал або онлайн-запис, який у пікові місяці просто зникає. Сама ДМС визнає, що штатна чисельність і кількість робочих станцій обмежують кількість громадян, яких можна записати до електронної черги. Саме це і породжує корупцію: де є черга і непрозорість, там є попит на «прискорення» через хабар. Цифровізація процесу за естонською моделлю прибирає сам предмет корупції та необхідність значно розширюватися для збільшення пропускної здатності. Для підзвітності служби кількість поданих заяв, середній час розгляду та відсоток оскаржень мають публікуватися щомісяця у відкритому доступі.

Крок другий: бальна система відбору мігрантів

Канада і Австралія десятиліттями доводять ефективність цього підходу. Кандидат отримує бали за вік, рівень освіти, знання мови, досвід роботи та наявність пропозиції від роботодавця. Критерії публічні, прохідний бал відомий заздалегідь, уся процедура відбувається через електронну систему. Рішення ухвалює алгоритм, а не інспектор.

Австралія щороку формує список із 456 дефіцитних професій і під нього визначає квоти. У програмі на 2025–2026 роки закладено 185 тис. місць, 71% з яких — кваліфікована міграція. Україні потрібен аналогічний механізм, сформований на реальних потребах економіки: будівництво, медицина, IT, аграрний сектор. Перелік дефіцитних професій має щороку оновлюватися Мінекономіки на основі даних ринку праці.

Крок третій: аналітична функція ДМС

Зараз ДМС працює як реєстраційне вікно. Вона фіксує, хто приїхав, але не відповідає на запитання: скільки мігрантів потрібно країні, звідки, якого профілю і за який час? Натомість міграційна служба має стати центром аналітики міграційних потоків. Спільно з Мінекономіки та бізнес-асоціаціями ДМС повинна щороку формувати міграційний прогноз: кількість потрібних працівників, пріоритетні країни походження, профіль мігранта за освітою, досвідом і мовними компетенціями. Ці дані мають лягати в основу квот і пріоритетів відбору. Саме так це працює в Канаді та Австралії — і саме тому їхні системи ефективні.

Крок четвертий: кадрове перезавантаження

Жодна цифровізація не спрацює, якщо всередині системи залишаться ті самі люди з тими самими стимулами. Відсутність перезавантаження міграційної служби коштує Україні мільйонів гривень. Резонансні випадки це підтверджують. Національне антикорупційне бюро повідомляло підозру колишньому керівнику ДМС Соколюку у розкраданні 88 млн грн, виділених на ремонт адміністративної будівлі. Розслідування щодо колишньої першої заступниці голови ДМС виявило схеми прямого продажу державних документів: посвідка на тимчасове проживання — 1 800 дол., громадянство — 30 000 дол. Паралельно процвітає тіньовий ринок фіктивних шлюбів для отримання посвідки на проживання. Наприклад, в Одесі така «послуга» коштує до 4 000 дол.

Прецедентом для міграційної служби можуть стати митниця або податкова. У вересні 2024 року Верховна Рада ухвалила закон про перезавантаження Державної митної служби. Документ передбачає: прозорий конкурс на голову служби за участі міжнародних організацій; переатестацію всіх працівників протягом 18 місяців із призначення нового керівника; половину членів атестаційних комісій для керівних посад обирають міжнародники за пропозиціями бізнесу; підвищення зарплат на рівні закону. У вересні 2025 року Кабмін затвердив порядок атестації: три етапи — тест на знання законодавства, тест на логіку, співбесіда з оцінкою доброчесності — з відеофіксацією та публікацією результатів. Аналогічне перезавантаження заплановане для Державної податкової служби — конкурсний відбір керівництва з міжнародними експертами, переатестація всіх кадрів, гідні зарплати. Формула та сама: зовнішній контроль на вході + прозора оцінка всередині + ринкова винагорода на виході.

Державна міграційна служба потребує точно такої ж операції. Корупційні схеми з продажем посвідок по 1 800 дол. і громадянства по 30 000 дол. існують не тому, що в ДМС зібралися особливо погані люди, а тому що система не дає стимулів працювати інакше. Та сама модель із міжнародним конкурсом на голову, переатестацією кадрів, публічними KPI та ринковими зарплатами має бути застосована до ДМС як умова її перетворення на сервісний хаб для людського капіталу.

Реформована міграційна служба стане сигналом, що Україна готова конкурувати за людей, а не відганяти їх чергами та хабарями.