Імперський підхід Трампа до кордонів руйнує глобальну стабільність – NYT

Через тиждень після початку військових дій з Іраном президента Дональда Трампа запитали, чи збережеться політична карта цієї держави у колишніх межах після завершення бойових дій. Його відповідь виявилася вражаючою, адже він зазначив, що не може цього сказати, але, напевно, кордони зміняться. Про це пише «Главком» із посиланням на The New York Times.

Для адміністрації Білого дому, яка регулярно плутає політичні хвастощі з продуманою стратегією, це зауваження стало надзвичайним прецедентом. Іран належить до найбільших країн світу, і будь-яка спроба перекроїти його територію здатна розв'язати тривалий етнічний, релігійний та політичний конфлікт, який дестабілізує весь Близький Схід. Проте цей випадок є лише частиною ширшої закономірності, яка свідчить, що уявлення Трампа про міжнародні кордони є відверто розмитим.

Американський президент неодноразово погрожував застосувати армію США в Колумбії та Мексиці, а також пообіцяв повернути під свій контроль Панамський канал. Його адміністрація декларує збройне протистояння з наркокартелями, у межах якого американські війська атакують човни в Карибському морі та Тихому океані, що вже призвело до загибелі майже двохсот людей. Нав'язливе прагнення Трампа захопити Гренландію, яке підкріплюється постійним дипломатичним, економічним та військовим тиском на Данію та інших союзників по НАТО, ледь не зруйнувало і без того хиткий західний альянс. Після публічних роздумів про перетворення Канади на п'ятдесят перший штат, Трамп тепер схвально ставиться до публікацій у соціальних мережах, де Венесуела зображена вкритою американським прапором.

Усе це вказує на те, що лідер США обрав відверто імперський підхід до зовнішньої політики. У такій системі координат будь-які міжнародні договори розглядаються як тимчасові, союзники сприймаються як перешкоди, а військова сила стає інструментом особистого правління. Хоча аналітики часто називають світогляд Трампа неороялістським, його спадкове розуміння геополітики загрожує фундаментальній основі сучасного світу – чітко визначеним міжнародним кордонам, які забезпечують державний суверенітет. Для людини, яка постійно говорить про кордони, Трамп має дуже специфічне уявлення про них, наслідком чого стане світ розмитих меж та какофонія територіальних претензій по всій планеті.

Сьогодні чіткі лінії на карті здаються нам природними й неминучими, а планета виглядає акуратно розділеною, де кожна країна закінчується там, де починається сусідня. Навіть наявні хронічні суперечки щодо Тайваню, Ізраїлю чи Кашміру змушують картографів та корпорації йти на незручні компроміси, оскільки неправильно проведена лінія може викликати миттєву дипломатичну чи регуляторну реакцію. Спроби російського диктатора Володимира Путіна перекроїти карту в односторонньому порядку та стерти суверенітет України над її законними територіями шокують саме тому, що вони руйнують ці загальноприйняті домовленості.

Проте нинішня стабільність є історичною аномалією, адже до 21 століття міжнародні кордони були розпливчастими й постійно оскаржувалися, а сама ідея чіткої лінії є сучасним винаходом. Раніше імперії постійно змінювали розміри через війни, шлюби чи купівлю земель, а суверенітет був прив'язаний до династій, а не до конкретної території. Імперські окраїни завжди залишалися зонами невизначеності й тертя, які замість романтичного простору свободи ставали двигунами жорстоких конфліктів. Європа засвоїла цей урок у 1914 році, коли вбивство в Сараєво запустило ланцюгову реакцію територіальних претензій на Балканах, що призвело до чотирьох років промислової різанини та забрало понад 14 млн життів. Спроби союзників вирішити проблему розмитих ліній після Першої світової війни зазнали фіаско, оскільки Версальський договір залишив принижену Німеччину територіально розчленованою, підірвавши її демократію та піджививши реваншизм, який згодом використав Адольф Гітлер. Тріанонський договір аналогічно зменшив Угорщину, сформувавши тривалу образу через перебування мільйонів етнічних угорців під владою сусідніх держав.

Друга світова війна розпочалася за тією ж схемою прикордонних суперечок, коли анексія Австрії зустріла лише символічний опір і була виправдана елітами як природне об'єднання народів, що зробило будь-який європейський кордон предметом обговорення. Мюнхенська угода знищила Чехословаччину, а нацистсько-радянський пакт поділив території Польщі, спровокувавши глобальну війну й загибель п'ятдесяти мільйонів людей. Створений після цього новий світовий порядок виявився надзвичайно успішним у вирішенні цієї проблеми, причому не лише завдяки появі ООН чи НАТО, а через винахід системи, де лінійні кордони кожної держави демарковані й визнані всіма. Хоча цей принцип часто порушувався самими західними державами, а колишнім колоніям знадобилися десятиліття кривавої боротьби за суверенітет, ця модель є значно точнішою за всі попередні епохи.

Легковажне ігнорування Трампом святості державних кордонів загрожує повернути людство до небезпечного світу нескінченних геополітичних воєн за спірні території. Поточне протистояння навколо того, хто саме має суверенітет над Ормузькою протокою, є лише першим передвісником. У своїй другій інавгураційній промові американський президент закликав до розширення території США, але якщо Вашингтон може претендувати на Канаду, Панаму, Венесуелу, Гренландію чи Кубу, то у могутніх держав на інших континентах зникають будь-які стимули дотримуватися міжнародного права у відносинах із сусідами. Світ, у якому сильні держави ставляться до суверенітету як до умовної поступки, означатиме відродження давньої логіки, де межі політичної спільноти визначає сила, а не закон. Великі держави двадцять першого століття в особі США, Китаю та Росії можуть спокуситися цим баченням, але ціна повернення до такого хаосу буде сплачена мільйонами людських життів.

Трамп зазначив, що інші президенти розглядали різні кроки протягом 50 або 60 років, але, за його словами, схоже, що саме йому доведеться реалізувати ці плани, і він був би радий це зробити. Американський лідер додав, що Сполучені Штати прагнуть відкрити Кубу для кубинських американців, аби вони могли повернутися на острів і допомогти.

Раніше президент Сполучених Штатів Дональд Трампприпустив, що Венесуела може стати 51-м американським штатом. 

Свій інтерес до південноамериканської країни Трамп пояснив економічними чинниками. Зокрема, він наголосив на величезних запасах природних ресурсів, оцінивши вартість венесуельської нафти у $40 трлн.

Раніше президент США Дональд Трамп заявив, що планує балотуватися в президенти Венесуели. 

Американський лідер підкреслив, що зараз задоволений нинішньою очільницею Венесуели. Водночас він заявив, що нібито має високий рівень підтримки у цій країні.