Чому війна тільки посилиться? Дефіцит рішучості

Примітка редакції. Не поспішайте роздавати російській агентурі компліменти щодо ефективності. Поки що вона грає без конкуренції.

Диверсійна кампанія Кремля по всій Європі перетворилася на сталий елемент його гібридного інструментарію і, ймовірно, посилиться у 2026 році.

Ці дешеві операції з можливістю заперечення дедалі частіше націлені на логістичні вузли, роздрібні мережі, оборонні ланцюги постачання і критичну цивільну інфраструктуру, щоби підірвати європейську підтримку України, залишаючись нижче від порога прямого військового зіткнення.

Кремль спочатку використовував свій «тіньовий флот», щоб обходити західні санкції. Тепер Росія застосовує цей флот, аби навмисно пошкоджувати підводні оптоволоконні кабелі у Балтійському морі за допомогою суден подвійного призначення під прапорами третіх країн.

Із 2024 року відбуваються повторювані перерізання оптичних і спостережних кабелів у Балтії та Північній Європі, що свідчить про посилення Кремлем морського саботажу.

Така сама ситуація повторюється в інших європейських країнах, іще швидшим темпом. У Центральній і Східній Європі влада вже викривала скоординовану диверсійну діяльність проти залізничних перевезень, логістичних хабів загалом, а особливо — проти комерційної інфраструктури, пов’язаної з постачанням вантажів в Україну.

Розслідування в Польщі, Німеччині та Литві у 2025 році виявили цілі мережі, що перетиналися між собою і були пов’язані з російською військовою розвідкою. Часто вони діяли через проксі-сили та криміналітет, щоб зберегти Росії простір для публічного заперечення і засудження.

Кремль хоче, аби Європа почувалася вразливою, а її інфраструктура жила під постійним тиском. І знову мета полягає в тому, щоб забезпечити жертві витрати, які доволі болючі, та все ж не перетинають межу конвенційного конфлікту.

Створивши політичну напругу з мінімальними вкладеннями, РФ має стимул розширювати такі операції у 2026 році. Пов’язані з Кремлем агенти і проксі, ймовірно, націлюватимуться на оборонні виробничі об’єкти, транспортні коридори, комерційні та оборонні ланцюги постачання. Все, щоб далі заважати військовій допомозі для України, підвищуючи безпекові та економічні витрати по всій Європі.

Розрахунок Москви є витонченим: підривна діяльність послаблює рішучість політиків у Європі, саботаж підкреслює її реальну спроможність, а примус стримує ймовірну відповідь. Разом ці опори формують інтегровану кампанію, покликану використати розрив між формальними зобов’язаннями і реальною фрагментацією політичної волі, що характерно для Європи.

Різне сприйняття загроз на континенті ще більше ускладнює адекватну відповідь. Тоді як країни Східної та Північної Європи дедалі частіше трактують гібридну активність як безпосередню безпекову загрозу, багато країн Західної та Південної Європи бачать її як периферійну проблему.

Цей розрив у сприйнятті зберігається — попри значну доказову базу, включно з нещодавніми дослідженнями використання кримінальних проксі в російських гібридних операціях, які демонструють, що гібридна війна є загальноєвропейським викликом, а не проблемою, обмеженою суто східним флангом.

Така невідповідність у сприйнятті додатково послаблює політичну терміновість і веде до нерівної залученості, підриваючи здатність Європи виробити переконливе стримування.

Що Європа має зробити зараз? Насправді її справжня вразливість — не інфраструктура, а політична воля.

Європейські країни нарешті прокидаються перед загрозою гібридної війни: цього року і в аналізі Стратегічної оборони Великої Британії, і в аналізі Національної стратегії Франції підняли її до найвищого рівня загроз національній безпеці.

Париж навіть визначив здатність оборонятися й діяти в гібридних сферах як нову, окрему стратегічну мету. Вперше її ставлять на один рівень із ядерним стримуванням. Однак загальна відповідь Альянсу залишається повільною і некоординованою.

Зрештою, стримування працює лише тоді, коли ним готові користуватися. Кремль калібрує свою гібридну кампанію, з огляду на припущення, що слабкість Європи збережеться надалі, як і її неповна готовність відповідати на удар.

Москва проводить експеримент у реальному часі. Вона дбайливо перевіряє: скільки саботажу, примусу й підривної діяльності НАТО терпітиме, перш ніж відповісти силою, а не дипломатичними протестами. Тож уряди держав ЄС мають зробити кілька конкретних кроків.

Саботаж усередині ЄС має трактуватися як діяльність ворожої держави і вимагати активних контрзаходів. Хоча нещодавні санкції запровадили вимоги повідомляти про подорожі російських дипломатів, ці заходи виявилися недостатніми для підриву оперативної підтримки розвідувальної та диверсійної діяльності Кремля.

Європейські країни мають посилити обмеження на переміщення дипломатичного персоналу і поглибити координацію контррозвідки. Так само необхідно підвищити ціну для Кремля, націлившись на його тіньовий флот, запроваджуючи санкції проти його посіпак із третіх країн і руйнуючи мережі, пов’язані з ГРУ.

Підривна діяльність Кремля має спонукати європейські країни інвестувати в довгострокові ініціативи з медіаграмотності та незалежної журналістики. Так само важливо розвивати освітні кампанії для громадян, незалежні від політичних структур, на кшталт шведської моделі психологічної оборони, щоб нейтралізувати вплив Кремля.

Примітка редакції. На цьому абзаці засміялись усім аулом.

Кремль активно використовує невизначеність. Відсутність чітких меж і стратегічних настанов щодо відповіді на удар — ось що дає Росії змогу продовжувати повітряні та морські вторгнення за мінімальних наслідків для себе. Так їй дійсно вигідно тестувати червоні лінії, посилювати політичні вагання й підривати довіру до боєздатності НАТО.

Якщо 2025-й був роком, коли Європа нарешті усвідомила масштаб російських гібридних загроз, то 2026-й має стати роком відповіді. Це не може бути ще один рік, коли Європа й НАТО обговорюють або жестами позначають потенційні «червоні лінії», не визначаючи їх на ділі.

Якщо Москва використає наступні дванадцять місяців, щоб ламати європейську рішучість через гібридну війну, Європа має бути готова до більш потужного військового нарощування і збільшення військових видатків. Та до подальшого скорочення російського «дипломатичного» персоналу по всій території ЄС.

Нездатність діяти — ось що дає змогу російському саботажу так ефективно порушувати ланцюги постачання та проявляти себе у підривній діяльності. Мета Кремля зрозуміла: безкарно уповільнювати ухвалення рішень Європою саме в той момент, коли стратегічна ясність їй потрібна найбільше.