Чому війна тільки посилиться? Три напрямки

Примітка редакції. Колись адмірал Бауер сказав, що час на підготовку до боїв із РФ у НАТО є, але його все менше. А що тепер?

«У нас іще є час до того, як Росія буде готова до великої війни, але він постійно скорочується». Так звучало попередження колишнього посадовця в НАТО, адмірала Роба Бауера.

Він виголосив цю промову під час завершення своєї каденції. Така собі похмура корекція до поновленої дипломатичної активності навколо потенційного мирного врегулювання. «Мирні плани» нової адміністрації в США, як слушно стверджує Енн Епплбаум, ризикують не скоротити, а тільки продовжити війну.

Так виникає період стратегічної невизначеності, який Кремль активно використовує.

Останні заяви РФ, особливо у відповідь на поточні мирні переговори, підкреслюють намір її керівництва затягувати час і водночас розширювати свої територіальні амбіції. 27 листопада президент Росії Путін знову повторив максималістські вимоги, заявивши, що війна в Україні завершиться лише «після того, як українські війська вийдуть із територій, які вони окупували».

Путін активно використовує нинішні переговори, щоб виграти час і подвоїти ставку на плани тиску та протистояння із Заходом через ескалацію гібридної війни у Європі. Щоби сіяти страх, створити хаос і підірвати підтримку України, залишаючись нижче порога прямого військового зіткнення.

Навіть там, де переговори демонструють процедурний прогрес, ключові глухі кути щодо територіальних поступок, контролю над Запорізькою АЕС і гарантій безпеки залишаються нерозв’язаними. Все це затягує перемови й зберігає свободу дій для Кремля.

Траєкторія зчитується безпомилково. Розвідувальні звіти підтверджують чотириразове зростання кількості російських диверсійних операцій у Європі у 2024-му, якщо порівняти з попереднім роком. А 2025-го цей сплеск прискорився.

Щоб орієнтуватися в безпекових викликах 2026 року, Європа має вийти за межі риторичного визнання й нарешті визначити загрозу з точністю, яка стане основою для подальших дій. Гібридна війна більше не є розмитою «сірою зоною». Тепер це чітко скоординована стратегія підпорогової ескалації, покликана ламати політичну волю. Європі важко встановлювати червоні лінії або змусити РФ платити за такі дії відчутну ціну.

Ймовірне посилення гібридної війни Москви у 2026 році випливає з кількох чинників, які створюють для Європи безпрецедентне вікно вразливості.

По-перше, конвенційні слабкості Кремля збільшують його залежність від гібридних тактик. Загальні російські втрати, за проміжними оцінками, сягають 1 200 000 бійців. Резерви радянського обладнання невпинно виснажуються.

Кремль не може безкінечно підтримувати конвенційні операції в режимі високої інтенсивності. За цих умов гібридна війна проти Європи стає стратегією послаблення військової допомоги Україні та європейського оборонного виробництва. Нижча вартість, менший ризик.

По-друге, Кремль також прагне використати ситуацію, створену поточними переговорами щодо мирного плану. Затягуючи невизначеність навколо його положень і реалізації, Путін зменшує ймовірність координованих західних відповідей, сповільнює ухвалення рішень у Європі. Це створює сприятливі умови для гібридної ескалації у 2026 році.

По-третє, Європі досі бракує переконливого гібридного стримування. Нездатність Заходу встановити пороги стримування для гібридної війни створила стратегічний вакуум, який Росія використовуватиме, тоді як Європа залишається структурно неспроможною запровадити відчутні витрати нижче порога статті 5.

Інциденти з диверсіями, кібератаками й інформаційними операціями досі надто часто трактують як окремі злочини, а не як елементи цілісної російської доктрини.

Європа входить у 2026 рік із послабленою політичною, економічною та військовою стійкістю. Кілька держав-членів ЄС стоять на порозі виборів, а політичні партії борються з численними внутрішніми економічними викликами, які обмежують їхню готовність нести витрати або застосовувати рішучу гібридну відповідь. Наприклад, координовані дипломатичні вислання, санкції або контррозвідувальні заходи.

Економічно уряди ЄС обмежені стійкою інфляцією та невизначеністю енергопостачання. Це може заважати сталим інвестиціям у гібридну стійкість. У військовому вимірі держави-члени ЄС лише починають інтенсивне переозброєння, а прогрес у протидії гібридним загрозам залишається обмеженим. Ці чинники зміцнюють переконання Кремля, що гібридні атаки матимуть успіх.

Поки що Кремль відновлює свої конвенційні сили. Та наступного року він, імовірно, спиратиметься на гібридну доктрину для дестабілізації Європи. Ця гібридна ескалація буде найгострішою на трьох напрямках.

1. Підривна діяльність — така собі «прихована» опора операцій. Передусім це інформаційні маніпуляції, втручання у вибори й фінансування екстремістських груп.

Упродовж 2025 року російська гібридна кампанія посилилася по всій Європі. Зрив румунських виборів у 2024-му став передвісником ширшого патерну гібридних операцій Кремля по всій Європі. Підтримувані Росією мережі інформаційних маніпуляцій працювали над делегітимізацією проєвропейського референдуму в Молдові, тоді як Федеральне відомство захисту Конституції Німеччини викрило російську участь у скандалі з китайським шпигуном в AfD під час виборів до Європарламенту.

Ці російські дії відображають координовану спробу послабити демократичні інституції по всій Європі.

Кремль демонструє готовність зривати демократичні процеси. Він посилює розкол, підтримує популістські партії, які мають симпатії до Росії, і впливає на рейтинги у великих європейських столицях. Великі вибори в Німеччині, Франції та Угорщині відкривають для Москви можливості провести підривні тактики із застосуванням штучного інтелекту.

Нині європейські відповіді на підривну діяльність Кремля залишаються фрагментованими. Багато членів ЄС трактують такі інциденти як окремі злочини чи прояви кіберзлочинності. Це сигнал для Москви: вона може впливати на політичні партії, формувати інформаційне середовище й підривати довгострокову підтримку України у Європі без суттєвих наслідків.

2. Примус. Тут ідеться про загрозу конвенційною військовою силою для створення психологічного тиску і стримування рішучих відповідей.

У 2025 році російська військова активність — на суші, в повітрі й на морі — різко зросла вздовж периферії НАТО з очевидним наміром. Винищувачі Північноатлантичного альянсу виконали понад 570 місій перехоплення. Це майже втричі більше, ніж у 2023 році.

Кремль наростив кількість порушень повітряного й морського простору, поєднаних із навчаннями «Захід – 2025», щоб розмити межу між миром і конфліктом. Безкарність нормалізувала постійний тиск росіян на Європу, особливо на її східний фланг.

Маневри «Захід – 2025» провели понад 100 000 військових (тобто значно більша кількість, ніж було спочатку заявлено) із застосуванням ядерних систем. Так Кремль прагнув продемонструвати свою ескалаційну перевагу й позначити східний фланг НАТО вразливим, попри всі оборонні зобов’язання Альянсу.

У міру того, як Москва поступово відновлює свої конвенційні сили, ці дії у 2026 році можуть зміститись від окремих провокацій до більш системного тиску.

Головна мета є психологічною та політичною, а не військовою. Кремль прагне переконати європейських лідерів, що надання Україні суттєвішої підтримки ризикує спровокувати пряму ескалацію з Росією, а отже, заохочує обережність і затримку допомогу Україні.

Стримані відповіді на регулярні порушення повітряного простору (в тому числі літаками і дронами) тривають із кінця 2025 року. Досі відсутні чітко визначені червоні лінії або єдиний підхід на рівні ЄС підсилюють це сприйняття. Доки ці гібридні примусові дії обходяться мінімальною ціною і створюють непропорційну політичну тривогу, Кремль отримує додаткову мотивацію продовжувати й посилювати їх.

3. Саботаж. Ідеться про приховані атаки на інфраструктуру. Все, щоб оголити вразливості, забезпечити хаос і якомога вищі витрати.

Далі буде.