Мельник повернувся додому: чому Ізраїль і Європа влаштували істерику

У понеділок, 25 травня, під Києвом на Національному військовому меморіальному кладовищі за участі президента України та перших осіб держави відбулася урочиста церемонія перепоховання полковника армії УНР, голови Організації українських націоналістів Андрія Мельника та його дружини Софії Федак-Мельник.

Ця суто українська подія вшанування національного героя та борця за Незалежність викликала великий дипломатичний скандал, спровокувала чергову істерику в росіян та їхніх прихильників, а також вкотре показала проблеми з розумінням історичних процесів у ЗМІ, українських і світових.

24 Канал розповідає, ким був Андрій Мельник, чому його перепоховання в Україні обурило Тель-Авів і чому провідні європейські ЗМІ повторюють тропи російської пропаганди.

Читайте більше перевірених новин Додайте 24 Канал у вибрані джерела в Google Додати

Хто такий Андрій Мельник?

Андрій Мельник – українець, що народився на Дрогобиччині, яка на той час була під владою Австро-Угорської монархії.

Він учасник Першої світової війни, пішов добровольцем, спершу був звільнений за станом здоров’я (мав хронічні проблеми з легенями), але наполіг на приєднанні до Легіону Українських січових стрільців. Це було етнічне українське військове формування у лавах австро-угорської армії.

У Легіоні Мельник командував чотою (взводом), потім сотнею (ротою). Брав участь у кривавих боях на горі Пікуй та Маківка, а також у походах з Карпат на Поділля.

За злою іронією долі в тих боях, особливо за Маківку, українці воювали проти українців і були штучно розділені двома імперськими арміями. Усвідомлення цього факту стало шоком для багатьох вояків. Мельник не став виключенням.

У 1916 під час боїв за гору Лисоня (сучасна Тернопільщина) він потрапив в оточення і опинився в полоні - під Царициним (сучасний Волгоград, частина так званого "Жовтого клину" – місця компактного розселення українців – 24 Канал). Там він також побачив українців, таких самих, як і він, але у форму російської армії.

У полоні Мельник познайомився з Євгеном Коновальцем (він потрапив у полон у 1915 році під час боїв за Маківку). Два земляки подружилися.

Революція 1917 в Російській імперії звільнила бранця і Мельник слідом за Коновальцем мчить до Києва, де в цей час відбувається Українська революція та формується Українська держава.

Обидва офіцери долучаються до створення національного війська замість рештків деморалізованої царської армії. Мельник є одним з творців Куреня січових стрільців, фактично - добробату, який згодом стане основою нового війська УНР. Або як їх стала називати більшовицька, а потім і радянська пропаганда - “петлюрівцями”.

Мельник був активним учасником боротьби за збереження Незалежності, очолював штаб Дієвої Армії – бойового ядра військ УНР. На жаль, попри героїзм вояків і легендарні операції та перемоги відстояти Державу не вдалося. Україну не підтримала Антанта (бо УНР була союзницею Четвертного блоку), а Польща переслідувала власні інтереси і не мала сил та бажання бодатися з Москвою до останнього.

Мельник і Коновалець не сприйняли позицію Симона Петлюри щодо союзу з Польщею, та не підтримали його. Замість цього вирішили піти іншим шляхом. Влітку 1920 ветерани створюють Українську Військову Організацію, яка стане прообразом ОУН.

Це була підпільна організація, яка не цуралася того, щоб нині назвали тероризмом. Мова про атентати (політичні замахи), екси (експропріацію державного майна) та диверсії. Втім, рівно тим сами займалися в цей час представники інших поневолених народів, наприклад, євреї в Палестині, або індійські революціонери в Британському Раджі чи в’єтнамці у Французькому Індокитаї. Тому для оцінки УВО та її членів необхідно розуміти контекст.

Кінцевою метою УВО була боротьба за відновлення Незалежності України. Це ідея не знайшла розуміння у польської влади, яка на той час окупувала Західну Україну та вважала її невід’ємною своєю територією. Через приналежність до УВО Мельник був підданий репресіям та провів близько 5 років у польській в'язниці.

Після звільнення Андрій Мельник на деякий час відійшов від революційної діяльності, оскільки був під пильним наглядом польських спецслужб, але повернувся до неї після вбивства радянським агентом Євгена Коновальця в 1938 році.

Мельника як багаторічного друга та соратника Коновальця, його праву руку під час визвольних змагань, обрали новим провідником Організації Українських Націоналістів. Втім, це рішення сприйняли не всі, молоде крило на чолі зі Степаном Бандерою пішло на конфлікт та почало створювати свою більш радикальну фракцію.

Після Другої світової вона стане ОУН (Б), тобто фракція ОУН Бандери. При цьому Андрій Мельник залишиться на чолі основної частини ОУН, яка займатиме більш помірковані позиції. І не змінить їх ані під час Другої світової, ані після її завершення.

Біографія Андрія Мельника від відомого українського історика Івана Патриляка: дивіться відео

Мельник продовжив очолювати ОУН та до кінця життя залишався провідником цієї організації. При цьому сама ОУН остаточно розкололася на “мельниківців” і “бандерівців”.

Помер Андрій Мельник 1964 році в Кельні, похований у Люксембурзі, а в 2026 році його та дружину перепоховали на Батьківщині.

Чому ж так запалало в Ізраїлю і що це за флешмоб у європейських ЗМІ?

25 травня Міністерство закордонних справ Ізраїлю висловило "серйозну стурбованість" щодо перепоховання тіла Андрія Мельника та його дружини в Україні.

Ми висловлюємо жаль з приводу рішення провести офіційну державну церемонію перепоховання лідера ОУН Андрія Мельника, який співпрацював з нацистами. Не можна ігнорувати історичну правду та пам’ять про жертв, вбитих нацистами та їхніми поплічниками, – йдеться в дописі у соцмережі Х.

Скандальний твіт МЗС Ізраїлія з репостом повідомлення Яд Вашем:

Приблизно у такому ж стилі написали про перепоховання Мельника європейські ЗМІ, зробивши в текстах особливий ухил на “контроверсійність” та “колабораціонізм”.

Португальський підрозділ Euronews запускає моральну паніку про "реабілітацію нацизма в Україні" / Скріншот

У коментарях до відповідних постах у соцмережах - справжня вакханалія, де поруч з ботами цілком реальні люди пишуть, що "Україна глорифікує нацистів" та відповідно "Путін все робить правильно" (тобто пов’язують одне з іншим у логічний ланцюжок).

Що робив Мельник під час Другої світової війни?

Друга світова війна – це той період, через який Мельника інколи називають "контроверсійним" та "неоднозначним". Це дуже дивні прикметники, бо вони зазвичай несуть негатив, але насправді можуть бути пріліплені до будь-кого.

Андрій Мельник і ОУН (обидві фрації) дійсно співпрацювали з нацистами, зокрема, воєнною розвідкою Рейху та деякими німецькими політиками з оточення Гітлера. Це історичний факт. Але з нацистами співпрацювали й багато інших політиків.

Наприклад, Сталін – він взагалі уклав з Гітлером союзницький пакт, згідно з яким розділив з нацистами Східну Європи на зони впливу. Спільна агресія Німеччини та СРСР проти Польщі – незаперечний факт.

Також СРСР активно озброював Німеччину та поставляв нацистам стратегічну сировину. Велика Британія прямо називали СРСР союзником Гітлера і планувала воєнні операції проти росіян у Фінляндії та на Кавказі.

Або Велика Британія та Франція - британський та французький прем’єри уклали з Гітлером ганебну Мюнхенську угоду, яка фактично відкрила шлях до Другої світової війни. Це також співпраця з нацистами.

Або Португалія. Тамтешній диктатор Салазар продавав нацистам вольфрам а після смерті Гітлера оголосив в країні триденний траур. Щоправда, це не завадило йому потім відсвяткувати 8 травня 1945 день перемоги. А ще - його в усьому підтримував британський прем’єр Черчилль, а потім - США.

Або інший британський підданий. Національний герой Індії Субхаш Чандра Бос. Він під час Другої світової створив Індійський добровольчий легіон СС "Вільна Індія" (частини Ваффен-СС).

Амін аль-Хусейні, Рашид Алі аль-Гайлані, Аун Сан, Сукарно… Цей список можна продовжувати. Всі вони співпрацювали з нацистами за принципом "ворог мого ворога – мій друг", сподіваючись звільнитися з-під колоніального ярма та здобути Незалежність. Рівно те саме робив і Андрій Мельник та інші українські націоналісти.

У Сукарно, Аун Сана вийшло, Чандра Бос загинув у 1945 і не побачив вільної Індії, але нині є визнаним національним героєм. Україна здобула Незалежність у 1991, а нині дозріла до визнання борців за неї героями.

Оцінку діям Андрія Мельника також дали самі нацисти. Як тільки він почав наполягати на визнанні Німеччиною незалежної України, він вже в липні 1941 року опинився під домашнім арештом, а в 1944 році - у концтаборі Заксенгаузен. Коли німцям дуже припекло – вони звільнили Мельника, але той відмовився від співпраці з нацистами і не пристав на їхні пропозиції. Бо бачив, що німці зробили з Похідними групами та як пустили на "гарматне м'ясо" дивізію Ваффен-СС "Галичина”, яка за задумом Мельника мала стати основою війська незалежної України.

Після завершення Другої світової у союзників не було ніяких питань до Андрія Мельника та ОУН. Також Нюрнберзький трибунал не визнав злочинною структурою дивізію "Галичина", встановивши, що вона чи її вояки непричетні до воєнних злочинів нацистів.

Він під своїм іменем оселився в Люксембурзі, на запрошення влади країни (Велика Герцогиня Шарлотта - героїня боротьби народу Люксембургу проти нацистів, а її чоловік та син – учасник бойових дій у складі військ союзників).

Чи правдиві закиди Ізраїлю, чи дійсно Мельник – колаборант і нацистський посіпака?

Андрій Мельник ніколи не був визнаний колаборантом. Судам невідоме про такі рішення. Тому його неможна ставити в один ряд з маршалом Філіппом Петеном, Відукном Квіслінгом чи Йозефом Тісо.

На відміну від Анте Павеліча та Іон Антонеску він не має ніякого стосунку до Голокосту та нацистами знищення євреїв в роки Другої світової війни.

Мельник не був навіть антисемітом, він поважав євреїв і співпрацював з ними в часи УНР. Про що є численні свідчення, зокрема, від самих євреїв.

При цьому Мельник за життя ставав жертвою наклепів. Найвідоміша історія – безпідставний наклеп на Мельника від канадської газети Jewish Post, яка в 1957 звинуватила провідника ОУН в організації єврейського погрому в Львові в 1941 році. Мельник тоді спростував всі звинувачення і газета офіційно вибачилась за поширення фейків.

Майже 70 років потому рівно те саме робить МЗС Ізраїля та Центру пам’яті Голокосту "Яд Вашем". Особливо прикро за останній, адже ця структура мала встановлювати істину, а не роздавати ярлики. Без жодних доказів.

Що можна порадити Ізраїлю та занепокоєним у Європі?

Інформаційна атака Ізраїля на Україну припала на непростий період у відносинах між нашими країнами. Річ у тому, що Ізраїль залишається вірним своїй позиції сидіння на багатьох стільцях.

Через це він усіляко уникає засудження російської агресії проти України і вже багато років петляє, навіть попри те що Росія активно підтримує ворогів Тель-Авіва – Іран, ХАМАС і Хезболлу. Дійшло до комічного – Нетаньягу виявився чи не єдиним близькосхідним лідером, хто відмовився зустрітись навесні 2026 року з Володимиром Зеленським під час його візити до регіону.

Останньою краплею став скандал з викриттям ізраїльськими ЗМІ схеми з купівлею краденого українського збіжжя, яке влада держави Ізраїль намагалася до останнього не помічати. А потім вдавала з себе ображеного і на офіційному рівні дозволила собі щось говорити про невдячних українців.

І це попри відсутність санкцій проти держави-агресора, участь в заходах російських пропагандистів, відмову у наданні Україні дієвої допомоги та саботаж ізраїльських військових і підозри у шпигунстві на користь Росії під час заходів Раммштайн.

На жаль, це стосується і політики історичної пам’яті. Ізраїль багато років відмовляється визнавати Голодомор геноцидом українського народу, знаходячи для цього все нові відмазки. Натомість Тель-Авів регулярно здійснює інформаційні атаки проти видатних діячів українського минулого – від Богдана Хмельницького до Андрія Мельника та Степана Бандери.

Прикро, що до цього долучається "Яд Вашем". Організація, як колись прославилась викриттям справжніх нацистських злочинців, нині займається полюванням на відьом. Та обрала за мішень Україну та українців. При цьому до умовного Чандра Боса у "Яд Вашем" немає особливих питань.

Також ні в кого не питає дозволу Тель-Авів і щодо того, як йому вшановувати своїх героїв. Нагадаємо, чимало борців за незалежність країни, згідно британських законів тоді могли вважатися терористами, а статус та операції "Хагани" мало чим відрізнялися від дій умовної Хезболли. Але Ізраїль на це не зважає і вшановує цих людей як героїв. Одним з них, наприклад, є вбивця Симона Петлюру Самуїл (Шльома) Шварцбард, якого в Україні не без підстав з часів Дмитра Табачника вважають радянським агентом.

Нині Ізраїль займається тим, що приватизував тему Голокоста та подає її виключно як геноцид єврейського народу. Це не так, євреї були основними, але не єдиними жертвами Голокосту. При цьому ніхто з замордованих нацистами людей не був громадянином Ізраїлю – такої держави на той час просто не існувало. Вони були громадянами Речі Посполитої, Франції, Румунії, СРСР. Ці жертви – також трагедія цих держав.

У Бабиному Яру нацисти вбивали не громадян Ізраїлю, а мешканців України єврейського походження. Але також і етнічних українців, ромів, росіян тощо. Натомість Ізраїль всі ці жертви приписав собі й побудував на цьому міф про колективну вину світу перед Ізраїлем.

При цьому "чомусь" Ізраїль не робить того самого і щодо призвідників Голодомору та сталінських репресій, наполягаючи на тому, що то були не євреї, а позбавлені національної ідентичності більшовики та чекісти. Логіка в цьому дійсно є, але тоді її необхідно поширити й на інші історичні події, чи не так?

Нині офіційний Тель-Авів активно цю стратегію використовує й за першої нагоди намагається всіх звинуватити в антисемітизмі. При цьому сам в цей же час здійснює відкритий геноцид палестинцев, а міністри уряду Нетаньягу відверто й на камеру знущаються над людьми, які насмілились їм про це сказати. А потім вдають, що не розуміють, чому весь світ виходить на антиізраїльські маніфестації.

До речі, на них виходить і сам Ізраїль. Країна нині розділена, чимало людей в Ізраїлі обурені згортанням демократії та тим курсом, що його веде Нетаньягу, намагаючись утримати влади та уникнути кримінального переслідування.

Заради власного виживання він розв'язує нові війни, дає добро на геноцид в Палестині, заграє з ортодоксами та надає їм нові та нові преференції.

Це заводить Ізраїль все далі від демократії та поступово перетворює на агресивну автаркію, навколо якою самі вороги, якій всі винні, а вона – в білому пальті. Цей шлях до самознищення викликає щире здивування у багатьох. Але Ізраїль продовжує ним йти.

Тому просто порадимо йому дивитися під ноги і не лізти в чужі справи. А європейським журналістам – краще вчити історію та бути обережніше з прикметниками.