Путін втрачає відчуття реальності: Портников попередив про велику небезпеку

Російський президент дедалі частіше ухвалює рішення, які не мають ані військового сенсу, ані політичної логіки.

Поки Росія посилює повітряний терор проти України, дедалі частіше постає питання не лише про військову логіку Кремля, а й про психологічний стан самого Володимира Путіна. Журналіст і публіцист Віталій Портников аналізує останню атаку на Київ та доходить висновку, що дії російського президента дедалі більше втрачають раціональність і стають небезпечними навіть для його оточення. Докладніше про це - у колонці автора.

Останню російську атаку по Києву та Київщині багато хто пояснює бажанням Путіна помститися за приниження, яке російський очільник відчув під час підготовки до параду у Москві 9 травня. Хтось вважає, що таким чином Путін намагається компенсувати фактичну зупинку своїх військ на території Донецької області. А комусь здається, що цією атакою Путін демонструє Заходу силу і неготовність шукати будь-яких компромісів – як, утім, і ядерними навчаннями на території Росії та Білорусі одночасно.

Але на мене ця атака, яку довелося перечекати на одній зі станцій Київського метрополітену, вразила передусім своєю беззмістовністю й непотрібністю. Російський президент витратив мільярди рублів, щоб знищити ринок і торговельний центр, кав’ярні та іподром. "Орєшнік", яким Путін хизується останніми місяцями, був використаний для удару по гаражному кооперативу у Білій Церкві. Навіть якщо повірити поясненням, що Москва хотіла знищити якийсь військовий об’єкт на території цього українського міста, для цього цілком вистачило б безпілотників і кількох балістичних ракет.

Путін, якого я пам’ятаю з перших днів його перебування на посаді президента Росії, завжди був жорстоким, позбавленим емпатії, холоднокровним і самозакоханим. Ці його риси проявилися буквально в перші дні політичної кар’єри – на тлі чеченської війни чи загибелі підводників на човні "Курськ". Але цей Путін точно знав, що робить і навіщо. Реальні ознаки неадекватності можна було простежити вже у лютому 2022 року, коли російський президент був серйозно налаштований на повалення українського уряду і щиро вірив, що його армію українці зустрічатимуть квітами. Але це була, ймовірно, ідеологічна неадекватність. Російський президент щиро вірить у всі ці ідеологічні міфи, які він пропагує, бо виховувався на них як офіцер КГБ. Він і справді переконаний, що ніякого українського народу немає, що люди самі не можуть обстоювати своє майбутнє і не здатні самостійно виходити на протести. І дійсно – чому людина, яка свого часу була впевнена, що проплаченими були учасники протестів у Дрездені в останні дні існування Німецької Демократичної Республіки, має якось змінити свою думку щодо українських майданів?

Але ця атака – свідчення швидше номенклатурної, посадової неадекватності. Саме те, чого Путін ніколи не міг собі дозволити в минулому. У нього немає зайвих грошей на армію – і він витрачає мільярди на атаку, яка нічого не змінює. Вона ніяк не вплинула на військово-технічний потенціал України. Вона не може залякати людей, бо залякувати треба в перші місяці війни, а не на п’ятому її році – люди, які залишилися в Україні, вже якось призвичаїлися до таких жахливих випробувань. Чого можна такою атакою досягти – так це лише підняти градус ненависті.

Тому я не здивований, коли читаю на шпальтах західних видань статті про те, що російський президент викликає розчарування у представників власного оточення, політичної та підприємницької еліти самої Росії. Цих людей також не назвеш лібералами – вони сповідують ту саму програму, що й Путін, переконані в необхідності відновлення контролю над Україною та іншими колишніми радянськими республіками, у важливості протистояння із Заходом. Тому для більшості з них Путін – ідеальний лідер, а решта просто залякана.

Що об’єднує цих людей – так це бажання, щоб їхній лідер був адекватний у своїх вчинках і реалістично оцінював ситуацію в Росії та навколо неї. А от адекватності Путін останнім часом не проявляє від слова зовсім. І це видно і по його сприйнятті населенням – рейтинг помітно знижується – і по розмовах російських номенклатурників із західними журналістами. Тому я допускаю, що навіть такі представники путінського оточення, як прес-секретар Кремля Дмитро Пєсков та перший заступник голови президентської адміністрації Сергій Кирієнко, дійсно могли намагатися відмовити Путіна від більш жорстких обмежень для росіян – але не досягли результату.

І так, ці люди будуть незадоволені – але нічого не зроблять, щоб змінити ситуацію, бо бояться Путіна. Вони чекатимуть або його повернення до здорового глузду, або його кінця – і це робитиме російського президента ще більш непередбачуваним і небезпечним. Це новий Путін – розчавлений роками безрезультатності в російсько-українській війні й зраджений власною неадекватністю. І до наступних дій такого Путіна треба ставитися ще з більшою пересторогою.

Джерело