Ціна підпілля. Що чекає на учасників руху опору окупації в тюрмі та на волі

Жодна людина – не острів, сама по собі; кожен з нас – частина континенту..

Смерть кожної людини зменшує і мене, бо я єдиний з усім людством; а тому ніколи не питай, по кому дзвонить дзвін: він дзвонить і по тобі.

Джон Донн.

З роману Ернеста Гемінґвея "По кому подзвін".

Наполеон Бонапарт після свого воцаріння на французькому престолі в 1804 році почав військову експансію в інші європейські країни.

Однією з його жертв стала Іспанія, яка на початку 19 століття переживала занепад.

Її король Карл IV був слабким правителем, в якийсь момент вся влада опинилась у руках його дружини Марії Луїзи та її фаворита генералісимуса Мануеля Годоя.

Останній давно працював на Францію та після початку Піренейської війни, у 1808 році, пропустив війська Наполеона у ключові фортеці країни, не чинячи їм опору.

Так згодом французи окупували майже всю Іспанію.

Після цього на півострові спалахнув рух іспанських " герильяс", який став першим проявом партизанського руху, що протистояв окупації.

Як політичний і юридичний концепт рух опору окупації остаточно закріпився під час Другої світової війни, позначаючи організовану збройну, політичну та інформаційну боротьбу проти окупації країн нацистською Німеччиною та її союзниками.

В Україні рух спротиву з'явився одразу після початку російської окупації в 2014 році.

Вже 26 лютого того року біля будівлі Верховної Ради АР Крим у Сімферополі відбувся найбільший в історії півострова проукраїнський мітинг, організований Меджлісом кримськотатарського народу на підтримку територіальної цілісності України.

Проукраїнські мітинги проходили в Луганську та Донецьку, коли влада вже де-факто перейшла до ставлеників окупантів.

Українці на сході та в Криму допомагали спецслужбам, збираючи дані про пересування техніки росіян та їхніх проксі.

Ще масштабнішим рух опору став у 2022 році, коли Росія окупувала частину півдня України.

Омбудсман Дмитро Лубінець не приховує від УП, що на тимчасово окупованих територіях будь-які активні дії, починаючи від публічних висловлювань і до організаційної діяльності, допомога українським спецслужбам чи навіть демонстрація проукраїнської позиції – можуть нести ризик для життя та здоров'я.

"Станом на кінець грудня минулого року відомо про близько 16 000 випадків позбавлення особистої свободи та зникнення безвісти цивільних осіб, з яких 847 підтверджено Міжнародним комітетом Червоного Хреста", – пояснює він.

Адвокаційна директорка правозахисної організації "ZMINA" Альона Луньова розповідає, що незважаючи на величезні ризики, спротив, організований чи ні, є надзвичайно важливим для людей в окупації.

"Фотографії українського паспорта чи жовтої стрічки на тлі окупованих міст є важливим сигналом для суспільства на підконтрольній території, який показує: наші люди нас чекають", – каже вона.

"Жовта стрічка" та "Зла мавка" – ненасильницькі рухи опору на окупованих територіях.

Активісти не займаються збройною боротьбою, вони розвішують жовті стрічки на вулицях, парканах та будівлях, малюють графіті, зокрема українську літеру "Ї", та розклеюють і розповсюджують проукраїнські листівки.

Чи безпечна така діяльність?.

У квітні цього року видання "Kyiv Independent" випустило розслідування про переслідування учасників руху опору на окупованих територіях.

Зокрема в ньому розповідалось про кримчанку Ксенію Світлишину, яку у вересні 2024 року російський суд в окупованому Севастополі засудив до 13 років ув'язнення за діяльність для "Жовтої стрічки".

А також про 24-річну жінку з Мелітополя, яка виконувала завдання (її ім'я та прізвище не згадується в матеріалі – УП) "Злої Мавки", і яку, найімовірніше, викрали російські спецслужби.

Її тіло знайшли за два місяці.

В цьому тексті УП ставить дві мети.

Перша – розказати про те, наскільки небезпечною може бути участь у русі опору окупації, за якими статтями можна опинитись у російській в'язниці та як довго чекати на обмін.

Друга ціль – показати проблеми спротиву, з чим стикаються його учасники під час виконання завдань та як до них ставиться держава після повернення на вільну територію.

Чи потрібен мирний спротив.

"Окупація – це вже умова, через яку людина перебуває у небезпеці", – розповідає УП Альона Луньова.

За її словами, затримати людину можуть за що завгодно: є родичі у ЗСУ, необережне спілкування з сусідами, прослуховування українських пісень або за донат на допомогу Силам оборони.

"За допомогу українській армії у 300 гривень людина вже може отримати не менше як 10 років ув'язнення за статтями про пособництво тероризму або державну зраду", – зазначає правозахисниця.

Луньова повторює, що, незважаючи на величезні ризики, мирний спротив є надзвичайно важливим для людей в окупації.

"Для багатьох це спосіб проявити свою позицію, відчути себе справжніми людьми, а не просто тими, хто сидить на кухні", – пояснює вона.

Мирний спротив окупації в Алчевську, біля однієї з церков.

За участь у акціях, подібних до тих, що проводить "Жовта стрічка", людей притягують до адміністративної відповідальності, розповідають УП в Центрі національного спротиву ССО.

Штраф до 500 тисяч рублів (313 тисяч гривень – УП) можна отримати за публічні заклики до зміни "територіальної цілісності РФ", дискредитацію російської армії та демонстрацію "нацистської" чи "екстремістської символіки".

В російському законодавстві діє механізм адміністративної преюдиції – якщо людина вчора отримала штраф, то за повторний інцидент завтра її можуть посадити у в'язницю на строк до 4 років.

Про те, чим може загрожувати мирний спротив, свідчить історія лікаря з Донецька Юрія Шаповалова.

Він понад три роки вів анонімну сторінку в Твіттері, де описував те, що бачив і чув в окупованому Донецьку, та фіксував погіршення життя містян в окупації.

1 січня 2018 року, коли Шаповалов повертався з роботи з обласної лікарні, на нього напали просто на вулиці.

Невідомі повалили його на землю, вибили з рук телефон, скрутили їх за спиною, надягли на голову мішок і відвезли до приміщення так званого "Міністерства державної безпеки ДНР".

"Протягом кількох годин мене жорстоко допитували, били та погрожували розстрілом.

Слідчі не могли повірити, що я писав з власної ініціативи, а не за завданням спецслужб України.

Тому постійно допитувалися, на кого я працюю, хто є моїм куратором і скільки грошей я отримав.

Мені не було, що їм відповісти", – розповідає колишній полонений "Українській правді".

У підсумку фейковий суд виніс Юрію вирок – 13 років позбавлення волі з утриманням у колонії суворого режиму.

Шаповалов вийшов на волю в результаті обміну полоненими в 2025 році.

У в'язниці він пробув 7,5 років.

Дмитро Лубінець, не називаючи конкретних цифр, каже, що більшість вироків, за якими засуджують проукраїнських громадян, російські суди виносять за сфабрикованими обвинуваченнями в "тероризмі", "екстремізмі" та "шпигунстві".

У Кримінальному кодексі Росії за шпигунство можна отримати від 10 до 20 років, за тероризм – від 10 років до довічного ув'язнення, за екстремізм – до 10 років позбавлення волі.

Тільки робота на спецслужби?.

Ексофіцер однієї з українських спецслужб розповідає УП, що набагато корисніше, коли людина веде тиху агентурну роботу, наприклад, інформує про переміщення сил противника, ніж наражається на високу небезпеку заради однієї наклеєної листівки.

Його тезу підтверджує військовослужбовець і громадський діяч з Донецької області Віталій Овчаренко.

"Для російських окупантів немає різниці, чи людина просто фотографується зі стрічкою, чи передає координати переміщення військ – в обох випадках вона є українцем, який становить небезпеку для їхнього режиму.

Оскільки ризик потрапити до в'язниці однаковий, то і дії повинні мати реальний військовий результат, а не бути просто проявом позиції", – розповідає він.

Під реальними діями Овчаренко розуміє, наприклад, передачу координат базування ворожої військової техніки, дислокації солдатів та будь-якої іншої інформації спеціальним службам України, що призведе до прямого зниження кількості ворогів і сприятиме звільненню територій.

За його словами, окупаційний режим встановив жорсткий тотальний контроль: міста заполонили камери, внутрішня агентура, спецслужби контролюють інтернет-трафік, тому будь-які дії мирного спротиву є недоцільними та недоречними.

Колишній спецпризначенець пояснює, що підпільна діяльність також може вимагати від її учасників інтеграцію в окупаційні адміністрації чи органи влади.

"І хоча формально така людина підпадає під дію українського закону про колабораціонізм, але після деокупації або виїзду спецслужби захищають своїх агентів, оскільки вони працювали в інтересах держави.

Цю роботу курирує зараз ГУР", – додає він.

Але якщо таку людину затримує Федеральна служба безпеки РФ, то на неї крім статті за шпіонаж розповсюдиться стаття про державну зраду, за яку можна отримати від 12 років до довічного ув'язнення.

Всі ті люди, про яких УП написала вище, після затримання РФ можуть стати для України цивільними полоненими, або, як вказано в законодавстві, "особами, позбавленими особистої свободи через збройну агресію проти України".

Дмитро Лубінець розповідає, що звільнити цивільних осіб з полону значно складніше, ніж повернути військовополонених.

"Основна проблема – сам факт невизнання Росією їхнього утримання, а також так звана "штучна легалізація" через незаконні вироки так званих окупаційних судів.

Повернення кожної цивільної особи потребує окремої роботи, поєднання переговорних, дипломатичних і правових механізмів та постійного міжнародного тиску.

У межах міжнародного гуманітарного права взагалі не передбачено процедури обміну цивільних осіб, адже за законом вони не повинні утримуватися в полоні взагалі.

Женевські конвенції однозначно встановлюють: якщо особа не є комбатантом, її мають негайно звільнити.

Тож юридично всі ці люди повинні бути відпущені без жодних умов і зволікань.

Однак немає прямого дієвого механізму, як примусити Росію це зробити", – розповідає омбудсман.

З 2022 року по 2025 з російського полону було звільнено 325 осіб.

Ще 16 тисяч, за оцінками омбудсмана, можуть залишатися в російській неволі.

Проблеми збройного руху опору.

Після окупації Херсону в березні 2022 року там одразу виник рух опору.

Один з його учасників на засадах анонімності розповідає, що місцеві партизани співпрацювали з різними українськими спецслужбами, зокрема з ГУР, СБУ та поліцією, проте контакти часто відбувалися точково, через особисті зв'язки.

"Наприклад, до місцевих умільців могли просто зателефонувати спільні знайомі з неокупованої території та з контактами у спецслужбах і попросити спаяти бомбу", – розповідає він.

За його словами, проблемою для партизанів стала відсутність інструкцій з безпеки.

Хоча спецслужби ставили завдання та іноді передавали компоненти, наприклад, радіокеровану вибухівку, але вони рідко пояснювали, як правильно переховуватися та уникати стеження.

"Це призводило до трагічних наслідків.

Одного з учасників, який успішно зібрав і підірвав бомбу, росіяни вирахували та схопили лише за залишеною на місці задньою кришкою від звичайного кнопкового телефону", – розповідає учасник херсонського руху опору.

Журналістка з Херсону Олена Гнітецька розповідає історію про свого знайомого, який збирав інформацію про позиції російських окупантів і розвішував українську символіку.

"В день, коли він потрапив у полон, куратори дали йому завдання піти до площі, де базувалися росіяни, і сфотографувати їхні позиції.

Він зробив це, але куратори вирішили, що знімок недостатньо чіткий, і попросили його повернутися на те саме місце та зробити повторні кадри.

Через це повторне повернення його помітили та затримали окупанти.

Наразі хлопець перебуває в російському полоні вже понад 4 роки.

Після затримання його катували струмом і сильно били, через що він зізнався у всьому, що від нього вимагали.

Йому винесли вирок – 12 років ув'язнення за статтею "шпигунство"", – пояснює Гнітецька.

Колишній полонений та учасник руху опору на Херсонщині Роман Баклажанов каже, що зараз багато членів херсонського підпілля зіштовхнулися з байдужістю з боку держави.

За його словами, ті, хто на заклики влади виходив на проукраїнські мітинги і потрапив до російських катівень, нині не можуть довести свою участь у русі опору та отримати статус цивільного полоненого.

Проукраїнський мітинг у Херсоні проти окупації в березні 2022 року.

"Бо комісія, яка діє при Міністерстві інфраструктури, не хоче визнавати те, що вони діяли на окупованих територіях в інтересах України, а спецслужби не підтверджують цей статус, бо весь рух опору часто був децентралізований і інколи навіть було незрозуміло, від кого тобі дають завдання.

Та навіть коли ці партизани звертаються до правоохоронних органів по довідку про співпрацю, їм просто відмовляють, залишаючи відчуття, що держава їх використала і викинула", – розповідає Баклажанов.

У 2025 році Кабінет міністрів дозволив отримувати статус УБД колишнім цивільним полоненим, які брали участь у русі опору та виконували завдання тільки від Сил спеціальних операцій ЗСУ.

"Виходить, що люди, які виконували надзвичайно небезпечні завдання для поліції чи СБУ, наприклад, виготовляли ту ж вибухівку, опинилися за бортом", – розповідає він.

Баклажанов каже, що зараз правозахисники ведуть перемовини із СБУ, щоб вона також почала підтверджувати участь своїх помічників для надання їм статусу УБД.

Проте реальних зрушень у цьому питанні поки немає.

Наприкінці грудня 2015 року автор цього тексту приїхав в окуповану Макіївку Донецької області до своїх батьків – зустріти Новий рік.

А вже 4 січня 2016-го опинився на допитах та у внутрішній в'язниці "МДБ ДНР".

Єдиним "злочином", який я скоїв перед "молодою республікою", за словами оперативників "міндержбезпеки", була моя участь у донецькому євромайдані та у проукраїнських мітингах у 2014 році.

Однак оскільки навіть за "кримінальним законодавством ДНР" це був не злочин, то мене змусили вважати себе членом ВО "Свобода", яку в "ДНР" вважають "екстремістською організацією", та визнати нелегальне зберігання двох гранат.

Проте зброї в мене не було так само, як і націоналістичних поглядів, тому у "Свободі" я ніколи не був.

В результаті "воєнний трибунал ДНР" засудив мене до двох з половиною років позбавлення волі.

На свободу я вийшов у результаті обміну полоненими 27 грудня 2017-го, пробувши за ґратами 2 роки.

Зі свого особистого досвіду та спілкування з іншими цивільними полоненими можу сказати, що до того, як потрапити в руки спецслужб ворожої країни, людина нечасто усвідомлює наслідки своїх дій.

Усвідомлення прийде тільки після перших побиттів на допитах і кількох ночей, а може й місяців під повним контролем спецслужб ворожої країни.

Воно стане ще болючішим, коли раптом виявиться, що обмінів цивільних майже немає, а в тюрмі доведеться сидіти дуже довго, часто багато років.

Держава, агітуючи громадян до опору на окупованих територіях, апріорі наражає їх на небезпеку.

Перед тим, як давати завдання завербованій людині, було б добре розказати їй про можливі наслідки, на скільки років вона може потрапити до в'язниці та які статті КК РФ їй, імовірно, будуть інкримінувати.

Брати участь у русі опору, виконувати активні дії в окупації або ні – це добровільний вибір будь-якої дорослої людини.

Але українські громадяни повинні принаймні розуміти наслідки своїх дій.

Володимир Фомічов, УП.