«Маленький Париж» із хмарочосом: як будівельний бум минулого визначив характер сучасного Києва

Сьогодні Київ швидко змінюється. Попри всі виклики та війну, у місті триває будівництво, з’являються нові житлові комплекси, громадські простори та цілі райони. Проте нинішня масштабна трансформація столиці – далеко не перша в її історії. Понад сто років тому Київ переживав свій «золотий вік» розвитку. Тоді місто буквально за два десятиліття перетворилося з пильного патріархального центру на надсучасний мегаполіс, який мандрівники називали «маленьким Парижем Східної Європи».

Як зароджувався київський будівельний бум та які інженерні таємниці приховують столітні київські фундаменти, розповідає дослідниця київської урбаністики та засновниця RB development Анна Мурашенко.

Як змінювалася карта міста 

Наприкінці ХІХ століття Київ переживав стрімкий економічний розвиток та індустріалізацію. Населення міста зростало в геометричній прогресії, а разом із ним – і попит на житло. Земля в центрі почала стрімко дорожчати.

«У період з 1895 по 1914 рік населення міста стрімко зростало, а разом із ним – попит на житло. Саме тоді у столиці активно почали з’являтися прибуткові будинки – багатоповерхівки, які будували не для власного проживання, а для здачі в оренду. Понад 130 років тому нерухомість уже була одним із популярних способів інвестування, – розповідає Анна Мурашенко. - Головними інвесторами були київські банкіри, промисловці та купці. Вони швидко підрахували, що прибутковість таких об’єктів у центрі Києва могла сягати до 12% річних, що на той час вважалося надзвичайно високим доходом».

Що престижнішою була вулиця – то дорожче коштував квадратний аршин землі. Через це забудова ставала надзвичайно щільною. Будинки почали зводити впритул один до одного, формуючи знамениті київські «двори-колодязі». Така конфігурація дозволяла максимально ефективно використовувати кожен клаптик дорогої землі. Саме в цей період сформувався знайомий нам архітектурний характер Великої Васильківської, Ярославового Валу, Лютеранської, Банкової та історичних Липок.

Будівництво каналізації, що працює досі

Проте активне будівництво вимагало нової інженерної інфраструктури. Наприкінці ХІХ століття Київ буквально задихався. Старі стоки та вигрібні ями не справлялися з кількістю населення, місто регулярно потерпало від спалахів холери.

Одним із тих, хто першим почав системну боротьбу за виживання міста, став київський лікар та громадський діяч Олександр Вериго. Тодішні медики буквально били на сполох: без сучасної системи водовідведення Київ мав усі шанси перетворитися на небезпечну зону епідемій.

Аргументи лікарів подіяли: у 1894 році в Києві розпочалося будівництво однієї з перших сучасних каналізаційних систем у Східній Європі. Під центральними вулицями прокладали величезні цегляні колектори. Якість будівництва була настільки високою, що значна частина цих підземних інженерних споруд працює й сьогодні.

Саме ця підземна революція дала можливість підвести воду та водовідведення безпосередньо у квартири нових багатоповерхівок, що дало старт появі комунальних послуг у Києві.

Перший хмарочос з ліфтами Otis

Отримавши надійний інженерний фундамент, будівельники почали проводити в будинки киян електрику, облаштовувати пасажирські ліфти.

«Київ початку ХХ століття став справжньою лабораторією архітектурних та інженерних ідей. Нові технології будівництва поширювалися містом разом із прогресивними архітекторами, які здобували освіту у Відні та Парижі й одразу втілювали світові практики на київських пагорбах, - розповідає Анна Мурашенко. - А головним технологічним проривом тоді стало використання залізобетону».

Яскравим прикладом цього сміливого експерименту став Будинок з химерами архітектора Владислава Городецького. Зведений на крутому обриві, він тримався на унікальних бетонних палях, розроблених інженером Антоном Страусом. Городецький використав залізобетон не лише як конструктивний елемент, а й як пластичний матеріал для створення скульптур дівчат, дельфінів, слонів та казкових істот, що прикрасили фасад.

Вершиною будівельного буму став Будинок Гінзбурга, зведений у 1910–1912 роках відомим купцем та підрядником Левом Гінзбургом на вулиці Інститутській. Для свого часу це був справжній «перший хмарочос» країни: його висота сягала майже 67,5 метрів разом із вежею. Будівля мала рекордні для того часу 12 поверхів. Хмарочос був оснащений за останнім словом техніки: сучасними ліфтами Otis, електрикою, центральним опаленням та водопроводом.

Якщо наприкінці ХІХ століття забудова активно проходила на правому березі - ущільнення центру, поява Липок та Хрещатика, то через 100 років цей шлях повторив лівий берег. Ще 40 років тому Троєщина була дачним селищем. Сьогодні ж ми бачимо, як багатоповерхівки формують сучасний фасад Осокорків та Позняків, популярними серед жителів стають нові райони за Кільцевою дорогою, а колишні промислові зони перетворюються на багатофункціональні квартали. Але разом із розвитком зростає й відповідальність перед містом. Важливо, щоб нова архітектура не шкодила характеру Києва, а продовжувала його історію.

Автор: Олег Шапаренко